Вирок від 28 вересня 2026 р. у справі №462/8265/26 — Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/8265/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові судовий розгляд у кримінальному провадженні №62026240030000182 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Селець Дубровицького (на даний час – Сарненського) району Рівненської області, українця, громадянина України, із вищою освітою, розлученого, який має на утриманні малолітню доньку, 2015 року народження, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстроване та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.5 ст.407 КК України,

встановив:

ОСОБА_5 , діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши відповідного дозволу командування, 04.01.2025 року до 09.00 год., точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, самовільно залишив місце служби, а саме дислокації особового складу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 на території НОМЕР_3 центру підготовки підрозділів в АДРЕСА_2 , та перебував поза межами місця служби, тривалістю понад три доби, проводячи час на власний розсуд, до моменту прибуття 20.06.2025 року для проходження подальшої військової служби до військової частини НОМЕР_4 , що дислокується в АДРЕСА_2 , чим припинив вчиняти триваюче кримінальне правопорушення.

Крім того, ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командування, 02.07.2025 року вибувши з військової частини НОМЕР_1 , не з`явився вчасно на службу без поважних причин, а саме до нового місця проходження військової служби до військової частини НОМЕР_5 , та перебував поза межами місця служби, тривалістю понад три доби, проводячи час на власний розсуд, до моменту повернення його 18.11.2025 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_2 , чим було припинено вчинення ним триваючого кримінального правопорушення.

Також, ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командування, 21.11.2025 року до 18.00 год., точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що дислокується в АДРЕСА_2 , та перебував поза межами місця служби, тривалістю понад три доби, проводячи час на власний розсуд, до моменту затримання 06.08.2026 року за адресою: м.Львів, пл.Двірцева, 1, працівниками Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції за вчинення непокори та опору під час виконання ними службових обов?язків, тобто було припинено вчинення ОСОБА_5 триваючого кримінального правопорушення.

Крім того, 06.08.2026 року близько 16.30 год. працівники поліції Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час патрулювання в приміщенні Головного залізничного вокзалу м.Львова, що за адресою: м.Львів, пл.Двірцева, 1, в залі очікування побачили невідомого чоловіка, який в подальшому був встановлений, як ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помітно нервував, зрозумівши, що працівники поліції на нього звернули увагу. З метою встановлення особи ОСОБА_5 , вказані працівники поліції, відповідно до ст.32 Закону України «Про Національну поліцію», наблизились до останнього, для перевірки документів, де під час встановлення анкетних даних, ОСОБА_5 повідомив, що він є військовослужбовцем, який самовільно залишив військову частину, не бажає продовжувати військову службу та відмовився надати для перевірки документи, що засвідчують його особу. Згодом він почав відходити від працівників поліції, безпричинно кликати сторонніх людей на допомогу, поводити себе агресивно, виражатись нецензурною лайкою, розмахувати руками та намагався втекти, як наслідок, вказаними працівниками поліції було прийнято рішення про застосування до ОСОБА_5 , відповідно до ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію», спеціального засобу — кайданки, з метою запобігти можливості нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , як собі так і особам, які перебували поруч із ним. Однак, під час застосування кайданок, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_5 , розпочав чинити опір працівникам поліції, не даючи їм можливості їх застосувати, а тому долаючи вчинений опір, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повалили на крісло в залі очікування ОСОБА_5 і застосували щодо останнього кайданки, вдягнувши їх на руки спереду, та після чого, підняли його у вертикальне положення. Тоді ж, раптово, ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники правоохоронних органів, безпричинно, умисно, вчиняючи опір законним вимогам поліції, наніс один удар своєю головою в праву ділянку обличчя працівника поліції ОСОБА_8 , завдавши останньому фізичного болю та спричинивши забій м?яких тканин правої виличної ділянки.

Враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорювались фактичні обставини кримінального провадження, з`ясовано, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності такої їх позиції, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, провів судовий розгляд у порядку, передбаченому даною нормою, обмежившись лише дослідженням характеризуючих даних щодо обвинуваченого.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених .2 ст.342, ч.5 ст.407 КК України, визнав повністю, підтвердив, що не оспорює фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, і що такі відповідають дійсності. При цьому, від давання показань відмовився. Вказав, що розкаюється у вчиненому та просить його суворо не карати.

Таким чином, аналізуючи наведене, суд вважає, що вина ОСОБА_5 у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану; у нез?явленні військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану; у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України; у вчиненні опору працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, тобтоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Положеннями ст.50, 65КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також даним та особливостям особистості винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання, конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_5 є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Суд враховує ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, одне з яких є тяжким злочином, а друге – нетяжким злочином; особу винного, який раніше в силу ст.89 КК України судимий (а.с.46-48), при цьому вчинив кілька епізодів самовільного залишення місця служби, є військовослужбовцем (а.с.37, 38, 42, 43), згідно службової характеристики від 14.03.2025 року за місцем служби в цілому характеризується позитивно (а.с.39), на обліку в психоневрологічному диспансері не перебуває (а.с.44, 45).

Виходячи з наведеного, враховуючи конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень та особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, за ч.2 ст.342 КК України - у виді позбавлення волі на строк один рік; за ч.5 ст.407 КК України - у виді позбавлення волі на строк п?ять років шість місяців.

Згідно з ч.1 ст.70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Відтак, призначивши покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, обвинуваченому слід визначити покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, враховуючи характер та співвідношення тяжкості злочинних діянь, їх наслідки, ступінь суспільної небезпечності скоєних кримінальних правопорушень, - шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Підстав для застосування до ОСОБА_5 ст.69, 75 КК України суд не вбачає, з огляду на відсутність у провадженні сукупності обставин, що пом?якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, і за переконання, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

При цьому, на підставі ч.5 ст.72 КК України, згідно якої попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті, слід зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув?язнення за один день позбавлення волі - з дня затримання 06.08.2026 року (а.с.61-64) до дня набрання даним вироком законної сили.

З огляду на наведене та враховуючи, що попереднє ув`язнення у розумінні положень ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили, строк покарання обвинуваченому слід рахувати з дня набрання вироком законної сили.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний обвинуваченому ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 07.08.2026 року (а.с.65-69), слід залишити до вступу вироку в законну силу.

Керуючись ст.100, 368-371, 373-375 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.5 ст.407 КК України, і призначити йому покарання:

за ч.2 ст.342 КК України - у виді позбавлення волі на строк один рік;

за ч.5 ст.407 КК України - у виді позбавлення волі на строк п`ять років шість місяців.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років шість місяців.

Строк відбуття покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі - з 06.08.2026 року до дня набрання вироком законної сили.

Обраний обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити до вступу вироку в законну силу.

Речові докази – цифрові носії із відеозаписом події, яка мала місце 06.08.2026 року в приміщенні зали очікувань Головного залізничного вокзалу м.Львова, що на пл.Двірцевій у м.Львові, які були надані ОСОБА_9 та ДПП УПП у Львівській області (а.с.70, 71) – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з підстав, передбачених ч.2 ст.394 КПК України.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: ОСОБА_1