Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №757/37068/25-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 757/37068/25-ц

Провадження № 22-ц/824/8798/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д.,Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідачі Територіальне управління Державного бюро розслідувань, Київська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, грошові кошти у розмірі 83 380,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на виконання ухвали слідчого судді від 13.09.2023 у справі № 757/32190/23-к Другим слідчим відділом ТУ ДБР, розташованим у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023100120000790 від 13.10.2023 щодо обставин фабрикації відносно ОСОБА_1 кримінального провадження № 12017110140001062 від 06.07.2017 за ч. 2 ст. 345 КК України.

Виявлені ним обставини фабрикації кримінального провадження стали підставою для звернення із заявою про кримінальне правопорушення від 06.07.2023. Так, в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинене кримінальне правопорушення та інші події (ЖЄО) Васильківського відділу поліції Київської області відсутні відомості про надходження 06.07.2017 до відділу поліції і реєстрацію будь-яких матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення, як джерело інформації про вчинення кримінального правопорушення, в яких наведено обставини інкримінованого йому злочину, але які зазначені у фабулі Витягу з кримінального провадження № 12017110140001062.

Відповідно внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР без їх попередньої реєстрації в ЖЕО відбулося в порушення порядку, встановленого ст. 214 КПК України та з порушенням принципу законності. Натомість для надання видимості законності порушення кримінального провадження № 12017110140001062 від 06.07.2017 у протоколі прийняття усної заяви про кримінальне правопорушення від 06.07.2027 стоїть штамп з реєстраційним номером в ЖЕО № 10487, в той час як за таким номером в ЖЕО виявився зареєстрованим телефонний виклик, а не цей протокол.

Крім того, зміст такого протоколу взагалі не містить відомостей про обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, хоча до ЄРДР внесено слідчим надумані ним відомості з посиланням на реєстраційний номер в ЄО № 10487.

Зазначає, що на стадії внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення було порушено законність кримінального процесу, і на таке порушення підлягала застосуванню доктрина «плодів отруйного дерева», спрямована на захист прав і свобод громадян, а також на забезпечення права на справедливий суд та законність кримінального процесу.

Вказує, що внаслідок такої фабрикації правових приводів та підстав він майже п`ять років протиправно перебував під кримінальним переслідуванням, яке закінчилося закриттям судом кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК України) за його клопотанням.

Досудове розслідування кримінального провадження № 62023100120000790 від 13.10.2023 здійснював визначений керівником другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого в м. Києві слідчий слідчого відділу Павленко Павло Олександрович. У заяві про кримінальне правопорушення від 06.07.2023 ним було зазначено правову кваліфікацію правопорушення за ч. 2 ст. 372 КК України (притягнення завідома невинуватого до кримінальної відповідальності), але слідчий Павленко П.О. , користуючись своїми повноваженнями, вніс до ЄРДР відомості з правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист).

Така підміна правової кваліфікації призвела до іншого спрямування напрямку розслідування і лишалися без розгляду питання фабрикації кримінального провадження № 12017110140001062, наведені у його заяві від 06.07.2023. Тобто на стадії внесення відомостей до ЄРДР, як реєстратор, слідчий Павленко П.О. умисно створив перешкоди в розслідуванні обставин фабрикації справи та встановленню істини.

Клопотання позивача про виправлення означених недоліків залишилось без реагування слідчого Павленка П.О. і ним навіть проігноровано ухвалу слідчого судді від 20.12.2023 у справі № 757/56444/23-к, якою зобов`язано слідчого розглянути клопотання ОСОБА_1 з цього приводу.

Не вчиняючи жодних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на розкриття злочину, без витребування матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 12017110140001062, без витребування від Васильківського відділу поліції належно завірених аркушів з журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення в органах поліції та інші події за 06.07.2017, у якому обов`язково мають фіксуватися всі без виключення надходження до відділу поліції (заяви, дзвінки, протоколи, у тому числі і адмінпротоколи, рапорти тощо), без опитування працівників поліції, без опитування ОСОБА_1 , ігноруючи його клопотання та вимоги ухвал слідчого судді слідчим Павленко П.О. 16.05.2024 прийнято рішення про закриття кримінального провадження за відсутності складу кримінального правопорушення за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Вказану постанову про закриття кримінального провадження позивач не отримував і лише після повторного його клопотання отримав у березні 2025 року. У своїй постанові слідчий Павленко П.О. навіть не зазначив в діях якої конкретної особи він встановив відсутність складу кримінального правопорушення.

Тобто, слідчий прийняв рішення у спосіб, який для позивача, як заявника, демонструє повне ігнорування його доводів. Що підтверджує умисну бездіяльність слідчого та вказує на незаконність винесеної ним постанови.

Прокурори Київської обласної прокуратури, уповноважені на здійснення нагляду за дотриманням законів під час досудового розслідування, самоусунулися від виконання обов`язків прокурора у кримінальному проваджені № 62023100120000790 від 13.10.2023.

Маючи право повного доступу до матеріалів справи, не здійснювали контроль за рухом справи, не вживали заходів для усунення недоліків розслідування, не забезпечили згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 28 КПК України дотримання слідчим розумних строків. Не забезпечили ефективність досудового розслідування. Фактично прокурори своєю бездіяльністю діяли спільно зі слідчим у явному затягуванні розслідування питань щодо заяви ОСОБА_1 від 06.07.2023.

Ухвалою слідчого судді від 05.05.2025 у справі № 757/13429/25-к скасовано вказану постанову слідчого від 16.05.2024 про закриття кримінального провадження, оскільки протягом тривалого часу, який істотно перевищив розумні строки, органом досудового розслідування не було вжито заходів з доведення законності і обгрунтованості прийнятого слідчим рішення про закриття кримінального провадження, що позбавляє слідчого суддю можливості дійти переконання щодо законності оскаржуваної постанови.

Судове рішення підтверджує не лише неефективність досудового розслідування, а й навмисну бездіяльність слідчого, у тому числі порушення розумних строків.

Після скасування судом постанови слідчий Павленко П.О. продовжував свою безконтрольну бездіяльність. До цього часу не повідомив ОСОБА_1 про відновлення досудового розслідування, ігнорував його клопотання від 21.05.2025 про визнання потерпілим. Що змусило його звернутися до суду із заявою про здійснення контролю за виконанням судового рішення.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду від 23.06.2025 у справі № 757/27452/25-к слідчий Павленко П.О. відведений від здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 62023100120000790 від 13.10.2023 за заявою ОСОБА_1 про відвід.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду від 27.06.2025 у справі № 757/27211/25-к група прокурорів Київської обласної прокуратури відведена від здійснення повноважень процесуального прокурора у кримінальному провадженні 62023100120000790 від 13.10.2023 за заявою ОСОБА_1 про відвід.

Внаслідок такої бездіяльності слідчого Павленка П.О. та процесуального прокурора позивач не отримав належного захисту правоохоронних органів від кримінальних правопорушень, чим порушуються його права і законні інтереси на проведення розслідування в рамках ефективності та законності, об`єктивності та неупередженості.

Протиправна і умисна поведінка слідчого Павленка П.О. під час проведення досудового розслідування, ігнорування ним низки ухвал слідчих суддів, спрямованих на активізацію досудового розслідування, ігнорування його прав потерпілого через нерозгляд його клопотань, призвела до порушення права на справедливий суд, чим завдала позивачу значної моральної шкоди через отриманий психологічний стрес та душевні страждання, пов`язані із зволіканням слідчого у збиранні доказів у справі, умисного нерозгляду ним обставин фабрикації проти ОСОБА_1 кримінальної справи через спрямування досудового розслідування в іншому напрямку для уникнення зловмисниками відповідальності за скоєне, викликало розчарування в діяльності правоохоронних органів.

Вказує, що фактично нерозслідування обставин заяви ОСОБА_1 від 06.07.2023 призвело до зміни укладу його життя, пов`язаного з необхідністю оскаржувати в судах таку бездіяльність, готувати звернення до керівництва ТУ ДБР, до суду та відвідувати судові засідання по розгляду його клопотань, користуватись послугами адвоката.

Вважає, що нанесена йому моральна шкода, виходячи з аналізу судової практики ЄСПЛ у подібних справах та часу розгляду його заяви 24 місяці, яку він оцінює в розмірі 2000 дол. США або в еквіваленті на день подання позову 41,69 х 2000 = 83380,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду винесео за порушення таких основних засад цивільного судочинства, як змагальність, та на припущеннях щодо відсутності порушення його прав.

У відзиві на апеляційну скаргу, Київська обласна прокуратура заперечувала проти доводів апеляційної скарги, зазначаючи що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для їх задоволення.

ТУ ДБР у м. Києві у своєму відзиві , заперечували проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що вони є безпідставними та необґрунтованими.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представники Територіального управління Державного бюро розслідувань та Київської обласної прокуратури Ковальова А.Г., Терещенко Я.Є. проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом установлено, що 6 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

23 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві з клопотанням про виправлення виявлених порушень закону, вчинених реєстратором під час внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року у справі № 757/13429/25-к зобов'язано уповноважених службових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023100120000790 розглянути у відповідності до вимог статті 220 Кримінального процесуального кодексу України, клопотання ОСОБА_1 від 23.11.2023, про що повідомити заявника.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 5 травня 2025 року у справі № 757/13429/25-к скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, Павленка П.О. від 16.05.2024 про закриття кримінального провадження № 62023100120000790 від 13.10.2023.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.06.2025 у справі № 757/27452/25-к відведено слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві Павленка П.О. від участі у здійсненні досудового розслідування кримінального провадження № 62023100120000790 від 13.10.2023.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.06.2025 у справі № 757/27211/25-к заяву ОСОБА_1 задоволено, відведено групу прокурорів Київської обласної прокуратури від здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62023100120000790 від 13.10.2023.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України.

Так, приписами ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Частинами 1 та 2 статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно частин 6 та 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

В силу приписів ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Підставами відшкодування шкоди за ч. 1 ст. 1176 ЦК України є завдання шкоди фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Аналіз наведених норм, дає підстави вважати, що до спірних правовідносин не може бути застосовано Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки шкода позивачу завдана не внаслідок обставин, визначених цим Законом.

Верховний Суд у постановах від 22.07.2019 року у справі № 757/54465/17-ц (провадження № 61-35434св18), від 13.05.2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18) зауважує на тому, що за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою та службовою особами.

Отже, шкода, завдана ОСОБА_1 відшкодовується на загальних підставах.

У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-440цс16 зроблено висновок, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Перераховані складові для деліктних зобов'язань є обов'язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2021 року у справі № 227/3052/19 зроблено висновок, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Оскарження особою до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог Кримінального процесуального кодексу України є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.

Реалізація такого механізму оскарження постанов слідчого у розумінні ст. 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.

У постанові Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі 686/34047/19 зроблено висновок, що для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст. ст. 1167, 1174 ЦК України.

При цьому, сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов'язано ТУ ДБР вчинити певні процесуальні дії, не тягне за собою наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду.

Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 83 380, 00 грн. саме з вини відповідачів.

Посилання ОСОБА_1 на бездіяльність органу досудового розслідування, є необґрунтованими, оскільки позивач, у встановленому порядку реалізував своє процесуальне право на оскарження процесуальних рішень, що не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування і завдання цим шкоди позивачу.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2026 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення а рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2026 року без змін, розподіл судових витрат у зв`язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна