Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №757/2530/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/2530/24-ц Головуючий у І інстанції Хайнацький Є.С.

Провадження №22-ц/824/9568/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Київської міської прокуратури - Котляр Тетяни Михайлівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі -ГУ НП у м. Києві), Київської міської прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок протиправних дій службових осіб Оболонського УП ГУНП у м. Києві, у результаті яких позивач перебував під слідством та судом з 16 березня 2017 року по 01 червня 2021 року за необґрунтованою підозрою в рамках кримінального провадження № 12016100050013175 від 29 грудня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, позивачу було завдано моральну шкоду.

Також, ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2017 року затримання ОСОБА_1 без ухвали слідчого судді визнано незаконним та застосовано до нього, як підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Згідно вироку Печерського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та виправдано за цим звинуваченням з підстав недоведеності вчинення ОСОБА_1 даного кримінального правопорушення та звільнено з-під варти в залі судового засідання.

Позивач вказує, що тривалим безпідставним перебуванням під слідством і судом 50,5 місяців (4 роки, 2 місяці, 2 тижні і 2 дні), незаконним проведення обшуку, незаконним застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, йому завдано моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн, яка підлягає стягненню відповідно до вимог статті 1176 ЦК України, статей 1, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 рокупозов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернулась представник Київської міської прокуратури - Котляр Т.М. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволення позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, щосуд першої інстанції не врахував, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, який здійснює оперативно розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України.

Частиною 4 ст. 1176 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Звертає увагу суду на те, що позивач здійснив самообмову за власною волею, що зафіксованою в матеріалах справи та підтверджується ухвалою суду апеляційної інстанції.

У зв`язку із зазначеним, скаржник вважає, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням ст.1176 ЦК України, положень ст. ст. 1, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», порушенням ст. ст. 81, 263, 264 ЦПК України.

Крім того, на переконання скаржника, визначений судом розмір моральної шкоди суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості.

Вказує, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до безпосередніх повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 28.11.2018 справа № 214/6982/13-ц).

Звертає увагу апеляційного суду на те, що позивачем не було надано суду доказів фізичного чи психічного впливу, які би, за твердженнями позивача, призвели до негативних наслідків морального характеру.

Копії медичних документів, надані позивачем, на думку скаржника, не є належними доказами, оскільки доказів причинно-наслідкового зв`язку з виконанням уповноваженими службовими особами обов`язків, які визначені вимогами КПК України, з набутим захворюванням, позивач суду не надав. Поряд із цим, причинно-наслідковий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не опосередкованим і не залежати від інших чинників та факторів.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник Київської міської прокуратури - Котляр Т.М. підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Представник Головного управління Національної поліції у м. Києві - Кирилюк Є.С. у судовому засіданні також просив задовольнити апеляційну скаргу, погодившись та підтримавши викладені в ній доводи.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, свого представника для участі у справі не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Керуючись частиною 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за відсутності позивача та його представника, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Таргоній Д.О., пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи і було встановлено судом першої інстанції, 29 грудня 2016 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100050013175 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України.

Досудове розслідування кримінального провадження доручено групі слідчих СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві.

Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснювалось групою прокурорів Київської місцевої прокуратури № 5.

На підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року проведено обшук у житлі ОСОБА_1

17 березня 2017 року у присутності захисника ОСОБА_1 слідчим у кримінальному провадженні складено протокол про затримання ОСОБА_1 на підставі статті 208 КПК України.

17 березня 2017 року за погодженням із прокурором Київської місцевої прокуратури № 5 м. Києва, на підставі пункту 3 частини першої статті 276 КПК України, ОСОБА_1 , в присутності захисника, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України.

Після повідомлення ОСОБА_1 про підозру за частиною першою статті 115 КК України, на місці події за участю ОСОБА_1 та його захисника було проведено слідчий експеримент, де під відеофіксацію ОСОБА_1 повідомив про обставини вбивства.

Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого продовжувався під час досудового розслідування та подальшому під час судового розгляду.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 затверджено 06 червня 2017 року прокурором Київської місцевої прокуратури № 5 м. Києва та направлено до Оболонського районного суду м. Києва для розгляду по суті.

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та виправдано за цим звинуваченням з підстав недоведеності вчинення ОСОБА_1 даного кримінального правопорушення за звільнено з-під варти в залі судового засідання.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 липня 2023 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування. Оскільки позивача виправдано, тобто відбулась повна реабілітація, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди. Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, суд першої інстанції виходив із того, що його початком є день повідомлення про підозру 17 березня 2017 року, а завершенням день набрання виправдувальним вироком законної сили (після апеляційного перегляду) 01 червня 2025 року. Отже, строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить 50 місяців 14 днів.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, тривалість кримінального провадження, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення у необхідному обсязі, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, тобто більшому, ніж мінімально гарантованому з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди (50,50х8647=436 673,50 грн).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій, й ураховуючи межі апеляційного оскарження й доводи апеляційної скарги виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року

у справі № 346/5428/17, провадження № 61-8102св21).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз положень частини четвертої статті 1176 ЦК України дає підстави дійти висновку, що під самообмовою необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Тобто, самообмова має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Разом з тим належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 як підозрюваний, обвинувачений чи підсудний добровільно надавав завідомо неправдиві показання з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв, та що такими діями він перешкоджав з`ясуванню істини у справі, відповідачами не надано, і такі відомості відсутні у матеріалах справи.

Так, зі змісту вироку Печерського районного суду м. Києва від 7 травня 2018 року у справі №759/7676/17-к, вбачається: «На підтвердження винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні стороною обвинувачення надано протокол негласних слідчих розшукових дій аудіо-, відеоконтроль особи від 15.05.2017, яким зафіксовано, як в приміщенні кабінету №412, розташованому на 4-му поверсі Оболонського УП ГУ НП у м. Києві, що за адресою м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 2-а, 16.03.2017 ОСОБА_1 , в присутності декількох осіб в цивільному одязі розповідає про обставини вчинення кримінального правопорушення - вбивство ОСОБА_2 , а також відеозапис вказаної негласної слідчої (розшукової) дії.

Зі змісту долученого прокурором до провадження Висновку перевірки за результатами розгляду звернення адвоката Клименка І. А. від 28.04.2017, що складений старшим слідчим в особливо важливих справах СУ ГУ НП у м. Києві Колос Д. О., 16.03.2017 заступником начальника Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві Алешком О. П. відібрано пояснення в ОСОБА_1 , в якому останній зізнався у вчиненні вбивства ОСОБА_2 , та обставини його вчинення.

Як вбачається з матеріалів провадження, зокрема переліку відкритих сторонам матеріалів в порядку ст. 290 КПК України, вказані пояснення були отримані саме в ході наведеної негласної слідчої (розшукової) дії…..

…З наведених обставин беззаперечно встановлено, що проводячи негласну слідчу (розшукову) дію аудіо-, відеоконтроль особи, під виглядом приватного спілкування із ОСОБА_3 , а фактично поводячись із ним як із підозрюваним у вчиненні особливо тяжкого злочину, поліція отримала його визнавальні показання у вчиненні особливо тяжкого злочину, позбавила ОСОБА_1 права не свідчити проти себе, а також доступу до захисника, участь якого є обов`язковою за законодавством України, оскілки на час проведення даної слідчої дії обвинуваченого фактично вже було затримано за підозрою у вбивстві ОСОБА_2 та проводились із ним слідчі дії у зв`язку із вказаною підозрою.

За таких обставин колегія суддів вважає, що під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії контроль за особою було порушено право особи не свідчити проти себе, а також право обвинуваченого на захист, у зв`язку із чим зазначений доказ вважає недопустимим та відкидає на підставі пунктів 3, 4 ч. 2 ст. 87 КПК України як такий, що отриманий з істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.»

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги про те, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки здійснив самообмову за власною волею, спростовуються обставинами, встановленими вироком Печерського районного суду м. Києва від 7 травня 2018 року у справі №759/7676/17-к. При розгляді кримінальної справи суд не взяв до уваги протокол негласних слідчих розшукових дій аудіо-, відеоконтроль особи від 15.05.2017, як неналежний доказ.

Крім того, районний суд врахував, що ОСОБА_1 у подальшому від наданих показань відмовився, посилаючись на те, що такі показання, в тому числі під час слідчого експерименту, ним надавались внаслідок жорстокого поводження та погроз йому та його родини.

У справі №759/7676/17-к суд також звернув увагу на те, що твердження обвинуваченого про те, що до нього застосовувались катування, нелюдське поводження, фізичний та психологічний тиск, в сукупності із наданими ним та його дружиною ОСОБА_4 показаннями та фактом незаконного затримання ОСОБА_1 , що встановлено ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2017, те, що після проведення обшуку за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом вивезли з місця проживання до м. Києва, дає підстави вважати про серйозність скарги на жорстоке поводження, а також вважати правдоподібними твердження ОСОБА_1 про висловлення на його адресу погроз та їх реальне сприйняття останнім.

З огляду на вказане, факт добровільної умисної самообмови з боку позивача спростовується матеріалами кримінального провадження та не доведено під час розгляду цієї справи, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Так як апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстави для перерозподілу судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Київської міської прокуратури - Котляр Тетяни Михайлівни залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 25 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб