Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №754/11242/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №754/11242/25 Головуючий у І інстанції - Коваленко І.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/9673/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року

у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

установив:

У липні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідачі, будучи споживачами послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання, що надаються ним за адресою: АДРЕСА_1 , не виконали своїх зобов`язань з оплати за спожиті послуги.

Тому вони, як дієздатні особами, що проживають та/або зареєстровані за вказаною адресою, відповідають солідарно за накопичену заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг.

Просило суд, стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 141056,87 грн. станом на 30 квітня 2025 року, що складається з наступних категорій: заборгованість за послуги, спожиті до 01.05.2018: централізоване опалення - 14327,13 грн., інфляційна складова - 2177,72 грн., три відсотки річних - 535,80 грн.; заборгованість за послуги, спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021: централізоване опалення - 24454,57 грн., інфляційна складова - 3717,09 грн., три відсотки річних - 908,50 грн.; централізоване постачання гарячої води - 16360,76 грн., інфляційна складова - 2486,84 грн., три відсотки річних - 611,85 грн.; заборгованість за послуги, спожиті з 01.11.2021: постачання теплової енергії - 33352,24 грн., інфляційна складова - 3437,99 грн., три відсотки річних - 879,67 грн., пеня - 1070,27 грн.; постачання гарячої води - 28364,74 грн., інфляційна складова - 3485,34 грн., три відсотки річних - 837,52 грн., пеня - 1018,98 грн.; заборгованість за абонентське обслуговування: послуг з постачання теплої енергії у розмірі 1397,46 грн., послуг з постачання гарячої води у розмірі 1513,19 грн., вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 119,21 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року зазначений вище позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 133446,86 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1432,32 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1432,32 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не дослідив, яким чином позивачем була нарахована заборгованість за постачання гарячої води, оскільки з наданого позивачем розрахунку не можливо встановити яку кількість осіб позивач зазначив у житловому приміщенні. В розрахунку не зазначено розрахунок середнього показника витрат гарячої води на одну особу.

Вказує, що з 2017 року у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживає лише вона одна, а тому, суд першої інстанції повинен був встановити фактичну кількість осіб, яка проживає у зазначеній квартирі, та здійснити перерахунок обсягів споживання гарячої води з урахуванням реальної кількості мешканців.

Крім того, позивачем не було надано відповідні тарифи, які затверджені уповноваженими органами за житлово-комунальні послуги.

Вказує, що взагалі не зрозуміло, яким чином позивач здійснював наданий ним розрахунок заборгованості , виникнення вказаних сум та чому саме такі суми заявлено до стягнення.

Просила суд, скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з територіальної громади м. Києва у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані такі повнолітні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв`язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

У період з 01.05.2018 до 31.10.2021 КП «Київтеплоенерго» було виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), а з 01.11.2021, у зв`язку із зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Позивач у справі надає послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, які належать до житлово-комунальних послуг відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII (надалі - Закон про ЖКП).

Послуга з постачання гарячої води, а в опалювальний період -послуга з постачання теплової енергії для потреб опалення згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових індивідуальних договорів про надання послуги за правилами статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (надалі - Закон про ЖКП).

Послуга надається споживачу згідно з умовами типового договору про надання послуги Зокрема, Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої затверджені постановами Кабінету Міністрів України, про що Позивач повідомив на власному веб - сайті https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp-kyyivteploen/.Ці договори є публічними договорами приєднання.

КП «Київтеплоенерго» також є правонаступником ПАТ «Київенерго» щодо права вимоги заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, надані до 01.05.2018 року. Відповідно до умов договору цесії, додатку №1 та/або додатку №2 до договору цесії та типового договору про надання послуг, затвердженого постановою КМУ №630, КП «Київтеплоенерго» має право вимагати від споживачів у цій справі сплати заборгованості за опалення та гаряче водопостачання, що виникла до травня 2018 року.

Виконавець забезпечує постачання гарячої води у відповідній кількості та якості послуги, що встановлені нормативами, зокрема, за колективним договором, договором з колективним споживачем, індивідуальним договором, договором з власником (користувачем) будівлі - до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (будівлі) (Абзац 2 п. 7 Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1182 (надалі - Правила №1182).

Суд встановив, що квартира під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, до будинку постачається тепло та гаряча вода, що підтверджують корінці нарядів та довідками про обсяги споживання послуги з постачання теплої енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ.

У довідці щодо гарячого водопостачання зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2 за показниками загальнобудинкового лічильника ГВП за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року спожито 22635,3380 м? гарячої води.

У довідці щодо теплової енергії зазначено, що за тією ж адресою за показниками загальнобудинкового лічильника опалення за період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2025 року спожито 4790,2580 Гкал теплової енергії.

Матеріали справи не містять доказів, що квартира відповідачів відключена від внутрішньобудинкової системи теплопостачання.

За відсутності доказів відключення квартири відповідачів від внутрішньобудинкових мереж встановлено, що гаряча вода подавалася також до їхньої квартири, а отже послуга була надана.

Відповідно до наданих суду розрахунків заборгованостей, суд встановив, що відповідачі мають заборгованість за житлово-комунальні послуги 141056,87 грн., що складається з: -заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 14327,13 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 2177,72 грн., три відсотки річних у розмірі 535,80 грн.;-заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 24454,57 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 3717,09 грн., три відсотки річних у розмірі 908,50 грн.;-заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 16360,76 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 2486,84 грн., три відсотки річних у розмірі 611,85 грн.;-заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33352,24 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 3437,99 грн., три відсотки річних у розмірі 879,67 грн., пеня у розмірі 1070,27 грн.;-заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 28364,74 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 3485,34 грн., три відсотки річних у розмірі 837,52 грн., пеня у розмірі 1018,98 грн.;-заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн.;-заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1513,19 грн.;-заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 119,21 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості відповідачі не надали, як і не надали допустимих доказів належного виконання ними зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, суд першої інстанції застосував наслідки спливу позовної давності до вимог, що стосуються заборгованості, яка виникла за спожиті за період з липня 2015 року по січень 2017 року включно за послуги з централізованого опалення, та дійшов до висновку про стягнення з відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 133446,86 грн.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 151, 162 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ч.2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері у житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Одним із обов`язків споживача є здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (ч.3 ст.20 цього Закону).

Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Стороною позивача надано суду достатні докази, які вказують на наявність у відповідачів заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

До вимог про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг застосовується загальна позовна давність.

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції вважав правильним задовольнити позовні вимоги частково, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості за період, який передує лютому 2017 року.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що КП «Київтеплоенерго» в межах строку позовної давності мало право на стягнення заборгованості за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 7810,68 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1308,63 грн., три відсотки річних у розмірі 311,33 грн.; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 24454,57 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3717,09 грн., три відсотки річних у розмірі 908,50 грн; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 16360,76 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2486,84 грн., три відсотки річних у розмірі 611,85 грн; заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33352,24 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3437,99 грн., три відсотки річних у розмірі 879,67 грн., пені у розмірі 1070,27 грн.; заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 28364,74 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3485,34 грн., три відсотки річних у розмірі 837,52 грн., пені у розмірі 1018,98 грн.; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн.; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1513,19 грн; заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 119,21 грн.

Доводи апеляційної скарги, про те, що з 2017 року у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживає лише одна ОСОБА_1 , а тому, суд першої інстанції повинен був встановити фактичну кількість осіб, яка проживає у зазначеній квартирі, та здійснити перерахунок обсягів споживання гарячої води з урахуванням реальної кількості мешканців, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Згідно з ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, зазначений обов`язок споживача оплачувати вчасно та в повному обсязі житлово-комунальні послуги, а також брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території, проведенню ремонту, визначений нормами ЖК України, а саме ст. ст. 68, 156, 162.

Як встановлено, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані такі повнолітні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а отже отримують житлово-комунальні послуги та є їх споживачами.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 9 Закону «Про житлово комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Норма в такій редакції діє з травня 2018 року. Отже з травня 2018 року, законодавець передбачив обов`язок, зареєстрованих осіб нести солідарну відповідальність за оплату комунальних послуг.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У п. 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Якщо до надавачів послуг, чи до ЖЕКу не було письмового звернення з подачею доказів про не проживання, в установленому законом порядку, а такі докази суду не подані, особи, що фактично не проживали в квартирі, але були в ній зареєстровані не звільняються від обов`язку сплачувати витрати за надані позивачем послуги, солідарно з власниками житла.

Крім того, не зважаючи на те, що до травня 2018 року Законом було передбачено, що споживачами послуг є ті хто фактично їх отримав, все рівно було передбачено, що особи які не проживають і не отримують послуги повинні звертатись з відповідними заявами та фіксувати своє не проживання.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі №335/479/17 (провадження 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.»

Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі №757/37752/18-ц (провадження №61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім`ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні. Факт не проживання ОСОБА_3 у вказаній квартирі не підтверджено належними та допустимими доказами, а судами правомірно не прийнято до уваги договір оренди іншого житлового приміщення як такий, що підтверджує вказаний факт».

Відповідачами не надано доказів звернення до позивача із заявою про не проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у спірний період та того, що вони бажають припинити отримання житлово-комунальних послуг зокрема, на час їх відсутності за вказаною адресою, а тому підстави для звільнення відповідачів від оплати житлово-комунальних послуг відсутні.

Доводи на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі беззаперечно не доводить, що у спірний період відповідачі, які були зареєстровані у квартирі, щодо якої стягується борг не користувалась послугами за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, обсяг постачання гарячої води за період 01.05.2018-30.04.2025 визначений за показниками загальнобудинкового вузла обліку - 22 635,3380 м?. Отже, доводи апелянта про те, що розмір заборгованості за послугу з постачання гарячої води визначався виключно від кількості зареєстрованих у квартирі осіб, не відповідають встановленим у справі обставинам.

При цьому, апелянтом не наведено конкретних даних, які б свідчили про неправильність визначеного позивачем обсягу спожитої гарячої води, не зазначено, які саме показники загальнобудинкового вузла обліку позивачем застосовано неправильно, та не надано власного контррозрахунку заборгованості, який би спростовував здійснений позивачем розрахунок.

Саме по собі посилання апелянта на те, що інші відповідачі фактично не проживають у спірній квартирі, за встановлених у цій справі обставин, не спростовує ані факту надання відповідних житлово-комунальних послуг, ані визначеного позивачем обсягу їх споживання, а відтак не свідчить про неправильність нарахованої заборгованості.

Крім того, факт реєстрації відповідачів за спірною адресою та відсутність належних доказів звернення до позивача у спірний період із заявами про фактичне не проживання чи вимогою здійснити відповідний перерахунок заборгованості, були предметом оцінки судом першої інстанції.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо фактичного одноосібного проживання апелянта в квартирі та не проживання інших відповідачів, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо правильності визначення розміру заборгованості, та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 було надано письмові пояснення та зазначено про те, що вже після подання апеляційної скарги нею було укладено 25.03.2025 року договір повірки лічильників, у зв?язку з чим складено відповідний акт виконаних робіт від 25.03.2026 року, а 01.04.2026 року отримано відповідні свідоцтва про повірку лічильників, копії яких були належно передані позивачу.

Після чого позивач самостійно в червні 2026 року, з урахуванням проведеної повірки лічильників, перерахував суму заборгованості за постачання гарячої води у квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, у травні 2026 року, відповідно до рахунку про сплату комунальних послуг позивачем було зазначено заборгованість щодо сплати за гаряче водопостачання у розмірі 53729,39грн., а вже у червні 2026 року заборгованість згідно виставленого рахунку склала 14769,45грн.

Таким чином, сума заборгованості за гаряче водопостачання позивачем була зменшена на 38959,94грн.

Отже, вважає, що зазначена сума заборгованості відповідачів перед позивачем у рішенні суду першої інстанції підлягає зміні в бік зменшення, адже позивачем була перерахована дана сума.

Проте, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, викладені у додаткових поясненнях, оскільки договір щодо повірки засобів обліку було укладено 25.03.2026 року, акт виконаних робіт складено 25.03.2026 року, а відповідне свідоцтво про повірку отримано 01.04.2026 року, тобто всі зазначені обставини виникли після ухвалення судом першої інстанції рішення від 30.01.2026 року.

Відтак, зазначені обставини не могли бути враховані судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, та самі по собі не свідчать про неправильність висновків суду, зроблених за результатами розгляду справи на підставі доказів, наявних у матеріалах справи на час її вирішення.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом із тим проведення повірки засобів обліку та здійснення позивачем відповідного перерахунку відбулися вже після ухвалення судового рішення, а тому такі обставини не є доказами того, що на момент ухвалення рішення суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи або неправильно визначив розмір заборгованості на підставі доказів, які були предметом його дослідження.

Здійснений позивачем перерахунок після ухвалення оскаржуваного рішення може бути врахований сторонами під час проведення взаєморозрахунків та виконання судового рішення, однак сам по собі факт такого перерахунку не свідчить про наявність передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги в частині нарахування інфляційних втрат на 3% річних відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року зі змінами «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» з 03 квітня 2020 року на всій території України запроваджено карантин, який діяв до 30 червня 2023 року.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №530-ІХ від 17 березня 2020 року передбачено звільнення боржника під час дії карантину та протягом 30 днів після його закінчення від сплати неустойки. Водночас у цьому законі не міститься положень щодо звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Таким чином, незалежно від дії карантину боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити інфляційні втрати за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, оскільки вказаним Законом питання звільнення від таких платежів не врегульовано.

Інші доводи апеляційної скарги в цілому ґрунтуються на незгоді відповідача із необхідністю сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг у належному їй житловому приміщенні за встановленими тарифами, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Доказів порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, матеріали справи також не містять.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог КП «Київтеплоенерго», ухвалено обґрунтоване рішення про їх часткове задоволення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 22 травня 2026 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба