Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №757/21817/19-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/21817/19-ц

головуючий у суді І інстанції Ільєвої Т.Г.

провадження № 22-ц/824/2752/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Применко Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року

у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТ Лізинг» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Альянс» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, -

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року позивач, ТОВ «ВІЕЙБІ Лізинг» (назву якого змінено на ТОВ «БЕСТ Лізинг») (надалі по тексту - ТОВ «БЕСТ Лізинг»), звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Газова компанія «Альянс», як з солідарних боржників, що становить: 283 914 грн 35 коп. - простроченої заборгованості за лізинговими платежами; 9 614 грн 03 коп. - пені; 12 017 грн 55 коп. - 45% річних, а разом - 305 545 грн 93 коп.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року задоволено позовні вимоги ТОВ «БЕСТ Лізинг».

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Газова компанія «Альянс» заборгованість за договором фінансового лізингу у розмірі 305 545 грн 93 коп.

Стягнуто із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Газова компанія «Альянс» на користь ТОВ «БЕСТ Лізинг» судовий збір у сумі 1 527 грн 74 коп. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що враховуючи відсутність реально погодженої зміни з лізингодержувачем, за умовами додаткової угоди від 06 березня 2019 року до договору фінансового лізингу №171121-1/ФЛ-Ю-А від 21 листопада 2017 року, збільшення розміру винагороди лізингодавця за предмет лізингу, то за відсутності додаткової угоди про погодження такої зміни, ОСОБА_1 вважає, що вимоги до нього як поручителя є припиненими.

Зазначає, що відповідно до умов договору право на пеню у позивача могло виникнути не раніше 22 квітня 2019 року, а також після направлення письмової вимоги позивачем.

До позовної заяви не долучено доказів виконання позивачем пункту 2 додаткової угоди від 06 березня 2019 року до договору фінансового лізингу №171121-1/ФЛ-Ю-А від 21 листопада 2017 року, а сам розрахунок здійснено за 12 календарних днів з моменту прострочення, тому апелянт вважає, що стягнення пені здійснено судом безпідставно.

Зазначає, що відповідачем надавалися відповідні пояснення щодо того, що позивачем в період з січня по вересень 2019 у відповідача були вилучені два автомобіля марки Ауді А8 (номер кузова НОМЕР_1 ), Ауді А8 (номер кузова НОМЕР_2 ) та у подальшому реалізовані позивачем.

У подальшому в рахунок погашення заборгованості до договору фінансового лізингу №171121-1/ФЛ-Ю-А від 21 листопада 2017 року, позивачем було звернуто стягнення на майно відповідачів на підставі виконавчого напису нотаріуса, документи про погашення якого наявні в матеріалах справи.

Оскільки, умовами додаткової угоди передбачено дійсність умов договору фінансового лізингу № 171121-1/ФЛ-Ю-А від 21 листопада 2017 року, порядок та підстави повернення предмету лізингу передбачені умовами пункту 6.6.1 договору, де передбачено право позивача вилучити предмет лізингу самостійно за умови відмови від договору та надсилання відповідного повідомлення.

Відповідачем-1 заявлялось клопотання про витребування документів та даних про підстави вилучення та з огляду на той факт, що вартість транспортних засобів, з метою встановлення обставин припинення договору лізингу, вартості реалізації транспортних засобів: автомобіля марки Ауді А8 (номер кузова НОМЕР_1 ) та автомобіля марки Ауді А8 (номер кузова НОМЕР_2 ), однак указане клопотання залишено судом поза увагою.

Вказує, що у цій справі позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №171121-1/ФЛ-Ю-А від 21 листопада 2017 року заявлені до ТОВ «Газова компанія «Альянс», як лізингоодержувача за цим договором, а також до його поручителів - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за укладеними з ними окремими договорами поруки. Тобто, сторонами основного зобов`язання є юридичні особи - ТОВ «БЕСТ Лізинг» та ТОВ «Газова компанія «Альянс».

Позивач звернувся до суду після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

За таких підстав апелянт вважає, що провадження в цій справі підлягає закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Від представника ТОВ «БЕСТ Лізинг» - Прусова В.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він посилається на те, що доводи апелянта в частині припинення поруки та солідарного стягнення заборгованості є хибними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджені належними доказами, тому вказана апеляційна скарга не підлягає задоволенню

Зазначає, що судом першої інстанції було правильно та в повній мірі досліджено та встановлено ту обставину, що отримання дозволу від Відповідача-2 на зміну умов договору лізингу не потрібно оскільки умовами договору поруки попередньо передбачено згоду поручителя на всі зміни та/або доповнення до договору лізингу, що будуть укладені в подальшому.

У разі задоволення вимог апеляційної скарги в частині закриття провадження у справі з підстав пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України ТОВ «БЕСТ Лізинг» має намір звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Одночасно позивачем заявлене клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подачу відзиву на апеляційну скаргу та поновлення його, яке обґрунтоване тим, що копія ухвали Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року разом з копією апеляційної скарги надійшли до електронного кабінету ТОВ «БЕСТ Лізинг» 23 грудня 2025 року отже строк визначений судом для направлення відзиву на апеляційну скаргу спливає 28 грудня 2025 року.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина 2 статті 127 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Аналіз змісту заяви свідчить, що строк, про поновлення якого просить заявник, був встановлений судом, тому не може бути поновлений.

У той же час апеляційний суд вбачає, що копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги отримана позивачем 23 грудня 2025 року, відзив подано позивачем через систему «Електронний суд» 29 грудня 2025 року, строк для подання відзиву на апеляційну скаргу пропущений з поважних причин, а тому продовжує його.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).

Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 45 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України пов`язують належність спору щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, до юрисдикції господарського суду не із суб`єктним складом сторін забезпечувального правочину, а із суб`єктним складом сторін основного зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 викладено висновки про те, що договір поруки укладається кредитором і поручителем на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Встановивши, що кредитор подав до господарського суду позов до фізичної особи як поручителя за договором поруки, укладеним на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, у тому числі фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли справи у спорах за участю таких фізичних осіб підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №904/2526/18 викладено висновок про те, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 зазначено, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини 1 статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

Тобто визначальним для вирішення питання юрисдикції спору щодо договору поруки є не статус поручителя як сторони забезпечувального правочину, а суб`єктний склад сторін основного зобов`язання, на забезпечення виконання якого такий договір укладено.

У справі, що переглядається, спір виник щодо виконання договорів поруки, укладених позивачем з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу № 171121-1/ФЛ-Ю-А від 21 листопада 2017 року, сторонами якого є ТОВ «ВІЕЙБІ Лізинг» (назву якого змінено на ТОВ «БЕСТ Лізинг») та ТОВ «Газова компанія «Альянс».

За таких обставин спір за позовом ТОВ «БЕСТ Лізинг» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Газова компанія «Альянс» про стягнення заборгованості підлягає розгляду за правилами господарського судочинства незалежно від того, що поручителями є фізичні особи, які не мають статусу підприємця.

Указане залишилося поза увагою суду першої інстанції, який, не дослідивши питання юрисдикційності скарги, помилково розглянув справу у порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 377 ЦПК України визначено, що порушення правил юрисдикції загальних судів є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, незалежно від доводів апеляційної скарги.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина 1 статті 256 ЦПК України).

Таким чином, рішення суду першої інстанції постановлена з порушенням правил юрисдикції загальних судів, а тому відповідно до вимог названих вище норм процесуального закону підлягає скасуванню апеляційним судом із закриттям провадження у цій цивільній справі.

Апеляційний суд роз`яснює право протягом десяти днів з дня отримання ним ухвали про закриття провадження у цій справі - звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.

Провадження у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТ Лізинг» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Альянс» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій -закрити.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «БЕСТ Лізинг», що розгляд його позову відноситься до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «БЕСТ Лізинг» його право протягом 10 днів з моменту отримання цієї ухвали звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 28 вересня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська