Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №367/5749/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 367/5749/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12131/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Ткаченко М.О., у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якому просив суд вжити заходи забезпечення позову: накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 3210900000:01:149:3607, загальною площею 0,0028 га, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в АК «Будівельний»;

заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3210900000:01:149:3607, загальною площею 0,0028 га, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в АК «Будівельний», у тому числі її відчуження, поділ, об`єднання;

накласти арешт на гараж № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , розташований в АК «Будівельний» 4;

заборонити відповідачу та іншим особам здійснювати відчуження або переоформлення прав на гараж АДРЕСА_2 , розташований в АК «Будівельний», у тому числі зміну членства в кооперативі (а.с. 1-5).

В обґрунтування заяви зазначав, що 09.08.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві, актовий запис 2022.

01.03.2018 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/8069/17 вказаний шлюб розрізано.

Однак, в січні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 примирились та продовжили жити разом однією сім`єю, виховувати доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вести спільне господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась друга спільна дитина ОСОБА_5 ..

Так, 20.11.2021 сторони повторно уклали шлюб, зареєстрований Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ), актовий запис № 736.

В подальшому шлюбні відносини почали погіршуватись та жовтня 2023 року сторони перестали проживати разом та згодом шлюбно-сімейні відносини між ним остаточно припинилися.

13.08.2024 року Ірпінським міським судом Київської області винесено рішення у справі № 367/4819/24, яким розірвано шлюб та встановлено розмір аліментів.

Отже, з зазначеного вбачається, що сторони з січня 2019 до 20.11.2021 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, піклування про дітей, а також мали спільний бюджет.

З 2018 року ОСОБА_2 розпочав працювати на посаді інженера бортового загону пошуково-рятувальних вертольотів в ПрАТ «АК «Українські вертольоти».

Протягом всього цього часу ОСОБА_2 отримував постійний офіційний дохід, за рахунок якого мав змогу забезпечувати гідний рівень життя родини та створювати більш комфортні умови.

Вказував, що його службові обв`язки включали виконання авіаційних робіт та безпосереднє направлення за межі України. Проте, під час перебування у відрядженнях, останній підтримував зв`язок з родиною та систематично переказував кошти на рахунок відповідачки.

Усвідомлюючи, що сторони є однією сім`єю, між ними повна довіра у всіх питаннях, зокрема, фінансових, майнових, побутових, ОСОБА_2 надав відповідачці нотаріально посвідчені довіреності на розпорядження майном, оформлення спадщини. Протягом цього часу відповідачка від його імені продала нерухоме майно в м. Бердичеві та придбала автомобіль, гараж, інше майно та речі, а також придбане ними майно було оформлено на неї.

Перебуваючи у відрядженнях ОСОБА_2 здійснював перекази відповідачці для купівлі автомобіля та гаража. Частково ці придбання було здійснено й за рахунок коштів, отриманих від продажу спадщини ОСОБА_2 .

Так, протягом 2020 року придбали рухоме та нерухоме майно та інші цінні речі.

02.03.2020 року за 18 000, 00 євро у ФР Німеччина придбано легковий автомобіль загальний - універсал В, VOLKSWAGEN модель PASSAT Variant, 2.0, ТDI, 2016 року випуску, колір коричневий, номер шасі (кузова, рами)/VINкод НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 . Крім того, понесено такі витрати: розмитнення у розмірі 147 300,24 грн., сертифікація 2700 грн, послуги брокера на суму 3000,00 грн., реєстрація транспортного засобу 22770 грн.

14.03.2020 року ТСЦ 6145 проведено першу реєстрацію цього автомобіля на території України та видано свідоцтво (серія, номер) НОМЕР_4 про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_3

27.06.2020 року придбано мотоцикл Honda, CBR 600RB, 2013 року випуску, VIN-код НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , за ціною 6500,00 дол. США та оформлено на ОСОБА_2

16.09.2020 року придбано гараж № НОМЕР_1 в АК «Будівельний» за 5900 дол. США, що підтверджується розпискою ОСОБА_6 та 02.11.2020 року ОСОБА_3 оформила договір про надання послуг з обслуговування боксів (гаражів) в Обслуговуючому автогаражному кооперативі «Будівельний» та стала членом АК «Будівельний».

29.07.2021 року, рішенням Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про передачу у власність громадянам земельних ділянок для колективного гаражного будівництва в АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 отримала безоплатно у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3210900000:01:149:3607, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0028 га. Саме на цій земельній ділянці знаходиться придбаний ними гараж № НОМЕР_1 в АК «Будівельний».

Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав 25.03.2025 року за ОСОБА_3 за рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Бондарчук Тетяна Михайлівна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 78074814 від 28.03.2025 на підставі рішення про передачу земельної ділянки у власність, серія та номер: 1331-12-VIII, від 29.07.2021, видавник: Ірпінська міська рада Бучанського району Київської області.

Отже, з січня 2019 року до 20.11.2021 року під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ними було набуто спільне майно, а саме: легковий автомобіль загальний - універсал В, марки VOLKSWAGEN модель PASSAT Variant, 2.0, ТDI, 2016 року випуску, колір коричневий, номер шасі (кузова, рами)/VINкод НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , мотоцикл Honda, CBR 600RB, 2013 року випуску, VIN-код НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , гараж № НОМЕР_1 в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Будівельний» та набута земельна ділянка, кадастровий номер 3210900000:01:149:3607, розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0028 га.

Крім того проведено ремонт в квартирі, що належить ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_4 , (ціна ремонту становить 182 500,00 грн.), придбано нову побутова техніка, а саме: сушарка та пральна машина фірми «AEG», посудомийка фірми «Bosсh», холодильник, індуктивна плита, духова шафа, витяжка, кавова машина на загальну суму 150 000,00 грн та меблі на загальну суму 187 600 грн , чим істотно підвищено вартість цієї квартири

Звертав увагу, що незважаючи на те, що вказане майно, придбано ними у період спільного проживання без реєстрації шлюбу, зареєстровано на ОСОБА_3 та залишилось в її користуванні (за виключенням мотоцикла, яким користується ОСОБА_2 ), однак за рахунок офіційних доходів ОСОБА_2 , в той час як ОСОБА_3 не працювала, займалась господарством та вихованням дітей, а отже в розумінні чинного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, з моменту придбання гаража до жовтня 2023 року відповідні членські внески оплачувалися ОСОБА_3 за рахунок коштів отриманої ОСОБА_2 заробітної плати. У подальшому, включно до вересня 2025 року ОСОБА_2 сплачував членські внески в АК «Будівельний».

Після розлучення сторони за усною домовленістю поділили спільне майно та вирішили, що ОСОБА_2 залишається мотоцикл та гараж, решта, а саме: автомобіль, побутова техніка, меблі, поліпшення квартири (ремонт) та інші речі ОСОБА_3 . Проте, вона домовленості не дотрималась та перешкоджала в користуванні частиною майна, зокрема: відчужила автомобіль, почала погрожувати та у вересні 2025 року відкрила гараж, викинула речі заявника та замінила замки, чим обмежила доступ до нього ОСОБА_2 .

На даний час між ними не досягнуто згоди щодо поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, заявник має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

29.04.2026 ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_3 вживає дії, спрямовані на відчуження спільного гаража № НОМЕР_1 та земельної ділянки кадастровий номер 3210900000:01:149:3607 за адресою АДРЕСА_1 в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Будівельний». Так, на Інтернет сайті «ОLX» розміщено оголошення про продаж цього майна за ціною 11 900 дол. США.

Враховуючи викладене, просив задовольнити заяву про забезпечення позову до подачі позову (а.с. 1-5).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 06 травня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви - задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 3210900000:01:149:3607, загальна площа 0,0028 га, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в АК «Будівельний».

Заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3210900000:01:149:3607, загальна площа 0,0028 га, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в АК «Будівельний» у тому числі її відчуження, поділ, об`єднання.

Накладено арешт на гараж АДРЕСА_2 , розташований в АК «Будівельний».

Заборонено ОСОБА_3 та іншим особам здійснювати відчуження або переоформлення прав на гараж № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , розташований в АК «Будівельний», у тому числі зміну членства в кооперативі (а.с. 31-35).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 18 травня 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Полєтаєв І.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до його подачі; стягнути з заявника на користь апелянта судові витрати (а.с. 70-75).

На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що ОСОБА_2 до заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви була долучена копія рішення Ірпінської міської ради № 1331-12VІІІ з додатком , а отже суду на момент винесення оскаржуваної ухвали про забезпечення позову було відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:149:3607, площею 0,0028, була зареєстрована ОСОБА_3 25.03.2025 року в ДРРП на підставі рішенням Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області від 29.07.2021 року № 1331-12VІІ і є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , оскільки земельна ділянка одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, а отже така земельна ділянка не підлягає поділу між подружжям на підставі пункту 5 частини 1 статті 57 СК України.

Оскаржуваною ухвалою суд обмежив право власності ОСОБА_3 на майно, яке не підлягає поділу між подружжям.

Членство ОСОБА_3 в кооперативі безпосередньо пов`язане з її майновими правами (членський внесок). Заборона змінити членство в кооперативі обмежує ОСОБА_3 в розпорядженні її майновими правами щодо АК «Будівельний».

На думку представника, оскаржуваною ухвалою суд звузив обсяг цивільних прав ОСОБА_3 і таке звуження її цивільних прав не передбачено законом (як кримінальне покарання чи обмеження дієздатності через психічний розлад).

А ні заява про забезпечення позову, а ні матеріали справи не містять обґрунтування і підтвердження, в чому саме може бути гіпотетична складність у виконанні судового рішення.

Крім того, за положенням частини 3 статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Із заяви про забезпечення позову та долучених до неї документів заявником не надано суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у заявника майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Наведене вище дає підставу стверджувати, що заявник не має майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Така обставина випливала з наданих суду документів, а тому вирішуючи заяву про забезпечення позову суд зобов`язаний був застосувати зустрічне забезпечення (а.с. 70-75).

Відповідно свідоцтва серії НОМЕР_7 від 26 червня 2026 року, ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_7 у зв`язку із укладенням шлюбу (а.с. 119).

У судовому засіданні ОСОБА_1 , її представник - адвокат Полєтаєв І.О. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси. Позивач ОСОБА_2 про розгляд справи апеляційним судом 24 вересня 2026 року був сповіщений 29 липня 2026 року повідомленням до його Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення (а.с. 95- 98, 108-111).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

За роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], № 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, зі змісту поданої заяви про забезпечення позову до подачі позову вбачається, що предметом майбутнього спору є встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, зокрема, земельної ділянки, кадастровий номер 3210900000:01:149:3607, загальною площею 0,0028 га, за адресою АДРЕСА_1 , в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Будівельний» та гаражу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого в АК «Будівельний» 4.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що між сторонами на даний час існує спір щодо поділу майна, що є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки, які проживали однією сім`єю, але на час набуття цього майна не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, тому заходи забезпечення позову про які просить заявник є співмірним із заявленими вимогами. При цьому, оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення лише можливого в майбутньому порушення, вимога щодо представлення доказів наявності обставин, яких ще не існує, та на уникнення яких і направлені заходи забезпечення позову, не може вважатися належною. У даному випадку судом встановлюється саме існування спору та обрання адекватних заходів забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу у законну силу судового рішення по даній справі. Враховуючи викладене, наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, предмет цього позову, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, суд дійшов до висновку про необхідність та доцільність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі у спосіб, про який просить заявник, так як застосування таких заходів забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, зазначені заходи забезпечення позову є адекватним та ефективним способом забезпечення позову, не суперечить вище наведеним положенням процесуального закону, узгоджується з предметом спору та відповідає меті вжиття заходів щодо забезпечення позову.

При цьому, районним судом було вірно вказано, що судом не розглядається питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин, як підстав для задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, вжиття заходів забезпечення позову не завдасть настільки істотних наслідків для усіх зацікавлених осіб, ніж якщо такі заходи вжиті не будуть. Головну передумову для вжиття заходів забезпечення позову - забезпечення виконання рішення суду, слід в даному випадку розуміти так, що незастосування таких заходів може позбавити сенсу звернення до суду з позовом, навіть за умови його задоволення, та матиме своїми наслідками остаточне порушення права позивача, в той час як застосування вказаних заходів забезпечення позову може запобігти порушенню прав всіх зацікавлених осіб.

Як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали, апелянт посилався на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:149:3607, площею 0,0028, була зареєстрована ОСОБА_3 25.03.2025 року в ДРРП на підставі рішенням Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області від 29.07.2021 року № 1331-12VІІ і є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , оскільки земельна ділянка одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, а отже така земельна ділянка не підлягає поділу між подружжям на підставі пункту 5 частини 1 статті 57 СК України. Крім того, вказував, що членство ОСОБА_3 в кооперативі безпосередньо пов`язане з її майновими правами (членський внесок). Заборона змінити членство в кооперативі обмежує ОСОБА_3 в розпорядженні її майновими правами щодо АК «Будівельний»

Однак, такі доводи апеляційної скарги колегія суддів визнала передчасними, оскільки такі обставини можуть бути оцінені судом під час розгляду даної справи по суті спору.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані доводи апелянта, що заявник не зазначив жодних аргументів на підтвердження того, що ні заява про забезпечення позову, ні матеріали справи не містять обґрунтування і підтвердження, в чому саме може бути складність у виконанні судового рішення.

Також, колегія суддів критично оцінює твердження апелянта щодо застосування зустрічного забезпечення, адже відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що внаслідок застосування вказаних вище заходів забезпечення позову відповідачу може буде завдано збитки.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції правильно вирішено питання про забезпечення позову у цій справі виходячи з того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а тому ухвала є законною та не підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 28 вересня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов