Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №761/33041/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/16420/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 761/33041/26

28 вересня 2026 рокуКиївський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2026 року, постановлену під головуванням судді Матвєєва Ю.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі Україна», Львівська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі Україна», начальника Яворівського управління експлуатації газового господарства Маркова Андрія Васильовича про захист прав споживача, надання інформації стосовно послуги та відшкодувати моральну шкоду, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі Україна», Львівська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі Україна», начальника Яворівського управління експлуатації газового господарства Маркова Андрія Васильовича про захист прав споживача, надання інформації стосовно послуги та відшкодувати моральну шкоду.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 18 вересня 2024 року на бланку Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» нею була отримана Вимога від 10 вересня 2024 року, в якій її повідомляли про борг за, нібито, отриману послугу розподілу газу. Вимога була підписана начальником Яворівського УЕГГ Марковим Андрієм Васильовичем, та її попереджали, що звернуться за стягненням до суду.

Зазначала, що 25 вересня 2024 року отримала повідомлення про заборгованість за розподіл газу від 17 вересня 2024 року, де їй погрожували припиненням розподілу газу шляхом механічного від`єднання.

Посилалася на частину третю статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закон України «Про ринок природного газу», положення Типового договору розподілу природного газу та зазначала, що бажала отримати пояснення, у чому полягає послуга розподілу газу, яким чином вона виконується, з якого часу, перелік робіт, за рахунок яких здійснюється переміщення та розподіл газу по трубах, а також за допомогою яких інструментів оператор ГРМ може впливати на процес переміщення та розподілу газу по трубах.

Просила суд визнати відмову Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», у наданні відповідей незаконною та зобов`язати відповідача надати:

-Засвідчені Положення Львівської філії ТОВ Газорозподільні мережі України та Яворівського УЕГГ, про їх статус та повноваження у структурі ТОВ «Газорозподільні мережі України»;

-Документи підтверджуючі посадові обов`язки та повноваження особі яка вимагає з мене гроші, підписує, та надсилає мені погрози про пошкодження мого майна, та припинення газопостачання на бланку Львівської філії ТОВ Газорозподільні мережі України, начальника Яворівського УЕГГ - Марков A.B.;

-Підстави для погроз: підтвердження надання послуг особою, яка безпосередньо здійснює розподіл(переміщення) газу до моєї оселі: з якого часу; перелік робіт, за рахунок яких це переміщення, та розподіл газу по трубах було зроблено;

-Порядок надання послуги, саме «розподілу газу» у відповідності до договору, а також про її споживчі властивості. Перелік основних, або окремих дій та робіт, з яких вона складається;

-За допомогою яких інструментів «оператор ГРМ» може впливати на процес переміщення та «розподілу» газу по трубах?

2)Визнати дії Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» та начальника Яворівського УЕГГ - Марков A.B., пов`язані з неодноразовими погрозами припинення газопостачання, та відмовою надати підстави для пошкодження належного мені на праві приватної власності майна - незаконними.

3)Стягнути з відповідачів, солідарно, на відшкодування моральної шкоди нанесеною погрозами припинення газопостачання, відмовою у наданні документів на підтвердження повноважень підрозділів та осіб, які мені погрожують, та відповіді на підтвердження фактичного надання послуги з, так званого, розподілу газу - 90 000 (Дев`яносто тисяч грн.).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Газорозподільні мережі Україна», Львівська філія ТОВ «Газорозподільні мережі Україна», начальника Яворівського управління експлуатації газового господарства Маркова Андрія Васильовича про захист прав споживача, надання інформації стосовно послуги та відшкодувати моральну шкоду - передано на розгляд до Яворівського районного суду Львівської області.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 17 серпня 2026 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14.08.2026 по справі № 761/33041/26 скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що вона звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовною заявою про порушення її прав споживача ТОВ «Газорозподільні мережі України», його Львівською філією та іншими особами з невідомими повноваженнями, які неодноразово погрожували та намагалися припинити їй газопостачання шляхом пошкодження належної їй газової труби, з підстав того, що вона заперечує факт надання/отримання послуги, так званого, розподілу газу.

Вказує, що у позові вона звертала увагу на те, що відповідачі це роблять у той час, коли вже другий рік Яворівським судом розглядається справа за позовом ТОВ «Газорозподільні мережі України», в особі його Львівської філії, щодо факту надання послуги розподілу та наявності заборгованості за її надання, оскільки відповідачі не надають ні їй, ні суду підтвердження надання послуги та інформації про її споживчі властивості.

Зазначає, що вона просила суд визнати дії відповідачів незаконними, зобов`язати надати інформацію та стягнути моральну шкоду, нанесену навмисними незаконними діями, оскільки про незаконність дій вона попереджувала їх у своєму листі.

Звертає увагу на те, що розгляд справи ще не почався та суд розглядав тільки можливість відкриття провадження за позовом, тому твердження суду «під час розгляду справи встановлено» не відповідає дійсності.

Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що нерухоме майно, до якого надаються житлово-комунальні послуги, є предметом даного позову, цілком помилкове та суперечить змісту позовної заяви і заявленим вимогам, які наведені в ухвалі.

Вказує, що з наведеного в оскаржуваній ухвалі слідує, що суд визначив позовну заяву щодо порушення прав споживача газу, який вона отримує від ГК «Нафтогаз», із захистом права на нерухоме майно, до якого надаються житлово-комунальні послуги, що є помилковим та суперечить змісту позовної заяви.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі матеріали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Передаючи справу за підсудністю до Яворівського районного суду Львівської області, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є споживачем за особовим рахунком № НОМЕР_1 , за яким надаються послуги за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Виходячи з аналізу правових норм та заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що предметом даного позову є зобов`язання, які випливають з надання житлово-комунальних послуг до нерухомого майна, особовий рахунок щодо якого відкрито на ім`я позивача, а такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.

У зв`язку з тим, що нерухоме майно розташоване за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Паланки, суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила виключної підсудності та справа має бути передана до Яворівського районного суду Львівської області.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування правил виключної підсудності з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

За загальним правилом частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Частиною п`ятою статті 28 ЦПК України встановлено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Разом із тим відповідно до частини шістнадцятої статті 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 404/3167/18 зазначив, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, пов`язаних із нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає безпосереднім об`єктом спірного матеріального правовідношення. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

У постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 199/1883/23 Верховний Суд зазначив, що у разі конкуренції правил підсудності, коли на одну із заявлених вимог поширюється правило виключної підсудності, застосуванню підлягають правила виключної підсудності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

З матеріалів справи вбачається, що заявлені ОСОБА_1 вимоги виникли у зв`язку з правовідносинами щодо надання послуги з розподілу природного газу за особовим рахунком № НОМЕР_1 до об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому у позовній заяві ОСОБА_1 безпосередньо пов`язує заявлені вимоги з надсиланням їй повідомлень про припинення розподілу природного газу до зазначеного об`єкта, прибуттям працівників для припинення газопостачання, намірами здійснити механічне від`єднання газової труби, яка, за її твердженням, належить їй на праві приватної власності, та погрозами пошкодження цього майна.

Так, однією з позовних вимог ОСОБА_1 є визнання незаконними дій Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» та начальника Яворівського УЕГГ Маркова А.В., пов`язаних з неодноразовими погрозами припинення газопостачання та відмовою надати підстави для пошкодження належного їй на праві приватної власності майна.

Вимога про стягнення 90 000 грн моральної шкоди також обґрунтована позивачем саме погрозами припинення газопостачання, відмовою у наданні документів на підтвердження повноважень підрозділів та осіб, які їй погрожують, та ненаданням відповіді на підтвердження фактичного надання послуги з розподілу газу.

Таким чином, заявлені позовні вимоги виникли не лише у зв`язку з ненаданням позивачу інформації як споживачу, а безпосередньо з правовідносин щодо надання та можливого припинення комунальної послуги з розподілу природного газу до конкретного об`єкта нерухомого майна, а також з діями, які, за твердженнями самої позивачки, створюють загрозу пошкодження належного їй майна.

Те, що ОСОБА_1 не заявляє вимог про визнання права власності на нерухоме майно, його поділ, визначення порядку користування ним чи визнання правочину щодо такого майна недійсним, не виключає застосування частини першої статті 30 ЦПК України, оскільки для застосування правил виключної підсудності нерухоме майно не повинно обов`язково виступати безпосереднім предметом позовної вимоги. Визначальним є характер спірних прав та обов`язків і їх зв`язок із нерухомим майном, що відповідає наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково пов`язав заявлений позов про порушення прав споживача із нерухомим майном, колегія суддів відхиляє.

Доводи апеляційної скарги про те, що твердження суду першої інстанції «під час розгляду справи встановлено» не відповідає дійсності, оскільки розгляд справи ще не почався та суд вирішував лише питання про можливість відкриття провадження, не спростовують правильності висновку суду щодо підсудності справи.

Частиною дев`ятою статті 187 ЦПК України прямо передбачено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Отже, визначення територіальної підсудності справи та перевірка змісту позовних вимог, необхідна для такого визначення, здійснюються судом до вирішення спору по суті.

Саме по собі використання судом першої інстанції формулювання «під час розгляду справи встановлено» не свідчить про вирішення ним спору по суті та не впливає на правильність висновку про необхідність передачі справи за встановленою законом підсудністю.

Колегія суддів також враховує доводи апелянта щодо помилковості формулювання суду першої інстанції про те, що «нерухоме майно, до якого надаються житлово-комунальні послуги, є предметом даного позову».

З матеріалів справи вбачається, що безпосередньо вимоги про визнання права на нерухоме майно ОСОБА_1 у позовній заяві не заявляла.

Разом із тим наведене формулювання суду першої інстанції не спростовує правильності його висновку щодо застосування частини першої статті 30 ЦПК України, оскільки відповідно до правових висновків Верховного Суду правила виключної підсудності застосовуються і тоді, коли нерухоме майно не є безпосереднім об`єктом спірного матеріального правовідношення, але заявлені вимоги стосуються інших прав та обов`язків, пов`язаних із таким майном.

У даній справі такий зв`язок випливає із самого змісту позову, в якому ОСОБА_1 пов`язує порушення своїх прав із наданням послуги з розподілу природного газу до її оселі, погрозами припинити газопостачання до цього об`єкта та механічно від`єднати газову трубу, яку позивач вважає належною їй на праві приватної власності.

Тому встановлення того, що нерухоме майно не є безпосереднім предметом окремої позовної вимоги, не дає підстав для висновку про відсутність передбаченої частиною першою статті 30 ЦПК України виключної підсудності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин правил виключної підсудності, передбачених частиною першою статті 30 ЦПК України, та наявність підстав для передачі справи до Яворівського районного суду Львівської області відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності такого висновку та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2026 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: