Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №681/1501/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 681/1501/20

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/54/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - Бережної Наталії Миколаївни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року (суддя Ольшевська І.О.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

установив:

у листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № б/н від 9 серпня 2011 року у розмірі 21 164грн 89 коп. та судових витрат у розмір 2 102 грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 9 серпня 2011 року, чим підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується його підписом у анкеті-заяві.

Позивач стверджував, що для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8 300грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Позивач зазначав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, проте відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 12 жовтня 2020 року становить 21 164грн 89 коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 490грн 17 коп., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 3 665грн 68коп. та нарахованої пені у розмірі 7 009грн 04 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» Бережна Н.М.

просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.

Представник позивача зазначає, що оскільки умовами анкети-заяви, підписаної позичальником, не передбачено відповідної календарної дати або події, з якою пов`язується виконання зобов`язання за кредитним договором, тому до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Представник позивача посилається на те, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, граничний строк дії картки (місяць і рік) вказано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH). За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору або не після несплати чергового платежу, таким чином перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається з 1 липня 2021 року, а банк звернувся з позовом у 2020 році.

Крім того представник позивача стверджує, що як вбачається з виписки по рахункам, відповідач активно користувався кредитними коштами з 2011 року по 2018 рік. Дана обставина свідчить про вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу та перериває перебіг позовної давності. Після переривання перебігу позовної давності вона починається заново. Час що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що жодного доказу, в розумінні законодавства, що підтверджував би виникнення кредитного зобов`язання позивачем надано не було. Не були також додані виписки на підтвердження існування боргу та його розміру.

Відповідач зазначає, що розрахунок заборгованості, який поданий позивачем, не відповідає дійсності, а що стосується довідки про зміну умов кредитування, то відповідач зазначає, що він жодного відношення до неї немає, він не змінював ніякий ліміт і жодна зміна ліміту не може підтверджувати надання кредитних грошових коштів.

Також відповідач стверджує, що розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, та не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій.

Відповідач вважає, що копія анкети позичальника також не може підтверджувати існування боргу, оскільки вона є лише пропозицією укласти договір в розумінні ЦК України і для укладення договору обов`язковим елементом процедури такого укладення є прийняття цієї пропозиції (акцепт), відсутність якого підтверджується матеріалами справи, що свідчить про не існування договору між сторонами. Додатково зазначає, що у вказаній анкеті відсутні будь які умови, які є істотними для кредитного зобов`язання: в анкеті відрізняється сума коштів від тієї, яку зазначає позивач в позові, відсутня умова про надання тієї чи іншої суми, відсутня умова про обов`язок повернення тієї чи іншої суми, відсутній строк надання грошових коштів позивачем та строк повернення цих коштів, також у вказаній анкеті-заяві процентна ставка не зазначена.

Також відповідач у відзиві на апеляційну скаргу повторно заявив клопотання про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості за тілом

кредиту.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 9 серпня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, та погодився, що заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (с.с.13).

Також у заяві, підписаній відповідачем, зазначено, що він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, та зобов`язався їх виконувати.

З наданої позивачем довідки про видані кредитні картки вбачається, що 9 серпня 2011 року ОСОБА_1 було видано кредитну картку № НОМЕР_1 строком дії 03/15, а в подальшому було видано ще 9 кредитних карток, остання з яких видна 6 жовтня 2017 року НОМЕР_3 строком дії 06/21 (с.с. 12).

З довідки про зміну умов кредитування вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 почався 9 серпня 2011 року, 4 червня 2014 року було встановлено кредитний ліміт у розмірі 8 000грн, який 31 січня 2017 року було змінено до 8 300грн, а 20 березня 2019 року зменшено до 0,00грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 12 жовтня 2020 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 164грн 89 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 490грн 17 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 3 665грн 68 коп. та нарахованої пені у розмірі 7 009грн 04 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані докази у підтвердження надання відповідачу можливості користуватися кредитними коштами, однак відповідач свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів належним чином не виконав, у зв`язку із чим станом на 12 жовтня 2020 року виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 490,17грн, тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими.

Разом з цим, позивачем пропущено строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості за період з 4 червня 2014 року по 23 листопада 2017 року, про застосування якої заявлено відповідачем.

Також суд зазначив, що з наданого суду розрахунку заборгованості неможливо встановити розмір заборгованості за зазначений період, на вимогу суду позивачем не було надано детального розрахунку заборгованості, що позбавляє суд можливості стягнути заборгованість за період з 24 листопада 2017 року по 12 жовтня 2020 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пені, суд першої інстанції зазначив, що оскільки анкета-заява від 9 серпня 2011 року не містить положень щодо розміру відсотків та пені, а витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містять підпису відповідача, підстави для стягнення з відповідача відсотків та пені відсутні.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом.

У справі, яка переглядається, кредитний договір укладений у формі анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку, яка підписана відповідачем.

У разі видачі банком клієнту кредитної картки відкривається картковий рахунок, з яким вже асоціюватиметься відповідна картка. Отримання клієнтом кредитної картки та використання ним кредитного ліміту є отриманням кредиту за поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

Суду першої інстанції банк надав документи про те, що на підставі анкети-заяви відповідача від 9 серпня 2011 року був відкритий картковий рахунок. У зв`язку з відкриттям карткового рахунку відповідач отримав кредитні картки № НОМЕР_1 строком дії 03/15, а в подальшому ще 9 кредитних карток, остання з яких видна 6 жовтня 2017 року НОМЕР_3 строком дії 06/21, на які був встановлений кредитний ліміт 8 000грн.

На підтвердження вказаної обставини банк надав суду виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк», за змістом якої позичальник користувався кредитними коштами із застосуванням зазначених кредитних карток, починаючи з 9 серпня 2011 року до 11 листопада 2018 року.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що

підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанова від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач підтвердив обставини видачі ОСОБА_1 кредиту (встановлення кредитного ліміту та видачі кредитної картки) на підставі кредитного договору № б/н від 9 серпня 2011 року.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (частини перша, друга статті 1056-1 ЦК України).

Пред`являючи позов про стягнення заборгованості в цій справі, банк просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути також складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, та пеню.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач додав до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначено, що до таких правовідносин не підлягають застосуванню правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (травень 2011 року) до

моменту звернення до суду із вказаним позовом (травень 2019 року). Тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду зауважила, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг та без досягнення у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені, штрафів і комісії, наданий банком витяг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Оскільки надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку мають мінливий характер, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що їх не можна вважати складовою кредитного договору в частині можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно реалізувати свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, оскільки вказаний документ є значним за обсягом і потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні таких договорів АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в частині обов`язку повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності й уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення заборгованості за відсотками й неустойкою задоволенню не підлягають, так як позивачем не надано доказів погодження розміру відсотків та пені з відповідачем.

Апеляційна скарга не містить доводів незаконності рішення суду першої інстанції в цій частині.

Дослідивши надану позивачем суду першої інстанції виписку, апеляційний суд встановив, що за спірний період відповідач скористався кредитом у розмірі 88 759грн 49коп. та повернув 80 529грн 99 коп., а відтак розмір не повернених коштів становить 8 229грн 50 коп., який підлягає стягненню з відповідача.

У суді першої інстанції відповідачем у відзиві на позовну заяву вказано на необхідність застосування наслідків спливу позовної давності, тому при вирішенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають встановленню обставини щодо дотримання банком строку на звернення до суду з цим позовом.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Апеляційний суд зазначає, що отримання кредитних коштів шляхом використання кредитного ліміту в межах поновлювальної кредитної лінії передбачає наявність окремих подій (епізодів) користування кредитними коштами, тому позовна давність відраховується після кожного випадку користування кредитними коштами (здійснення платежу чи зняття готівки) і становить 3 роки з моменту кожного відповідного платежу.

Згідно частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц та від 21 квітня 2021 року у справі № 211/5281/16-ц.

Проаналізувавши виписку з банківського рахунку відповідача, надану банком суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що протягом спірного періоду позичальник користуватися грошовими коштами банку та вносив грошові кошти на погашення кредиту, останнє поповнення готівкою своєї картки здійснив 11 листопада 2018 року у сумі 500грн, з даним позовом банк звернувся до суду у листопаді 2020 року, отже в межах трьохрічного строку.

При цьому зі змісту банківської виписки вбачається, зазначений платіж був здійснений ОСОБА_1 на погашення заборгованості, тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення тіла кредиту.

Також колегія суддів звертає увагу, що надана суду першої інстанції виписка з

рахунку відповідача надавала можливість суду здійснити розрахунок заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення тіла кредиту, тому рішення суду підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову у зазначеній частині шляхом стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 229грн 50 коп.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам позову(38,88%) у загальному розмірі 2 043грн 15коп.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення тіла кредиту скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає у АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, яке знаходиться у м. Києві, вул. Грушевського, 1д, заборгованість за кредитним договором № б/н від 9 серпня 2011 року у розмірі 8 229грн 50 коп. та судові витрати у розмірі 2 043грн 15коп., а всього 10 272грн 65коп.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук