Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №361/7/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №361/7/26 Головуючий у І інстанції - Гізатуліна Н.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/9640/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2026 року, постановлену за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Броварський відділ ДРАЦС у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_1 про оспорювання батьківства,-

установив:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_2 про оспорювання батьківства.

Просила суд, оспорити батьківство ОСОБА_3 щодо дитини ОСОБА_3 .

Виключити відомості про нього як батька з актового запису про народження дитини.

Зобов`язати відділ ДРАЦС внести відповідні зміни до актового запису.

У лютому 2026 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позов, у якій просила суд, заборонити Міністерству оборони України та іншим уповноваженим органам призначати та здійснювати будь-які виплати у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_3 до набрання законної сили рішенням у справі.

Заборонити ТЦК та СП формувати, погоджувати та направляти документи щодо призначення зазначених виплат на користь цієї особи.

Зупинити виплату одноразової грошової допомоги (у разі її призначення) до вирішення спору по суті

Заборонити органу ДРАЦС вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зміни актового запису про народження до ухвалення рішення суду.

В обґрунтування заяви посилалась на те, що 16 травня 2023 року до актового запису про народження дитини ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) внесені відомості як про батька - ОСОБА_3 , який був військовослужбовцем та ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув.

Жодна із процедур передбачених Сімейним кодексом України щодо встановлення батьківства не здійснювалась.

На її думку, фактично відбулось штучне створення правового статусу дитини загиблого військовослужбовця, що у свою чергу створює підстави для незаконного набуття права на державні виплати (одноразова грошова допомога у зв`язку із загибеллю військовослужбовця та інші виплати).

Державні виплати здійснюються за рахунок бюджету, мають значний розмір, а після перерахування фактично є безповоротними. Їх повернення вимагатиме окремого судового провадження та не гарантує реального виконання.

Вважала, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до незаконного вибуття бюджетних коштів, істотного порушення прав рідної дитини загиблого, унеможливлення реального виконання майбутнього рішення суду.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2026 року у задоволенні зазначеної вище заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що для застосування заходів забезпечення позову достатньо обґрунтованого припущення щодо наявності ризику утруднення виконання рішення суду, проте, суд першої інстанції фактично поклав на неї обов`язок довести фактичну неможливість виконання майбутнього рішення суду, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував предмет спору та можливі наслідки виплати одноразової допомоги.

Предметом даного спору є оспорювання батьківства, що безпосередньо впливає на право дитини на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

У разі здійснення такої виплати до вирішення спору по суті: значна сума бюджетних коштів буде виплачена особі, право якої на їх отримання є предметом судового спору; такі кошти можуть бути витрачені на особисті потреби отримувача; у подальшому їх фактичне повернення може бути істотно ускладненим або неможливим.

Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ситуації, коли майбутнє рішення суду буде неможливо реально виконати.

Запитуваний захід забезпечення є співмірним, оскільки, заявлений спосіб забезпечення позову має тимчасовий характер, діятиме лише до вирішення спору по суті, не позбавляє відповідача права на отримання допомоги у разі відмови у позові, спрямований виключно на збереження існуючого становища сторін.

Просила суд, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що жодного обґрунтування щодо ризиків, які тягнуть необхідність застосування судом обраних заявником способів забезпечення його вимог, щодо реальних фактів і обставин, які свідчать про ймовірність неможливості виконання рішення суду у майбутньому, заява не містить.

Будь-якими доказами необхідність таких засобів забезпечення позову заява не підтверджувала та ґрунтувалась лише на припущеннях.

Вказує, що у разі наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, зобов`язаний призупинити її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Матеріали заяви про забезпечення позову, так само, як і матеріали справи не містять відомостей на підтвердження того, що позивач зверталася до органу, уповноваженого приймати рішення та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, із заявою про зупинення виплати одноразової грошової допомоги до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили, і їй було у цьому відмовлено.

Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2026 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не додано до заяви будь-яких доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у визначений нею спосіб, не обґрунтовано та не доведено належними доказами, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, крім того, обраний заявником захід забезпечення позову поширюється на невизначене коло осіб.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18.

Згідно положень ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 16-1 цього Закону, у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно ч. 2 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом ОСОБА_2 , треті особи: Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_2 про оспорювання батьківства.

Спір між сторонами виник щодо визначення права неповнолітньої ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_3 та на спадкування після його смерті з огляду на оспорювання її походження від загиблого.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначила, що нарахування на користь ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) та виплати одноразової грошової допомоги у сумі 15000000 грн. практично стане невідновною після виплати, якщо відповідач розпорядиться нею будь-яким чином. Ця сума стане безповоротно втраченою для неповнолітньої дитини (біологічної дочки загиблого), якщо захід забезпечення позову не буде вжито.

Водночас, в силу прямої вказівки ч. 2 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, зобов`язаний призупинити її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Матеріали заяви про забезпечення позову, так само, як і матеріали справи не містять відомостей на підтвердження того, що позивач зверталася до органу, уповноваженого приймати рішення та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, із заявою про зупинення виплати одноразової грошової допомоги до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили, і їй було у цьому відмовлено.

Таким чином, зазначений позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним і таким, що забезпечує баланс інтересів сторін, оскільки, у разі вирішення спору у судовому порядку, навіть за відсутності забезпечення позову, вже є самостійною законною підставою для органу, уповноваженого здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, вирішити питання про зупинення виплати такої допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки позивачем не доведено необхідності вжиття заходів забезпечення позову у зазначений нею спосіб.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, фактично зводяться до повторного викладення доводів заяви про забезпечення позову, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, яка є законною і обґрунтованою, постановленою з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба