Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №757/14588/23-ц — Київський апеляційний суд

Справа № 757/14588/23-ц

провадження: 22-ц/824/362/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних коштів,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» із позовною заявою про стягнення безпідставно списаних коштів.

Свої вимоги мотивує тим, що на підставі заяви б/н від 15.12.2011 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, зобов`язався повернути банку суму отриманого кредиту, сплатити відсотки, виконати всі інші зобов`язання, згідно з умовами договору, однак зобов`язання за вказаним договором відповідач належним чином не виконав.

02.08.2022 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя у цивільній справі № 335/3486/21 прийнято рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено у повному обсязі. При цьому рішенням було встановлено, що банк нараховував та списував пеню, що також сторонами погоджено не було, в результаті чого АТ КБ «Приватбанк» було безпідставно списано нарахування. За таких обставин, суд встановив, що у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість та наявна переплата у сумі 7 579, 73 грн.

Позивач зазначив, що оскільки умовами укладеного між сторонами кредитного договору не було узгоджено нарахування відсотків за користування кредитними коштами та їх розмір, а банком безпідставно було списано з кредитного рахунку, відкритого на ОСОБА_1 , належні йому грошові кошти на загальну суму 7 579,73 грн., то вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 7579, 73 грн. безпідставно списаних коштів, судовий збір 1073, 60 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2024 року в задоволенні заяви на ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних коштів відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції відповідно резолютивної частини даного рішення.

Зазначає, що у резолютивній частині рішення суд написав « у задоволенні заяви ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних коштів - відмовити». В той же час в мотивувальній частині суд зазначив «враховуючи те, що умовами укладеного між сторонами кредитного договору не було узгоджено нарахування відсотків за користування кредитними коштами та їх розмір, а банком безпідставно було списано з кредитного рахунку, відкритого на ОСОБА_1 , належні йому грошові кошти на загальну суму 7 579,73 грн., то вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача».

Вказане твердження суду з точки зору апелянта є хибним, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем врегульовані договором №б/н від 15.12.2011 року, який судом не визнавався недійсним, а тому до даних правовідносин положення ст.1212 ЦК України не можуть застосовуватися. Договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1.ст.1212 ЦК України, в тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу.

Крім того, вважає, що задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн є безпідставним, оскільки вказана справа не є складною, а розмір понесених судових витрат є очевидно завищеним та неспівмірним зі складністю справи.

26 грудня 2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін з урахуванням поданої позивачем заяви про виправлення описки.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання та подання Публічному акціонерному товариству Комерційному Банку «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», письмової анкети-заяви б/н від 15.12.2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.08.2022 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, постановою Запорізького апеляційного суду від 28.12.2022 року рішення першої інстанції залишено без змін.

Також вказаним рішенням було встановлено, що банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не були погоджені сторонами, в такому випадку нарахування процентів за користування кредитними коштами за порушення зобов`язання у даному випадку було визнано незаконним. Крім того було встановлено, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв`язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору, а також списувались відсотки за користування кредитом, що також не було узгоджено сторонами. Внаслідок таких дій банку тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом та не враховані в погашення боргу списані суми відсотків, однак в одному випадку фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а у іншому випадку заборгованість по тілу кредиту не зменшувалась, а тому визначена банком заборгованість за тілом кредиту з урахуванням відсотків та пенею є необґрунтованою.

В результаті таких дій у ОСОБА_1 утворилася наявна переплата у сумі 7 579,73 грн.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. В той же час у мотивувальній частині рішення суд зазначив, що умовами укладеного між сторонами кредитного договору не було узгоджено нарахування відсотків за користування кредитними коштам та їх розмір, а банком безпідставно було списано з кредитного рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 належні йому грошові кошти на загальну суму 7 579,73 грн., то вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову відповідачем не оскаржуються, отже відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, «що умовами укладеного між сторонами кредитного договору не було узгоджено нарахування відсотків за користування кредитними коштам та їх розмір, а банком безпідставно було списано з кредитного рахунку, відкритого на ім`я позивача, належні йому грошові кошти на загальну суму 7 579,73 грн., то вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача».

Апелянт у своїй апеляційній скарзі, заперечуючи проти такого висновку суду, зазначає, що вказані кошти стягувались на підставі кредитного договору б/н від 15.12.2011 року, який не визнавався недійсним, що з його точки зору виключає можливість визнання таких коштів такими, що набуті безпідставно, відтак і їх стягнення в порядку ст.1212 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави (глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Правова конструкція щодо безпідставно набутого майна застосовується не тільки за умови повної відсутності зобов`язальних відносин між сторонами, зокрема на підставі укладеного між ними договору, але й у випадку повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні за умови, що зобов`язання в такій виконаній частині фактично було відсутнє.

В даному випадку спірні кошти були стягнуті в якості боргового зобов`язання позивача перед відповідачем за кредитним договором. В той же час в частині 7 579,73 грн. таке боргове зобов`язання ОСОБА_1 перед банком було відсутнє. Дана обставина була встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, відтак в силу положень ст. 82 ЦПК України повторному доведенню не підлягає.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про належність позиції суду першої інстанції в частині встановлення підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми.

Належними з точки зору апеляційного суду є й висновки суду першої інстанції в частині обґрунтованості вимог про стягнення витрат на правничу у допомогу. Зокрема суд першої інстанції з даного приводу зазначив, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 4 цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин 3 статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд першої інстанції, взявши до уваги наведене, прийшов до висновку про обґрунтованість заявленої суми витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Апелянт, зазначаючи про не співмірність вказаної суми витрат на правничу допомогу складності справи, не представив належного обґрунтування та відповідних доказів на підтвердження такої позиції. Апеляційна скарга не містить конкретизації, в чому саме полягає така не співмірність, які дані використовувалися апелянтом при формуванні такої позиції, що з чим порівнювалося і т.д. Фактично, заявивши таку тезу, апелянт залишив її декларативною, що виключає можливість її прийняття судом.

Незважаючи на вищевикладені висновки колегії суддів апеляційної інстанції, тим не менш рішення суду першої інстанції, який навів належне обґрунтування наявності підстав для задоволення позову та стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача, тим не менш в резолютивній частині рішення зазначив про відмову у задоволенні таких вимог, не підлягає зміні чи скасуванню в рамках даного апеляційного провадження з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, і лише щодо мотивувальної частині рішення. Апеляційна скарга позивачем не подавалася.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч. 4 та ч. 5 ст. 367 ЦПК Українипередбачені умови, за яких суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Зокрема, таке право надано апеляційному суду у випадку, якщо під час розгляду справи будуть встановлені порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таке ж право є у апеляційного суду й у випадку, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження. Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, передбачені ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Зокрема такими підставами є випадки, коли:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Як убачається з матеріалів справи, передбачені законом порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, в даному випадку відсутні. Не було допущено судом першої інстанції й неправильного застосування норм матеріального права, оскільки в основу оскаржуваного рішення були покладені правові норми, що регулюють такого роду правовідносини. Не є така справа й справою окремого провадження. За таких умов у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги, відтак й підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення за результатами розгляду апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення без змін, а скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К. П. Приходько