Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №758/12826/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 758/12826/20

номер провадження № 22-ц/824/11180/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: представник відповідача Лисак А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Льовочкіної Валерії Михайлівни на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року /суддя Петров Д.В./

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про державну реєстрацію права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

У позові просила скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51399683 від 29.02.2020, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м, житловою площею 41,4 кв.м, зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи», та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 35735289 від 19.02.2020 на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51399683 від 29.02.2020, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м, житловою площею 41,4 кв.м, зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи». Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 35735289 від 19.02.2020 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м, житловою площею 41,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2043554880000, виконаний державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком Сергієм Анатолійовичем. Стягнуто з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1682 грн. /т.4 а.с. 69-77/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ТОВ «Кредитні ініціативи» - Льовочкіна В.М. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює заборону виключно на примусове стягнення майна, а не на всі способи задоволення вимог кредитора. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «державної реєстрації права власності за іпотекодержателем» з поняттям «примусового стягнення майна», що суперечить нормам закону, оскільки у даній справі відсутнє судове рішення про звернення стягнення, відсутнє виконавче провадження та відсутній продаж майна на торгах. Апелянт зазначав, що сторони іпотечного договору прямо погодили можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п. 12.3.1 іпотечного договору), а тому додаткова згода іпотекодавця на момент реєстрації права власності не вимагається. Крім того, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки неналежному виконанню позивачем своїх кредитних зобов`язань та факту непогашення заборгованості, сформованої за тривалий час. Також апелянт вважав, що суд першої інстанції безпідставно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, оскільки, на думку апелянта, Верховний Суд пізніше відійшов від позиції, викладеної у цій постанові.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апелянта, посилаючись на те, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюються як на судовий, так і на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується ч. 3 ст. 33 та ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Позивач зазначала, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 802/1340/18-а є чинною та підтверджена постановами Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 644/3116/18 та від 26.07.2023 у справі № 759/5454/19. Крім того, позивач звертала увагу, що посилання апелянта на конкретні постанови Верховного Суду не підтверджуються даними Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки більшість наведених апелянтом справ відсутні в реєстрі або не містять релевантних правових висновків.

Представник апелянта в судове засідання не з`явилась, направила на адресу суду додаткові пояснення, які просила врахувати при розгляді скарги, про час та дату судового розгляду представник апелянта і треті особи повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 06.07.2006 між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» було укладено договір № 2706/07/06/88-269 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті в сумі 56 000 доларів США.

В забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» 06.07.2006 було укладено іпотечний договір, яким ОСОБА_1 - іпотекодавець передала в іпотеку АКБ «ТАС-Комерцбанк» - іпотекодержателю належне їй на праві власності майно: квартиру під номером АДРЕСА_1 . Іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстровано в реєстрі за № з-274.

Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», яке виступає правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», є іпотекодержателем за договором іпотеки, укладеним між банком та ОСОБА_1

28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, за умовами якого до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 06.07.2006 № 2706/07/06/88-29 та іпотечним договором від 06.07.2006. 28.11.2012 між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, за умовами якого новий кредитор набув усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитним договором та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань, правом звернення стягнення за зобов`язаннями позичальників на заставлене майно.

19.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кредитні ініціативи» та внесено відповідний запис на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 51399683 від 29.02.2020. Підставою для державної реєстрації стали: іпотечний договір, посвідчений Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № з-274, повідомлення про звернення стягнення, серія та номер 1236, видане 23.08.2019 ТОВ «Кредитні ініціативи».

Матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Шапченко М.І. 04.12.2001. Загальна площа квартири - 62,60 кв.м, жила площа - 41,40 кв.м. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 12883349 від 10.08.2020 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Іншого нерухомого житлового майна у власності позивачки немає, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою 15.06.2020 № 212446920.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 41 Конституції України та ст. 316, 321 ЦК України про те, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права; ст. 15, 16 ЦК України про те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; ст. 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя; Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII про те, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, за умови, що таке майно використовується як місце постійного проживання позичальника та загальна площа такого майна не перевищує 140 кв.м для квартири.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що спірна квартира підпадала під дію мораторію, оскільки виступала предметом іпотеки за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, має загальну площу 62,60 кв.м, жилу площу 41,40 кв.м і не перевищує 140 квадратних метрів для квартири, а іншого нерухомого житлового майна у власності позивачки немає. Суд першої інстанції дійшов висновку, що за наслідками прийнятих державним реєстратором рішень про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом № 1304-VII, тому позовні вимоги слід задовольнити.

З такими висновка суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст. 316, 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України окремим видом застави є іпотека (застава нерухомого майна).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

За змістом ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а сформувала правовий висновок, за яким норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюються як на судовий, так і на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. У цій справі суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірна квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за відповідачем як забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Зазначена правова позиція була підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), в якій Велика Палата Верховного Суду встановила відсутність підстав для відступу від правових висновків, визначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), в якій Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного правового висновку про те, що квартира, яка використовується як місце постійного проживання іпотекодавця, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Аналогічні висновки викладені і у Постанові Верховного Суду від 24.03.2026 р. у справі №758/12826/20.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, є необґрунтованими та спростовуються усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.

Посилання апелянта на те, що сторони іпотечного договору прямо погодили можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», і що додаткова згода іпотекодавця на момент реєстрації права власності не вимагається, колегія суддів відхиляє, оскільки Закон № 1304-VII має імперативний характер та забороняє примусове відчуження майна без згоди власника саме на момент такого відчуження, а не на момент укладення договору. Підписання іпотечного договору не може розцінюватися як згода власника на відчуження майна у період дії мораторію, оскільки така згода має бути надана безпосередньо перед вчиненням дій щодо відчуження.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки неналежному виконанню позивачем своїх кредитних зобов`язань та факту непогашення заборгованості, колегія суддів відхиляє, оскільки предметом даного спору є правомірність державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за відповідачем під час дії мораторію, а не стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив характер спірних правовідносин та вірно застосував норми матеріального права, зокрема положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторону апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Льовочкіної Валерії Михайлівни на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 29.09.2026 р.

Головуючий: Судді: