Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №361/723/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/14369/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області

у складі судді Петришин Н. М.

від 18 червня 2026 року

у цивільній справі № 361/723/26 Броварського міськрайонного суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпійське містечко - Десна»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості

У С Т А Н О В И В:

В січні 2021 року ТОВ «Альпійське містечко - Десна» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2026 року закрито провадження у даній справі.

Повернуто ТОВ «Альпійське містечко - Десна» 50 відсотків судового збору, а саме в розмірі 1 664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) гривні.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Альпійське містечко - Десна» судовий збір у розмірі 1 664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) гривні, а також витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вимог ТОВ «Альпійське містечко Десна» про покладення на ОСОБА_1 50 % судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Зазначає, що про факт існування судового провадження у цій справі їй стало відомо лише 29.06.2026 через мобільний застосунок «Дія», а безпосередньо з матеріалами справи вона ознайомилася 01.06.2026 після реєстрації в підсистемі «Електронний суд». Звертає увагу на те, що більшу частину часу проживає та здійснює професійну діяльність за межами України, де перебувала у період з 01.01. по 25.05.2026 та з 09.06.2026, про що позивачу було достеменно відомо ще з 2022 року. Апелянт наголошує на неправильному застосуванні судом положень частини третьої статті 142 ЦПК України, оскільки компенсація витрат позивача відповідачем можлива виключно у разі задоволення вимог внаслідок пред`явлення позову, тобто під його безпосереднім впливом. Вказує, що обов`язковий причинно-наслідковий зв`язок між зверненням позивача до суду та погашенням заборгованості відсутній і судом встановлений не був. Звертає увагу на те, що сплачена нею 01.05.2026 сума 31 460,24 грн істотно відрізнялася від заявлених позовних вимог у розмірі 27 817,33 грн та перевищувала їх, оскільки ґрунтувалася на власній звірці розрахунків, а не на позовній заяві.

Пояснює, що у період з 09 по 13.01.2026 між сторонами засобами електронної пошти тривало активне листування з метою звірки авансових платежів на суму близько 20 000 грн, внесених у 2023 році, під час якого відповідач просила надати актуальні реквізити для оплати та попередила про свій виїзд за кордон до травня. Зазначає, що позивач запит щодо надання реквізитів проігнорував, натомість, уклавши договір про надання правничої допомоги з адвокатом ще 22.12.2025, уже 14.01.2026 сплатив судовий збір у розмірі 3 328 грн і звернувся до суду, приховавши від відповідача факт ініціювання процесу. Стверджує, що позивач свідомо зазначив адресу листування за місцезнаходженням квартири, знаючи про відсутність апелянта в країні, чим штучно унеможливив її участь у процесі. Наголошує, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу заяви позивача про відмову від позову від 26.05.2026 із вимогами щодо розподілу витрат, через що апелянт була позбавлена можливості подати свої заперечення або клопотання про зменшення витрат. Апелянт розцінює вказані дії позивача як зловживання процесуальними правами у розумінні статті 44 ЦПК України та штучне створення спору заради стягнення судових витрат. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц, про неможливість покладення витрат на відповідача у разі недобросовісного створення спору позивачем та відсутності впливу позову на виконання зобов`язання. На підставі наведеного просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині розподілу судових витрат, ухвалити нове судове рішення про повну відмову у стягненні з неї судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, а також стягнути з позивача судові витрати за розгляд апеляційної скарги в сумі 665,60 гривні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Від відповідачки надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність через її перебуванням за межами України на дату апеляційного розгляду

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про час, день, місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Закриваючи провадження у справі та стягуючи з відповідача на користь позивача судові витрати, суд першої інстанції виходив із того, що представник позивача звернувся із заявою про прийняття відмови від позову у зв`язку з добровільним погашенням відповідачем наявної заборгованості у повному обсязі після відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Встановивши, що підстав для неприйняття відмови від позову немає, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України. Зважаючи на положення частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір», суд повернув товариству з державного бюджету 50 % сплаченого за платіжною інструкцією від 14.01.2026 № 1632 судового збору в сумі 1 664 грн. Застосувавши положення частини третьої статті 142 ЦПК України, суд поклав на відповідача обов`язок компенсувати позивачу решту 50 відсотків судового збору в сумі 1 664 гривні як витрати, що підлягають стягненню у зв`язку із задоволенням вимог після пред`явлення позову. Вирішуючи питання компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката Халупного А. В. у розмірі 3 000 грн за договором від 22.12.2025 № 22/12/25 та актом прийому-передачі від 22.12.2025 № 1, суд визнав їх підтвердженими належними доказами. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 не подала до суду заперечень або клопотань про зменшення заявленої суми витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції стягнув указану суму з відповідача у повному обсязі.

Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Аналіз зазначеної норми свідчить, що законодавцем встановлено загальне правило, згідно з яким у разі відмови позивача від позову його витрати не компенсуються відповідачем. Винятком із цього правила є ситуація, коли вимоги позивача були задоволені відповідачем саме внаслідок звернення позивача до суду з позовом. Правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 142 ЦПК України, викладений у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц та від 03.04.2024 у справі № 461/4349/23, є цілком релевантним до спірних правовідносин у частині системного тлумачення підстав розподілу судових витрат. Верховний Суд послідовно наголошує, що стягнення витрат позивача з відповідача у разі відмови від позову можливе виключно за умови встановлення прямого причинно-наслідкового зв`язку між пред`явленням позову та діями відповідача із задоволення таких вимог під безпосереднім впливом судового процесу.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції зазначених вимог закону та судової практики Верховного Суду не врахував, зробивши формальний висновок про те, що задоволення вимог відбулося внаслідок відкриття провадження, та не звернувши уваги на обставини фактичного повідомлення відповідачки про спір і дійсні підстави здійснення платежу.

Матеріалами справи підтверджується, що позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд». На виконання вимог процесуального закону судом перед відкриттям провадження було отримано відомості органу реєстрації, згідно з якими зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . Саме ця адреса визначена у договорах, укладених між сторонами, які позивач додав до матеріалів позовної заяви на підтвердження своїх вимог.

Незважаючи на це, позивач всупереч вимогам процесуального закону направив копію позовної заяви з додатками за адресою місцезнаходження нерухомого майна, послуги щодо якого були предметом спору, а не за зареєстрованим місцем проживання відповідачки. У подальшому суд першої інстанції, направляючи відповідачці ухвалу про відкриття провадження у справі разом із супровідним листом, також адресував кореспонденцію за адресою майна, а не за встановленою адресою місця реєстрації її проживання. Докази фактичного вручення відповідачці поштової кореспонденції суду (поштове повідомлення з відміткою про вручення або повернений поштовий конверт) у матеріалах справи відсутні.

Крім того, заява позивача від 27.05.2026 про відмову від позову та покладення на відповідачку судових витрат відповідачці судом чи позивачем взагалі не направлялася, що позбавило її будь-якої об`єктивної можливості дізнатися про існування такої заяви та висловити свої заперечення або заявити клопотання щодо співмірності та необґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, твердження суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що відповідачка не подала заперечень чи клопотань про зменшення заявлених витрат, свідчить про поверхневий розгляд справи, оскільки право на надання пояснень та заперечень було прямо нівельовано незабезпеченням належного повідомлення сторони про судове провадження та рух справи, що порушує засади рівності сторін та змагальності процесу, закріплені статтями 12, 13, 43 ЦПК України, а також статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів бере до уваги пояснення та докази апелянтки, з яких убачається, що між сторонами ще до звернення до суду велося електронне листування щодо добровільної звірки взаєморозрахунків і уточнення реквізитів для оплати, на яке позивач не надав відповіді щодо оновлених банківських реквізитів, натомість ініціював звернення до суду, не направивши копію позовної заяви відповідачці за місцем проживання. Здійснення відповідачкою 01.05.2026 оплати в розмірі 31 460,24 грн відбулося за реквізитами з попереднього листування на підставі власного перерахунку і перевищує розмір пред`явлених позовних вимог, що виключає висновок про погашення заборгованості під безпосереднім впливом пред`явленого позову, про який відповідачці відомо не було.

З огляду на направлення позивачем позовної заяви на адресу, за якою відповідачка не проживає, за наявності відомостей про дійсну адресу проживання, створення умов для виникнення судового спору за наявності ініційованого відповідачкою процесу мирного врегулювання та невиконання процесуального обов`язку надання заяви про відмову від позову та стягнення судових витрат відповідачці, колегія суддів доходить висновку про недобросовісність процесуальної поведінки позивача та відсутність передбачених законом підстав для покладення на відповідачку будь-яких судових витрат позивача.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині не може вважатися законною і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпійське містечко - Десна» про стягнення з ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Судові витрати за наслідками апеляційного перегляду не розподіляються, оскільки апеляційна скарга на судове рішення в частині розподілу судових витрат не підлягає оплаті судовим збором. Сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 665,60 грн підлягає поверненню за заявою ОСОБА_1 у порядку встановленому частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпійське містечко - Десна» судового збору в розмірі 1 664 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень скасувати.

Ухвалити в скасованій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпійське містечко - Десна» про покладення на ОСОБА_1 судових витрат відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 вересня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов