Додаткове рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №727/2492/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Д О Д А Т К О В А П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Чернівці

Справа № 727/2492/24

Провадження №22-з/822/58/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.

суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради Чернівецької області,

розглянувши заяву ОСОБА_3 , інтереси якого представляє ОСОБА_4 , про стягнення понесених судових витрат у цивільній справі апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 у березні 2024 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради Чернівецької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши наступний порядок спілкування:

- кожної середи кожного тижня кожного місяця з 14:00 год. до 20:00 год. без присутності матері за місцем проживання батька ОСОБА_1 або в іншому громадському місці, надавши можливість ОСОБА_1 забирати дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з місця проживання або школи в дні побачень особисто;

- кожної п?ятниці кожного другої та четвертої неділі кожного місяця з 13:00 год. до 20:00 год. суботи без присутності матері за місцем проживання батька ОСОБА_1 або в іншому громадському місці, надавши можливість ОСОБА_1 забирати дитину з місця проживання або школи в дні побачень особисто;

- спільний відпочинок ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: спільне дозвілля батька з дитиною на державні свята на території України - почергово, а також на день народження самої дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 – в порядку чергування рік через рік та на день народження батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 з 13:00 год. до 20:00 год., під час літніх канікул 30 днів, зимових канікул 10 днів за домовленістю з матір?ю дитини ОСОБА_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 вересня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року змінено.

Визначено способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і спілкуванні з ним у формі зустрічей та спільного відпочинку за таким графіком:

- у другу суботу і неділю, четверту суботу і неділю кожного місяця з 15:00 години суботи до 16:00 години неділі, за місцем проживання батька, без присутності матері, з урахуванням стану здоров`я, бажання та розкладу дня дитини, надавши можливість ОСОБА_1 забирати дитину в дні побачень особисто з місця проживання чи перебування дитини, з обов`язковим поверненням дитини батьком до місця її проживання;

- спільний відпочинок ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день народження батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 з 13:00 години до 20:00 години, та кожного парного року на день народження дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у святкові дні, як: Новий Рік - з 15:00 години 31 грудня по 15:00 годину 01 січня; Різдво, Великдень, День незалежності України - з 12:00 години до 19:00 години, з урахуванням стану здоров`я дитини та його бажання, без присутності матері;

- щорічно під час літніх канікул, з метою оздоровлення та відпочинку дитини, протягом чотирнадцяти днів, та зимових канікул – протягом п`яти днів, без присутності матері, з урахуванням стану здоров`я, бажання та розпорядку дня дитини;

- безперешкодне вільне щоденне спілкування з сином ОСОБА_5 в телефонному режимі, в тому числі засобами відеозв`язку, які доступні для користування дитині та/або його батькові ОСОБА_1 , з урахуванням розпорядку дня дитини та її зайнятості (навчання в закладах освіти, відвідування гуртків, секцій тощо), стану здоров`я та бажання дитини щодо часу спілкування.

Установлено перехідний період до визначеного рішенням суду графіка: перші чотири зустрічі ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 проводити у другу та четверту неділю місяця – з 12:00 години до 17:00 години, за участю психолога/педагога, без присутності матері.

Вибір психолога та педагога визначається Службою у справах дітей Виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області.

Зобов`язано ОСОБА_1 під час спілкування із сином дотримуватися розпорядку його дня і режиму харчування, не допускати негативних розмов стосовно матері дитини та письмово або в електронній формі повідомляти ОСОБА_2 про намір забрати дитину під час канікул - не пізніше ніж за два тижні до початку спільного відпочинку.

Зобов`язано ОСОБА_2 на вимогу батька дитини надавати інформацію про місцезнаходження дитини, стан здоров`я, умови її життя, навчання та виховання.

За бажанням сина та за домовленістю між його батьками може бути погоджено додатковий час та порядок побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині рішення залишено без змін.

11 вересня 2026 року до апеляційного суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 - адвоката Луки Т. М. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій він зазначає, що до закінчення судових дебатів у вищезазначені справі ним заявлено, що додаткові докази витрат на професійну правничу допомогу, понесену зі сторони ОСОБА_1 будуть подані протягом п`яти днів після винесення рішення у справі.

Вказує на те, що зі сторони ОСОБА_1 понесено витрати на професійну правову допомогу у розмірі 44 000 грн, які слід стягнути з ОСОБА_2

18 вересня 2026 року від представник відповідача до суду апеляційної інстанції надійшло заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому він просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

Посилається на те, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 44 000 грн є завищеним та необґрунтованим.

Судові витрати на професійну правничу допомогу об`єктивно не можуть стягуватися з відповідача у повному розмірі, а підлягають обов`язковому пропорційному зменшенню у разі часткового задоволення позову.

Стороною позивача до заяви про стягнення понесених судових витрат не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичне понесення таких витрат. Зокрема, до матеріалів заяви не долучено ані рахунків, ані платіжних документів (квитанцій, платіжних доручень тощо), які б підтверджували факт оплати правової допомоги.

Заявлена до стягнення сума у розмірі 44 000 грн є не лише недоведеною, але й очевидно завищеною. Вона абсолютно не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності, особливо з огляду на те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі №727/2492/24 від 27 квітня 2026 року було задоволено лише частково, а в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2026 року відмовлено повністю. Намагання стягнути такий значний обсяг коштів за повної відсутності фінансових документів, які б підтверджували їх реальну сплату, та на підставі фіктивно складених документів вже після ухвалення постанови Чернівецького апеляційного суду, свідчить про штучне завищення витрат. Такий підхід прямо суперечить основним засадам цивільного судочинства щодо справедливого розподілу судових витрат, а тому вказана сума не підлягає стягненню і у задоволенні такої вимоги необхідно відмовити.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 2 частини 2, частини 8 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень ЦК України становить ціну такого договору.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18).

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

У зазначеній постанові також вказано, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стороною позивача під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції надано наступні докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу: договір №04/02.02.2024 від 02 лютого 2024 року про надання правової допомоги та представництво інтересів, укладеним між ОСОБА_1 та АО «Фавор»; акт виконаних робіт від 10 вересня 2026 року до договору №04/02.02.2024 від 02 лютого 2024 року про надання наступних робіт: представництво інтересів у Чернівецькому апеляційному суді, підготовка та подання процесуальних документів (апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 квітня 2026 року, апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м Чернівців від 11 травня 2026 року, клопотання від 01.06.2026, 02.06.2026, 03.06.2026, 09.07.2026, відзив на апеляційну скаргу, заперечення від 07.09.2026 року, участь адвоката у судових засіданнях, що становить разом 44 000 грн.

Так, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі №910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі №750/10242/20.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами ВС у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.

Відсутність окремого доказу фактичної сплати 44 000 грн не є підставою для відмови у їх розподілі, оскільки за пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України відшкодуванню підлягає вартість правничої допомоги, яка як сплачена, так і підлягає сплаті стороною. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц.

У постанові ВС від 12.04.2023 року у справі №127/9918/14-ц вказано, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності таких витрат (додаткова постанова ОП КЦС від 24.06.2024 у справі №712/3590/22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (Постанови ВС від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 01.06.2018 у справі №904/8478/16).

Згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 вересня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року змінено.

З урахуванням конкретних обставин справи, характеру спірних правовідносин, обсягу виконаної представником позивача роботи в суді апеляційної інстанції, попередньої обізнаності адвоката з матеріалами цієї справи, доводів ОСОБА_2 про неспівмірність заявлених витрат, критеріїв реальності, необхідності, обґрунтованості, розумності та співмірності витрат зі складністю справи і виконаними адвокатом роботами, а також пропорційної задоволених вимог, колегія суддів вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат у сумі 44 000 грн є завищеним у частині покладення його в повному обсязі на відповідачку та підлягає зменшенню до 10 000 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000 грн.

Керуючись статтями 137, 141, 246, 270, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_4 , про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 гривень у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя- доповідач І. М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

І. Н. Лисак