Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №379/1055/18 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №379/1055/18 Головуючий у І інстанції - Смик М.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/11791/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність головного державного виконавця Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Смоліна Дмитра Сергійовича,-

установив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Рокитнянського районного суду Київської області за скаргою на дії, бездіяльність головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) Смоліна Д.С.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона є стороною виконавчого провадження НОМЕР_3, виконавчий лист №379/1055/19 від 19 лютого 2025 року.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 04 лютого 2019 року її зобов`язано не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цим же рішенням встановлено дні та години побачень ОСОБА_2 з дітьми, а саме з 16 год п`ятниці до 18 год суботи щотижня, враховуючи стан здоров`я дітей (за попередньою домовленістю обох сторін); побачення з дітьми серед тижня при їх забиранні з дитячого садочка з 17 год до 19 год, враховуючи стан здоров`я дітей без визначення кількості побачень (за попередньою домовленістю обох сторін); спільний відпочинок у літній час протягом 7 днів, враховуючи стан здоров`я дітей (за попередньою домовленістю обох сторін). Також зазначала, що діти після розірвання шлюбу залишились проживати разом з нею.

21 листопада 2025 року їй стало відомо, що 19 листопада 2025 року на її електронну пошту головним державним виконавцем Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Смоліним Д.С. надіслано вимогу від 19 листопада 2025 року №54639/19.4- 41, в якій він вимагає: -щочетверга, не пізніше 15:00, надавати письмові повідомлення державному виконавцю на електронну адресу відділу (ІНФОРМАЦІЯ_3), щодо домовленості про можливість побачень у дні та години, що встановлені виконавчим документом; -щопонеділка, не пізніше 12:00 надавати звіт державному виконавцю на електронну адресу відділу (ІНФОРМАЦІЯ_3), про повне чи часткове самостійне виконання рішення у дні та години, що встановлені виконавчим документом.

На її думку, головний державний виконавець Таращанського ВДВС Смолін Д.С. у направленій їй вимозі від 19 листопада 2025 року №54639/19.4-41 встановив штучне та незаконне обмеження строку для повідомлення (звіту) про самостійне виконання рішення до 12:00 год наступного робочого дня (понеділка).

Таке обмеження суперечить ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає, що сторони зобов`язані повідомити виконавця «невідкладно, не пізніше наступного робочого дня», і не містить жодного скороченого або спеціального строку, тим більше до певної години дня (12:00). Нормативний строк цього Закону визначає протягом усього наступного робочого дня, і він не може бути обмежений державним виконавцем на власний розсуд. Таким чином, встановлення державним виконавцем граничного строку до 12:00 понеділка є перевищенням повноважень, суперечить вимогам ст. 19 Закону та є протиправним.

Крім того, що державний виконавець протиправно обмежив її у виборі способу комунікації, вимагаючи надання пояснень та звітів виключно у письмовій формі на електронну адресу відділу (ІНФОРМАЦІЯ_3).

Отже, такі неправомірні дії головного державного виконавця Таращанського ВДВС Смоліна Д.С., зазначені у вимозі від 19 листопада 2025 року №54639/19.4-41 про обмеження в часі, надсилання електронних повідомлень щодо самостійного виконання рішення суперечить нормам Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження» та є протиправним покладенням на боржника додаткових обов`язків, не передбачених законом, що в цілому призвело до порушення її прав, а оскаржувана вимога, такою, що підлягає скасуванню.

Просила суд, визнати неправомірними дії головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Смоліна Д.С. з винесення вимоги від 19 листопада 2025 року №54639/19.4-41 у виконавчому провадженні НОМЕР_3.

Скасувати вимогу головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Смоліна Д.С. від 19 листопада 2025 року №54639/19.4-41 у виконавчому провадженні НОМЕР_3.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні зазначеної вище скарги.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, вказує, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що головний державний виконавець Смолін Д.С. у вимозі від 19 листопада 2025 року №54639/19.4-41 встановив штучне та незаконне обмеження строку для повідомлення про виконання рішення - до 12:00 год. наступного робочого дня (понеділка). Це прямо суперечить ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає граничний строк «не пізніше наступного робочого дня» без будь-яких погодинних обмежень. Встановлення дедлайну до 12:00 є перевищенням повноважень, оскільки закон надає стороні право на звернення протягом усього робочого дня, і цей строк не може бути скорочений виконавцем на власний розсуд.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки незаконному обмеженню її права на вільний вибір способу комунікації. Вимога надавати пояснення виключно у письмовій формі на електронну адресу відділу (ІНФОРМАЦІЯ_3), прямо суперечить ч. 1 ст. 19 Закону «Про виконавче провадження», яка закріплює право сторони надавати як письмові, так і усні пояснення.

В умовах частих перебоїв (відключень) електроенергії, введеного воєнного стану, повітряних тривог та інших об`єктивних обставин, які можуть унеможливити своєчасне використання електронної пошти, органи державної влади зобов`язані забезпечувати прийом звернень усіма доступними способами, зокрема: поштовим відправленням, особистим поданням (наручно), електронною поштою, шляхом надання усних пояснень.

Вимога державного виконавця використовувати лише електронну пошту є безпідставною, необґрунтованою та такою, що порушує її права як учасника виконавчого провадження.

Вказує, що державний виконавець не наділений правом обмежувати способи комунікації сторони або встановлювати будь-які додаткові обов`язки, не передбачені судовим рішенням чи Законом України «Про виконавче провадження».

Зазначає, що вона не зобов`язана мати електронну пошту або використовувати її для звітування органам державної виконавчої служби

Наголошує, що вимогою від 19 листопада 2025 року №54639/19.4-41 державний виконавець фактично змінив та доповнив порядок виконання рішення суду у справі №379/1055/18.

Саме фізична присутність головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Смоліна Д.С. на місці вчинення виконавчих дій є необхідною умовою виконання рішення суду у справі №379/1055/18. Закон не передбачає і не допускає у виконавчих провадженнях такої категорії заміни фізичної присутності виконавця оспорюваною вимогою до сторін надсилати електронні листи чи будь-які звіти про виконання рішення суду.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнює порушення права лише з настанням негативного наслідку у вигляді штрафу, ігноруючи, що право порушується вже в момент винесення незаконного акту, який покладає на особу не передбачений законом обов`язок та обмежує її у виборі засобів комунікації. Оскаржувана вимога виконавця є інструментом потенційного фінансового стягнення, а тому її існування як чинного акту створює реальну загрозу її правам. Визнання такої вимоги «організаційною» де-факто легітимізує свавілля посадової особи, що суперечить принципу правової визначеності та позбавляє сторону захисту від незаконного примусу.

Просила суд, скасувати ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким скаргу на дії, бездіяльність головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Смоліна Д.С. задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народились ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

У свідоцтвах про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виданим 22 квітня 2015 року, зазначено матір`ю - ОСОБА_1 , а батьком - ОСОБА_2

28 березня 2025 року головним державним виконавцем Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) Смоліним Д.С. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №379/1055/18, виданого Рокитнянським районним судом Київської області 19 лютого 2025 року, про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено дні та години побачень ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: з 16 год п`ятниці до 18 год суботи щотижня, враховуючи стан здоров`я дітей (за попередньою домовленістю обох сторін), побачення з дітьми серед тижня при їх забиранні з дитячого садочка з 17 год до 19 год, враховуючи стан здоров`я дітей без визначення кількості побачень (за попередньою домовленістю обох сторін) та спільний відпочинок у літній час протягом 7 днів, враховуючи стан здоров`я дітей (за попередньою домовленістю обох сторін).

19 листопада 2025 року головний державний виконавець - Смолін Д.С. сторонам виконавчого провадження - ОСОБА_1 (боржник) та ОСОБА_2 (стягувач) направив вимогу №54639/19.4- 41, в якій останній зазначив наступне: у зв`язку з тим, що сторони виконавчого провадження на вимогу від 13 листопада 2025 року не з`явились, з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, тому вимагає:

-щочетверга, не пізніше 15:00, надавати письмові повідомлення державному виконавцю на електронну адресу відділу (ІНФОРМАЦІЯ_3), щодо домовленості про можливість побачень у дні та години, що встановлені виконавчим документом.

-щопонеділка, не пізніше 12:00 надавати звіт державному виконавцю на електронну адресу відділу (ІНФОРМАЦІЯ_3), про повне чи часткове самостійне виконання рішення у дні та години, що встановлені виконавчим документом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії головного державного виконавця щодо направлення сторонам виконавчого провадження вимоги були прийняті відповідно до закону та в межах повноважень державного виконавця.

Суд першої інстанції зазначив, що наведені у скарзі доводи не вказують на жодне конкретне порушення вимог закону головним державним виконавцем Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) Смоліним Д.С. при вчиненні виконавчих дій, що виключає можливість визнання дій протиправними, а тому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що головний державний виконавець діяв в межах закону та наданих йому повноважень, і іншого скаржник не довела.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Так, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36).

Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». До того ж ЄСПЛ уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах «Ді Педе проти Італії» (Di Pede v. Italy) та «Заппія проти Італії» (Zappia v. Italy) від 26 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, c. 1383 - 1384, п. 20 - 24 та с. 1410 - 1411, п. 16 - 20 відповідно).

У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі «Comingersoll S.A. проти Португалії» (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява №35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви» («…»), заява №41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

Таким чином встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій, щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом .

Разом із тим, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 цього Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати від сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію.

Частиною 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України, а невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Варто враховувати, що виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

За правилами частин першої та другої цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст. 63цього Закону.

Таким чином, законодавець покладає на державного виконавця не лише обов`язок здійснювати безпосередню перевірку виконання рішення суду у визначений час та місці побачення, але й надає йому повноваження для отримання інформації, яка є необхідною для проведення виконавчих дій.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 04 лютого 2019 року ОСОБА_1 зобов`язано не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дітьми, при цьому визначено дні та години побачень.

19 лютого 2025 року на виконання вказаного рішення Рокитнянського районного суду Київської області видано виконавчий лист №379/1055/18, а 28 березня 2025 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_3.

19 листопада 2025 року державним виконавцем Смоліним Д.С. винесено вимогу №54639/19.4-41, в якій він вимагає, зокрема, щочетверга, не пізніше 15:00, надавати письмові повідомлення державному виконавцю на електронну адресу відділу ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), щодо домовленості про можливість побачень у дні та години, що встановлені виконавчим документом; щопонеділка, не пізніше 12:00 надавати звіт державному виконавцю на електронну адресу відділу ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), про повне чи часткове самостійне виконання рішення у дні та години, що встановлені виконавчим документом.

Таким чином, аналізуючи норми закону, а саме: ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а також обов`язок сторін щодо повідомлення виконання рішень викладений у ч. 4 ст. 19 Закону, а саме: сторони зобов`язані невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня повідомляти виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішень боржником, що мають значення для виконання рішення, а отже, обов`язок інформування прямо передбачений законом, тому вимога від 19 листопада 2025 року головного державного виконавця лише конкретизує механізм реалізації цього обов`язку.

Встановлення орієнтовного часу не змінює суті норми, а має організаційний характер та спрямоване на ефективність виконавчих дій.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Закон не забороняє використання електронних засобів зв`язку. Електронна комунікація є загальновизнаним способом взаємодії, використання електронної пошти сприяє оперативності виконання рішень, вимога не позбавляє скаржника можливості звертатися іншими способами.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії головного державного виконавця щодо направлення сторонам виконавчого провадження вимоги були прийняті відповідно до закону та в межах повноважень державного виконавця,наведені у скарзі ОСОБА_1 доводи не вказують на жодне порушення, обмеження її прав чи конкретне порушення вимог закону головним державним виконавцем.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимогою державний виконавець встановив штучне та незаконне обмеження строку для повідомлення про виконання рішення - до 12:00 год. наступного робочого дня (понеділка), що суперечить ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частина 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює обов`язок сторін виконавчого провадження невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня повідомляти виконавця про повне або часткове самостійне виконання рішення.

Разом із тим, зі змісту оскаржуваної вимоги не вбачається, що державний виконавець звільнив боржника від виконання зазначеного законодавчого обов`язку, або змінив передбачений законом порядок повідомлення про вже повне або часткове самостійне виконання рішення.

Оскаржуваною вимогою державний виконавець не змінив визначені рішенням суду дні та години побачень, не встановив нового графіка спілкування, не змінив способу виконання судового рішення та не поклав на боржника обов`язок, спрямований на зміну самого порядку спілкування стягувача з дітьми. Вимога №54639/19.4-41 не змінює змісту рішення суду та не встановлює іншого порядку побачень з дітьми.

Посилання апелянта на те, що головний державний виконавець своєю вимогою створив для ОСОБА_1 новий обов`язок, не передбачений рішенням суду, також не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, а тому діяльність державного виконавця спрямована на забезпечення реального виконання судового рішення. Надання державному виконавцю інформації, необхідної для здійснення виконавчих дій, є окремим елементом його повноважень, прямо передбачених п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, оскаржувана вимога не покладає на ОСОБА_1 нового обов`язку щодо самого способу спілкування стягувача з дітьми, а лише передбачає надання виконавцю інформації про виконання вже існуючого судового рішення.

Так само, посилання апелянта на ч. 2 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів не бере до уваги, оскільки, наведене положення не позбавляє виконавця повноважень, передбачених ст. 18 цього Закону, щодо отримання від сторін виконавчого провадження необхідної інформації. Отримання виконавцем інформації не є тотожним безпосередній перевірці виконання рішення суду та не замінює її.Наведені повноваження державного виконавця не є взаємовиключними.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимога державного виконавця використовувати лише електронну пошту для комунікації є безпідставною, необґрунтованою та такою, що порушує права ОСОБА_1 як учасника виконавчого провадження, не заслуговують на увагу, оскільки, вибір такого способу отримання інформації сам по собі не свідчить про позбавлення боржника права на звернення до державного виконавця в інший передбачений законом спосіб, та не встановлює обмежень щодо реалізації інших процесуальних прав учасника виконавчого провадження.

Апелянтом не доведено, що визначення електронної пошти як способу оперативного надходження інформації фактично унеможливило для неї виконання рішення суду, або позбавило її можливості звертатися до державного виконавця в інший спосіб. Так само, як і не доведено, що саме визначений у вимозі спосіб комунікації спричинив порушення прав чи законних інтересів ОСОБА_1 .

Таким чином, з урахуванням обставин, на які посилається ОСОБА_1 , законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог скарги, щодо визнання неправомірними дії головного державного виконавця з винесення вимоги від 19 листопада 2025 року №54639/19.4-41 у виконавчому провадженні НОМЕР_3 та скасування такої вимоги.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди боржника з висновками суду щодо їх оцінки.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки боржником не доведено та не підтверджено відповідними доказами наявність факту порушення її прав за захистом яких вона звернулася.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба