Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №953/210/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/210/25 Головуючий суддя І інстанції Глос М. Л.

Провадження № 22-ц/818/2508/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андренка Вячеслава Юрійовича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2025 року, у цивільній справі №953/210/25, за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

в с т а н о в и в:

10 січня 2025 року позивач через свого представника – адвоката Андренко В. Ю. звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та домоволодінням, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0380 Га, кадастровий номер 6310136600:08:001:0189 (далі «Земельна ділянка 1»). Даний будинок було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 10.09.2013 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (індексний номер 9184010 від 10.09.2013 року).

Позовна заява мотивована тим, що з земельною ділянкою позивача «Земельна ділянка 1» межує земельна ділянка, яка має кадастровий номер 6310136600:08:001:0185, площу 0,05 Га та знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (далі « АДРЕСА_3 ), яка перебуває у власності відповідача ОСОБА_2 . На земельній ділянці 2 розташований житловий будинок, побудований відповідачкою після 2016 року та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому частина житлового будинку побудована майже впритул до межі земельної ділянки позивача. Крім того, з іншого боку, на земельній ділянці кадастровий номер 6310136600:08:001:0010 за адресою: АДРЕСА_4 (далі – «Земельна ділянка 3») також зведений житловий будинок Відповідачки впритул до дерев`яної споруди Позивача.

Вказав, що за замовленням ОСОБА_1 експертами Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України проведено комісійну експертизу.

На вирішення експертизи були поставлені питання:

– Чи відповідає місце розташування житлового будинку АДРЕСА_2 , по відношенню до існуючих суміжних забудов, зокрема житловим будинкам АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 , вимогам будівельних та протипожежних норм та правил;

– Якщо не відповідає, то в чому полягає така невідповідність, визначити можливі варіанти усунення цих не відповідностей;

– чи можлива, з огляду на існуюче місце розташування житлового будинку АДРЕСА_2 .

У результаті проведених досліджень встановлено: місце розташування житлового будинку АДРЕСА_2 , по відношенню до існуючих суміжних забудов, зокрема житловим будинкам АДРЕСА_4 та 9 не відповідає вимогам будівельних та протипожежних норм та правил, а саме: п.п. 3.25, 3.13, 3.14, 3.22, таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудови міських і селищних поселень» та п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.6 «ДБН В 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва».

Усунення даних не відповідностей можливо шляхом перебудови житлового будинку АДРЕСА_2 за проектом організації, що має відповідний сертифікат Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з ціллю: доведення протипожежних розривів між стінами житлових будинків 8,9,7 у відповідність до вимог будівельних та протипожежних норм та правил, а саме: п.п. 3.25*, 3.13, 3.14, 3.22 таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудови міських і селищних поселень» та п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.6 «ДБН В 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»; влаштування безперешкодного проїзду загального користування безпосередньо до ділянки АДРЕСА_1 з боку АДРЕСА_1 завширшки не менш 3,5 м. у відповідності п. 3.22. п.2* додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування». Планування і забудови міських і селищних поселень».

Зазначив, що з цього приводу зазначено в дослідницькій частині висновку експертів зазначено, що відповідно до п.3.25 ДБН 360-92** для огляду за будинками та здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше одного метра. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Вимоги не були виконані, оскільки південно-східна стіна будинку АДРЕСА_2 збудована по межі земельних ділянок 8 та 9.

Відповідно до ДБН 360-92** 3.13 Відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм (розділ 10), протипожежних вимог (додаток 3.1). Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи треба приймати відстань (побутові розриви) не менше 15м, а заввишки в 4 поверхи і більше 20 м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків – не менше 15 м.

За результатами дослідження встановлено, що побутові розриви між будинками не забезпечені, а фактичні відстані складають між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 , що не відповідає вимогам вказаних ДБН (4) та (5).

Невиконання вимог будівельних та протипожежних норм, а саме ДБН 360-92** «Містобудування». Планування і забудови міських і селищних поселень» (4), ДБН В 1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва (5), збільшує ймовірність настання небезпечної події – пожежі і її наслідків. Відповісти на питання про безпечність експлуатації житлових будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 з огляду на існуюче місце розташування житлового будинку АДРЕСА_2 не уявляється можливим з причин, що викладені в дослідницькій частині висновку експертів.

Беручи до уваги місце розташування будинку АДРЕСА_2 та його близькість до суміжних забудов, зокрема житлових будинків АДРЕСА_6 , експерти зазначили, що таке розміщення не відповідає вимогам будівельних і протипожежних норм. Це обмежує можливість пожежно-рятувальних підрозділів ефективно діяти у разі пожежі, ускладнює проведення аварійно-рятувальних робіт і загалом збільшує ризики виникнення небезпечних ситуацій. У відповіді на питання щодо безпечності експлуатації житлового будинку АДРЕСА_1 , експерти вказали, що з урахуванням наявної забудови та фактичного розташування будинку АДРЕСА_2 , ситуація є небезпечною. Існує ймовірність виникнення подій із негативними наслідками, зокрема пожеж, що становить ризик для мешканців та їхнього майна.

Стверджує у позовній заяві, що здійснюючи будівництво на земельній ділянці 2, відповідачка не дотрималась існуючих вимог будівельних та протипожежних норм, а саме ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудови міських і селищних поселень» (4), «ДБН В 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» (5), що в свою чергу створює небезпеку настання небезпечної події – пожежі і її наслідків та унеможливлює безпечну експлуатацію існуючих будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 . Порушення протипожежних вимог несе в собі потенційну загрозу життю, здоров`ю та майну позивача та власнику будинку АДРЕСА_4 .

Наведені порушення державних будівельних норм перешкоджають йому у користуванні власною земельною ділянкою, оскільки його будинок знаходиться майже впритул до сусідського, відстань між домоволодіннями украй мала, і на випадок надзвичайної ситуації, яка може призвести до пожежі, до будинку не зможе проїхати пожежна техніка.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та домоволодінням, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом перебудови житлового будинку АДРЕСА_2 за проектом організації, що має відповідний сертифікат Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово – комунального господарства України, а саме: Привести, за власний рахунок, протипожежні розриви між стінами житлових будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_4 у відповідність до вимог будівельних та протипожежних норм та правил, а саме: п.п. 3.25*; 3.13; 3.14; 3.22; таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92**«Містобудування. Планування і забудови міських і селищних поселень» [4], та п.п. 5.1; 5.2; 5.3; 5.6 «ДБН В 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» [5].

Влаштувати за власний рахунок безперешкодний проїзд загального користування безпосередньо до ділянки АДРЕСА_1 з боку АДРЕСА_1 завширшки не менш 3,5 м. у відповідності п. 3.22; п.2* додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудови міських і селищних поселень»[4].

У разі неможливості проведення перебудови будинку АДРЕСА_2 за для приведення у відповідність до вимог будівельних та протипожежних норм та правил, зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та домоволодінням, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (дев`ять) шляхом знесення, за власний рахунок, будинку АДРЕСА_2 .

Стягнути з Відповідачки на її користь понесені витрати по справі.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 -адвокат Андренко Вячеслав Юрійович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовільнити в повному обсязі. Стягнути з Відповідачки на користь понесені витрати по справі. Додаток: Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Щодо висновку суду про те, що позивачем не доведено належності позивачу на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:001:0189, розташованого на ній будинку з надвірними будівлями і спорудами, що по АДРЕСА_1 .

З приводу належності позивачу на праві власності земельної, вказав, що обставини належності вказаної земельної ділянки та будинку саме позивачу не є предметом позову та жодним чином не заперечувались відповідачем та її представником. Незважаючи на те, що дані обставини не оспорювались, за для належного та повного з`ясування всіх обставин справи, позивачем у судовому засіданні 05.08.2025 року, особисто було заявлено клопотання про долучення Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна до матеріалів справи. Слід зазначити, що позивач 05.08.2025 року особисто приймав участь у судовому розгляді, вперше, а тому раніше не мав змоги долучити до матеріалів справи вказану інформацію. В розпорядженні представника позивача документи, що підтверджують право власності позивача на вказане майно були відсутні. Судом заявлене клопотання залишено без задоволення, що в свою чергу призвело до помилкових висновків суду про недоведеність належності позивачу на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:001:0189 та розташованого на ній будинку з надвірними будівлями і спорудами, що по АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи наявні висновки експерта, враховуючи висновки експертів будинок АДРЕСА_2 вважаються самочинним будівництвом, збудована по межі земельних ділянок 8 та АДРЕСА_1 , що перешкоджає позивачу користуватись земельною ділянкою та облаштовувати її на свій розсуд, зокрема встановленню паркану. Натомість судом першої інстанції при постановлені рішення не надана належна оцінка вказаним доказам та доводам, не відображено в рішенні підстав їх не прийняття або відхилення. Суд в своєму рішенні обмежився загальними фразами та заначив, що на його думку відхилення ширини зазначених вище розривів від нормативно визначеного становить менше 3 м. За таких обставин суд не вважає переконливими доводи позивача про те, що вказане відхилення є настільки значним, що може істотно вплинути на його безпеку, і що пропорційним та співмірним заходом захисту його порушеного права є зобов`язання відповідачки знести житловий будинок або здійснити його перебудову.

У письмовому відзиві представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Вказав, що Позивачем не надано жодного належного доказу права власності на об`єкт нерухомості при поданні позову; не усунуто цей недолік у встановлені законом процесуальні строки; лише на стадії судових дебатів було здійснено спробу подання правовстановлюючого документа без належного обґрунтування причин його несвоєчасного подання. Представник Позивача намагається ввести суд в оману, зазначаючи, що Відповідачкою та її представником жодним чином не заперечувались обставини належності земельної ділянки та будинку саме Позивачу, оскільки, у відзиві на позовну заяву стороною Відповідачки зазначався факт того, що Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження належності цього майна Позивачу. Також данні обставини ставилися під сумнів і судом і представником Відповідачки під час розгляду справи у судових засіданнях, що передували останньому судовому засіданню, яке відбулося 05.08.2025 року в якому було прийняте судове рішення.

Звертає увагу суду на те, що у відзиві на позовну заяву акцентувалась увага на тому, що до позовної заяви не надано жодного документу, що посвідчує право власності Позивача на земельну ділянку. Натомість, в обґрунтування позовних вимог додано лише один доказ, а саме –примірник висновку експертів № КСЕ-19/121-24/1592 від 14.05.2024 року, який було складено в межах розгляду цивільної справи № 953/1434/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, а саме – знести житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що розглядалась Київським районним судом м. Харкова та була залишена без розгляду ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 липня 2024 року.

Зауважує, що на судове засідання 06.06.2025 року ані Позивач, ані представник позивача не з`явились, про причину неявки суду не повідомили. Судом, з метою повного дотримання процесуальних вимог, на обговорення ставилось питання щодо наявності будь-яких клопотань у сторін, а також питання щодо повідомлення сторонами про всі відомі обставини та докази. Під час судового засідання, яке відбулось 19.06.2025 року судом ставилось питання про наявність чи відсутність у сторін будь-яких клопотань. Представником Позивача було заявлено про відсутність з його боку клопотань. В тому числі щодо необхідності долучення до матеріалів справи яких би то ні було правовстановлюючих документів, а також доказів належності Позивачу майна, предметом спору якого є позовна заява. Нею, як представником Відповідачки, було зауважено на тому, що в матеріалах справи підтвердження права власності на будинок Позивача відсутнє. Судом на адресу представника Позивача ставилося питання щодо документів що підтверджують право власності, на яке представник позивача просив оголосити перерву для надання витягу про право власності. На питання суду про те, з яких причин ані Позивачем, ані його представником не було надано правовстановлюючого документу разом з позовом, а також на стадії підготовчого провадження представник Позивача заявив, що він вважав що це не є предметом спору і право власності не оспорюється, а також те, що він не вбачав, що в цьому є необхідність і що цей факт буде оспорюватися. Тобто, сторона Позивача, самонадіяно, не вважала за необхідне підтверджувати наявність права власності, сподіваючись, що оскільки стороні Відповідачки, нібито, за замовчуванням, в силу наявності в минулому інших судових спорів між цими ж сторонами, мало бути достеменно відомо про належність права власності Позивачу будинку та земельної ділянки, а також про відсутність факту відчуження цього майна (його частини) третім особам.

Права власності не доведено в суді.

Звертає увагу суду на те, що в проміжок часу між судовими засіданнями 19.06.2025 року та 05.08.2025 року з боку сторони Позивача були відсутні спроби долучення будь-яких правовстановлюючих документів разом з клопотанням та належним обґрунтуванням поважності пропущення процесуальних строків та підставами для їх пропущення. Позивач не довів наявність права, яке підлягає захисту. Лише під час останнього судового засідання 05.08.2025 року Позивач в усному порядку, заявив клопотання про долучення додаткового доказу, при цьому, без належного обґрунтування причин несвоєчасного подання такого доказу.

Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у прийнятті такого доказу.

Зазначено, що позов про усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов) можливий виключно за умови доведення: наявності права власності або іншого речового права; факту його порушення. Подання доказів на стадії дебатів порушує принцип змагальності сторін, визначений ст. 12 ЦПК України, відповідно до якого, сторони мають рівні права щодо подання доказів та їх дослідження. Подання доказу на стадії дебатів позбавляє іншу сторону можливості належним чином його дослідити, унеможливлює подання заперечень та створює процесуальну нерівність сторін. Дії позивача мають ознаки зловживання процесуальними правами.

Вказано, що подання на стадії апеляційного провадження в якості доказу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є неможливим. Такий доказ не має прийматися судом до уваги.

Звертає увагу суду на те, що єдиним доданим до позовної заяви доказом є примірник висновку експертів № КСЕ-19/121-24/1592 від 14.05.2024 року, який було складено в межах розгляду іншої цивільної справи – № 953/1434/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, а саме – знести житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що розглядалась Київським районним судом м. Харкова та була залишена без розгляду ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 липня 2024 року. Наданий висновок експертів не є належним та допустимим доказом у даній справі. Відповідно до приписів ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. Висновок експерта є самостійним процесуальним джерелом доказів, яке не має ніяких переваг у доказовому значенні перед іншими процесуальними джерелами і не є обов`язковим для суду. Він підлягає ретельній перевірці й оцінці на загальних підставах. Не допускається також використання висновків судової експертизи, проведеної в іншій судовій справі. Однак якщо в іншій судовій справі судовою експертизою доведені певні обставини, які встановлені в рішенні суду, то ці обставини можуть мати преюдиціальне значення. Але в судовій справі, в межах якої було надано Висновок експертів, рішенням суду не було встановлено жодних обставин, оскільки зазначена судова справа була залишена без розгляду. Відповідно до правової позиції, викладеній в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (14-270цс19) – висновок експерта не є належним та допустимим доказом якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що такий висновок підготовлено для подання до суду. У Висновку експертів, наданому Позивачем не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду.

Всупереч зазначеному в позовній заяві твердження представника Відповідача щодо того, що ним не було подано іншого позову до цього ж відповідача, з тим саме предметом та з тих саме підстав, звертаємо увагу суду на те, що Позивачем ОСОБА_1 вже подавалася до суду позовна заява з вимогою, як і в п. 3 цього позову, а саме – вимогою про знесення будинку АДРЕСА_2 , яка розглядалась Київським районним судом м. Харкова в межах справи № 953/1434/20.

Окрім того, звертаємо увагу суду на те, що під час розгляду Київським районним судом м. Харкова справи № 953/1434/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання знести житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 02.11.2020 року було призначено та проведено Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу та направлено до суду висновок експерта № 19099/9188-9195 від 30.05.2022 року (далі –Експертиза).За результатами проведення будівельно-технічного дослідження, експерт

прийшов до наступних висновків:

На 1 питання «Чи мають місце відхилення між площею і межами фактичного користування земельною ділянкою № 6310136600:08:001:0185 (земельна ділянка ОСОБА_2 ) за адресою: АДРЕСА_2 і площею і кордонами, які вказані в правовстановлюючих документах?», наведено наступний висновок (абз. 1 стор. 12 Експертизи): «…визначити наявність або відсутність відхилення між площею та межами фактичного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:08:001:0185 за адресою: АДРЕСА_2 та межами в правовстановлюючих документах не надається можливим.»

На 2 питання: «Чи відповідає місце розташування житлового будинку літ«Ю-2», розташованого на земельній ділянці 6310136600:08:001:0185 за адресою: АДРЕСА_2 по відношенню до житлового будинку АДРЕСА_1 та його споруд вимогам будівельних норм та правил?»,наведено наступний висновок (абз.1 стор. 23 Експертизи): «…Місце розташуванняжитлового будинку літ «Ю-2», розташованого на земельній ділянці зкадастровим номером 6310136600:08:001:0185 за адресою: АДРЕСА_2 по відношенню до житлового будинку літ. «З-2» по АДРЕСА_1 та його споруд, в основному відповідає

вимогам будівельних норм та правил».

На 3 питання: «Якщо не відповідає, то в чому полягає така невідповідність, визначити можливі варіанти усунення цих невідповідностей?»наведено наступний висновок (абз.1 стор 23 Експертизи): «…Не відповідність полягає у відступі від передбачених ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень» /15.6/ та ДБН Б.2.2.-12.:2019 «Планування і забудова територій» /15.8/ протипожежних відстаней між житловими будинками. Запропоновано варіанти усунення цієї невідповідності».

На 4 питання: «Чи можливо, з огляду на існуюче місце розташування житлового будинку АДРЕСА_2 , безпечна експлуатація житлового будинку АДРЕСА_1 ?» наведено наступний висновок (абз.5 стор. 24 Експертизи): «З огляду на існуюче місце розташування житлового будинку літ. «Ю-2» на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:001:0185 по АДРЕСА_2 , за умов викладених у дослідженні, можлива безпечна експлуатація житлового

будинку літ. «З-2» та його споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:001:0189 по АДРЕСА_1 ». Отже, зазначені порушення не є істотними!

Колегія суддів відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належності позивачу на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:001:0189, розташованого на ній будинку з надвірними будівлями і спорудами, що по АДРЕСА_1 ; -здійснення йому відповідачкою дійсних реальних перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, які були б зумовлені неповною формальною відповідністю розташування будинку ОСОБА_2 на земельній ділянці вимогам ДБН; -пропорційність і співмірність застосування такого способу захисту права, яке позивач вважає порушеним, як зобов`язання відповідачки знести житловий будинок або здійснити його перебудову.

Позовна вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 зобов`язати її знести житловий будинок літ. «Ю-2», розташований за адресою: АДРЕСА_2 , вже була предметом розгляду суду у справі № 953/1434/20. У зазначеній справі на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 02.11.2020 року Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» було проведено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок №19099/9188-9195 від 30.05.2022 року. Вказану вимогу у справі № 953/1434/20 Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 08.07.2024 року залишив без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України у зв`язку з повторним неприбуттям до суду позивача та його представника. Вказане на думку суду викликає обґрунтовані сумніви у добросовісності процесуальної поведінки ОСОБА_1 під час звернення до суду, а тому необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з необґрунтованістю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Статтею 375 чинного ЦК України передбачено право власника на забудову земельної ділянки. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Разом із тим, статтею 376 цього Кодексу встановлені правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила будівництво. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок щодо застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, підстав для відступу від якого не встановлено.

Європейській суд з прав людини по справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга N 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року, справа № 458/1173/14-ц, провадження № 61-13282св18.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 допозовної заяви не долучено жодних документів на підтвердження його права власності на житловий будинок літ. «3-2» з надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0380 га, кадастровий номер 6310136600:08:001:0189, і зазначену земельну ділянку.

Також не навів позивач і жодних обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому надати суду такі документи, і клопотань про витребування їх судом не заявляв.

За наведених обставин суд позбавлений процесуальних повноважень самостійно вживати заходів для одержання відповідних доказів, адже такі дії суперечили б засаді змагальності цивільного судочинства.

Як роз`яснено у п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, позивачем не доведено, що він є власником наведеної вище земельної ділянки і розташованих на ній будівель, а отже, і вправі звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні цими об`єктами нерухомого майна згідно зі ст. 391 ЦК України.

Позов мотивований тим, що будинок, який належить відповідачу, збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил, що порушує його права, оскільки відстань між будинками, які належать сторонам, не відповідає будівельним нормам.

На підтвердження своїх вимог до позовної заяви ОСОБА_1 надано єдиний доказ – висновок експертів Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № КСЕ-19/121-24/1592 від 14.05.2024 року.

Згідно з цим висновком місце розташування житлового будинку АДРЕСА_2 , по відношенню до існуючих суміжних забудов, зокрема житловим будинкам 7 та 9 не відповідає вимогам будівельних та протипожежних норм та правил, а саме: п.п. 3.25, 3.13, 3.14, 3.22, таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудови міських і селищних поселень» та п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.6 «ДБН В 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва». Усунення даних не відповідностей можливо шляхом перебудови житлового будинку АДРЕСА_2 за проектом організації, що має відповідний сертифікат Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з ціллю: доведення протипожежних розривів між стінами житлових будинків 8,9,7 у відповідність до вимог будівельних та протипожежних норм та правил, а саме: п.п. 3.25*, 3.13, 3.14, 3.22 таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудови міських і селищних поселень» та п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.6 «ДБН В 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»; влаштування безперешкодного проїзду загального користування безпосередньо до ділянки АДРЕСА_1 з боку АДРЕСА_1 завширшки не менш 3,5 м. у відповідності п. 3.22. п.2* додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування». Планування і забудови міських і селищних поселень». Невиконання зазначених будівельних і протипожежних норм, а саме: ДБН 360-92**»Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», «ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» збільшує ймовірність настання небезпечної події – пожежі та її наслідків (а. с. 7–23).

Разом із тим, з огляду на положення ч. 2 ст. 89 ЦПК України висновок експерта, як і жодний інший доказ, не має для суду наперед встановленої сили, а оцінюється у сукупності і взаємозв`язку з іншими засобами доказування.

Жодних інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач не надав.

Під час розгляду справи у судовому засіданні ОСОБА_1 не зміг навести конкретних аргументів, чим саме йому перешкоджає формально неповна відповідність розташування будинку відповідачки вимогам п. п. 3.25, 3.13, 3.14, 3.22, таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92** користуватися своєю земельною ділянкою та будинком з надвірними спорудами. Позивач обмежувався загальними фразами про те, що бажає, щоб все було облаштовано «відповідно до закону». Крім цього, зазначив, що через надто вузькі протипожежні розриви між будинками у разі виникнення пожежі проїзд спеціальної техніки ДСНС до його будинку буде ускладнений.

Згідно з мотивувальною частиною висновку експертизи за наведеними вище вимогами ДБН 360-92** мінімальна ширина протипожежних розривів між будинками повинна становити 8 м, тоді як фактична між будинком його та ОСОБА_2 – 5,38-5,54 м (а. с. 12).

Тобто відхилення ширини зазначених вище розривів від нормативно визначеного становить менше 3 м.

Однак, доводи позивача про те, що зазначене відхилення є настільки значним, що може істотно вплинути на його безпеку, і що пропорційним та співмірним заходом захисту його порушеного права є зобов`язання відповідачки знести житловий будинок або здійснити його перебудову, не є переконливими.

Крім того, позовна вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 зобов`язати її знести житловий будинок літ. «Ю-2», розташований за адресою: АДРЕСА_2 , вже була предметом розгляду суду у цивільній справі № 953/1434/20. У зазначеній справі на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 02.11.2020 року Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» було проведено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок № 19099/9188-9195 від 30.05.2022 року.

За результатами наведеного експертного дослідження визначити наявність або відсутність відхилення між площею та межами фактичного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:08:001:0185 за адресою: АДРЕСА_2 та межами в правовстановлюючих документах не надається можливим. Водночас у ході цього дослідження експерти встановили, що місце розташування житлового будинку літ «Ю-2», розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:001:0185 за адресою: АДРЕСА_2 по відношенню до житлового будинку літ. «З-2» по АДРЕСА_1 та його споруд, в основному відповідає вимогам будівельних норм та правил. Що стосується невідповідності протипожежних відстаней між будинками передбаченим ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень» та ДБН Б.2.2.-12.:2019 «Планування і забудова територій», то такі не виключають безпечної експлуатації житлового будинку літ. «З-2» та його споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:001:0189 по АДРЕСА_1 (а. с. 43–56).

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що "…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови".

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Отже, побудова об`єкту нерухомості з істотним порушенням будівельних норм та правил є самостійною ознакою самочинного будівництва, а виникнення на нього права власності не позбавляє права зацікавленої особи, права якої порушено, на знесення такого будівництва та обов`язку особи. Що здійснила таке будівництво його знесення при порушені прав інших осіб та при неможливості його перебудови.

Згідно ст. 376 ЦК України знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №458/1173/14-ц.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17.

Відповідно до пункту 3.25* Державних будівельних норм України 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1, 0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Згідно з підпунктом 6.1.41 пункту 6.1 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій" при розміщенні будинків в кварталах, забудова яких історично склалася, для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1, 0 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок, або взаємоузгоджене водовідведення згідно з вимогами [ДБН. 1.1-25].

Посилання позивача на ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та виходив з того, що при визначенні розміру земельної ділянки для обслуговування житлового будинку необхідно виходити з чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм, правил, враховувати у кожному окремому випадку відповідні критерії розміщення житлового будинку, його характеристики, проектну документацію міста, району міста тощо, але в будь-якому випадку такий розмір не може бути меншим, ніж один метр до бічної межі ділянки від найбільш виступної конструкції стіни будівлі.

Відповідно до ДБН 360-92** 3.13 Відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм (розділ 10), протипожежних вимог (додаток 3.1). Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи треба приймати відстань (побутові розриви) не менше 15м, а заввишки в 4 поверхи і більше 20 м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків – не менше 15 м.

За результатами дослідження встановлено, що побутові розриви між будинками та фактичні відстані складають між будинками 8 та 9 по вул. Лазьківка-Лужок у м. Харкові 5,38-5,54 м.

Отже, заявлений позов є необґрунтованим.

Сам по собі факт відсутності пожежного проїзду чи недотримання протипожежних відступів сусідньої будівлі є порушенням публічного законодавства, але для задоволення позову приватної особи суд вимагає доказів того, що це створює фактичні перешкоди у користуванні чи реальну загрозу майну позивача.

Отже, невідповідність забудови вимогам ДБН не є достатньою підставою для її знесення за вимогою суміжного землевласника.

Окремо, колегія суддів звертає увагу, що долучена позивачем Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, вже до апеляційної скарги (а.с.113), не може бути прийнята до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За пунктом 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, які вона довела. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і на засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд має врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно реалізовувати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати висновок в ухвалі за наслідками обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18).

Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках:

якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування;

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду;

додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції;

суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи;

суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо);

є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17).

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) зазначено, що Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))».

ОСОБА_4 не обґрунтовано та не доведено неможливість подання вказаних доказів, які документами, що перебували у позивача та до яких він мав безперешкодний доступ впродовж всього розгляду справи в суді першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не приймає надані позивачем невчасно з власної вини вищевказані докази.

Таким чином, враховуючи не наведення апелянтом поважності причин неподання відповідного доказу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 367 ЦПК України і також такі не були заявлені стороною позивача при зверненні з апеляційною скаргою до суду.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що позивач вже звертався з подібним позовом до суду вдруге та заявляв позовну вимогу про знесення житлового будинку відповідача або здійснення його перебудову, при цьому не довів обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08.07.2024 року у справі № 953/1434/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України у зв`язку з повторним неприбуттям до суду позивача та його представника (а.с.40-41) та згідно даних ЄДРСР набрала законної сили 08.07.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120478315).

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андренка Вячеслава Юрійовича –залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2025 року-залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді колегії Ю.М.Мальований.

О.В.Маміна.