Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №373/1429/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №373/1429/25 Головуючий у І інстанції - Хасанова В.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/10568/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2026 року

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Київська міська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильченко Людмила Олександрівна про встановлення факту, що має юридичне значення,-

установив:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Переяславського міськрайонного суду Київської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Київська міська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильченко Л.О.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона є спадкоємицею за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_2 , який до дня смерті був зареєстрований по АДРЕСА_1 та проживав там разом з ОСОБА_3 - власницею квартири, з червня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 - дату смерті ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 її батько ОСОБА_2 подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, проте, її не оформив, а згодом помер.

Вона після смерті ОСОБА_2 , у встановлений законом строк, звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильченко Л.О. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої була відкрита спадкова справа №71149296. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 із спадкодавицею ОСОБА_3 .

Крім неї, інших спадкоємців за законом чи за заповітом немає.

Встановлення факту постійного проживання її батька разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини, є необхідним для отримання в органах нотаріату свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_2 .

Просила суд, встановити факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з квітня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2026 року зазначену вище заяву задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, ОСОБА_3 за життя не виявила волевиявлення щодо свого майна та не склала заповіт на користь ОСОБА_2 що а заповіт на користь ОСОБА_2 .

З довідки, яка була видана КП Житлово-експлуатаційною конторою «Дегтярівська», від 11 січня 2008 №36 вбачається, що ОСОБА_2 був зареєстрований в кв. АДРЕСА_2 з 12 червня 2007 року. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто фактично ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані в вищевказаній квартирі разом лише 2 роки.

Жодних доказів ведення спільного господарства між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_1 не надала.

Сам по собі факт допомоги особі похилого віку не може встановлювати факту постійного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше як п`яти років до моменту відкриття спадщини тим паче, що зареєстровані вони були в одній квартирі лише 2 роки.

Вказує, що заявник не надала доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 брав участь у витратах по утриманню будинку АДРЕСА_3 до моменту смерті ОСОБА_3 . Заявником не надано доказів на підтвердження того, що вони вели спільний бюджет, ОСОБА_2 брав участь у витратах по утриманню квартири, сплаті комунальних платежів, тощо.

Факт сплати ритуальних послуг не доводить факту спільного проживання однією сім`єю.

Вказує, що у даному випадку снує спір про право, оскільки вона, Київська міська рада, заявляла свої права на спірну квартиру.

Просить суд, скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , про що 11 вересня 2009 року за №16528 складено відповідний запис відділом реєстрації смертей у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 11 вересня 2009 року.

Згідно з копією Свідоцтва про право власності на житло від 18 листопада 2006 року, реєстраційний номер №4505, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що 27 травня 2023 року за №182 складено відповідний запис Шевченківським відділом ДРАЦС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_2 , виданим 27 травня 2023 року.

Згідно з довідкою КП «ЖЕК «Дегтярівська» за №36 від 11 січня 2008 року, ОСОБА_3 - власник особового рахунку, жила та була прописана в приватизованій квартирі по АДРЕСА_1 . Крім неї в зазначеній квартирі жив та був прописаний з 12 червня 2007 року ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_2 здійснював заходи щодо її поховання, що підтверджується заявою від його імені про видачу лікарського свідоцтва про смерть, Додатком №1 до Договору-замовлення №2.31924.К з Київського крематорію, померла: ОСОБА_3 , замовник: ОСОБА_2 , довідкою про одержання праху ОСОБА_3 .

З дослідженої в судовому засіданні спадкової справи №204/10 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , як спадкоємець за законом, подав до Третьої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . Проте, заяв про видачу свідоцтва на своє ім`я ОСОБА_2 за життя не подав.

Після смерті ОСОБА_2 мати заявниці - ОСОБА_5 , в інтересах своєї неповнолітньої на той час доньки, 28 січня 2024 року подала нотаріусу заяву про згоду на подання нею заяви про прийняття спадщини та отримання свідоцтв про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_2 . Відповідно, 28 січня 2024 року ОСОБА_1 подала Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Васильченко Л.О. заяву про прийняття спадщини та видачу Свідоцтв про право на спадщину за законом.

Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 подали нотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .

На ім`я заявниці видані Свідоцтва про право на спадщину за законом на інше майно, проте, у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильченко Л.О. відмовлено в зв`язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 із спадкодавицею ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, про що винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30 березня 2024 року.

Свідок ОСОБА_5 в суді пояснила, що в 2004 році познайомилася з ОСОБА_8 в м. Києві, вони зустрічалися, почали разом проживати. Він привів її в квартиру до ОСОБА_3 - це дружина його діда, за адресою: АДРЕСА_1 . На той час в квартирі нічого не було: ні телевізора, ні холодильника, вони з покійним ОСОБА_2 все самі купували. Так жили там з 2004 року по 2006 рік. В 2006 році в них народилася донька, і так як з нею було важко і незручно постійно підніматися на 5 поверх, свідок поїхала до батьків в село. ОСОБА_2 залишився проживати з ОСОБА_3 , оскільки на той час було близько 80 років, і вона сама не могла навіть спуститися з 5 поверху. Приїжджав до них з донькою у село ОСОБА_2 на вихідні. Вони з покійним чоловіком викликали додому нотаріуса, щоб оформити доручення для того, щоб ОСОБА_2 отримував ОСОБА_3 пенсію. Влітку 2007 року вона з донькою почали приїжджали до чоловіка в м. Київ та перебували з ним разом, в наступному проживали з донькою періодично то у її батьків, то у чоловіка. Чоловік залишався жити у ОСОБА_3 , оскільки працював там і доглядав за нею. Вона його любила. Коли доньці виповнилося два роки, вона пішла працювати в магазин, доньку залишила в батьків, а сама жила в чоловіка в м. Києві. ОСОБА_3 тоді вже взагалі не могла сама виходити на вулицю, вони доглядали за нею і купували все. За квартиру платили виключно вони з чоловіком. ОСОБА_2 там і зареєструвався, в тій квартирі і помер.

Свідок ОСОБА_9 в суді пояснила, що ОСОБА_2 - її зять, заявниця - онучка. Її донька - ОСОБА_5 після закінчення школи поїхала до м. Києва, там познайомилася з ОСОБА_8 . Він забрав її до себе в квартиру ОСОБА_3 . Вона особисто там була неодноразово, спочатку дуже часто їздила до дітей, і знає, що ОСОБА_3 була задоволена, що донька з зятем проживали з нею. Жили вони з нею з 2004 року, і донька в 2006 році народила там дитину. Вони зробили в квартирі ремонт. Зимою, як було холодно, то донька з онучкою приїжджали до них в теплу хату в село, бо тяжко було тягати коляску з малою дитиною на 5 поверх. Коли донька жила з чоловіком, і коли заявниці виповнилося два роки, то свідок няньчила дитину в себе в селі. ОСОБА_2, якщо приїжджав до них, то не більше, як на день, бо ОСОБА_3 не могла сама залишатися. Коли ОСОБА_10 приписувався в ту квартиру, то там був борг за комунальні послуги, і він сам його виплачував.

Свідок ОСОБА_11 в суді пояснив, що в 2005 році допомагав робити ремонт в квартирі ОСОБА_3 , туди заносили холодильник, телевізор. В 2006 році свідок часто приїжджав до них, привозив з села їм продукти. ОСОБА_12 , ночував там у них, так як працював у м. Києві, а проживав у с. Ковалин. Його сестра ОСОБА_5 почала проживати у квартирі ОСОБА_3 з ОСОБА_8 з 2004 року. ОСОБА_2 проживав там до її смерті у 2009 році, всі вони добре ладнали між собою, в них були родинні відносини.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_3 на момент своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала за адресою: АДРЕСА_1 , та разом з нею не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (з 2004 року) постійно проживав, крім того, був зареєстрований за однією адресою з 12 червня 2007 року, ОСОБА_2 , який опікувався ОСОБА_3 , вів з нею спільне господарство. Зазначений факт підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами та показами свідків.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи і узгоджуються із нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

За приписами статтей 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частинами 2, 4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом, на підставі ст. 1264 ЦК України, необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (Постанова Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18).

Доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і факти, що доводять проживання однією сім`єю.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.13 цього Кодексу, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показами свідків.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 76-81, 89 ЦПК України обґрунтував своє рішення про доведення заявником ОСОБА_1 обставин, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. З 12 червня 2007 року ОСОБА_2 був прописаний в кв. АДРЕСА_2 .

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в суді першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , які своїми показами також підтвердили факт проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 .

З огляду на вищевказане, заявник надала до суду докази на підтвердження своїх посилань про проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем однією сім`єю з червня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 - дату смерті ОСОБА_3 .

Натомість, апелянтом не було надано до суду жодного конкретного доказу на спростування вищевказаних обставин та підтвердження своєї позиції. За таких умов позиція апелянта залишилась недоведеною, відтак не може бути прийнята судом.

Доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку існує спір про право, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки необхідність встановлення факту спільного проживання для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору.

Суди мають встановлювати між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Наміри Київської міської ради звернутися до суду в майбутньому із заявою про визнання спадщини відумерлою не свідчать про наявність реального спору з приводу спадкового майна.

Доводи апеляційної скарги про те що, заявником не було доведено факту проживання з однією сім`єю ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції при оцінці доказів, дотримався вимог, передбачених ст. 89 ЦПК України, не допустив порушень норм процесуального права чи норм матеріального права, які-б призвели до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди Київської міської ради з висновками суду, повторюють доводи заперечення на заяву. При цьому, докази та обставини, на які посилається Київська міська рада у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні, а тому, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба