Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №376/448/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/14539/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на ухвалу Сквирського районного суду Київської області у складі судді Ловінської С. С.

від 25 червня 2026 року

у цивільній справі № 376/448/26 Сквирського районного суду Київської області

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В:

В лютому 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 25 червня 2026 року закрито провадження.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду в частині відмови в поверненні судового збору - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повернути АТ КБ «ПриватБанк» з Державного бюджету України сплачений судовий збір в повному обсязі в сумі 2 662 грн 40 коп., внесений згідно з платіжною інструкцією.

Зазначає, що в провадженні суду перебувала цивільна справа № 376/448/26 за позовом банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відкрита відповідно до ухвали суду від 19.03.2026. Звертає увагу на те, що 17.06.2026 позивачем було подано до суду заяву від 15.06.2026 за вихідним номером 20.1.0.0.0/7-260615/89562, у якій доведено до відома суду факт повного погашення відповідачем заборгованості станом на 15.06.2026, тобто після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі. Вважає, що зазначені обставини свідчать про відсутність предмета спору, у зв`язку з чим банк просив закрити провадження у справі саме на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України та повернути сплачений судовий збір у сумі 2 662,40 грн на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір». Наголошує, що суд першої інстанції всупереч волевиявленню позивача дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження за пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з відмовою від позову. Стверджує, що вказаний висновок місцевого суду повністю суперечить висновкам у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, де розмежовано процесуальні інститути відмови від позову та закриття провадження через відсутність предмета спору й констатовано імперативність повернення ста відсотків судового збору за пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі відсутності предмета спору. Також посилається на неврахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду (правовий висновок у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04), відповідно до якої у разі добровільного задоволення вимог відповідачем після відкриття провадження закриття відбувається через відсутність предмета спору з поверненням сплаченого судового збору.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач 19.09.2026 направив заяву про розгляд справи без участі представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справу убачається, що у березні 2026 року представник Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 19 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

У червні 2026 року від представника позивача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що заборгованість відповідача перед банком станом на 15.06.2026 погашена у повному обсязі, що свідчить про відсутність предмета спору. Одночасно позивач просив повернути сплачений судовий збір на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Закриваючи провадження у цивільній справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України та відмовляючи у поверненні судового збору, суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення позивача до суду заборгованість існувала, а отже, предмет спору між сторонами був наявний. Встановивши, що підстави позову існували на момент відкриття провадження, суд дійшов висновку про неможливість закриття справи у зв`язку з відсутністю предмета спору за пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки закриття з цих підстав, на переконання місцевого суду, можливе лише тоді, коли предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення рішення. Суд першої інстанції зазначив, що подана банком заява про закриття провадження фактично виражає волевиявлення щодо припинення розгляду справи, що розцінено судом саме як відмова позивача від позову. Дійшовши висновку про наявність підстав для закриття провадження за пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції вказав, що в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачений судовий збір поверненню з державного бюджету не підлягає.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 13 ЦПК України встановлює принцип диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту та прохальної частини поданої апеляційної скарги вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 25 червня 2026 року виключно в частині відмови в поверненні судового збору. Судове рішення в частині закриття провадження у справі, а також щодо визначеної судом правової підстави такого закриття за пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалося, вимог про скасування ухвали в частині закриття справи скарга не містить.

Згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц, від 03.04.2024 у справі № 461/4349/23, у разі неоскарження судового рішення суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі, у тому числі щодо підстав такого закриття, судове рішення в цій частині в апеляційному порядку не переглядається і набирає законної сили. Оскільки скаржник не оскаржив закриття провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України (у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову), ухвала суду в цій частині є чинною, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості змінювати підставу закриття провадження та перевіряє судове рішення суто в межах оскарження питання повернення судового збору.

Надаючи оцінку вимогам банку про повернення ста відсотків судового збору з Державного бюджету України, апеляційний суд враховує, що пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є імперативною нормою, яка передбачає повернення сплаченої суми судового збору в разі закриття провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова прийнята судом. З огляду на те, що провадження закрито саме у зв`язку з відмовою позивача від позову і зазначене судове рішення набрало чинності, правові підстави для повернення ста відсотків суми судового збору на підставі зазначеної норми відсутні.

Водночас висновок суду першої інстанції про повну відмову у поверненні судового збору є помилковим та свідчить про незастосування обов`язкових норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 142 ЦПК України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Заява банку про закриття провадження була подана та розглянута до початку розгляду справи по суті, відтак, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України, місцевий суд зобов`язаний був застосувати частину першу статті 142 ЦПК України і повернути позивачу з державного бюджету п`ятдесят відсотків сплаченого судового збору.

Колегія суддів зазначає, що правило частини третьої статті 142 ЦПК України, згідно з яким суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, у даному випадку застосовано бути не може. Вказана норма врегульовує відносини щодо компенсації витрат за рахунок відповідача і реалізується судом виключно за наявності відповідної заяви позивача. Натомість позивач звертався виключно з вимогою про повернення коштів з Державного бюджету України, а вимог про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 ані перед судом першої інстанції, ані в апеляційній скарзі не заявляв.

Згідно з матеріалами справи за пред`явлення позову банк сплатив судовий збір у сумі 2 662,40 грн. Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає 50 відсотків сплаченої суми судового збору, що становить 1 331,20 грн.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин оскаржувана ухвала суду першої інстанції в частині відмови у поверненні судового збору підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення клопотання банку.

Розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги на судове рішення щодо відмови у поверненні судового збору з державного бюджету не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 25 червня 2026 року у справі № 376/448/26 в частині відмови в поверненні судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Клопотання Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про повернення судового збору задовольнити частково.

Повернути Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у сумі 1 331 гривні 20 копійок за платіжною інструкцією від 09 лютого 2026 року № BOJ69B4GRU.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 вересня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов