Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №367/4600/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/14229/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 367/4600/26

24 вересня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д'яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Опришко Едіти Василівни на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Одарюка М.П. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради про встановлення факту що має юридичне значення для нарахування компенсації,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Ірпінської міської ради про встановлення юридичного факту, що має значення для нарахування компенсації.

Позов обґрунтовував тим, що він є власником 3/5 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 23.03.2022 року внаслідок збройної агресії рф вказаний житловий будинок було повністю знищено внаслідок влучання двох ворожих снарядів та наступної пожежі.05.10.2022 комісією з обстеження об`єкта пошкодженого та знищеного внаслідок збройної агресії рф Ірпінської міської територіальної громади у Бучанському районі Київської області було складено Акт обстеження № 20221005-979 та звіт про проведення обстеження для оцінки технічного стану та експлуатаційної придатності будинку № 514-1-06/22-ЕЗ. Згідно із вказаним звітом встановлено ІІІ категорію пошкоджень об`єкта: об`єкт, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйновані об`єкти). Іншій співвласник, ОСОБА_2 , якому належали 2/5 частин житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в рф, де і проживав багато років. Спадкоємці після смерті ОСОБА_2 спадщину не прийняли, що фактично унеможливлює отримання будь - якої згоди від іншої сторони.22 січня 2026 року через Єдиний державний вебпортал «Дія» позивач подав повідомлення про повністю зруйнований приватний будинок (реєстраційний ІП - 22.01.26-710211) за адресою: АДРЕСА_1 . Незважаючи на це, комісія відхилила повідомлення в «Дія» з формулюванням «Врахуйте коментарі комісії», «Дія не знайшла дані про співвласників» без будь -якого офіційного рішення, без зазначення причин відмови, без надання можливості усунути неіснуючі недоліки та порадою йти до ЦНАПу. Працівники ЦНАПу в порушення ст. 10 ЗУ «Про адміністративні послуги» усно відмовили йому у прийнятті документів, аргументуючи це неможливістю надання послуги без згоди іншого співвласника та нібито відсутністю такої послуги.

З огляду на вище викладене просив суд встановити юридичний факт, що належна ОСОБА_1 3/5 частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є самостійним об`єктом для цілей нарахування компенсації (житлового сертифікату) у зв`язку із смертю співвласника іншої частки та неможливістю отримання його згоди.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Ірпінська міська рада Київської області про встановлення факту що має юридичне значення для нарахування компенсації залишено без розгляду.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 29 червня 2026 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Опришко Е.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2026 року у справі № 367/4600/26, направити справу до Ірпінського міського суду Київської області для продовження розгляду по суті в порядку позовного провадження.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ухвала суду першої інсанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що представник Хмелевського В.П. звернулась до суду саме з позовною заявою про встановлення юридичного факту, що має значення для нарахування компенсації, в якій процесуальний статус учасників справи було визначено як позивач - ОСОБА_1 та відповідач - Ірпінська міська рада.

Вказує, що позов було подано в порядку позовного провадження, оскільки між сторонами існує майновий та адміністративний спір щодо права на отримання компенсації у зв`язку з відхиленням повідомлень у системі «Дія» та відмовою ЦНАПу. Окрім того, за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1 311,20 грн.

На думку апелянта, суд першої інстанції всупереч волевиявленню позивача та вимогам статті 13 ЦПК України перекваліфікував позовну заяву у заяву окремого провадження, визначивши ОСОБА_1 заявником, а Ірпінську міську раду - заінтересованою особою, після чого, розглянувши справу за правилами окремого провадження, встановив наявність спору про право та з цієї підстави залишив заяву без розгляду відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України.

Зазначає, що суд не врахував, що ОСОБА_1 свідомо обрав саме позовне провадження як спосіб захисту порушеного права, а залишення позову без розгляду з посиланням на норми, що регулюють окреме провадження, обмежує його право на доступ до правосуддя.

В судове засідання сторони не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 02 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Опришко Е.В. звернулася до Ірпінського міського суду Київської області із процесуальним документом, який має назву «Позовна заява про встановлення юридичного факту, що має значення для нарахування компенсації».

У зазначеній позовній заяві ОСОБА_1 визначений позивачем, а Ірпінська міська рада - відповідачем.

Позовна заява містить зазначення про те, що позов не містить вимог майнового характеру.

У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просив встановити юридичний факт, що належна йому 3/5 частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є самостійним об`єктом для цілей нарахування компенсації (житлового сертифіката) у зв`язку зі смертю співвласника іншої частки та неможливістю отримання його згоди.

Водночас оскаржувана ухвала постановлена Ірпінським міським судом Київської області у справі, якій присвоєно номер провадження № 2-о/367/225/2026, характерний для справ окремого провадження.

В оскаржуваній ухвалі ОСОБА_1 визначений заявником, а Ірпінська міська рада - заінтересованою особою.

Суд першої інстанції розглядав питання про заявлену ОСОБА_1 вимогу, виходячи з положень розділу IV ЦПК України, яким врегульовано розгляд справ окремого провадження.

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 3/5 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Із копії акта про пожежу від 10 червня 2022 року суд першої інстанції встановив, що 23 березня 2022 року внаслідок збройної агресії російської федерації зазначений житловий будинок було повністю знищено внаслідок влучання двох ворожих снарядів та наступної пожежі.

05 жовтня 2022 року Комісією з обстеження об`єкта, пошкодженого та знищеного внаслідок збройної агресії російської федерації Ірпінської міської територіальної громади, складено Акт обстеження № 20221005-979 та звіт про проведення обстеження для оцінки технічного стану та експлуатаційної придатності будинку № 514-1-06/22-Е3, відповідно до якого встановлено ІІІ категорію пошкоджень об`єкта.

ОСОБА_2 , якому належало 2/5 частини зазначеного житлового будинку, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 звертався із заявами щодо отримання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна до Бучанської міської ради та Ірпінської міської ради.

Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту визнання 3/5 частки житлового будинку самостійним об`єктом прямо впливає на права спадкоємців власника 2/5 частин спірного будинку, а отже у справі існує спір про право, який не може бути вирішений у безспірному порядку.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.

Згідно з частиною сьомою статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною першою статті 42 ЦПК України встановлено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до частини третьої статті 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Таким чином, характерною ознакою окремого провадження є відсутність спору про право, а учасниками такого провадження є заявник та заінтересовані особи, на відміну від позовного провадження, учасниками якого є, зокрема, позивач та відповідач.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Аналогічне правило закріплене частиною четвертою статті 315 ЦПК України, відповідно до якої суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що передбачений частиною шостою статті 294 та частиною четвертою статті 315 ЦПК України процесуальний наслідок у вигляді залишення заяви без розгляду застосовується у випадку, коли особа звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження, а під час її розгляду встановлено наявність спору про право, який повинен вирішуватися за правилами позовного провадження.

Натомість із наданих матеріалів убачається, що ОСОБА_1 не звертався до суду із заявою в порядку окремого провадження.

Поданий 02 квітня 2026 року процесуальний документ є позовною заявою, ОСОБА_1 визначив себе позивачем, Ірпінську міську раду - відповідачем та, обґрунтовуючи обрану процесуальну форму захисту, посилався на існування спору щодо можливості реалізації ним права на отримання компенсації.

Отже, наявність спору про право, встановлена судом першої інстанції, за обставин цієї справи не могла бути підставою для застосування частини шостої статті 294 ЦПК України, оскільки позивач звернувся до суду не в порядку окремого, а в порядку позовного провадження.

При цьому положення ЦПК України не наділяють суд повноваженнями змінювати обрану особою процесуальну форму звернення з позовного провадження на окреме провадження та після такої зміни застосовувати до поданої позовної заяви процесуальні наслідки, встановлені виключно для заяв, які розглядаються в порядку окремого провадження.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, що саме позивач визначає зміст та обсяг своїх вимог, предмет і підстави позову, тоді як суд здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовує норми права, які їх регулюють, однак не вправі змінювати заявлену особою вимогу та обрану нею процесуальну форму звернення до суду.

Отже, сам по собі характер заявленої ОСОБА_1 вимоги як вимоги про встановлення юридичного факту не надавав суду першої інстанції підстав розглядати поданий ним позов за правилами окремого провадження всупереч змісту самого процесуального документа та визначеному позивачем складу учасників справи.

Суд першої інстанції, встановивши наявність спору про право, фактично дійшов висновку про те, що справа не може розглядатися за правилами окремого провадження.

Водночас саме наявність такого спору була зазначена позивачем як підстава для звернення до суду в порядку позовного провадження.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність передбачених частиною шостою статті 294 ЦПК України підстав для залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду є передчасним та зробленим з порушенням норм процесуального права.

При цьому колегія суддів зазначає, що питання про належність та ефективність обраного ОСОБА_1 способу захисту, обґрунтованість вимоги про встановлення самостійності належної йому 3/5 частки житлового будинку для цілей нарахування компенсації, правовий режим спірного нерухомого майна, а також вплив задоволення заявленої вимоги на права інших осіб стосуються оцінки заявленої вимоги по суті та не можуть бути підставою для застосування до позовної заяви положень частини шостої статті 294 ЦПК України.

З огляду на предмет апеляційного перегляду колегія суддів не надає оцінки обґрунтованості заявленої позовної вимоги по суті, оскільки оскаржуваною ухвалою спір по суті судом першої інстанції не вирішувався.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, а тому відповідно до статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Опришко Едіти Василівни задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 28.09.2026

Головуючий: Судді: