Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №757/36548/26-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/14846/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: адвоката Гаращака В. В. в інтересах ГО «Центр протидії корупції» та ОСОБА_1 ,

адвоката Максименюк О. М. в інтересах ГО «СЛІДСТВО.ІНФО»

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Громадської організації «СЛІДСТВО.ІНФО»

на ухвалу Печерського районного суду міста Києва у складі судді Вовка С. В.

від 21 липня 2026 року

у цивільній справі № 757/36548/26-ц Печерського районного суду міста Києва

за заявою Громадської організації «СЛІДСТВО.ІНФО», Громадської організації «Центр протидії корупції

про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року,

У С Т А Н О В И В :

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2026 року об`єднано справу № 757/36548/26-ц (провадження 2-зз-50/26) за заявою Громадської організації «СЛІДСТВО.ІНФО» про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року, та справу № 757/36548/26-ц (провадження 2-зз-51/26) за заявою Громадської організації «Центр протидії корупції» про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року, надавши об`єднаному провадженню єдиний унікальний номер справи № 757/36548/26-ц (провадження 2-зз-50/26).

Заяви Громадської організації «СЛІДСТВО.ІНФО», Громадської організації «Центр протидії корупції» про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі Громадська організація «СЛІДСТВО.ІНФО», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ГО «СЛІДСТВО.ІНФО» про скасування заходів забезпечення позову. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції залишив у силі заходи забезпечення позову, які за своїм змістом є повністю тотожними позовним вимогам Товариства з обмеженою відповідальністю «Парковий-2», пред`явленим 13.07.2026, чим грубо порушив імперативні вимоги частини десятої статті 150 ЦПК України щодо заборони вжиття забезпечувальних заходів, які повторюють зміст позову без його вирішення по суті.

Апелянт вважає, що суд передчасно визначив статус інформації як конфіденційної та такої, що становить комерційну таємницю, усунувшись від дослідження її суті під приводом вирішення цього питання під час розгляду справи по суті. Зазначає, що судом залишено поза увагою факт законного одержання журналісткою ОСОБА_2 відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є відкритим і публічним.

Звертає увагу на те, що внутрішній наказ товариства № 0601/17 від 06.01.2017 «Про встановлення режиму комерційної таємниці та конфіденційної інформації» не може змінювати законодавчий режим загальнодоступної інформації та встановлювати обмеження на поширення публічних даних.

Апелянт підкреслює відсутність реального правопорушення на час забезпечення позову, оскільки журналістське розслідування ще не було оприлюднено, а направлення запиту від 24.06.2026 було виключно реалізацією обов`язку журналіста зі збирання, перевірки інформації та отримання коментаря сторін. Вважає хибним висновок суду про відсутність обмеження журналістської діяльності, адже встановлена судом заборона поширювати відомості за своїм практичним змістом блокує виконання професійних обов`язків працівників медіа. Звертає увагу на ігнорування судом частини другої статті 25 Закону України «Про захист персональних даних», якою передбачено спеціальний правовий режим обробки персональних даних у журналістських цілях за умови дотримання балансу між приватним життям та свободою слова.

Зазначає, що позивач як юридична особа не наділений повноваженнями здійснювати судовий захист особистих немайнових прав та персональних даних фізичної особи ОСОБА_3 , що суперечить приписам статей 16, 20, 269-272 та 275 ЦК України. Апелянт вказує на внутрішню суперечливість позиції позивача, який одночасно заявляє про недостовірність інформації та одночасно вимагає її правової охорони як персональних даних і комерційної таємниці.

Звертає увагу на порушення судом стандартів статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості попередніх судових заборон на поширення матеріалів преси, зокрема стандартів, сформованих у рішенні у справі «Observer and Guardian v. the United Kingdom» від 26.11.1991 та у справі «The Sunday Times v. the United Kingdom» від 26.111991. Вважає, що оскаржувана судова заборона позбавлена легітимної мети, є неспівмірною, порушує інтереси суспільства щодо здійснення контролю за публічними особами і перетворює інститут забезпечення позову на інструмент цензури.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувану ухвалу суду без змін як законну та обґрунтовану. Зазначає, що аргументи апеляційної скарги стосуються правомірності первісного застосування заходів забезпечення позову згідно з ухвалою від 06 липня 2026 року та фактично спрямовані на повторну перевірку рішення, законність якого вже є предметом окремого перегляду у провадженні, відкритому Київським апеляційним судом 01 вересня 2026 року. Звертає увагу на те, що відповідно до статті 158 ЦПК України скасування заходів забезпечення можливе виключно у разі відпадіння підстав, з яких вони вживалися, або виникнення нових обставин, тоді як апелянтом таких підстав не наведено. Вказує, що на виконання частини четвертої статті 152 ЦПК України позовну заяву до відповідачів було подано у встановлений законом строк, чим підтверджено збереження потреби у судовому захисті. Позивач наголошує, що застосовані заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і покликані зафіксувати стан речей до вирішення спору по суті, оскільки розголошення конфіденційних відомостей та персональних даних унеможливить їх подальший захист чи видалення з мережі Інтернет.

Зазначає, що спрямування журналістського запиту із зазначенням конкретної інформації щодо 143 об`єктів нерухомості підтверджувало неминучий вихід розслідування, що створювало очевидний ризик порушення охоронюваних законом прав. Звертає увагу на те, що дослідження правового режиму інформації, встановлення наявності чи відсутності комерційної таємниці, а також наявність повноважень на захист прав контрагентів за договорами є змістом судового розгляду по суті та не може здійснюватися на стадії вирішення клопотань в порядку статті 158 ЦПК України. Стверджує, що вжиті заходи жодним чином не забороняють відповідачам займатися журналістською діяльністю, а встановлюють лише тимчасові обмеження щодо конкретного обсягу охоронюваної інформації.

Вважає, що за відсутності нових обставин, які свідчили б про відпадіння необхідності забезпечувальних заходів, підстави для скасування встановленої судом заборони відсутні.

Відзив від інших учасників не надходив.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Максименюк О. М. в інтересах ГО «СЛІДСТВО.ІНФО», підтримала апеляційну скаргу із наведених у них підстав та доводів. Адвокат Гаращак В. В. в інтересах ГО «Центр протидії корупції» та ОСОБА_1 , підтримав доводи апелянта.

Розглядаючи клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» Лісовця М. С. про відкладення розгляду справи у зв`язку з проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, колегія суддів вважає його таким, що не підлягає задоволенню. Учасника справи - юридичну особу ТОВ «Парковий-2» - належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, а її правова позиція вичерпно викладена у поданому письмовому відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 вирішальною умовою відкладення розгляду справи є не факт відсутності представника сторони в судовому засіданні, а об`єктивна неможливість вирішення спору за наявними матеріалами. Оскільки матеріали справи містять усі необхідні документи для повної перевірки ухвали суду першої інстанції, а директор товариства підписував процесуальні документи під час служби та юридична особа мала реальну можливість забезпечити представництво своїх інтересів іншою уповноваженою особою чи адвокатом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Обґрунтовуючи заяву про скасування в порядку статті 158 ЦПК України заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06.07.2026, відповідач Громадська організація «Слідство.Інфо» вказував, що встановлена судом заборона поширення відомостей за змістом повністю тотожна позовним вимогам, отриманим відповідачами 13.07.2026, внаслідок чого суд першої інстанції всупереч частині десятій статті 150 ЦПК України передчасно вирішив спір по суті без відкриття провадження. Заявник вважає подану ТОВ «Парковий-2» заяву про забезпечення позову неналежною в частині обмежень щодо ОСОБА_3 , оскільки захист немайнових благ, зокрема честі, гідності та персональних даних, є невідчужуваним правом фізичної особи, яке за приписами статей 16, 20, 269-272, 275 ЦК України здійснюється нею виключно особисто, тоді як позивач не є законним представником цієї особи. Звертав увагу на те, що до заяви не надано належних доказів відсутності згоди ОСОБА_3 на надання коментаря, а долучений лист позивача від 30.06.2026 за вихідним № 30-06/26/1 не свідчить про наявність будь-яких правових претензій з боку названої особи. Підкреслював необґрунтованість посилань товариства на внутрішній наказ від 06.01.2017 № 0601/17 щодо встановлення режиму конфіденційної інформації, оскільки згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційні дані про власників та нерухомість є публічними й за статтею 21 Закону України «Про інформацію» не можуть бути обмежені локальним актом юридичної особи. Вважає правову позицію позивача суперечливою та взаємовиключною, адже посилання на недостовірність інформації про придбання 143 об`єктів нерухомості виключає можливість одночасного визнання цих вигаданих даних реальними персональними відомостями або комерційною таємницею підприємства. Заявник зазначає, що журналістка ОСОБА_1 реалізовувала право на збирання суспільно необхідної інформації з дотриманням професійних стандартів і пункту 2 частини другої статті 25 Закону України «Про захист персональних даних», направивши 24.06.2026 запит на надання відеокоментаря з метою забезпечення балансу думок. Звертається увага на те, що журналістський сюжет на момент постановлення судової ухвали від 06.07.2026 оприлюднено не було, а тому заходи забезпечення позову спрямовані на запобігання гіпотетичному, а не дійсному порушенню, що суперечить вимогам частини третьої статті 149 ЦПК України щодо обов`язковості доведення реального ризику невиконання рішення.

Враховуючи неспівмірність установленої заборони, яка блокує журналістську діяльність ще до вирішення спору, відповідач стверджує про відсутність законних підстав для збереження чинності ухвали та наявність вичерпних підстав для скасування вжитих заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяв про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вжиті ухвалою від 06 липня 2026 року заходи мають тимчасовий характер і є повністю співмірними заявленим майбутнім вимогам. Встановивши, що позивач у передбачений законом десятиденний строк звернувся до суду з позовною заявою на виконання частини четвертої статті 152 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про збереження потреби у діючому забезпеченні позову. Суд зазначив, що тимчасова судова заборона поширення охоронюваної законом інформації не обмежує здійснення журналістської діяльності, оскільки формулювання резолютивної частини ухвали про забезпечення позову формально не містить подібних заборон, а доводи заявників щодо необґрунтованості позовних вимог та законного режиму інформації стосуються предмета судового розгляду справи по суті і не можуть оцінюватися під час вирішення процесуальних клопотань у порядку статті 158 ЦПК України. Також суд першої інстанції виходив із того, що заявники не надали доказів відпадіння підстав або потреби у збереженні встановленого судового обмеження. Крім того, суд дійшов висновку, що правова аргументація заявників зводиться до незгоди з первісною ухвалою про забезпечення позову від 06.07.2026, перевірка правомірності якої не входить до предмета розгляду заяви про скасування забезпечення відповідно до приписів статті 158 ЦПК України. З огляду на вказані мотиви суд першої інстанції констатував повну відсутність правових підстав для скасування застосованих обмежень на поширення персональних даних та комерційної таємниці. Відповідно до положень статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Суд першої інстанції, відмовляючи у скасуванні забезпечення позову, дійшов помилкового висновку про те, що доводи заявників щодо відсутності законних підстав для встановлення відповідних заборон не належать до предмета розгляду в порядку статті 158 ЦПК України та зводяться виключно до незгоди з первісним судовим рішенням від 06 липня 2026 року.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на неправильному розумінні процесуальної природи інституту скасування забезпечення позову та суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства.

Інститут забезпечення позову до його пред`явлення, передбачений частиною другою статті 149 та частиною четвертою статті 152 ЦПК України, є винятковим превентивним засобом, який застосовується судом в умовах обмеженої інформації щодо майбутнього спору, виключно на підставі ймовірних припущень та гіпотетичних позовних вимог, про намір заявити які стверджує заявник. Подання позовної заяви на виконання вимог частини четвертої статті 152 ЦПК України є визначальною процесуальною подією, яка остаточно кристалізує предмет спору, підстави позову, коло учасників процесу та спосіб судового захисту. Відтак, отримавши відповідну позовну заяву, суд першої інстанції при розгляді клопотань у порядку статті 158 ЦПК України був зобов`язаний не формально констатувати факт пред`явлення позову у встановлений строк, а здійснити повноцінний судовий контроль та перевірити, чи відповідають раніше застосовані превентивні обмеження фактично пред`явленим позовним вимогам і чи не порушують вони встановлених законом імперативних заборон.

За змістом статті 158 ЦПК України клопотання про скасування забезпечення позову підлягає задоволенню не лише за умови настання якихось нових фактичних подій після вжиття заходів, а й у разі, якщо з обставин справи, зокрема зі змісту поданого позову, стає очевидною процесуальна безпідставність, незаконність збереження таких заходів або наявність прямої законодавчої заборони на їх застосування. Суд, який вжив заходи забезпечення до пред`явлення позову, наділений обов`язком своєчасно виправити допущену судову помилку та припинити дію обмежень, якщо після розкриття позивачем змісту позовних вимог з`ясувалося, що вжиті забезпечувальні заходи суперечать процесуальному закону.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06.07.2026 було вжито заходи забезпечення позову до його пред`явлення шляхом заборони відповідачам оприлюднювати та поширювати у будь-який спосіб персональні дані ОСОБА_3 , відомості про його майновий стан, укладені правочини, суми інвестицій, адреси та технічні характеристики об`єктів нерухомості, а також комерційну таємницю позивача. У подальшому, 13 липня 2026 року, ТОВ «Парковий-2» подало до суду позовну заяву, предметом якої є вимоги зобов`язати відповідачів не вчиняти дій щодо збирання, зберігання та обробки персональних даних зазначеної фізичної особи, а також зобов`язати відповідачів не вчиняти дій з оприлюднення і поширення відомостей про її правочини, придбані об`єкти нерухомості та комерційну таємницю товариства.

Порівняльний аналіз змісту резолютивної частини ухвали про забезпечення позову від 06.07.2026 та заявлених ТОВ «Парковий-2» позовних вимог свідчить про їх повну, абсолютну тотожність як за обсягом заборонених дій, так і за колом осіб, прав яких вони стосуються. Частиною десятою статті 150 ЦПК України імперативно встановлено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Забезпечення позову покликане гарантувати збереження існуючого становища до ухвалення рішення, а не підміняти собою остаточний судовий розгляд справи та не забезпечувати позивачеві наперед той матеріально-правовий результат, заради якого пред`явлено позов. Залишивши в силі заборону поширення інформації після ознайомлення з позовною заявою, суд першої інстанції проігнорував явну тотожність забезпечувальних заходів предмету позову і фактично надав позивачеві повне задоволення його позовних вимог ще до відкриття провадження і початку судового розгляду, що є порушенням частини десятої статті 150 ЦПК України та підставою для скасування таких заходів судом, який їх застосував.

Поряд із цим, отримавши позовну заяву, суд першої інстанції зобов`язаний був звернути увагу на правовий статус сторін та предмет судового захисту. Відповідно до положень статей 15, 16, 20 та 269-272 ЦК України особисті немайнові права, зокрема право на повагу до честі, гідності, приватного життя та захист персональних даних, належать виключно фізичній особі і здійснюються нею самостійно або її законними представниками у прямо визначених законом випадках. Позивач у цій справі є юридичною особою - комерційним товариством, яке не є законним представником фізичної особи ОСОБА_3 та не має жодних процесуальних повноважень діяти від його імені чи представляти його особисті немайнові інтереси. Чинне цивільне процесуальне законодавство не наділяє юридичну особу матеріально-правовою правосуб`єктністю вимагати судового захисту приватного життя іншої, самостійної фізичної особи. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що накладені судом заборони стосуються прав особи, яка не є учасником судового процесу та не заявляла жодних вимог, що унеможливлює збереження чинності таких заходів забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що встановлення судом превентивної заборони на поширення ще неоприлюднених матеріалів журналістського розслідування є найбільш обтяжливою формою втручання у свободу слова у вигляді попереднього обмеження (prior restraint), що за усталеною практикою Європейського суду з прав людини за статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускається виключно за наявності надзвичайних та беззаперечних підстав, яких у цій справі судом першої інстанції після отримання на розгляд позовної заяви встановлено не було.

Зважаючи на те, що забезпечувальні заходи, вжиті до пред`явлення позову, виявилися абсолютно тотожними позовним вимогам, встановлені на захист прав особи, яка не є стороною у справі, та обмежують поширення відомостей, що мають публічний статус, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для їх скасування в порядку статті 158 ЦПК України є незаконними та необґрунтованими. Відмова суду перевірити дотримання імперативних вимог закону після надходження позову призвела до безпідставного обмеження прав відповідачів на здійснення їхньої статутної та професійної діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 та статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин та ураховуючи, що постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2026 року скасовано ухвалу Печерського районного суду від 06 липня 2026 року про забезпечення позову у данні справі, ухвала Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2026 року підлягає скасуванню без ухвалення нового рішення за заявою про скасування заходів забезпечення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Громадській організації «СЛІДСТВО.ІНФО» задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2026 року скасувати.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 вересня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов