Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №369/5530/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 369/5530/25

Провадження № 22-ц/824/12704/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

сторони: позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова

компанія «Фінтраст Капітал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Києво-Святошинський районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 27 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено договір № 4424226 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» надала позичальнику кредит у сумі 3 500,00 грн строком на 360 днів з 27 лютого 2024 року до 20 лютого 2025 року, зі сплатою процентів.

ТОВ «Лінеура Україна» виконало умови кредитного договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3 500,00 грн, у свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість.

У подальшому між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 25/10/2024, відповідно до якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» отримало право вимоги за кредитним договором від 27 лютого 2024 року № 4424226. У подальшому ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» змінило найменування на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

Оскільки ОСОБА_1 не виконує належним чином умов договору, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованості в розмірі 35 000,00 грн, яка складається з: 3 500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 21 175,00 грн - заборгованість по відсоткам нарахованим первісним кредитором, 10 325,00 грн - проценти нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Клопотання представника ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» про витребування доказів задоволено.

Витребувано у Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» інформацію, щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а також підтвердження факту зарахування коштів 27 лютого 2024 року на цю платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк», у сумі 3 500,00 грн, за ініціативою ТОВ «Лінеура Україна» через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення».

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.

Залишаючи позовні вимоги без задоволення, суд першої інстанції зробив висновок, що суд позбавлений можливості встановити чи дійсно перейшло до позивача право вимоги за кредитним договором від 27 лютого 2024 року № 4424226, укладеним із ОСОБА_1 , оскільки до договору факторингу від 25 жовтня 2024 року № 25/10/2024, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», позивач надав витяг з реєстру боржників, який підписаний лише представником позивача.

28 травня 2026 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подало до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Києво-Святошинський районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що надані докази у справі є достатніми, допустимими та належними, а висновки суду - помилковими, зробленими з порушенням норм матеріального та процесуального права. Факт укладення кредитного договору підтверджується письмовими доказами: копією договору, умовами договору, які є публічно доступними, та іншими електронними документами. На підтвердження факту перерахування коштів до матеріалів справи надано листи від платіжного оператора (ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення»), які підтверджують здійснення транзакції на вказану позичальником картку. Укладення договору з фінансовим посередником відповідає звичайній практиці діяльності фінансових установ, і цей суб`єкт діяв від імені позивача, що не суперечить законодавству. Заявник звертає увагу на те, що у матеріалах справи є достатін і належні докази переходу права вимоги до позивача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 28 травня 2026 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Києво-Святошинський районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року у справі за позовом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Витребувано з Києво-Святошинський районного суду Київської області матеріали справи № 369/5530/25 за позовом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

04 червня 2026 року матеріали справи № 369/5530/25 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки справа в силу закону

є малозначною (пункт 1 частина шоста стаття 19 ЦПК України).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 27 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено договір № 4424226 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 3 500,00 грн строком на 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою в розмірі 2,50 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, що застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в пункту 1.3 цього договору, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 24 дні, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором (пункти 1.2, 1.3 - 1.4.1 кредитного договору).

Цей договір укладено в електронній формі за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт або мобільний додаток «Credit7», та підписаний електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором 44144, дата та час підписання 27 лютого 2024 року о 10:19:20, направленим клієнту в особистий кабінет/мобільний застосунок «Credit7», повідомлений останнім товариству в ІКС товариства/зазначений в цьому договорі (пункт 1.1, 9.7.1 кредитного договору).

Підписавши вказаний договір електронним підписом, відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», що розміщені на веб-сайті, повністю розуміє, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (пункт 9.9 кредитного договору).

Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», затверджені наказом директора від 20 листопада 2023 року № 101-ОД, чинні з 21 листопада 2023 року.

Згідно з пунктами 2.1, 2.4 кредитного договору, кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 , та вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) на користь Клієнта.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору сторони дійшли згоди, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюються згідно з Графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору та підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 44144, дата та час підписання 27 лютого 2024 року о 10:19:20.

Вичерпні персональні дані, що стосуються особи відповідача, а саме прізвище, ім`я та по батькові, серія та номер паспорта, ким та коли виданий, ідентифікаційний номер, адреса місця реєстрації, а також засоби зв`язку, що є інформацією з обмеженим доступом, поширення якої здійснюється виключно за згодою суб`єкта персональних даних, зазначені в преамбулі договору та в розділі 10 «Реквізити та підписи сторін», та в пункті 9.9 кредитного договору відповідач підтвердив, що всі дані, які стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі, та реквізитах сторін цього договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності.

27 лютого 2024 року ОСОБА_1 підписав також інформаційне повідомлення, що є додатком № 2 до кредитного договору, в якому надав згоду товариству на передачу зазначеним у ньому особам інформації про укладення ним договору про споживчий кредит, його умови, стан виконання, наявність та розмір простроченої заборгованості.

27 лютого 2024 року ОСОБА_1 ознайомився з паспортом споживчого кредиту, в якому визначені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, розмір орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором, в тому числі, розмір процентної ставки, яка застосовується при простроченні виконання зобов`язань, тощо, чим також підтвердив факт отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування виходячи із обраних ним умов, а також усіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі, суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі, в разі невиконання ним зобов`язань за таким договором, що підтверджується електронним підписом позичальника, шляхом його накладення одноразовим ідентифікатором 30174.

12 березня 2019 року між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (замовник) і ТОВ «Лінеура Україна» (партнер) укладено договір про переказ коштів № ФК-П-19/03-01, предметом якого є надання замовником послуг партнеру з переказу коштів та співробітництво сторін з метою надання клієнтам послуг виплати.

Згідно листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 01 листопада 2024 року № 1369-0111 на картку № НОМЕР_1 від ТОВ «Лінеура Україна» було перераховано кошти в сумі 3 500,00 грн.

З листа АТ КБ «ПриватБанк» від 29 травня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-250527/53160-БТ відомо, що 27 лютого 2024 року на іметовану картку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 здійснено переказ коштів в сумі 3 500,00 грн. Платником значиться CASH*SENSE 02 CARD CARD, Visa Direct.

25 жовтня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25/10/2024, за умовами якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» отримало право вимоги за кредитним договором від 27 лютого 2024 року № 4424226.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, станом на 20 лютого 2025 року у відповідача виникла прострочена заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2024 року № 4424226 в загальному розмірі 35 000,00 грн, яка складається з: 3 500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 21 175,00 грн - заборгованість по відсоткам нарахованим первісним кредитором, 10 325,00 грн - проценти нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23) та інших.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четвертої статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 зазначеного вище Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено договір № 4424226 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, згідно з Законом України «Про електронну комерцію».

Вказаний договір підписано електронним підписом позичальника ОСОБА_1 , відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 44144.

Факт зарахування 27 лютого 2024 року, тобто в день укладання кредитного договору, на банківську карту ОСОБА_2 кредитних коштів в сумі 3 500,00 підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 29 травня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-250527/53160-БТ.

Враховуючи викладене, відповідач уклав із ТОВ «Лінеура Україна» електронний договір та підписав його у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором 44144), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

Верховний Суд наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру - правові висновки Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 701/171/25.

Також, за правовим висновком Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Так, позивачем було надано паперові копії доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема, кредитний договір від 27 лютого 2024 року, об`єктивні і належні докази, що банківська картка № НОМЕР_2 була емітована на ім`я ОСОБА_1 на яку було зарахування кошти в розмірі 3 500,00 грн за ініціативою ТОВ «Лінеура Україна», на підставі укладеного із ОСОБА_2 договору.

Колегія суддів звертає увагу, що договір підписано електронним підписом за допомогою використання одноразового ідентифікатора (електронного підпису), використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання такого одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.

Разом з тим, в договорі зазначено особисті дані ОСОБА_1 , зокрема, реквізити паспортного документу, адреса місця реєстрації, РНОКПП.

Доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначеному договорі матеріали справи не містять.

Також, доказів про те, що персональні дані відповідача були використані первісним кредитором для укладення кредитного договору від його імені, ОСОБА_1 до суду не надав. Зокрема, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладеного договору.

На підтвердження факту перерахування коштів позивач до суду першої інстанції надав лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахування на картку № НОМЕР_1 від ТОВ «Лінеура Україна» коштів в сумі 3 500,00 грн та лист АТ КБ «ПриватБанк», з якого відомо надходження коштів на іметовану картку № НОМЕР_1 відповідача в сумі 3 500,00 грн.

Відтак, вказаними доказами підтверджується факт перерахування коштів на кредитну картку № НОМЕР_1 , яку відповідач вказав під час укладення договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Факт належності кредитної картки № НОМЕР_1 відповідачем належними доказами не спростовано.

Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що первісний кредитор не є банківською установою та не відкривав позичальнику окремий рахунок для зарахування коштів. Кредитні кошти були перераховані позичальнику згідно наданих реквізитів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, отримавши спірні кошти, в порушення умов виконання кредитного договору відповідач ОСОБА_1 , свої зобов`язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконав, у зв`язку із чим суд апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 3 500,00 грн і процентів.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 лютого 2024 року № 4424226, а саме договір факторингу від 25 жовтня 2024 року № 25/10/2024, акт прийому-передачі реєстру боржників, витяг з реєстру боржників.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач не довів переходу права вимоги до нього за вказаним кредитним договором у зв`язку із тим, що позивач надав витяг з Реєстру боржників, який підписаний лише представником позивача, є безпідставне, оскільки перехід права вимоги підтверджується наявним в матеріалах справи договором факторингу від 25 жовтня 2024 року № 25/10/2024, актом прийому-передачі реєстру боржників, витягом з реєстру боржників в їх сукупності.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, ТОВ «ФК Фінтраст Капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором від 27 лютого 2024 року у відповідних сумах, які підтверджуються наявними у доказами.

Разом з цим, надаючи оцінку нарахованим позивачем процентам, апеляційний суд враховує таке.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Даним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, статтю 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Таким чином положення пункту 2 розділу II та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» застосовуються до кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, якщо строк їх дії було продовжено після цієї дати. До кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року, підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %, розрахованих згідно з частиною четвертою цієї ж статті.

Оскільки договір № 4482334 був укладений 27 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності Законом від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальна денна процентна ставка за кредитом для відповідача не могла перевищувати 1 %.

При цьому, положення частини п`ятої статті 8 Закону України №1734-VIII «Про споживче кредитування», внесені згідно із Законом України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, не вказують на недійсність або нікчемність умов договору про надання споживчого кредиту, яким передбачаються умови про нарахування кредитором процентів за користування кредитом в розмірі, що перевищує максимальний розмір денної процентної ставки (1 %). Вказаною нормою установлено обмеження щодо розміру процентів за користування кредитом, який може нараховуватися кредитором за договором про споживчий кредит, з метою захисту прав споживача від надмірного фінансового навантаження.

Згідно з умовами договору від 27 лютого 2024 року № 4424226 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідачу було надано кредит у сумі 3 500,00 грн строком на 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою в розмірі 2,50 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, що застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в пункту 1.3 цього договору, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 24 дні.

Відповідно із Законом України №1734-VIII «Про споживче кредитування» відсотки мають нараховуватися наступним чином:

- з 25 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) в розмірі денної процентної ставки не більше 2,5 %,

- з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) в розмірі денної процентної ставки не більше 1,5 %,

- з 21 серпня 2024 року - в розмірі денної процентної ставки не більше 1%.

Зі змісту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що законодавець чітко розмежував та водночас пов`язав між собою такі категорії, як реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача. Так, частиною першою цієї статті визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, а частиною другою передбачено, що для цілей обчислення як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

Денна процентна ставка є розрахунковою величиною за спеціальною формулою, що базується на показниках загальних витрат за споживчим кредитом, його загальним розміром та строком кредитування, максимальний розмір якої визначений вказаним вище Законом.

Отже, для цілей обчислення денної процентної ставки, як і для цілей обчислення реальної річної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону).

Таким чином законодавець прямо вказує на необхідність розрахунку денної процентної ставки саме в залежності від розміру наданого тіла кредиту, при чому включає в це процентне значення не тільки відсотки за користування кредитними коштами, але й комісії та інші платежі. У той час «процентна ставка у день», яку кредитодавці часто зазначають у своїх договорах означає який відсоток від конкретно несплаченого тіла кредиту має нараховуватись відповідачу у якості відсотків за користування кредитними коштами у певний день/період.

Фактично законодавець зазначає, що денна процентна ставка це всі загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, які виражаються у відсотках від наданого тіла кредиту, і вводить законодавчі обмеження на розмір цього проценту, тобто вводить обмеження на суму яку позичальник має сплачувати щодня за користування кредитними коштами, у прямій залежності від тіла наданого йому кредиту.

Водночас законодавець імперативно встановив, що загальні витрати за споживчим кредитом, у тому числі проценти за користування кредитом, повинні бути розраховані кредитодавцем таким чином, щоб максимальний розмір денної процентної ставки не перевищував 1 %.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Виходячи із зазначеного, суд першої інстанції не застосував розмір денної відсоткової ставки, з урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року.

Враховуючи законодавчі обмеження щодо денної відсоткової ставки, розмір процентів склав би:

за період: з 27 лютого 2024 року до 22 квітня 2024 року - 2,5 %; 3 500,00 грн х 56 днів х 2,5 % = 4 900,00 грн;

за період: з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року - 1,5 %; 3 500,00 грн х 120 днів х 1,5 % = 6 300,00 грн;

за період: з 21 серпня 2024 року до 20 лютого 2025 року (період вказаний у позовній заяві) - 1 %; 3 500,00 грн х 184 дні х 1 % = 6 440,00 грн.

Розмір процентів за договором від 27 лютого 2024 року № 4424226 про надання коштів на умовах споживчого кредиту за період з 27 лютого 2024 року до 20 лютого 2025 року складає: 4 900,00 грн + 6 300,00 грн + 6 440,00 грн = 17 640,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Українські фінансові операції» законодавчо визначеного розміру процентів в розмірі 2,5 %, 1,5 % та 1 % в сумі 17 640,00 грн.

Суд першої інстанції вирішуючи спір наведеного не врахував, а тому зробив неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року слід скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, судові витрати понесені ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 463,12 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 194,68 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

Щодо витрат на правову допомогу

У позовній заяві представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокат Столітній М. М. просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокат Крюкова М. В. просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на отримання професійної правничої допомоги:

- під час розгляду справи в суді першої інстанції надано: договір про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року № 10/12-2024, який укладено між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» і адвокатом Столітнім М. М.; ордер від 21 березня 2025 року серії АІ № 1852699, згідно з яким Столітній М. М. на підставі договору про надання правничої допомоги від 10 грудня 2024 року № 10/12-2024 представляє інтереси ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»; заявку від 19 лютого 2025 року № 7276 на виконання доручення до договору від 10 грудня 2024 року № 10/12-2024 у якій вказано види наданих адвокатом Столітнім М. М. робіт (послуг), витрачений на ці роботи (послуги) час і вказана загальна вартість в сумі 10 000,00 грн; акт від 21 березня 2025 року № 7276 прийоме-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору від 10 грудня 2024 року № 10/12-2024 в якому вказано: види виконаних робіт (наданих послуг), кількість годин витрачених на ці послуги і вартість кожної послуги окремо, загальна сума яких становить 10 000,00 грн;

- під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції надано: договір про надання правової допомоги від 07 липня 2022 року № 07/07-2022, який укладено між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» і адвокатом Крюковою М. В.; ордер від 26 травня 2026 року серії АН № 1989029, згідно з яким Крюкова М. В. на підставі договору про надання правничої допомоги від 07 липня 2022 року № 07/07-2022 представляє інтереси ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»; звіт від 27 травня 2026 року про надання правової допомоги згідно договору від 07 липня 2022 року № 07/07-2022 у якому вказано види наданих адвокатом Крюковою М. В. робіт, витрачений на ці роботи і вказана загальна вартість наданих послуг в сумі 8 000,00 грн; платіжну інструкцію від 27 травня 2026 року № 8493 про сплату ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 8 000,00 грн, де в графі призначення платежу вказано сплата за написання та подання апеляційної скарги у справі ОСОБА_1. згідно р/ф № 01/05 від 27 травня 2026 року.

З огляду на це Київський апеляційний суд дійшов висновку про доведеність витрат ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 10 000,00 грн і 8 000,00 грн відповідно та їх співмірність зі складністю справи і виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатами Столітнім М. М. і Крюковою М. В. послуг, відсутність заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій підлягають задоволенню в межах заявлених сум 10 000,00 грн і 8 000,00 грн, а всього 18 000,00 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 квітня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором від 27 лютого 2024 року № 4424226 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 21 140,00 грн, з яких: 3 500,00 грн - тіло кредиту, 17 640,00 грн - нараховані відсотки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати понесені зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 463,12 грн і за подання апеляційної скарги в розмірі 2 194,68 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати понесені на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 18 000,00 грн.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна