Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №357/1322/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №357/1322/26 Головуючий у І інстанції - Бондаренко О.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/11268/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційна контора №1, третя особа: Білоцерківська міська рада про зобов`язання вчинити певні дії,-

установив:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до КП Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційна контора №1, третя особа: Білоцерківська міська рада про зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначала, що вона, починаючи з 27 серпня 1993 року і по даний час (протягом 32 років) проживає в однокімнатній службовій квартирі АДРЕСА_1 .

У службову квартиру вона вселилась згідно ордера серії БЦВ №1253, виданого 27 серпня 1993 року виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради на підставі рішення №317, оскільки працювала двірником в ЖЕК №4 і мала право на службове житло.

У даному ордері стоїть відмітка, службове приміщення ЖЕУ-4. Інше житло, окрім службового, у неї відсутнє.

07 вересня 2012 року статус юридичної особи КП БМР ЖЕК №4 припинено в результаті реорганізації. За даними з податкових реєстрів України юридична особа КП БМР ЖЕК №4 припинено (ліквідовано, закрито, реорганізовано) та правонаступником після КП БМР ЖЕК №4 визначено КП БМР ЖЕК №1.

20 червня 2013 року рішенням голови Білоцерківської міської ради №1008-43-VI житловий будинок АДРЕСА_2 знято з балансу КП БМР ЖЕК №1, як таке, що в ньому відпала потреба.

У п. 2 вказаного рішення зазначено: «зняти з балансу комунальних підприємств ЖЕК №1; ЖЕК №6, ЖЕК №7 одноповерхові житлові будинки, в яких всі квартири приватизовані (додаток 2)».

У п. 50 додатку 2 до рішення голови Білоцерківської міської ради №1008-43-VI зазначено - зняти з балансу КП БМР ЖЕК №1 одноповерховий житловий будинок по АДРЕСА_2 / залишковою балансовою вартістю 38062,56 грн.

05 березня 2025 року вона звернулась із письмовою заявою до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням виключити квартиру АДРЕСА_3 з числа службових.

Листом від 13 березня 2025 року №Д-721 за підписом заступника міського голови А. Кравець їй було роз`яснено, що «виключення житлового приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті ради».

25 листопада 2025 року вона звернулась з письмовою заявою до Начальника КП БМР ЖЕК №1 з проханням подати клопотання до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про виключення з числа службових житлового приміщення кв. АДРЕСА_3 .

Листом-відповіддю від 02 грудня 2025 року №758 за підписом начальника КП БМР ЖЕК-1 О. Ящука було повідомлено наступне: «повідомляємо, що буд. АДРЕСА_2 не перебуває на балансі та в управлінні КП БМР ЖЕК №1, а також підприємство не є стороною, яка надавала зазначене житло як службове та не здійснює його облік. Оскільки ви не перебуваєте у трудових відносинах із КП БМР ЖЕК №1, а квартира не закріплена за нашим підприємством, підстави для подання клопотання від імені КП БМР ЖЕК №1 відсутні. Процедура виключення службового житла вимагає клопотання лише того підприємства, яке користується приміщенням або його надало. Рекомендуємо звернутися до органу, яким було видано ордер на службове житло».

Тобто, КП БМР ЖЕК №1 відмовлено їй у наданні клопотання про зняття з квартири статусу службового житла. Така бездіяльність відповідача, має наслідком унеможливлення реалізації нею права на житло шляхом приватизації квартири, у якій проживає, та порушує гарантії, передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», де зазначено, що квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому цим Законом.

Докази того, що вона чи члени її сім`ї реалізовували раніше права на приватизацію державного (комунального) житла відсутні та вказана квартира є єдиним житлом на яке вона претендує і має намір його приватизувати.

Так, питання виключення квартири з числа службового житла має вирішуватися виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради, але відповідач повинен лише подати клопотання згідно її заяви про розгляд цього питання.

Не подаючи відповідне клопотання, відповідач порушує її конституційні права на житло та гарантії, передбачені ст.47 Конституції України та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Просила суд, зобов`язати КП Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №1 подати клопотання до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про виключення зі складу службових жилих приміщень кв. АДРЕСА_3 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що висновки суду першої інстанції є суперечливими, оскільки суд одночасно зазначив, що питання виключення житлового приміщення із числа службових належить до дискреційних повноважень відповідача, та що у відповідача відсутні правові підстави для звернення з відповідним клопотанням.

Вказує, що після зняття з балансу КП БМР ЖЕК №1 багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 залишилась на балансі відповідача - КП БМР ЖЕК №1, як правонаступника КП БМР ЖЕК №4. Таким чином, судом першої інстанції не була застосована ст. 104 ЦК України.

Стверджує, що суд першої інстанції відмовив у позову виключно з підстав того, що вона не відпрацювала у КП БМР ЖЕК №4 10 рокі та застосував статті 124, 124 ЖК України, які, на її думку, не підлягають застосуванню.

Крім того, зазначила, що судом першої інстанції було неправильно витлумачено статті 47, 55, 124 Конституції України, п. 6 Положення «Про службові жилі приміщення» від 04.02.1988 №37 затверджені Постановою Ради Міністерства Української РСР, які були чинними на момент виникнення даних правовідносин.

Просила суд, скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу КП Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційна контора №1 подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та про суперечливість мотивувальної частини рішення ґрунтуються на вибірковому та неправильному тлумаченні змісту судового рішення. Апелянт фактично ототожнює право підприємства подати клопотання із безумовним обов`язком його подати, що не передбачено чинним законодавством України.

Вказує, що починаючи з 20 червня 2013 року воно, КП БМР ЖЕК №1, не має жодного юридичного чи фактичного відношення ані до буд. АДРЕСА_2 , ані до квартири №4 .

Правонаступництво юридичної особи саме по собі не означає безстрокового збереження за правонаступником функцій балансоутримувача майна, яке в подальшому було списано з його балансу на підставі рішення компетентного органу.

Посилання апелянта на те, що квартира нібито залишилася на його, КП БМР ЖЕК №1, балансі, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджене жодним належним і допустимим доказом. Навпаки, сам апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що протягом тривалого часу воно не цікавиться житлом, не обслугує, не стягує квартплату, тане вчиняє будь-яких дій як балансоутримувач, що фактично підтверджує відсутність у нього будь-яких повноважень щодо вказаного житлового приміщення.

Зазначає, що відсутність клопотання з його, КП БМР ЖЕК №1, боку не може розцінюватися як протиправна бездіяльність, оскільки законодавством не встановлено для нього обов`язку вчиняти такі дії.

Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права ґрунтуються на вибірковому цитуванні мотивувальної частини рішення та фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду, що саме по собі не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується копією паспорта.

27 серпня 1993 року ОСОБА_1 разом з сім`єю у складі двох чоловік: ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_2 , виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради, на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року №317, було видано ордер серії БЦВ №001253 на службове житло, а саме: кв. АДРЕСА_3 , яка складається з однієї кімнати, житловою площею 24,4 кв.м.

Отже, ОСОБА_1 було видано спеціальний ордер №001253 з поміткою «Службовий ЖЕК-4», на заселення у житлове приміщення, яке має статус службового, на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року №317.

Згідно відповіді №2302504 від 03 лютого 2026 року на запит з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 07 вересня 2012 року статус юридичної особи КП БМР ЖЕК №4 припинено в результаті реорганізації та правонаступником даної юридичної особи є КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №1.

20 червня 2013 року рішенням міського голови Білоцерківської міської ради №1008-43-VI житловий буд. АДРЕСА_2 знято з балансу КП БМР ЖЕК №1, оскільки у даному будинку всі квартири приватизовані (додаток 2).

05 березня 2025 року ОСОБА_1 зверталася із письмовою заявою до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням виключити кв. АДРЕСА_3 з числа службових та листом від 13 березня 2025 року №Д-721 за підписом заступника міського голови А. Кравець їй було роз`яснено, що «виключення житлового приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті ради».

25 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до Начальника КП БМР ЖЕК №1 з проханням подати клопотання до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про виключення з числа службових житлового приміщення кв. АДРЕСА_3 .

02 грудня 2025 року начальник КП БМР Житлово-експлуатаційна контора №1 О. Ящук надав відповідь №758 на заяву ОСОБА_1 від 25 листопада 2025 року, у якій повідомив, що буд. АДРЕСА_2 не перебуває на балансі та в управлінні КП БМР ЖЕК №1, а також підприємство не є стороною, яка надавала зазначене житло як службове та не здійснює його облік. Оскільки ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах із КП БМР ЖЕК №1, а квартира не закріплена за їх підприємством, підстави для подання клопотання від імені КП БМР ЖЕК №1 відсутні. Процедура виключення службового житла вимагає клопотання лише того підприємства, яке користується приміщенням або його надало. Також, було рекомендовано звернутися до органу, яким було видано ордер на службове житло.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на житло не порушено, оскільки її не позбавляють можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставиться питання і про виселення позивача зі спірної квартири, а доказів протилежного суду не надано.

Також, суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, що позивач раніше не мала можливості реалізувала своє право безоплатної приватизації житла, передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», та відсутні докази того, що вказана квартира є єдиним житлом, на яке претендує позивач, і має намір її приватизувати.

Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для виведення спірної квартири з числа службових, як і відсутні правові підстави для звернення з відповідним клопотанням до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є ЖК України від 30 червня 1983 року №5464-X та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року №37 (далі - Положення № 37).

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Порядок надання службових жилих приміщень передбачений статтями 121, 122 ЖК України, згідно з якими службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, на підставі якого виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для заселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до п. 2 Положення №37, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Пунктом 3 Положення №37 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (п. 5 Положення №37).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

Таким чином, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових.

Згідно з п. 6 Положення №37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Отже, вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.

Особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв`язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового.

При цьому вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком відповідного органу, за яким жило закріплене як службове.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 82 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 серпня 1993 року №317 двірнику ОСОБА_1 було видано ордер на службове житло: кв. АДРЕСА_3 , яка складається з однієї кімнати, житловою площею 24,4 кв.м., на сім`ю, яка складалася з двох осіб.

ОСОБА_1 , на момент видачі їй ордера, дійсно працювала двірником у КП БМР ЖЕК №4, водночас, станом на час розгляду справи, позивач у трудових відносинах з КП БМР ЖЕК №1, яке є правонаступником КП БМР ЖЕК №4, не перебуває.

На сьогодні, позивач продовжує користуватися квартирою, наданою їй у користування як службове житло.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно констатував, що проживання ОСОБА_1 в службовому приміщенні, після припинення трудових відносин, не є підставою для виключення такого житла з числа службових.

Також, суд першої інстанції правильно врахував, що буд. АДРЕСА_2 рішенням органу місцевого самоврядування від 20 червня 2013 року №1008-43-VІ знято з балансу КП БМР ЖЕК №1, підприємство не здійснює управління, облік чи розпорядження квартирою №4 у зазначеному будинку. Отже, КП БМР ЖЕК №1 не є суб`єктом, який має повноваження щодо ініціювання зміни статусу житлового приміщення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача відсутній законодавчо встановлений обов`язок подавати клопотання до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про виключення зі складу службових жилих приміщень кв. АДРЕСА_3 ., оскільки КП БМР ЖЕК №1: не є балансоутримувачем кв. АДРЕСА_3 , не користується ним, не веде його облік, не приймало рішення про надання житла як службового.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що суд не може зобов`язати особу вчиняти дії поза межами її компетенції, адже подання клопотання є правом підприємства, а не його безумовним обов`язком.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновки суду першої інстанції є суперечливими, оскільки суд одночасно зазначив, що питання виключення житлового приміщення із числа службових належить до дискреційних повноважень відповідача, та що у відповідача відсутні правові підстави для звернення з відповідним клопотанням, колегія суддів оцінює критично, оскільки наведені висновки суду першої інстанції не суперечать один одному, а мають оцінюватися у взаємозв`язку. Суд першої інстанції не допустив суперечності у своїх висновках, а лише зазначив, що за відсутності у відповідача передбаченого законом обов`язку та повноважень, суд не вправі втручатися у сферу управлінських рішень юридичної особи та зобов`язувати її вчиняти дії, не передбачені законодавством.

Таким чином, твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та про суперечливість мотивувальної частини рішення ґрунтуються на вибірковому та неправильному тлумаченні змісту судового рішення.

Апелянт фактично ототожнює право підприємства подати клопотання із безумовним обов`язком його подати, що не передбачено чинним законодавством України.

Доводи апеляційної скарги про те, що після зняття з балансу КП БМР ЖЕК №1багатоквартирного буд. АДРЕСА_4 залишилась на балансі відповідача КП БМР ЖЕК №1, як правонаступника КП БМР ЖЕК №4, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки рішенням голови міської ради м. Біла Церква Київської області від 20 червня 2013 року №1008-43-VI житловий буд. АДРЕСА_2 було знято з балансу КП БМР ЖЕК №1. З цього моменту КП БМР ЖЕК №1 не здійснює управління вказаним будинком, не веде облік житлових приміщень у ньому, не виконує функції балансоутримувача та не має жодних повноважень щодо розпорядження чи зміни правового статусу квартир, розташованих у цьому будинку, у тому числі кв. №4 .

Правонаступництво юридичної особи саме по собі не означає безстрокового збереження за правонаступником функцій балансоутримувача майна, яке в подальшому було списано з його балансу на підставі рішення компетентного органу.

Посилання апелянта на те, що квартира нібито залишилася на балансі КП БМР ЖЕК №1, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджене жодним належним і допустимим доказом.

Так само, твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не була застосована ст.104 ЦК України, є безпідставним, оскільки судом було надано оцінку доводам позивача щодо правонаступництва КП БМР ЖЕК №1 після реорганізації КП БМР ЖЕК №4, однак сам по собі факт правонаступництва юридичної особи не свідчить про наявність у правонаступника повноважень щодо житлового фонду, який у подальшому був знятий з його балансу.

Суд першої інстанції розглянув позов по суті, дослідив усі надані сторонами докази та дійшов вірного висновку про відсутність у КП БМР ЖЕК №1 правових повноважень для виведення спірної квартири з числа службових, як і відсутність зобов`язання для звернення з відповідним клопотанням до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради.

Посилання апелянта на ч. 2 ст. 124 Конституції України є помилковим, оскільки положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, не означає наділення суду повноваженнями підміняти собою органи державної влади, органи місцевого самоврядування чи юридичних осіб, та приймати рішення замість них або зобов`язувати їх вчиняти дії поза межами їх компетенції.

Крім того, апелянт безпідставно стверджує, що суд відмовив у задоволенні позову виключно з підстави того, що ОСОБА_1 не відпрацювала у КП БМР ЖЕК №4 десять років та застосував статті 124, 125 ЖК України, які не підлягали застосуванню.

Разом з тим, із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що зазначені норми були наведені судом у контексті аналізу правового статусу службового житла та гарантій, передбачених для осіб, які проживають у такому житлі. Натомість, підставою для відмови у задоволенні позову став висновок суду першої інстанції про відсутність у КП БМР ЖЕК №1 повноважень щодо спірної квартири та відсутність у нього законодавчо встановленого обов`язку звертатися з клопотанням про виключення квартири зі складу службових.

Як вже було констатовано, відсутність клопотання з боку КП БМР ЖЕК №1 не може розцінюватися як протиправна бездіяльність, оскільки законодавством не встановлено обов`язку відповідача вчиняти такі дії.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду, повторюють доводи позовної заяви. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні, а тому, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба