Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №761/4464/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 761/4464/26

номер провадження № 22-ц/824/12189/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: представник позивача ОСОБА_4., представник відповідача ОСОБА_2,

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року /суддя Осаулов А.А./

за заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ майна, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 761/4464/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ майна, визнання права власності.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на транспортний засіб марки LEXUS LX 600, 2024 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Заборонено відповідачу ОСОБА_1 , державним і іншим реєстраторам та особам, які будуть діяти за його довіреностями, вчиняти будь-які дії щодо вказаного транспортного засобу. /а.с. 20-22/

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалася на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема п. 2 ст. 149, п. 8 ст. 153 ЦПК України, та норм матеріального права - ст. 41 Конституції України, ст. 316, 317, 319 ЦК України, а також ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки обставинам щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду в разі задоволення позову, не перевірив співмірність заходів забезпечення позову заявленим вимогам, не мотивував необхідність застосування саме такого обсягу обмежень. На думку апелянта, ухвала суду не містить мотивів та посилань на конкретні обставини справи, що можуть бути підставою для забезпечення позову, а формулювання «заборонити вчиняти будь-які дії щодо транспортного засобу» є надмірно широким, невизначеним та таким, що фактично обмежує будь-яке використання транспортного засобу, власником якого є відповідач. Апелянт наголошувала, що арешт транспортного засобу сам по собі вже забезпечує неможливість його відчуження, тому додаткова абстрактна заборона «будь-яких дій» фактично дублює арешт, створює надмірний тягар та може блокувати нормальне володіння та користування майном. Крім того, апелянт зазначала, що позивач не надав належних та допустимих доказів ризику знищення чи відчуження транспортного засобу, а заява про забезпечення позову не відповідала вимогам ст. 151 ЦПК України, зокрема не містила обґрунтування необхідності забезпечення позову та пропозицій щодо зустрічного забезпечення. Також апелянт посилалася на те, що транспортний засіб перебуває у заставі банку, оскільки придбаний у кредит.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції не надходив.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині вимог заяви щодо заборони вчинення дій, на підставі наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ майна, визнання права власності.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24.02.2026 було відкрито провадження у справі і призначено до розгляду у загальному позовному провадженні.

У судовому засіданні представником позивача було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно - транспортний засіб марки LEXUS LX 600, 2024 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та заборонити іншим особам, в тому числі відповідачу та особам, які будуть діяти за його довіреностями, вчиняти будь-які дії щодо вказаного транспортного засобу.

Заява вмотивована тим, що за період спільного проживання сторін відповідачем було придбано і оформлено на себе вказаний транспортний засіб і на даний час є ризики його продажу на користь третіх осіб без згоди позивачки. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Вказане стало підставою для звернення до суду.

Зі змісту заяви про збільшення позовних вимог та матеріалів справи вбачається, що позивач серед іншого просить суд визнати за нею право власності на частину у праві спільної часткової власності на спірний транспортний засіб марки LEXUS LX 600, 2024 року випуску.

При цьому, з відповіді від 15.04.2026 року Головного сервісного центру МВС вбачається про належність вказаного транспортного засобу відповідачу ОСОБА_1 .

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 149 ЦПК України про те, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; ст. 150 ЦПК України про те, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про те, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами, за вирішенням якого позивач і звернувся з позовом до суду. При цьому заходи забезпечення у виді накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо вказаного транспортного засобу є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки вказане майно є безпосереднім предметом спору у справі. Зважаючи на предмет позовних вимог, діями відповідача можуть бути порушені права позивача щодо вказаного об`єкту рухомого майна та наявна реальна об`єктивна можливість поділу спірного майна, що значно ускладнить розгляд справи, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Водночас, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині обрання такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу, державним і іншим реєстраторам та особам, які будуть діяти за його довіреністю, вчиняти будь-які дії щодо транспортного засобу марки LEXUS LX 600, 2024 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19). Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові від 11 травня 2022 року у справі № 317/2155/21 (провадження № 61-15398св21) Верховний Суд сформулював правовий висновок, згідно з яким арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону. У зазначеній справі Верховний Суд, встановивши, що апеляційний суд не мотивував, у чому полягає необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, пов`язані з переходом права власності на спірне майно (відчуження), одночасно із вжиттям заходів забезпечення позову шляхом арешту вказаного майна, дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є заборона відчуження спірного нерухомого майна, а накладення арешту на спірне майно не відповідає вимогам закону. Отже, одночасне накладення арешту та встановлення заборони на відчуження майна в конкретному випадку є надмірним, оскільки досягнення мети забезпечення позову може бути забезпечене шляхом застосування одного, менш обтяжливого, але достатнього заходу.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, колегія суддів виходить з того, що накладення арешту на спірний транспортний засіб саме по собі вже забезпечує неможливість його відчуження, оскільки арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Додаткова заборона відповідачу, державним і іншим реєстраторам та особам, які будуть діяти за його довіреністю, вчиняти будь-які дії щодо вказаного транспортного засобу за своєю правовою сутністю дублює арешт, створює надмірний тягар для відповідача, судом першої інстанції необґрунтовано застосування саме такого заходу, і він не є необхідним для досягнення мети забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції, застосовуючи одночасно і арешт, і заборону вчиняти будь-які дії, не навів мотивів, у чому полягає необхідність вжиття кожного із цих заходів окремо та чому арешт транспортного засобу не є достатнім для гарантування виконання можливого судового рішення. За таких обставин ухвала суду першої інстанції в частині заборони відповідачу, державним і іншим реєстраторам та особам, які будуть діяти за його довіреністю, вчиняти будь-які дії щодо транспортного засобу підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині, а в частині накладення арешту на транспортний засіб - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року - в частині заборони відповідачу ОСОБА_1 , державним і іншим реєстраторам та особам, які будуть діяти за його довіреностями, вчиняти будь-які дії щодо транспортного засобу марки LEXUS LX 600, 2024 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - скасувати, відмовити у заяві представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову в цій частині.

В частині накладення арешту на транспортний засіб марки LEXUS LX 600, 2024 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 29.09.2026 р.

Головуючий: Судді: