Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №611/467/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 611/467/25

провадження № 22-ц/818/4753/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

сторони справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Мушки Наталії Михайлівні , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 07 травня 2026 року ухвалене у складі судді Коптєва Ю.А., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» ( надалі ТОВ) звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 197727996 від 25.10.2021 у розмірі 87137,60 грн, а також просило стягнути судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ набуло права вимоги до ОСОБА_1 відповідно до договору факторингу. Тому має право на стягнення з останнього заборгованості , що утворилась внаслідок неналежного виконання ним зобов`язань за довгором кредиту спочатку перед первісним кредитором, а потім перед позивачем.

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 07 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», заборгованість за кредитним договором у розмірі 87137 гривень 60 копійок.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» понесені судові витрати у розмірі 2422 гривні 40 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на правничу допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) гривень.

Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Розмір нарахованих процентів за кредитним договором повністю узгоджується із розрахунком заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції адвокат Мушка Н.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги, а саме в частині повернення тіла кредиту у розмірі 22000 грн. та процентів за користування кредитом у межах строку кредитування у розмірі 990 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі, зробив висновки що суперечать дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Оскільки відповідно до Договору кредитної лінії № 197727996 від 25.10.2021 року строк кредитування становив 30 днів, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 звертався із заявою про продовження строку дії договору, погоджував пролонгацію, укладав додаткові угоди, підписував інші документи, проценти поза межами строку кредитування, а саме після 24.11.2021 року нараховувались безпідставно. Крім того, вказує, що розмір нарахованих відсотків не відповідає принципу співмірності та суперечить засадам добросовісності, розумності й справедливості, оскільки майже у три рази перевищує суму основного боргу. Також зазначила, що витрати на правничу допомогу у сумі 7000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та критерієм розумності, оскільки вказана справа не становить значного публічного інтересу та не є складною.

10 липня 2026 року від представника ТОВ «ФК «ЕЙС» - адвоката Сахарової О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій остання просить про відмову у задоволенні апеляційної скарги та про залишення без змін оскаржуваного рішення.

В обґрунтування відзиву вказує, що суд повно встановив обставини у справі та ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги зроблених судом висновків не спростовують. Виходячи з умов Кредитного договору, що був укладений між первісним кредитором та відповідачем, нараховані Відповідачу проценти за користування кредитом поза межами встановленого Кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення Відповідачем строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з Відповідача у повному обсязі. На обґрунтування співмірності витрат на правову допомогу, позивачем було долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином.

Так, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 25.10.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №197727996 на суму 22 000,00 грн. Так, відповідач за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору, після чого подав відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: серію та номер паспорту, код РНОКПП, адресу, електронну адресу, та номер телефону. Також відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV3ЕЕ28. Зокрема, 25.10.21 о 22:15:12 год. відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи, що є підтвердженням підписання договору.

Пунктами 1.3, 1.7, 1.8 договору встановлено, що кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 7250,00 грн одразу після укладення договору. Кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником («Дисконтний період»). Сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії, може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Відповідно до п.1.9.1 договору на період строку, визначеного п. 1.7 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 54,75 процентів річних, що становить 0,15 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Згідно пункту 1.12. сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах: 1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду.

Відповідно до п.1.12.2 сторони погодили що з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70% річних що становить 2,98% в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Згідно платіжного доручення від 25.10.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 22000 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 отримувач коштів ОСОБА_1 .

На виконання ухвали суду від 09.04.2026 АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надана відповідь, в якій зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 емітована картка № НОМЕР_2 ; номер телефону, який знаходиться в анкетних даних клієнта та є фінансовим номером: НОМЕР_3. Крім того, надана виписка про рух коштів по рахунку, з якої вбачається зарахування коштів 25.10.2021 у сумі 22000 грн.

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01.

Пунктом 2.1 договору факторингу передбачено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.п.1.3 Договору «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Пунктом 1.2 Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме Реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору).

Договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1 Договору).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 договору та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2). (а.с. 17-20).

28.11.2019 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №19 від 28.11.2019 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 що продовжила строк договору до 31.12.2020 року.

31.12.2020 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 170 від 25.01.2022 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 87137,60 грн.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01. відповідно до п.8.2 якого строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього договору, та закінчується 31.12.2024 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Предметом цього Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку (п. 4.1,4.2 договору).

Відповідно до платіжної інструкції від 22.12.2023 року №5279 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» сплатило ТОВ «Таліон Плюс» 3582331,73 грн в рахунок оплати за відступлення права вимоги згідно Реєстру прав вимоги №2 від 20.12.2023 року та договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023 до Договору: факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн" Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 87137,60 грн.

29.05.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОФ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 87137,60 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

В силу положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Судом першої інстанції встановлено та відповідачем не заперечується, що між сторонами 25.10.2021 було укладено кредитний договір № 197727996 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

При цьому ОСОБА_1 визнає наявність заборгованості за кредитним договором, а саме: за тілом кредиту у розмірі 22000 грн та процентами за користування кредитом у межах строку кредитування у розмірі 990 грн.

За цим Договором Товариство зобов`язується надати Позичальникові Кредит на суму 22000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.9 цього Договору.

Відповідно до п.1.7 договору Кредит надається (Договір укладається) строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником.

Відповідно до п.1.9.1 договору на період строку, визначеного н. 1.7 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 54,75 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом.

Відповідно до п.1.9.3 договору у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.7 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 722,70 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення).

У постанові Великої Палати ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 регламентовано, що відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитом проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідно до умов кредитного договору, позивач обґрунтовано нараховував проценти в межах строку, визначеного пунктами кредитного договору, що відображено у розрахунку заборгованості.

З розрахунків заборгованості ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 197727996 від 25.10.2021 вбачається, що заборгованість за період з 25.10.2021 по 25.01.2022 за тілом кредиту складає 22000 грн заборгованість за процентами 67 469,60 грн. Також вбачається що відповідачем здійснювалось часткове погашення за кредит, а саме: 24 листопада 2021 року було сплачено грошові кошти, які були зараховані в погашення заборгованості за процентами - 990 грн.

Згідно розрахунків заборгованості ТОВ «Таліон Плюс», кредитором в межах строку дії кредитного договору відповідно до п. 1.12.1 та 1.12.2 нараховувались проценти за ставкою 2.98% від суми кредиту з кожен день користування ним, та загальна сума заборгованості становить 87137, 60 грн, що складається з тіла кредиту - 22000 грн та процентів 65137, 60 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 197727996 від 25.10.2021, за період 29.05.2025 - 05.06.2025 р.р. заборгованість за тілом кредиту складає 22000 грн, заборгованість за процентами 65137,60 грн. Тобто ТОВ ФК ЕЙС не здійснював нарахування процентів передбачених умовами кредитного договору.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором 197727996 від 25.10.2021 повністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності розміру процентів є безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статтей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовами кредитного договору.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», колегія суддів констатує, що вказаний правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд зазначає, що як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач частково погашав заборгованість, а саме: 24.11.2021 - 990 грн, що свідчить про визнання факту укладання договору, отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається будь-яких порушень умов кредитного договору щодо порядку та строків нарахування заборгованості.

Крім того, відповідач не звертався до суду із відповідним позовом щодо визнання недійсним чи неукладеним кредитний договір чи будь-яких його умов.

Що стосується посилання апелянта на те, що розмір стягнутих з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн є завищеним та несправедливим, колегія суддів вважає його безпідставним з огляду на наступне.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Вартість виконаних робіт у суді першої інстанції згідно акту №2025923310 від 14.11.2025 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №07/04/25-02 від 07.04.2025 року становить 7000,00 грн. Крім Акту позивач на підтвердження понесених витрат на правничу професійну допомогу надав: договір про надання правової допомоги №29/05/25-01, який укладений між ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» та адвокатським бюро «Тараненко і партнери»; додаткову Угоду до Договору про надання правничої допомоги.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі та обсяг виконаної адвокатом роботи, при розгляді даної справи в суді, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судова колегія прийшла до висновку, що стягнення судом першої інстанції стягнення із ОСОБА_1 7000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є справедливим і співмірним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Мушки Наталії Михайлівні , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 07 травня 2026 року, - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді Ю.М. Мальований

О.В.Маміна