Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №757/36548/26-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/14846/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: адвоката Гаращака В. В. в інтересах ГО «Центр протидії корупції» та ОСОБА_1 ,

адвоката Максименюк О. М. в інтересах ГО «СЛІДСТВО.ІНФО»

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Гаращака Василя Васильовича, в інтересах Громадської організації «Центр протидії корупції», ОСОБА_1 та Громадської організації «СЛІДСТВО.ІНФО»

на ухвалу Печерського районного суду міста Києва у складі судді Вовка С. В.

від 06 липня 2026 року

у цивільній справі № 757/36548/26-ц Печерського районного суду міста Києва

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Парковий-2»

про забезпечення позову до його пред`явлення

У С Т А Н О В И В :

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» про забезпечення позову до його пред`явлення - задоволено. Заборонено відповідачу Громадській організації «Центр протидії корупції», ОСОБА_1 , Громадській організації «СЛІДСТВО.ІНФО» до вирішення справи по суті оприлюднювати та поширювати у будь-який спосіб у медіа та мережі Інтернет персональні дані ОСОБА_2 , відомості про його майновий стан, укладені ним правочини, суми та графіки здійснення інвестицій, а також адреси, технічні характеристики та реєстраційні номери придбаних об`єктів нерухомості, а також відомості щодо господарської та фінансової діяльності ТОВ «Парковий-2», що становлять його комерційну таємницю.

Не погоджуючись із ухвалою суду, відповідачі подали апеляційні скарги.

Громадська організація «СЛІДСТВО.ІНФО», в інтересах якої діє адвокат Максименюк О. М., вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та постановленою з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що в ухвалі суду відсутній належний правовий аналіз того, яким саме чином невжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення або ефективний захист прав позивача, оскільки судове рішення містить лише цитування аргументів заявника. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, апелянт наголошує, що забезпечення позову вимагає доведеності ризику неможливості ефективного захисту, чого судом зроблено не було. Звертає увагу на висновки Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц, за якими саме лише посилання на потенційну можливість ухилення чи порушення без доведення фактичних обставин не є достатньою підставою для забезпечення позову.

Стверджує, що вжитий захід у вигляді заборони оприлюднювати та поширювати інформацію прямо порушує частину десяту статті 150 ЦПК України, оскільки за своїм змістом є абсолютно тотожним заявленим 13.07.2026 позовним вимогам.

Наголошує на тому, що суд першої інстанції вдався до передчасних висновків щодо неправомірності дій відповідачів до розгляду справи по суті, що є неприпустимим відповідно до постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21.

Вказує на звернення до суду неналежного позивача, оскільки право на захист персональних даних та честі є особистим немайновим правом фізичної особи ОСОБА_2 , яке за статтями 16, 20, 269-272 ЦК України здійснюється фізичною особою особисто, тоді як Товариство з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» не є його законним представником і не надало доказів отримання ним запиту чи наявності заперечень.

Зазначає, що журналістський запит від 24.06.2026 подано в межах законної професійної діяльності, яка охоплюється пунктом 2 частини другої статті 25 Закону України «Про захист персональних даних».

Підкреслює, що відомості про об`єкти нерухомості за адресами у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 містяться у відкритому Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, через що наказ заявника № 0601/17 від 06.01.2017 про режим комерційної таємниці суперечить Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і статті 21 Закону України «Про інформацію».

Звертає увагу на взаємовиключність позиції позивача, який водночас стверджує про недостовірність відомостей та вимагає їх охорони як персональних даних і комерційної таємниці. Вказує, що на момент звернення до суду журналістський сюжет не вийшов, а превентивна судова заборона є непропорційним втручанням у діяльність медіа з висвітлення суспільно важливої інформації. Апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

ГО «Центр протидії корупції» та ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Гаращак В. В., вважають оскаржувану ухвалу суду необґрунтованою. Зазначають, що дане судове провадження має ознаки стратегічного позову проти участі громадськості (SLAPP), спрямованого на тиск та обмеження діяльності журналістів і антикорупційних організацій. Посилаються на постанову Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 520/8464/24 та європейські стандарти пропорційності і недискримінації участі у публічних дискусіях. Звертають увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 757/43705/19-ц щодо обов`язку медіа поширювати інформацію з питань суспільного інтересу та неприпустимості використання позовів для цензури й обмеження права громадськості бути поінформованою.

Стверджують, що відомості щодо набуття майна ОСОБА_2 становлять значний суспільний інтерес відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію», оскільки зазначена особа є рідним братом директора Державного бюро розслідувань, а моніторинг статків родин публічних службовців є законною діяльністю громадського контролю.

Вказують, що направлення журналістського запиту від 24.06.2026 мало на меті забезпечення збалансованості сюжету та перевірку фактів, тоді як накладена судом суцільна заборона порушує статтю 34 Конституції України та статтю 24 Закону України «Про інформацію», якою забороняється цензура і втручання у професійну діяльність журналістів.

Наголошують на порушенні вимог частини десятої статті 150 ЦПК України через повний збіг обраного заходу забезпечення із майбутнім позовом, що призвело до вирішення спору по суті без змагального судового розгляду. Звертають увагу на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19 щодо співмірності наслідків вжиття забезпечення, підкреслюючи, що заявник вимагає заборонити поширення інформації, яка вже є публічно доступною через онлайн-реєстри.

Стверджують, що ТОВ «Парковий-2» відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України не довело порушення саме його прав і не наділене повноваженнями представляти інтереси фізичної особи ОСОБА_2 . Вказують, що збирання персональних даних здійснювалося законно відповідно до пункту 2 частини другої статті 25 Закону України «Про захист персональних даних» для журналістських цілей.

Апелянти просять суд скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року та постановити судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу Громадської організації «СЛІДСТВО.ІНФО», позивач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зазначає, що відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову має суто превентивний характер і не вимагає доведеного факту вже вчиненого правопорушення на момент звернення. Посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 про те, що підставою застосування заходів забезпечення є достатньо обґрунтоване припущення щодо істотного ускладнення захисту прав позивача у разі їх невжиття. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, стверджує, що немайновий характер спору та відсутність потреби у примусовому виконанні не позбавляють позивача права на забезпечення позову.

Звертає увагу на те, що реальність загрози порушення прав підтверджується направленням журналістського запиту від 24.06.2026 про підготовку спільного сюжету, вихід якого планувався до 07.07.2026. Наголошує, що в разі поширення конфіденційної інформації та комерційної таємниці в мережі Інтернет її подальше видалення буде неможливим, а ефективність майбутнього судового захисту буде безповоротно нівельована.

Заперечує доводи про тотожність забезпечення позовним вимогам та вирішення спору по суті, оскільки суд першої інстанції прямо вказав на тимчасовий характер обмеження до набрання чинності рішенням суду, що відповідає меті збереження існуючого становища. Спростовує твердження про взаємовиключність підстав захисту інформації, пояснюючи, що запит містив як недостовірні твердження щодо набуття 143 об`єктів нерухомості, так і відомості, що становлять комерційну таємницю товариства відповідно до статті 505 ЦК України та внутрішнього наказу № 0601/17 від 06.01.2017.

Підкреслює, що відкритість окремих записів у реєстрі не позбавляє комерційної цінності та таємниці цілісну фінансову модель залучення інвестицій та умови господарських договорів товариства. Зазначає, що позивач звертався до суду не як представник фізичної особи, а на захист власних майнових інтересів та збереження договірної конфіденційності. Вказує, що питання наявності суспільного інтересу, статусу осіб та балансу зі статтею 10 Конвенції підлягають дослідженню виключно під час розгляду справи по суті, а не при забезпеченні позову. Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду від 06 липня 2026 року - без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ГО «Центр протидії корупції» та ОСОБА_1 , позивач вважає доводи спільної апеляційної скарги безпідставними та такими, що зводяться до передчасного вирішення спору по суті.

Зазначає, що суд першої інстанції належним чином оцінив обґрунтованість заяви та наявність високої вірогідності невідворотної шкоди охоронюваним правам товариства. Посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 щодо застосування стандарту достатньо обґрунтованого припущення про загрозу невиконання чи неефективності захисту.

Відкидає посилання скаржників на доктрину SLAPP-позовів, наголошуючи, що міжнародні стандарти, зокрема Рекомендація Ради Європи CM/Rec(2024)2 від 05.04.2024 та Директива ЄС 2024/1069 від 11 квітня 2024 року, захищають право на судовий захист і не встановлюють презумпції недобросовісності позивача у спорах з журналістами. Вказує, що згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 757/43705/19-ц медіа не можуть порушувати прав інших осіб та перетинати межі, встановлені для нерозголошення конфіденційної інформації.

Обґрунтовуючи співмірність вжитих заходів, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, стверджуючи, що тимчасове відтермінування публікації не завдає незворотної шкоди відповідачам, на відміну від публікації, яка знищить конфіденційність назавжди. Заперечує порушення частини десятої статті 150 ЦПК України, оскільки ухвала не встановлює факту правопорушення, не покладає безстрокових зобов`язань і не розглядає позовних вимог.

Звертає увагу на те, що суд не обмежував журналістів у збиранні даних, проведенні розслідування чи поданні запитів, а лише тимчасово обмежив оприлюднення конкретних відомостей щодо господарських угод та персональних даних контрагентів. Стверджує, що наявність родинних зв`язків контрагента із посадовою особою правоохоронного органу не надає відповідачам абсолютного імунітету від дотримання вимог закону щодо комерційної таємниці та персональних даних. Наголошує, що перевірка достовірності інформації та наявності суспільного інтересу є межами розгляду позову по суті, а тому не може бути підставою для скасування забезпечення позову.

Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Гаращак В. В. в інтересах ГО «Центр протидії корупції» та ОСОБА_1 , а також адвокат Максименюк О. М. в інтересах ГО «СЛІДСТВО.ІНФО», підтримали апеляційні скарги із наведених у них підстав та доводів.

Розглядаючи клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» Лісовця М. С. про відкладення розгляду справи у зв`язку з проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, колегія суддів вважає його таким, що не підлягає задоволенню. Учасника справи - юридичну особу ТОВ «Парковий-2» - належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, а її правова позиція вичерпно викладена у поданих письмових відзивах на апеляційні скарги. Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 вирішальною умовою відкладення розгляду справи є не факт відсутності представника сторони в судовому засіданні, а об`єктивна неможливість вирішення спору за наявними матеріалами. Оскільки матеріали справи містять усі необхідні документи для повної перевірки ухвали суду першої інстанції, а директор товариства підписував процесуальні документи під час служби та юридична особа мала реальну можливість забезпечити представництво своїх інтересів іншою уповноваженою особою чи адвокатом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів, колегія суддів виходить з наступного.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник ТОВ «Парковий-2» зазначав, що 24.06.2026 будівельною компанією «Строй Сіті Девелопмент», до структури якої він входить та від імені якої укладаються господарські договори, було отримано запит від журналістки ГО «Центр протидії корупції» та агенції «Слідство.Інфо» ОСОБА_1 щодо надання коментаря для сюжету стосовно набуття фізичною особою ОСОБА_2 143 об`єктів нерухомості у місті Харкові. Заявник вказував, що частина наведених у запиті відомостей не відповідає дійсності, тоді як інша частина містить персональні дані вказаної фізичної особи та комерційну таємницю самого заявника. При цьому заявник підкреслював, що ОСОБА_2 не є суб`єктом владних повноважень і в порядку статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» прямо відмовився надати згоду на поширення конфіденційної інформації щодо свого приватного життя, набутого майна та правочинів. Звертаючи увагу на статтю 32 Конституції України, статті 11, 21 Закону України «Про інформацію» та норми Закону України «Про захист персональних даних», заявник стверджував про протиправність збирання й розголошення таких відомостей без згоди особи. Посилаючись на статтю 505 ЦК України та висновок Верховного Суду у постанові від 23.11.2020 у справі № 910/1759/19, зауважував, що фінансова модель залучення інвестицій, структурування капіталу та деталі господарських угод становлять комерційну таємницю підприємства, розкриття якої спричинить втрату конкурентних переваг і значні збитки. Поширення конфіденційних і водночас викривлених даних у мережі Інтернет завдасть невідворотної шкоди, оскільки таку інформацію після публікації неможливо буде видалити, що нівелює ефективний судовий захист.

З огляду на намір пред`явити позов про припинення незаконного збирання персональних даних та заборону оприлюднення комерційної таємниці і конфіденційних даних фізичних осіб, заявник просив застосувати заборону вчиняти певні дії на підставі частини другої статті 149 та статті 151 ЦПК України. Наостанок заявник зазначав, що заявлені заходи мають тимчасовий характер до вирішення спору по суті, спрямовані на збереження існуючого стану речей і в розумінні частини десятої статті 151 ЦПК України не є тотожними задоволенню майбутніх позовних вимог.

Задовольняючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» про забезпечення позову до його пред`явлення, суд першої інстанції виходив із того, що отримання будівельною компанією «СТРОЙ СІТІ ДЕВЕЛОПМЕНТ» запиту журналістки від 24.06.2026 свідчить про реальну загрозу оприлюднення найближчим часом сюжету, що містить персональні дані фізичної особи та комерційну таємницю заявника. Встановивши, що фізична особа згоди на поширення таких відомостей не надавала, а товариством встановлено внутрішній режим комерційної таємниці згідно з наказом № 0601/17 від 06.01.2017, суд дійшов висновку про незаконність збирання та розголошення такої інформації без згоди суб`єкта на підставі статті 32 Конституції України, статей 11, 21 Закону України «Про інформацію» та статей 2, 5, 6, 14 Закону України «Про захист персональних даних». Суд також зазначив, що невжиття заходів забезпечення унеможливить ефективний захист прав позивача, оскільки потрапляння конфіденційних даних та комерційної таємниці до мережі Інтернет унеможливлює їх повне видалення в подальшому та потягне втрату комерційної цінності інформації і значні майнові втрати. Застосовуючи захід забезпечення, передбачений пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України, суд першої інстанції визнав його співмірним та адекватним заявленим намірам щодо позовних вимог. Суд вказав, що обрана заборона вчиняти дії не вирішує спору по суті та не є тотожною майбутнім позовним вимогам у розумінні частини десятої статті 150 ЦПК України, оскільки має тимчасовий характер до набрання законної сили рішенням у справі та спрямована на збереження існуючого стану речей. На підставі статей 149, 150, 153 ЦПК України суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заяви та наявність правових підстав для заборони відповідачам поширювати спірну інформацію.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Інститут забезпечення позову є процесуальним засобом охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, спрямованим на гарантування реального виконання рішення суду або збереження існуючого становища до ухвалення судового рішення по суті спору, як це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18. Передумовою застосування таких заходів є правильне обрання виду забезпечення, який має відповідати характеру спірних правовідносин, бути співмірним із заявленими вимогами та виключати необґрунтоване обмеження прав як сторін судового процесу, так і третіх осіб. За правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.01.2021 у справі № 902/774/20, забезпечувальними заходами не може блокуватися професійна діяльність, порушуватися права осіб, які не є учасниками судового процесу, та застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом майбутнього спору.

Оцінюючи законність та обґрунтованість застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову до його пред`явлення, колегія суддів наголошує на специфіці процесуальної стадії вирішення заяви, поданої в порядку частини другої статті 149 та статті 152 ЦПК України.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник повідомляє лише про свій намір звернутися з позовом та викладає ймовірні позовні вимоги. На цій стадії суд не має у своєму розпорядженні пред`явленого позову, не відкривав позовне провадження та позбавлений об`єктивної процесуальної можливості достовірно знати, який саме остаточний склад вимог заявить позивач, які конкретно підстави будуть зазначені у позові, які докази будуть подані на їх підтвердження та чи буде такий позов прийнято до розгляду взагалі. Забезпечувальні заходи на стадії до пред`явлення позову покликані виконувати виключно превентивну, невідкладну функцію консервації становища, не торкаючись безпосередньо матеріально-правового врегулювання відносин.

Проте, задовольняючи заяву ТОВ «Парковий-2» про забезпечення позову до його пред`явлення та встановлюючи повну заборону відповідачам оприлюднювати та поширювати інформацію, суд першої інстанції фактично надав захист правам у повному обсязі тих матеріальних вимог, про намір заявлення яких лише стверджувало товариство. У такий спосіб суд першої інстанції допустив порушення частини десятої статті 150 ЦПК України, яка встановлює імперативну заборону вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Встановлена судом першої інстанції судова заборона вчиняти дії щодо оприлюднення відомостей змістовно та текстуально збігається з тими вимогами, які заявник зазначив як майбутній предмет позову та які згодом були сформульовані у позовній заяві. Посилання суду першої інстанції та позивача на те, що оскаржувані заходи мають тимчасовий характер до набрання законної сили рішенням у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі факт зазначення часової межі не нівелює того, що позивач у поза-змагальному порядку отримав саме той правовий результат, якого прагне досягти за наслідками розгляду справи по суті. Вжиття заходів забезпечення позову, які за своїм фактичним результатом підмінюють остаточне судове рішення та надають особі повне матеріальне задоволення ще до пред`явлення самого позову, грубо суперечить меті інституту забезпечення позову та засадам змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статтях 2, 12, 13 ЦПК України.

Окрім порушення заборони тотожності заходів забезпечення предмету спору, судом першої інстанції не було враховано правила суб`єктного складу учасників та процесуального права на звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України та частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом виключно своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до положень статей 269-272 ЦК України право на захист персональних даних, приватного життя, честі та гідності належить до категорії особистих немайнових прав конкретної фізичної особи, які здійснюються нею самостійно і лише у передбачених законом випадках можуть реалізовуватися законними представниками, якими щодо повнолітніх дієздатних осіб є опікуни або піклувальники виключно за наявності відповідного правового статусу.

Як вбачається з матеріалів провадження, заявником виступило Товариство з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» - юридична особа приватного права. Проте у резолютивній частині оскаржуваної ухвали суд першої інстанції заборонив відповідачам поширювати персональні дані фізичної особи ОСОБА_2 , відомості про його майновий стан, укладені правочини, суми інвестицій та реєстраційні дані нерухомості. Матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Парковий-2» наділене повноваженнями законного представництва ОСОБА_2 , або що ця фізична особа передавала товариству повноваження на здійснення захисту її немайнових прав у судовому порядку. Згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.07.2025 у справі № 752/22157/20, забезпечення позову шляхом покладення обмежень щодо прав осіб, які не є стороною у справі, або за вимогою особи, яка не має правових підстав захищати чужі особисті немайнові права, є неправомірним. Вжиття судом превентивних обмежувальних заходів щодо захисту особистих прав третьої особи за клопотанням неуповноваженого заявника до подання позову становить порушення принципів цивільної юрисдикції.

Додатково колегія суддів наголошує на тому, що обраний судом захід забезпечення позову становить безпосереднє попереднє судове обмеження свободи вираження поглядів (prior restraint), здійснене всупереч нормам національного законодавства та стандартам статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів, що включає свободу одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод може підлягати обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема для захисту репутації чи прав інших осіб або для запобігання розголошенню конфіденційної інформації. Водночас у практиці Європейського суду з прав людини послідовно підкреслюється, що попередні судові заборони на поширення матеріалів до моменту їхнього виходу у світ («prior restraints») становлять найбільшу небезпеку для свободи слова та вимагають найретельнішого судового контролю, про що зазначено, зокрема, у рішеннях у справах «Observer і Guardian проти Сполученого Королівства» від 26.11.1991 (§ 60), «The Sunday Times проти Сполученого Королівства (№ 2)» від 26.11.1991 (§ 51) та «Cumhuriyet Vakf? та інші проти Туреччини» від 08.10.2013 (§§ 61-74). Новини та результати журналістських розслідувань є швидкопсувним товаром, затримка оприлюднення якого навіть на короткий період часу внаслідок судової заборони може повністю позбавити їх актуальності та суспільної цінності.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на особливу роль засобів масової інформації та неурядових громадських організацій як «громадських спостерігачів» («public watchdog») у демократичному суспільстві, межі втручання у діяльність яких з боку держави є максимально вузькими (рішення Великої Палати ЄСПЛ у справах «Animal Defenders International проти Сполученого Королівства» від 22.04.2013, § 103, та «Magyar Helsinki Bizottsag проти Угорщини» від 08 листопада 2016 року, § 166). При цьому підготовчий етап журналістської діяльності, що включає пошук, збирання, аналіз інформації та звернення до фізичних чи юридичних осіб із журналістськими запитами про надання коментарів перед оприлюдненням матеріалу, становить невід`ємну складову свободи вираження поглядів, яка користується конвенційним захистом (рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі «Satakunnan Markkinaporssi Oy та Satamedia Oy проти Фінляндії» від 27.06.2017, § 128). Направлення запиту про надання коментаря не свідчить про вчинення правопорушення, а є проявом дотримання журналістських обов`язків щодо всебічності висвітлення інформації.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про інформацію» забороняються цензура, тобто накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій формі тиражуванню або поширенню інформації, а також втручання у професійну діяльність журналістів, включаючи контроль за змістом поширюваної інформації та накладення заборони на висвітлення окремих тем чи показ окремих осіб.

Колегія суддів зауважує, що у прагненні досягнення справедливого балансу та запобігання зловживанням процесуальними інструментами, спрямованими проти публічної участі та журналістської діяльності (стандарти протидії SLAPP-позовам), саме суди зобов`язані забезпечувати баланс між приватними інтересами осіб та правом громадськості бути обізнаною з питань суспільного інтересу, унеможливлюючи використання судових механізмів для обмеження свободи слова та встановлення цензури.

При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не провів аналізу пропорційності та необхідності вжитого заходу в демократичному суспільстві, не з`ясував наявності високого суспільного інтересу до теми розслідування, не навів мотивів існування реальної та неминучої загрози настання непоправної шкоди виключно від факту надсилання журналістського запиту, та фактично застосував тотальну попередню цензуру щодо ще не опублікованого журналістського матеріалу. Сама лише ймовірність висвітлення інформації, яку заявник суб`єктивно вважає несприятливою для себе, за відсутності доведеного факту існування нагальної соціальної потреби не може виправдовувати зупинення реалізації фундаментального конвенційного права на свободу вираження поглядів.

Суд першої інстанції в порушення статей 11, 12, 149, 150 ЦПК України не врахував наведених обставин, вдався до передчасної констатації незаконності дій журналістів до початку судового розгляду справи по суті, а відтак, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» про забезпечення позову до його пред`явлення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги адвоката Гаращака Василя Васильовича, в інтересах Громадської організації «Центр протидії корупції», ОСОБА_1 та Громадської організації «СЛІДСТВО.ІНФО» задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Парковий-2» про забезпечення позову до його пред`явлення, шляхом заборони відповідачу Громадській організації «Центр протидії корупції», ОСОБА_1 , Громадській організації «СЛІДСТВО.ІНФО» до вирішення справи по суті оприлюднювати та поширювати у будь-який спосіб у медіа та мережі Інтернет персональні дані ОСОБА_2 , відомості про його майновий стан, укладені ним правочини, суми та графіки здійснення інвестицій, а також адреси, технічні характеристики та реєстраційні номери придбаних об`єктів нерухомості, а також відомості щодо господарської та фінансової діяльності ТОВ «Парковий-2», що становлять його комерційну таємницю - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 вересня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов