Вирок від 28 вересня 2026 р. у справі №332/5235/26 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

вул. Мирослава Симчича 65, м. Запоріжжя, 69106, тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua

Справа № 332/5235/26

Провадження №: 1-кп/332/559/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції) ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026080100001272 від 26.02.2026, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Молочанська Пологівського району Запорізької області, громадянина України, який перебував на посаді стрільця 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.05.2023 № 137 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ та на всі види забезпечення, призначено на посаду старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 5-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та він вважається таким, що посаду прийняв й приступив до виконання обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за таких обставин.

Так, 28 квітня 2024 року солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, у Хортицькому районі міста Запоріжжя, після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв, та незаконно перебував за межами місця служби до 10 травня 2024 року, а саме до моменту його самостійного повернення до місця служби.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 05.05.2023 № 137 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ та на всі види забезпечення, призначено на посаду старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 5-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та він вважається таким, що посаду прийняв й приступив до виконання обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_7 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за таких обставин.

Так, 01 червня 2024 року солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, у Хортицькому районі міста Запоріжжя, після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 23 грудня 2025 року, а саме до моменту його повернення до місця служби.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Також наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 05.05.2023 № 137 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ та на всі види забезпечення, призначено на посаду старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 5-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, та він вважається таким, що посаду прийняв й приступив до виконання обов`язків за посадою. Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 13.03.2026 № 74, солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, та він вважається таким, що посаду прийняв й приступив до виконання обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за таких обставин.

Так, 16 березня 2026 року солдат ОСОБА_4 в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, в Заводському районі міста Запоріжжя, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомив.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 свою провину у пред`явленому обвинувачені за ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України, визнав повністю, пояснивши про обставини вчиненого згідно з обвинувальним актом, а саме, що з кінця квітня 2024 року по травень 2024 року, в період часу близько двох тижнів, він самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 НГУ, після чого самостійно повернувся до місця служби. Крім того, з початку червня 2024 року по кінець грудня 2025 року він самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 НГУ, однак, також самостійно повернувся до місця служби. Також в березні 2026 року він самовільно залишив місце несення служби у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, після чого вільний час проводив за власним розсудом, поки не був затриманий співробітниками поліції 16 червня 2026 року. У вчиненому розкаявся, просив суд суворо не карати, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

У зв`язку із повним визнанням обвинуваченим своєї вини в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях та обставинах їх вчинення відповідно до обвинувального акту, враховуючи відсутність заперечень учасників судового провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин суд вважає доведеним пред`явлене ОСОБА_4 обвинувачення та кваліфікує дії останнього за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, та за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

При цьому суд враховує, що як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїй практиці, кримінальний закон не передбачає можливості призначення покарання за окремими епізодами злочинної діяльності, коли відповідальність за такі дії встановлена однією частиною статті Особливої частини КК України.

У разі вчинення особою кількох тотожних кримінальних правопорушень, передбачених однією і тією ж частиною статті КК України такі дії утворюють повторність тотожних правопорушень, а не сукупність злочинів у розумінні ст. 70 КК України. У такому випадку суд призначає покарання в межах санкції відповідної статті, без визначення окремого покарання за кожний епізод.

Зокрема, у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 187/1354/15-к, від 15 січня 2020 року у справі № 585/1603/17 та від 6 лютого 2020 року у справі № 587/1762/18 суд дійшов висновку, що у випадках, коли кілька епізодів кримінального правопорушення кваліфіковані за однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК України, призначення покарання за кожен епізод окремо не передбачено кримінальним законом, а застосування положень ст. 70 КК України у такій ситуації є безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, під наглядом лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.66 КК України, судом визнаються щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення кримінальних правопорушень повторно.

Суд не знаходить можливим для призначення ОСОБА_4 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом або звільнення від відбування покарання, з огляду на те, що частина 1 статті 69 і частина 1 ст.75 КК України з урахуванням змін, внесених Законом України № 2839-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального Кодексу України та інших законодавчих актів України», прямо вказують на неможливість прийняття зазначених рішень у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

З урахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого ОСОБА_4 суд погоджується із думкою прокурора та вважає, що єдино правильним для обвинуваченого покаранням, яке сприятиме його виправленню і запобігатиме вчиненню ним нових злочинів, може бути тільки покарання у вигляді позбавлення волі на строк, наближений до мінімального в межах санкції інкримінованих статей. За сукупністю злочинів згідно з ч. 1 ст. 70 КК України суд вважає за необхідне призначити покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Зазначене покарання суд вважає справедливим, таким, що відповідатиме тяжкості вчиненого правопорушення, сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також таким, що не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

16 червня 2026 року ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.

Під час досудового розслідування стосовно ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2026 року був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по 01 серпня 2026 року включно із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 266 240 гривень 00 коп.

Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.07.2026 ОСОБА_4 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, до 04.09.2026, із визначенням застави.

Ухвалою суду від 26.08.2026 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 продовжений до 24 жовтня 2026 року включно, розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави залишений у раніше визначеному розмірі.

За змістом частини 5 статті 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КПК України суд вважає за необхідне зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 16 червня 2026 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Оскільки призначається покарання у вигляді позбавлення волі, з метою забезпечення виконання вироку на підставі п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, суд з урахуванням клопотання прокурора вважає за необхідне до набрання вироком законної сили залишити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266 240,00 гривень.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений. Речові докази та витрати на залучення експерта у кримінальному проваджені відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.349 ,366-371, 373-376, 395, 532 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України та ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання:

-за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

-за ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дати набрання вироком законної сили.

Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 16 червня 2026 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Заводський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з моменту його проголошення. Для осіб, які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення копії судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1