Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №754/2121/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №754/2121/25 Головуючий у І інстанції - Коваленко І.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/11643/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

установив:

У лютому 2025 року ТОВ «ФК «Просто Мані» звернулося до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідач отримала кредитні кошти в загальній сумі 418000 грн. на виконання кредитного договору та договору про внесення змін від 11 листопада 2021 року.

Відповідач здійснювала часткові погашення, проте свої зобов`язання в повному обсязі не виконала та не повернула суму кредиту до 06 вересня 2022 року, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Стверджувало, що кредит надавався із чітко визначеним у п. 1.3 Договору цільовим призначенням - для створення бізнесу, а тому, на його переконання, до цих правовідносин не застосовується законодавство у сфері споживчого кредитування та захисту прав споживачів. Крім заборгованості за тілом кредиту та за нарахованими та несплаченими відсотками, що нараховувались протягом всього часу фактичного неповернення коштів аж до дати подання розрахунку заборгованості. Наголошувало, що це є погодженим договірним механізмом компенсації знецінення гривні до долара США, а не збільшенням суми кредиту чи штрафом.

Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованості за Договором №07-09-21-02-26/8102 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 07 вересня 2021 року у розмірі 1058217,32 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 416562,40 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками у розмірі 259139,13 грн. за період з 31 грудня 2021 року по 25 грудня 2024 року; заборгованість зі сплати суми девальвації на тіло кредиту у розмірі 235816,69 грн. з 07 вересня 2021 року по 25 грудня 2024 року; заборгованість зі сплати суми девальвації на відсотки у розмірі 146699,10 грн. з 07 вересня 2021 року по 25 грудня 2024 року.

Також, просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на сплату судового збору в розмірі 15873,26 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 21000 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року зазначений вище позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Просто Мані» заборгованість за Договором №07-09-21-02-26/8102 від 07 вересня 2021 року у розмірі 658580,41 грн., яка складається з непогашеної основної суми боргу у розмірі 416562,40 грн., заборгованості за правомірно нарахованими відсотками за користування кредитом у розмірі 71 341,41 грн, суми девальвації на тіло кредиту у розмірі 145720,21 грн. та суми девальвації на відсотки у розмірі 24956,39 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 9878,71 грн.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «Просто Мані» про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що укладений між сторонами договір фактично є договором про споживчий кредит, оскільки кредитні кошти були надані фізичній особі, перераховувались на її рахунок, а діяльність позивача та інформація на його веб-сайті пов`язана із наданням споживчих кредитів.

Суд першої інстанції зазначене повністю проігнорував, в супереч тому, що нею було докладено зусиль для роз`яснення суду позиції стосовно того, що значна кількість ознак та умов кредитного договору свідчить про те, що дане кредитування здійснювалось за правилами споживчого кредитування.

Вказує, що визначення у договорі мети кредитування як такої, що пов`язана зі створенням бізнесу не відповідає фактичним обставинам отримання кредиту та могло бути включено до договору з метою уникнення застосування законодавства про захист прав споживачі.

Суд першої інстанції не досліджував правила надання кредиту, паспорт споживчого кредиту та інші документи, які, на її думку, підтверджували б споживчий характер кредитування.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно розглянув надані кредитні кошти як дві окремі частини, два різних транші, із застосуванням різних базових курсів долара США.

Звертає увагу, що суд першої інстанції обрахував девальвацію на відсотки за невірною ставкою курсу, оскільки суд першої інстанції визначив суму девальвації на проценти шляхом пропорційного розподілу заборгованості між двома частинами кредиту.

Крім того, вказує, що суд першої інстанції не врахував сплачених нею 136238 грн. після закінчення строку кредитування, тим самим легалізував стягнення позивачем неправомірно нарахованих відсотків та девальвації поза межами строку кредитування.

Просила суд, скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким застосувати до цих правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми процентів, суми девальвації гривні на суму кредиту та процентів по ньому.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що07 вересня 2021 року ТОВ «ФК «Просто Мані» (Кредитодавець) уклало зі ОСОБА_1 (Позичальник) договір №07-09-21-02-26/8102 надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. За умовами цього правочину Кредитодавець зобов`язався надати Позичальниці грошові кошти в початковому розмірі 330000, грн.

11 листопада 2021 року сторони підписали договір №1 про внесення змін та доповнень до договору №07-09-21-02-26/8102 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Цим договором сторони погодили, зокрема, збільшити суму кредиту на 88000, грн. Внаслідок укладення цієї додаткової угоди загальна сума наданої відповідачу позики склала 418000 грн.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання та надав зазначені кредитні кошти відповідачу у загальному розмірі 418000 грн.

Фактична видача коштів відбувалася двома частинами на підставі підписаних відповідачем заяв на отримання позики та її прямих письмових доручень здійснити оплату обов`язкових супутніх послуг за рахунок частини цих кредитних коштів.

Зокрема, 07 вересня 2021 року на виконання основного договору позивач перерахував 318000 грн. безпосередньо на картковий рахунок відповідача в АТ «ПУМБ», що підтверджується платіжною інструкцією №13120.

Крім того, на виконання пунктів 1.8.3., 1.9.1 кредитного договору згідно з дорученням відповідача, викладеним у заяві на отримання позики, позивач перерахував з суми кредиту 7500 грн. приватному нотаріусу Дячук О.Б. як оплату за вчинення нотаріальних дій (платіжна інструкція №13121 від 07 вересня 2021 року)) та 4500 грн. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 як оплату послуг кредитного посередника (платіжна інструкція №13122 від 07 вересня 2021 року). Загалом сума першого траншу склала початково погоджені 330000 грн.

Надалі, 11 листопада 2021 року, на виконання додаткової угоди про збільшення розміру кредиту, позивач додатково перерахував 80000 грн. на картковий рахунок відповідача згідно з платіжною інструкцією №13484. Також, за дорученням відповідача частину кредитних коштів було перераховано як оплату послуг третіх осіб: 4000 грн. приватному нотаріусу Кабаєвій А.А. (платіжна інструкція № =13485 від 11 листопада 2021 року) та ще 4000 грн. кредитному посереднику ФОП ОСОБА_2 (платіжна інструкція №13486 від 11 листопада 2021 року).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач перерахував безпосередньо на рахунок відповідача кошти в загальному розмірі 398000 грн. та сплатив за її вказівкою в рахунок тіла кредиту 20000 грн. вартості супутніх послуг нотаріусів і кредитного посередника. У підсумку це становить загальну погоджену суму кредиту у розмірі 418000 грн., що свідчить про повне та належне виконання Кредитодавцем своїх договірних зобов`язань щодо надання кредиту.

Відповідно до п. 1.5 кредитного договору сторони погодили, що кредит надається строком на 365 днів від дати отримання позичальником коштів. З урахуванням дати фактичної видачі першого траншу, строк кредитування за цим договором був визначений по 06 вересня 2022 року.

Порядок виконання зобов`язань за кредитним регламентовано п. 3.2 договору та окремим Додатком №1, у якому сторони погодили Графік платежів. Одночасно із підписанням додаткової угоди від 11 листопада 2021 року сторони затвердили оновлений Графік платежів (Дотаток № 2), який став невід`ємною частиною кредитного договору.

Відповідно до п. 3.6 договору та оновленого графіка відповідач взяла на себе обов`язок здійснювати планові щомісячні платежі кожного першого числа місяця для погашення нарахованих процентів за користування кредитом, а в останній день погодженого строку кредитування, тобто 06 вересня 2022 року, повернути повну суму основного боргу разом із залишком неоплачених процентів. Тобто протягом усього періоду дії договору відповідач мала сплачувати поточними платежами виключно суми нарахованих відсотків без зменшення самого тіла кредиту. При цьому реальна річна процентна ставка за оновленим графіком була зафіксована сторонами на рівні 43,18% річних.

Відповідач здійснювала платежі в рахунок погашення заборгованості. Зокрема, згідно з розрахунком заборгованості, відповідач здійснювала погашення кредиту (погашення основної суми боргу, відсотків за користування кредитом, сум девальвації) до закінчення строку кредитування, зокрема:

05.10.2021 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 7000 грн., які позивач розподілив таким чином: 6509,59 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 490,41 грн. - у рахунок погашення основної суми боргу;

31.10.2021 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 8800 грн., які позивач розподілив таким чином: 8397,34 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 402,66 грн. - у рахунок погашення основної суми боргу;

01.12.2021 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 10000 грн., які позивач розподілив таким чином: 9562,53 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 288,72 грн. - у рахунок погашення основної суми боргу; 148,75 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

31.01.2022 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 10850 грн., які позивач розподілив таким чином: 10106,18 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 0,01 грн. - у рахунок погашення основної суми боргу; 743,81 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

09.02.2022 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 11880 грн., які позивач розподілив таким чином: 11134,42 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 255,80 грн. - у рахунок погашення основної суми боргу; 489,78 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

16.06.2022 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 2000 грн., які позивач розподілив таким чином: 1832,84 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 167,16 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

01.08.2022 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 2000 грн., які позивач розподілив таким чином: 1466,27 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 533,73 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

Таким чином, відповідач у межах строку кредитування сплатила загальну суму 52530 грн., з яких: 49009,17 грн. - погашення відсотків за користування кредитом; 1437,60 грн. - погашення основної суми боргу; 2083,23 грн. у рахунок курсової різниці (девальвації).

Після спливу строку кредитування відповідач сплатила:

01.12.2022 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 6000 грн., які позивач розподілив таким чином: 4398,83 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 1601,17 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

10.03.2023 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 40010 грн., які позивач розподілив таким чином: 29332,84 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 10677,16 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

14.06.2023 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 10001 грн., які позивач розподілив таким чином: 7332,11 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 2668,89 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

29.09.2023 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 10000 грн., які позивач розподілив таким чином: 7331,38 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 2668,52 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

16.10.2023 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 10001 грн., які позивач розподілив таким чином: 7372,65 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 2628,35 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

11.11.2023 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 20223 грн., які позивач розподілив таким чином: 15045,76 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 5177,24 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

08.12.2023 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 30003 грн., які позивач розподілив таким чином: 21935,22 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 8067,78 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

02.01.2024 сплачено грошові кошти у загальному розмірі 10000 грн., які позивач розподілив таким чином: 7052,69 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 2947,31 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації).

Таким чином, після спливу строку кредитування відповідач сплатила загальну суму 136238 грн., з яких: 99801,48 грн. - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом; 36436,52 грн. - у рахунок курсової різниці (девальвації). Погашення основної суми боргу за межами строку кредитування не здійснювалося.

Загалом за весь період дії договору відповідач здійснила платежі на суму 188768 грн.

Отже, згідно з розрахунком позивача, із загальної суми отриманого кредиту відповідач сплатила в рахунок погашення тіла позики лише 1437,60 грн. Решта здійснених нею платежів, відповідно до встановленої договором черговості, зараховувалася в рахунок погашення нарахованих відсотків та сум девальвації, що відповідає п. 3.11 кредитного договору за яким кошти, що спрямовуються Позичальником на виконання зобов`язань за цим договором, вносяться з додержанням ним наступної черговості з урахуванням суми девальвації: у першу чергу на сплату суми девальвації, що нарахована на проценти; у другу чергу на сплату процентів; у третю чергу на сплату суми девальвації, що нарахована на часткову або повну суму кредиту, що повертається; у четверту чергу на погашення (повернення) кредиту; у п`яту чергу на сплату нарахованої неустойки; у шосту чергу на відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов цього договору.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що залишок непогашеної заборгованості безпосередньо за тілом кредиту становить 416562,40 грн., що не оспорюється відповідачем.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням частково сплачених відповідачем коштів у рахунок погашення процентів за період до 06 вересня 2022 року, а саме: платежі 05.10.2021 на суму 6509,59 грн., 04.11.2021 на суму 8397,34 грн., 01.12.2021 на суму 9562,53 грн., 31.01.2022 на суму 10106,18 грн., 09.02.2022 на суму 11134,42 грн., 16.06.2022 на суму 1832,84 грн. та 01.08.2022 на суму 1466,27 грн., загальна сума заборгованості за відсотками становить 71341,41 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме ця сума є правомірно нарахованою як плата за користування кредитом і підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, суд першої інстанції здійснив власний перерахунок девальвації на тіло кредиту станом на 06 вересня 2022 рок та визначив, що сума девальвації на залишок першого траншу становить 119590,46 грн. (328562,40 грн. х (36,5686 / 26,8102 - 1)), а девальвація на залишок другого траншу - 26129,75 грн. (88000 грн. х (36,5686 / 28,1963 - 1)).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтована сума девальвації на тіло кредиту становить 145720,21 грн.

Щодо суми девальвації, нарахованої на відсотки, то суд першої інстанції здійснив розрахунок виключно станом на 06.09.2022, коли офіційний курс НБУ К2 становив 36,5686 грн. та дійшов висновку, що загальна обґрунтована сума девальвації на правомірно нараховані відсотки становить 24956,39 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у частині стягнення з божника на користь кредитора відсотків за користування кредитом, сум девальвації нарахованої на тіло кредиту та відсотків, а тому в іншій частині не є предметом апеляційного перегляду в силу положень ч. 1 ст.367 ЦПК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

(ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Судом встановлено, що згідно з пунктами 1.10,1.11 кредитного договору сторони домовились, що позичальник приймає на себе ризик девальвації національної валюти гривні відносно іноземної валюти - долара США.

У разі збільшення курсу (вартості) долара США, що встановлений НБУ на момент укладання цього договору, сума позики, відсотки, що підлягають сплаті Позичальником на користь Кредитодавця збільшуються на суму девальвації гривні до долара США (далі - сума девальвації) за формулою: СД=Сх(K2-К1)/К1, де СД - сума девальвації; С - сума відсотків визначена в гривнях в Графіку платежів на дату сплати відсотків або сума позики для цілей повного погашення; К1 - курс долара США, що встановлений НБУ, на момент укладення договору; К2 - курс долара США, що встановлений НБУ, на день здійснення платежу. У випадку повернення суми позики, для розрахунку суми девальвації К2 приймає значення курсу долара США встановленого НБУ на день здійснення платежу. Сума процентів та сума позики, збільшені на суму девальвації, сплачуються одночасно з поверненням суми позики та/або процентами за користування позикою відповідно до умов договору та Графіку платежів визначеним Додатком №1 до даного Договору. Сторони домовилися, що при розрахунку суми девальвації береться до уваги курс долара США, що встановлений НБУ.

Отже, сторони добровільно узгодили, що у разі збільшення курсу НБУ продажу долара США, відсотки, сума позики, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитодавця, збільшуються на суму девальвації, визначених за відповідною формулою. Відповідач, підписавши договір, погодилася з такими умовами.

Своїм підписом у договорі, заяві на отримання кредиту Позичальник засвідчила, що всі умови договору, зокрема і щодо нарахування суми девальвації, на яку збільшується сума процентів та сума позики, є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків сторін (п. 9.14 договору).

Згідно з частинами 1-4 ст. 12, частинами 1,5, 6 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «Просто Мані» про стягнення суми девальвації, нарахованої на тіло кредиту, та суми девальвації на нараховані відсотки, суд першої інстанції, здійснивши власний диференційований перерахунок суми девальвації, дослідивши наявні у справі докази, умови кредитного договору (пункти 1.10, 1.11), добровільно узгоджені сторонами, та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованих висновків про те, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення сума девальвації, виходячи з непогашеного тіла кредиту, у розмірі - 145720,21 грн, а також суми девальвації на нараховані у межах строку кредитування відсотки - 24956,39 грн.

Відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок нарахованих сум девальвації, власний розрахунок не наведено.

Сторонами було обумовлено у п. 1.10 договору, що позичальниця приймає на себе ризики девальвації національної валюти - гривні відносно іноземної валюти - долара США.

Своїм підписом у договорі, заяві на отримання кредиту позичальниця засвідчила, що всі умови договору, зокрема і щодо нарахування суми девальвації, на яку збільшується сума процентів та сума позики, є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків сторін (п. 9.14 договору).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 658580,41 грн., що складається із 416562,40 грн. основної заборгованості, 71341,41 грн. процентів за користування кредитом у межах строку кредитування, 145720,21 грн. суми девальвації на тіло кредиту та 24956,39 грн. суми девальвації на проценти.

Доводи апеляційної скарги про те, що укладений між сторонами договір фактично є договором про споживчий кредит, оскільки кредитні кошти були надані фізичній особі, перераховувалися на її рахунок, а діяльність позивача та інформація на його веб-сайті пов`язана з наданням споживчих кредитів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до умов укладеного між сторонами договору його цільове призначення прямо визначено сторонами як «для створення бізнесу».

При цьому апелянтом не надано належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти фактично використовувалися для задоволення особистих, сімейних чи інших потреб, не пов`язаних із підприємницькою або професійною діяльністю.

Сам по собі факт укладення договору фізичною особою не є достатньою підставою для висновку про споживчий характер кредиту, оскільки визначальними є, зокрема, цільове призначення кредиту та фактичні обставини його отримання і використання.

При цьому, саме по собі розміщення кредитодавцем на веб-сайті інформації про продукти, які можуть мати споживчий характер, не змінює погодженого сторонами змісту конкретного договору, укладеного між сторонами у даній справі.

Крім того, наявність у договорі окремих положень або термінології, яка використовується у сфері кредитування фізичних осіб, сама по собі не спростовує прямо визначеного сторонами цільового призначення кредиту.

У даній справі ОСОБА_1 не довела належними доказами, що умова договору про цільове призначення кредиту не відповідала її волевиявленню на момент укладення договору, була нав`язана, не була їй зрозуміла або що кредит фактично використовувався на споживчі цілі.

За таких обставин, посилання в апеляційній скарзі на положення Закону України «Про споживче кредитування», а саме на п. 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», яким передбачено звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у визначений законом період, є необґрунтованим, оскільки застосування зазначеного положення можливе за умови встановлення того, що відповідні правовідносини є правовідносинами саме за договором про споживчий кредит.

Як зазначено вище, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, не встановив споживчого характеру укладеного сторонами договору.

Тому, правові наслідки, передбачені п. 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», не можуть бути застосовані до спірних правовідносин лише з тієї підстави, що позичальником є фізична особа.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не досліджував правила надання кредиту, паспорт споживчого кредиту та інші документи, які, на думку апелянта, мали б підтверджувати споживчий характер кредитування, не свідчать про неправильність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції встановив правову природу укладеного між сторонами договору не лише на підставі його найменування, а виходячи з його змісту, погоджених сторонами істотних умов, зокрема визначеної сторонами мети кредитування, порядку надання коштів, строку кредитування та інших умов.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, а зміст договору становлять погоджені сторонами умови.

Апеляційна скарга не містить посилань на конкретну умову укладеного договору, яка б прямо свідчила про його споживчий характер та суперечила меті кредитування визначеній сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув надані кредитні кошти як дві окремі частини (два транші) із застосуванням різних базових курсів долара США, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, первісний договір передбачав надання кредиту у розмірі 330000 грн.

У подальшому, 11 листопада 2021 року, сторони уклали додаткову угоду №1, відповідно до якої розмір кредиту було збільшено на 88000 грн.

При цьому фактичне надання додаткових коштів відбулося саме 11 листопада 2021 року.

Отже, суд першої інстанції виходив із розміру наданих коштів, фактичної дати надання таких коштів та погоджених сторонами умов щодо валютного еквівалента для кожної відповідної суми наданих кредитних коштів.

За таких обставин, застосування при розрахунку девальвації різних базових курсів, визначених сторонами для відповідних сум кредиту, відповідає фактичним обставинам справи.

Посилання апелянта на те, що додаткова угода лише змінила загальний розмір кредиту, не спростовує встановленої обставини фактичного надання 88000 грн. додаткових кредитних коштів саме 11 листопада 2021 року.

Колегія суддів звертає увагу, що при розрахунку девальвації на тіло кредиту та розрахунку девальвації на проценти, суд першої інстанції не прийняв заявлений позивачем розмір заборгованості, а здійснив власну перевірку розрахунку з урахуванням встановлених обставин справи.

Апелянтом не наведено конкретного альтернативного розрахунку, який би відповідав умовам договору та спростовував арифметичну правильність розрахунку проведеного судом першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував 136238 грн., сплачених відповідачем після закінчення строку кредитування, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що після закінчення строку кредитування відповідач здійснила платежі на загальну суму 136238 грн.

Водночас, п. 3.11 договору сторони погодили порядок зарахування здійснених платежів, відповідно до якого кошти спрямовуються у визначеній договором черговості на погашення відповідних нарахувань та основної суми заборгованості.

За встановленою судом першої інстанції черговістю, платежі спрямовувалися насамперед на погашення процентів та відповідних сум девальвації, а не безпосередньо на погашення основної суми кредиту.

Саме з урахуванням проведених платежів, суд першої інстанції визначив залишок основної заборгованості у розмірі 416562,40 грн.

Отже, твердження про те, що зазначені платежі не були враховані судом першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи.

При цьому, питання про те, у якій саме черговості повинні зараховуватися здійснені позичальником платежі, вирішується з урахуванням погоджених сторонами умов договору, якщо така умова не визнана недійсною та не суперечить імперативним нормам закону. Апелянтом не надано доказів недійсності п. 3.11 договору №07-09-21-02-26/8102 про надання коштів у позику.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду, повторюють доводи відзиву на позовну заяву тазаперечення на відповідь на відзив. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ТОВ «ФК «Просто Мані», ухвалено обґрунтоване рішення про їх часткове задоволення.

Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба