Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №758/9599/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №758/9599/24 Головуючий у І інстанції - Блащук А.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/9776/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року

у справі за скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення та дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тимофія Левицького, заінтересована особа: ОСОБА_1 ,-

установив:

У лютому 2026 рокуКиївський міський центр зайнятості звернувся до Подільського районного суду м. Києва із скаргою на рішення та дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тимофія Левицького, заінтересована особа: ОСОБА_1 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року заявуКиївського міського центру зайнятості про залишення скарги без розгляду задоволено.

Скаргу Київського міського центру зайнятості на рішення та дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тимофія Левицького, заінтересована особа: ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням усіх обставин справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що висновок суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що сторони в судове засідання не з`явилися та причини неявки суду не повідомили, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки 16 лютого 2026 року судове засідання відбулося, вона, ОСОБА_1 , була присутня в судовому засіданні, надала свої пояснення та заперечувала проти заяви Київського міського центру зайнятості про залишення скарги без розгляду.

Вказує, що суд першої інстанції фактично обмежився задоволенням заяви Київського міського центру зайнятості, не надавши жодної оцінки поданим нею запереченням, поясненням, матеріалам справи та обставинам, що мають значення для правильного вирішення питання. В оскаржуваній ухвалі взагалі відсутня будь-яка інформація з приводу наданих нею запереченням та поясненням.

Зазначає, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін, закріплений в ст. 12 ЦПК України.

Крім того, звертає увагу на обставини виконання рішення суду про поновлення її на роботі, зокрема на постанову державного виконавця від 30 січня 2026 року про закінчення виконавчого провадження, та вказує, що державним виконавцем не було належним чином виконано судове рішення.

Просила суд, скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На вказану апеляційну скаргу Київський міський центр зайнятості подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що 08 січня 2026 року державним виконавцем у відповідності до вимог ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про накладення штрафу, постанова не підлягає примусовому виконанню, оскільки рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року виконано ним, як боржником, в повному обсязі до прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.

Отже, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Левицьким Т. у відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» було проаналізовано всі надані ним, Київським міським центром зайнятості, докази стосовно поновлення ОСОБА_1 та дійшов висновку, що воно виконало рішення суду ще до прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому, виконавче провадження НОМЕР_1 підлягає закриттю.

Проте, оскільки вимога від головного державного виконавця Левицького Т. надійшла до нього лише 26 лютого 2026 року, а скарга на рішення та дії державного виконавця скерована до суду 20 лютого 2026 року, то воно за загальним правилом, закріпленим у п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, 11 лютого 2026 року подало до суду клопотання про залишення скарги без розгляду (до початку розгляду скарги), у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки виконавче провадження НОМЕР_1 було закінчено 30 січня 2026 року.

Враховуючи його право щодо подання клопотання про залишення скарги без розгляду, суд першої інстанції правомірно його задовольнив та залишив його, Київського міського центру зайнятості скаргу без розгляду.

Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що у лютому 2026 року Київський міський центр зайнятості звернувся до Подільського районного суду м. Києва із скаргою на рішення та дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тимофія Левицького, заінтересована особа: ОСОБА_1 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

12 лютого 2026 року до Подільського районного суду м. Києва надійшла заява Київського міського центру зайнятості про залишення зазначеної вище скарги без розгляду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з аналогії закону та тієї обставини, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України), а також тієї обставини, що звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця є правом сторони, а тому, суд першої інстанції дійшов до висновку за можливе застосувати положення п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, а саме суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, в разі якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України).

У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов`язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V) (див. п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі №199/6713/14-ц (провадження №14-92цс19), п. 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі №199/1478/17 (провадження №14-52цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У пунктах 77- 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі №2-591/11 (провадження №14-31цс21) зазначено, що: Велика Палата Верховного Суду нагадує, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві. Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі №905/1956/15 (провадження №12-62гс19, п. 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі №629/847/15-к (провадження №13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі №922/4519/14 (провадження №12-34гс20, п. 6.19), від 13 січня 2021 року у справі №0306/7567/12 (провадження №13-73кс19, п. 28), від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадження №14-122цс20, п. 105). Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №905/1956/15 (провадження №12-62гс19, п. 6.27) застосування аналогії дозволило замінити одного відповідача двома, що і забезпечило справедливість постанови. Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

У справі що переглядається12 лютого 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява Київського міського центру зайнятості про залишення скарги на рішення та дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тимофія Левицького, заінтересована особа: ОСОБА_1 , без розгляду.

Таким чином, застосовуючи аналогію закону, та враховуючи, що скаржник подав заяву про залишення скарги без розгляду до початку розгляду справи по суті, суд першої інстанції врахував, що диспозитивність є одним із основних принципів процесуального права; у разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання; в ЦПК України відсутня спеціальна норма щодо вирішення питання про залишення без розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення; обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для задоволення заяви про залишення скарги без розгляду.

Доводи апеляційної скарги про те, що 16 лютого 2026 року судове засідання відбулося, апелянт була присутня в судовому засіданні, надала свої пояснення та заперечувала проти заяви Київського міського центру зайнятості про залишення скарги без розгляду, а тому, висновок суду першої інстанції про те, що сторони в судове засідання не з`явилися та причини неявки суду не повідомили, не відповідає фактичним обставинам справи, колегія суддів не бере до уваги, з огляну на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме протоколу судового засідання від 16 лютого 2026 року №5910624 ОСОБА_1 була присутня у судовому засіданні та не заперечувала проти розгляду справи за її відсутність. Крім того, в протоколі зафіксовано, що представник Київського міського центру зайнятості - Калюжний В.В. зазначив, що подав до суду заяву про залишення скарги без розгляду, разом з тим, ОСОБА_1 зазначила, що такої заяви не бачила.

Крім того, як вбачається з протоколу судового засідання від 16 лютого 2026 року, під час проголошення оскаржуваної ухвали, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось, у зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наведена обставина не призводить до неправильного вирішення судом першої інстанції питання, яке було предметом розгляду, та саме по собі не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

З матеріалів справи вбачається, що 12 лютого 2026 року, тобто до призначеного на 16 лютого 2026 року судового засідання, Київський міський центр зайнятості подав до суду заяву про залишення без розгляду поданої ним скарги на рішення та дії державного виконавця.

Отже, на момент подання зазначеної заяви розгляд скарги по суті ще не розпочався.

Проведення судового засідання 16 лютого 2026 року, у якому учасники справи висловили свої позиції щодо поданої заяви, не змінює факту, що волевиявлення самого скаржника про залишення поданої ним скарги без розгляду було здійснено до початку розгляду скарги по суті.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Положеннями розділу VII ЦПК України, які регулюють порядок судового контролю за виконанням судових рішень, не врегульовано питання щодо процесуальних наслідків подання скаржником до початку її розгляду по суті заяви про залишення такої скарги без розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини, а за відсутності такого - виходить із загальних засад законодавства.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин за аналогією закону положення п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №308/5733/21, провадження №61-11846св22.

Заперечення іншого учасника справи проти залишення скарги без розгляду не позбавляють скаржника права розпорядитися поданою ним скаргою, якщо таке процесуальне волевиявлення здійснено до початку її розгляду по суті, та не суперечить закону.

Посилання апелянта на порушення принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки принцип змагальності передбачає рівність учасників справи у здійсненні процесуальних прав та обов`язків, а також можливість кожного учасника справи доводити обставини, на які він посилається.

Як убачається з протоколу судового засідання від 16 лютого 2026 року, ОСОБА_1 була присутня у судовому засіданні та мала можливість висловити свою позицію щодо заяви Київського міського центру зайнятості про залишення скарги без розгляду.

Таким чином, судом першої інстанції забезпечена можливість реалізації ОСОБА_1 своїх процесуальних прав.

Водночас, принцип змагальності не означає, що заперечення іншого учасника справи можуть позбавити особу, яка звернулася до суду, права розпорядитися поданою нею скаргою у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що постановою державного виконавця від 30 січня 2026 року було неправомірно закінчено виконавче провадження, оскільки державним виконавцем не було належним чином виконано судове рішення про поновлення її на роботі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені доводи стосуються суті вимог первісної скарги на рішення та дії державного виконавця, а не питання наявності процесуальних підстав для залишення цієї скарги без розгляду.

Оскільки скаржник до початку розгляду скарги по суті реалізував своє процесуальне право на подання заяви про залишення скарги без розгляду, то суд першої інстанції обґрунтовано не переходив до вирішення питання про правомірність постанови державного виконавця від 30 січня 2026 року, належність виконання рішення про поновлення на роботі та інших обставин, які становили предмет первісної скарги.

Залишення скарги без розгляду не є вирішенням питання про правомірність чи неправомірність оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності державного виконавця по суті.

Таким чином, зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність підстав для залишення скарги без розгляду.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегією суддів оцінюються критично, адже останні зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення скарги без розгляду з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , та залишення без змін ухвали Подільського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба