Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №461/4688/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4688/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Львів.

Галицький районний суд м. Львова

у складі:

головуючого судді Юрківа О. Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Некоз М.Ю.

представника заявника Трофімова Р.В.,

представниці заявника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ), в інтересах якого діє- адвокат Трофімов Руслан Валерійович( адреса: 79047, м.Львів, проспект Чорновола, 67, РНОКПП: НОМЕР_1 ) за участю заінтересованих осіб: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄРДПОУ: НОМЕР_3 ), Міністерства оборони України(адреса: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄРДПОУ: 0034022), Посольства Фінляндії в Україні(01901, м. Київ, вул.Стрілецька,14), Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (адреса: 79005, м. Львів, вул. Грушевського, 16, код ЄДРПОУ:33286062) про встановлення факту смерті, -

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника Трофімов Р.В. звернувся до суду із заявою в інтересах громадянина Фінляндської Республіки ОСОБА_4 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_2 , Міністерство оборони України, Посольство Фінляндії в Україні, Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті.

Заяву мотивує тим, що ОСОБА_4 , громадянин Фінляндської Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у складі Збройних Сил України на посаді стрільця 1 піхотного взводу 2 піхотної роти військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України.

Як зазначає представник заявника, ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Западне Куп`янського району Харківської області військовослужбовець ОСОБА_4 потрапив під обстріл противника із застосуванням безпілотних літальних апаратів, унаслідок чого отримав тяжкі поранення та, за наявними відомостями, загинув. Через складну оперативну обстановку та активні бойові дії евакуація його тіла з місця події була неможливою, у зв`язку з чим офіційно він продовжує обліковуватися як зниклий безвісти. Відтак, за відсутності можливості отримати медичний документ, що підтверджує смерть, та здійснити державну реєстрацію смерті в позасудовому порядку, заявник звернувся до суду для встановлення відповідного юридичного факту. Посилаючись на те, що наявні відомості та матеріали підтверджують загибель ОСОБА_4 під час виконання ним бойового завдання, представник заявника просить встановити факт його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 поблизу населеного пункту Западне Куп`янського району Харківської області, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від збройної агресії Російської Федерації.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.06.2026 відкрито окреме провадження у справі.

Представниця заявника ОСОБА_7. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, та просила позов задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства оборони України в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Заінтересована особа Посол Фінляндії в Україні надіслав до суду клопотання, в якому не заперечив проти задоволення заяви та просив проводити розгляд справи без участі посольства.

Представник заінтересованої особи Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України просив проводити розгляд справи без їхньої участі.

Заслухавши пояснення представників заявника, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Суд встановив, що ОСОБА_4 , громадянин Фінляндської Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав контракт зі Збройними Силами України з метою участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України.

20.02.2025 ОСОБА_4 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України та на всі види забезпечення, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 20.02.2025 №51.

З 31.03.2025 ОСОБА_4 перебував в оперативному підпорядкуванні 1 механізованого батальйону НОМЕР_4 окремої механізованої бригади.

11.04.2025 ОСОБА_4 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 , виконував бойове завдання в районі населеного пункту Западне Куп`янського району Харківської області.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, 11.04.2025 приблизно о 14 год. 30 хв. - 14 год. 40 хв. на позиції «АСТАНА» противником здійснювалися скидання боєприпасів із безпілотних літальних апаратів, після чого було втрачено зв`язок та візуальний контакт із ОСОБА_4 .

За фактом зникнення військовослужбовця командуванням військової частини НОМЕР_2 проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_4 11.04.2025 зник безвісти під час виконання бойового завдання в умовах бойових дій.

Відповідно до доповіді командира військової частини НОМЕР_2 , 11.04.2025 внаслідок атаки противника із застосуванням безпілотного літального апарата було втрачено зв`язок та візуальний контакт з ОСОБА_4 , після чого його місцезнаходження встановити не вдалося.

Згідно з актом службового розслідування військової частини НОМЕР_2 від 17.04.2025, проведення пошукових заходів щодо військовослужбовця та евакуація його з місця виконання бойового завдання були неможливими у зв`язку з бойовою обстановкою.

Вказані обставини підтверджуються також витягом із журналу бойових дій, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 13.04.2025 №209-АД та іншими матеріалами службового розслідування.

20.04.2025 уповноваженим органом Збройних Сил України поінформовано Посольство Фінляндської Республіки про те, що ОСОБА_4 вважається зниклим безвісти з 11.04.2025 внаслідок бойових дій.

За фактом зникнення безвісти ОСОБА_4 розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Разом з тим, як вбачається з нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_5 , останній повідомив, що під час виконання бойового завдання перебував разом з ОСОБА_4 та бачив, як той отримав тяжкі осколкові поранення внаслідок скидання противником боєприпасу з безпілотного літального апарата. Після наступного скидання боєприпасу стався вибух, після якого ОСОБА_4 перестав подавати ознаки життя.

Як вбачається із заяви ОСОБА_6 , останній також перебував у районі виконання бойового завдання та бачив ОСОБА_4 пораненим, після чого останній перестав рухатися. При цьому безпосереднього моменту ураження військовослужбовця другим боєприпасом свідок не спостерігав.

Пошукові заходи щодо ОСОБА_4 проведені не були, його тіло з місця виконання бойового завдання не евакуйовано.

Як вбачається з листа Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України від 12.06.2026, відомості про місцезнаходження ОСОБА_4 , можливе перебування його у полоні держави-агресора чи інші відомості про нього до Об`єднаного центру не надходили.

Згідно з листом Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими від 11.06.2026, повідомлень від Міжнародного Комітету Червоного Хреста або зі сторони Російської Федерації про перебування ОСОБА_4 у полоні, його стан здоров`я чи місце утримання не надходило.

Відповідно до листа ДП «Український національний центр розбудови миру» від 10.06.2026 відомості про перебування ОСОБА_4 у полоні держави-агресора у відповідному реєстрі відсутні.

Представник заявника вказує, що встановлення факту смерті ОСОБА_4 в судовому порядку є єдиним належним способом захисту прав Заявника та необхідною передумовою для подальшого оформлення правових наслідків, пов`язаних із загибеллю його сина, а тому він змушений звернутися до суду. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частинами третьою - четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках,передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження.

Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Відповідно до ст. 496 ЦПК України, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 7 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України. Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).

У рішенні суду повинно бути чітко зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (стаття 319 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19. Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

У постановах від 26.04.2023 у справі № 337/3725/22 та від 29.03.2023 у справі № 753/8033/22 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті (зокрема, й на підставі ст. 317 ЦПК України) є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва / довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю. Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, факт проходження ОСОБА_4 військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , його перебування у районі виконання бойового завдання 11.04.2025 та подальша втрата з ним зв`язку підтверджуються документами військової частини та матеріалами службового розслідування.

Зокрема, відповідно до відомостей журналу бойових дій, 11.04.2025 підрозділ виконував завдання у районі населеного пункту Западне Куп`янського району Харківської області, де внаслідок застосування противником безпілотних літальних апаратів було втрачено зв`язок та візуальний контакт з ОСОБА_4 .

За результатами службового розслідування встановлено обставини зникнення військовослужбовця, однак відомостей про встановлення його смерті за результатами такого розслідування не отримано. Навпаки, у відповідних документах зазначено, що після втрати контакту подальша доля ОСОБА_4 залишилася невідомою, а провести пошукові заходи та евакуацію з місця події не було можливості через бойову обстановку.

Наведені обставини також підтверджуються доповіддю командира військової частини та іншими документами, відповідно до яких ОСОБА_4 продовжує обліковуватися як військовослужбовець, який зник безвісти за особливих обставин.

На підтвердження його загибелі представник заявника посилається, зокрема, на нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_5 . Останній повідомляє, що перебував разом з ОСОБА_4 під час виконання бойового завдання, бачив його пораненим після скидання противником боєприпасу з безпілотного літального апарата, а після повторного вибуху військовослужбовець перестав подавати ознаки життя.

Крім цього, зазначена заява не є показаннями свідка у розумінні цивільного процесуального законодавства, оскільки ОСОБА_5 у судовому засіданні не допитувалася, і її нотаріально засвідчена заява є письмовим доказом, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Разом із тим, із наведених пояснень не вбачається, що ОСОБА_5 у подальшому було безпосередньо встановлено факт смерті ОСОБА_4 та достовірно ідентифіковано його тіло. Після зазначених подій тіло військовослужбовця не було евакуйовано, його огляд компетентними особами не проводився, причина смерті не встановлювалася.

Крім цього, зазначена заява не є показаннями свідка у розумінні цивільного процесуального законодавства, оскільки ОСОБА_5 у судовому засіданні не допитувалася, і її нотаріально засвідчена заява є письмовим доказом, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Не містять таких відомостей і пояснення ОСОБА_6 , який повідомив про те, що бачив ОСОБА_4 пораненим, а згодом перестав спостерігати його рухи. При цьому безпосереднього моменту смерті військовослужбовця зазначений свідок не спостерігав.

Отже, наведені особами відомості стосуються обставин, за яких ОСОБА_4 отримав поранення та зник із поля зору інших військовослужбовців, однак не супроводжуються об`єктивними даними щодо подальшої долі військовослужбовця.

Крім цього, матеріали справи не містять інформації щодо тіла загиблого, документа про смерть, висновку судово-медичної експертизи, результатів ДНК-дослідження чи інших матеріалів, за допомогою яких можна було б встановити особу загиблого та підтвердити, що ним є саме ОСОБА_4 .

Не підтверджують факт смерті й отримані від компетентних органів відповіді про відсутність відомостей щодо перебування ОСОБА_4 у полоні. Зазначені відповіді лише свідчать про те, що станом на час їх надання інформація про його місцезнаходження, стан здоров`я або перебування у полоні відсутня.

Таким чином, обставини справи свідчать про зникнення військовослужбовця під час виконання бойового завдання, а не про його смерть у конкретний час, у конкретному місці та за конкретних бойових обставин.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно зі статтею 89 ЦПК України докази підлягають оцінці судом за внутрішнім переконанням на підставі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження.

Таким чином, сукупність наданих доказів об`єктивно підтверджує обставини зникнення ОСОБА_4 під час виконання бойового завдання, однак не усуває обґрунтованих сумнівів щодо факту його смерті та не дає можливості достовірно встановити, що саме ІНФОРМАЦІЯ_2 настала його смерть.

При цьому відсутність відомостей про перебування ОСОБА_4 у полоні, а також інформації про його подальше місцезнаходження сама по собі не свідчить про його смерть, оскільки невстановлення місця перебування особи не є тотожним встановленню факту її смерті.

Відтак, суд приходить до висновку, що за наведених обставин матеріали справи не містять достатньої сукупності доказів, яка б дозволяла достовірно встановити факт смерті ОСОБА_4 , дату та обставини її настання.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 293, 315 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє- адвокат Трофімов Руслан Валерійович за участю заінтересованих осіб: Військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, Посольства Фінляндії в Україні, Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті - відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.09.2026.

Суддя О.Р. Юрків.