Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №206/3446/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3390/26 Справа № 206/3446/25 Суддя у 1-й інстанції - Поштаренко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №206/3446/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року,ухвалене у складі судді Поштаренко О.В., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року представник позивача - адвокат Бойко П.Ю. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду міста Дніпра з позовом до ДМР про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна бабуся позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , яка залишили на ім?я позивача заповіт на все майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_2 , посвідчений ОСОБА_4 завідуючою Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 22 квітня 1997 року за реєстром №1-745 та заповіт на земельну ділянку для ведення садівництва, що розташована на території садівничого товариства «Родничок», посвідчений Гайворонською Т.О., державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори 29 жовтня 2020 року за реєстром №3-885.

Вказує, що після початку збройної агресії проти України і введення воєнного стану на території України, 11 березня 2022 року позивач разом з бабусею ОСОБА_3 була вимушена покинути територію України та поїхати до Республіки Польща, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України для виїзду за кордон.

Зазначає, що 13 липня 2022 року ОСОБА_3 повернулась до України, а позивач виїхала до Сполучених Штатів Америки, де проживає її родина.

Зауважує, що про наявність заповітів позивачці відомо не було. У березні 2025 року мати позивача повернувшись з США в Україну випадково серед речей бабусі знайшла документи, серед яких заповіт, посвідчений Румянцевою Л.І. завідувачкою Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 22 квітня 1997 року за реєстром №1-745 та заповіт, посвідчений Гайворонською Т.О. державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори від 29 жовтня 2020 року за реєстром №3-885.

Вказує, що з липня 2022 року позивач зі своєю родиною перебуває на території Сполучених Штатів Америки на підставі наданого українцям гуманітарного паролю «parole united for ukraine».

Звертає увагу, що 18 червня 2024 року задля можливості виїзду за межі США позивачем було подано заяву про видачу проїзного документа №I0E0926429302 від 18 червня 2024 року, на сьогоднішній день проїзний документ видано не було. Виїзд зі Сполучених Штатів Америки без отримання проїзного документа призведе до втрати позивачем статусу гуманітарного пароля та можливості повернутись до своєї родини у США.

Зауважує, що у зв`язку з необізнаністю про наявність заповіту, встановлений законом шестимісячний строк позивач не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

У зв`язку з чим просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 тривалістю в два місяці, з дня набрання рішенням законної сили.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бойко П.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи, невірного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.

Зазначає, що після смерті бабусі, у позивача був дуже важкий морально-психологічний стан і про заповіт, посвідчений Румянцевою Л.І. завідувачкою Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 22 квітня 1997 року за реєстром №1-745 та заповіт, посвідчений Гайворонською Т.О., державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори 29 жовтня 2020 року за реєстром №3 885, позивачу відомо не було.

Звертає увагу, що лише у березні 2025 року мати позивача повернувшись з США в Україну випадково серед речей бабусі знайшла документи, серед яких заповіт, посвідчений Румянцевою Л.І. завідувачкою Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 22 квітня 1997 року за реєстром №1-745 та заповіт, посвідчений Гайворонською Т.О., державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори 29 жовтня 2020 року за реєстром №3 885.

Зазначає, що узв`язку з неможливістю виїхати зі Сполучених Штатів Америки без отримання проїзного документа та необізнаністю про наявність заповіту, у встановлений законом шестимісячний строк позивач не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Зауважує, що незадоволення позову про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини зумовить перехід права власності на спадкове майно до держави в особі органу місцевого самоврядування на території якого воно знаходиться.

Звертає увагу, що суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність порушеного права та передчасність звернення до суду, проте позивач не погоджується з таким висновком, оскільки ч.3 ст.1272 ЦК України не ставить можливість звернення до суду у залежність від попереднього звернення до нотаріуса чи отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Такий підхід суду є результатом неправильного застосування норм матеріального права.

Вказує, що суд дійшов висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини не мають характеру об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, а отже не можуть визнаватися поважними. Позивач не погоджується з таким висновком, оскільки суд першої інстанції здійснив формальний та вибірковий аналіз доказів, не врахувавши їх сукупності та взаємного зв`язку, що суперечить вимогам статті 89 ЦПК України. Суд безпідставно применшив значення обставин воєнного стану, вимушеної міграції та правового статусу позивача за кордоном, які істотно ускладнили або фактично унеможливили своєчасне вчинення спадкових дій.

Зазначає, що суд ототожнив необізнаність про заповіт з пасивною поведінкою спадкоємця, яка, на думку суду, не може визнаватися поважною причиною пропуску строку.

Отже, суд першої інстанції безпідставно поклав на позивача обов`язок передбачати існування заповіту та вчиняти активні дії щодо прийняття спадщини, не усвідомлюючи наявності у себе відповідного спадкового права.

Звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов висновку, що належними відповідачами у справі є спадкоємці першої черги, а не орган місцевого самоврядування. Позивач не погоджується з таким висновком, оскільки суд не врахував, що спадкова справа після смерті спадкодавця не відкривалася, спадщина жодним спадкоємцем не приймалася, що підтверджується відповіддю Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори №482/01-16 від 23 липня 2025 року, а отже існує реальна можливість визнання спадщини відумерлою. За таких обставин саме орган місцевого самоврядування є належним відповідачем у спорі, що підтверджується положеннями статті 1277 ЦК України та судовою практикою Верховного Суду.

У зв`язку з чим просить рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року у справі №206/3446/25 - скасувати. Прийняти нове рішення у справі, яким визначити ОСОБА_1 додатковий строк у два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник відповідача ДМР - ОСОБА_5 скориставшись своїм правом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

Зазначає, що позивач не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавиці, відповідно, нотаріусом не виносилася постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку. Відсутність звернення до нотаріуса та, як наслідок, відсутність постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, свідчить про відсутність порушеного права позивача на даному етапі.

Вказує, що сам по собі факт перебування за кордоном не позбавляє особу можливості звернутися до нотаріуса з належно оформленою заявою. Законодавство України передбачає можливість подання заяви про прийняття спадщини поштою або через представника за довіреністю, в тому числі, якщо спадкоємець перебуває за кордоном.

Звертає увагу, що зазначені позивачем складнощі з отриманням проїзного документа для виїзду з США та ризик втрати статусу гуманітарного паролю не є причинами, які безпосередньо унеможливлювали подання заяви до нотаріуса в Україні протягом встановленого строку.

Вважає, що позивачем не доведено факту порушення її права, оскільки вона не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та, відповідно, не отримувала відмови у вчиненні нотаріальної дії. Звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку можливе лише після фактичного пропуску строку та встановлення нотаріусом факту неможливості прийняття спадщини позасудовим шляхом. Причини, на які посилається позивач як на поважні для пропуску строку (виїзд за кордон, морально-психологічний стан, необізнаність про заповіти, складнощі з виїздом із США), не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, що виключали б можливість вчинення дій з прийняття спадщини у встановлений законом строк, враховуючи наявні засоби комунікації та можливості подачі заяви через представника або поштою.

У зв`язку з чим, просила прийняти постанову, якою залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 20 грудня 2025 року без змін.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бойко П.Ю. в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача ДМР - Терещенко А.В. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.

Позивач в судове засідання апеляційного суду не з`явилась про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. В судовому засіданні був присутній її представник, який не заперечував проти розгляду справи за відсутності озивача.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 19 листопада 2022 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років.

Відповідно до заповіту складеного ОСОБА_3 , посвідченого Румянцевою Л.І. завідувачкою Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 22 квітня 1997 року за реєстром №1-745, остання заповіла позивачці все майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно заповіту посвідченого Гайворонською Т.О., державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори 29 жовтня 2020 року за реєстром №3-885 ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , земельну ділянку для ведення садівництва, що розташована на території садівничого товариства «Родничок».

З договору купівлі-продажу від 24 грудня 1996 року вбачається, що між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено договір відповідно до якого остання придбала у власність квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Як вбачається з листа № 206/3446/25 від 25 червня 2025 року Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , востаннє виїхала з території України 26 березня 2022 року.

Відповідно до відповіді Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори №482/01-16 від 23 липня 2025 року, спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не відкривалась, та згідно перевірки у Спадковому реєстрі спадкова справа - відсутня.

Як вбачається з гуманітарного талону 1-131 UHP Reporole Approval відповідно до якого служба громадянства та імміграції США схвалила заяву на новий період умовно-дострокового звільнення або повторне звільнення відповідно до розділу 212(d)(5) Закону про імміграцію та громадянство, щоб залишитися в Сполучених Штатах (форма I-131).

Допитана під присягою в якості свідка позивач суду показала, що її бабуся ОСОБА_3 , фактично замінила їй маму, оскільки її мама весь час працювала.

В березні 2022 року, в зв`язку із військовою агресією позивач разом із бабусею переїхали до Польщі. В липні 2022 року ОСОБА_3 повернулася до України, а позивач разом з дитиною переїхали до Сполучених Штатів Америки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла у віці 80 років. У ОСОБА_3 є дві доньки: одна з них мама позивача, яка на протязі приблизно 10 років проживає в США, друга донька проживає в Норвегії, проте вони не спілкуються.

У березні 2025 року мати позивача, повернувшись з США в Україну, випадково серед речей бабусі знайшла документи, серед яких заповіт, посвідчений Румянцевою Л.І. завідуючою Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 22 квітня 1997 року за реєстром №1-745 та заповіт, посвідчений Гайворонською Т.О. державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори від 29 жовтня 2020 року за реєстром №3-885.

Нею було подано заяву про видачу проїзного документа №I0E0926429302 від 18 червня 2024 року, на сьогоднішній день проїзний документ видано не було.

Позивачу та його представнику в судовому засіданні було роз`яснено право на заміну відповідача на належних, тобто на спадкоємців першої черги, а саме на дочок спадкодавця.

Позивач та її представник даним правом не скористалися, вважали, що належним відповідачем є Дніпровська міська рада.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимог, оскільки наведені позивачем причини пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини не є поважними, які при цьому не доведені суду належними доказами, а тому вимоги позивача про надання додаткового строку для подання заяви є безпідставними.

Окрім цього, заява про прийняття спадщини взагалі не подавалась позивачем, натомість було подано заяву про надання додаткового строку на прийняття спадщини, що суперечить ч.1 ст.1269 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець, який бажає прийняти спадщину має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Також, суд дійшов висновку, що позов подано до неналежного відповідача, оскільки як було встановлено з допиту свідка ОСОБА_1 , у спадкодавця лишилося дві доньки, які є спадкоємцями першої черги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Наслідки пропуску строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

Відповідно до пункту 2.1. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, у редакції, чинній на час відкриття спадщини, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

Відповідно до пунктів 3.3 - 3.6 вказаного Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.

Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 523/4713/19 (провадження № 61-10052св23).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право, за клопотанням позивача, до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом суд, до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача, замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Вказаний висновок викладений зокрема у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі № 140/871/16-ц (провадження № 61-38046св18), від 15 січня 2020 року по справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18).

Разом з тим обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину тощо.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 423/2673/12 (провадження № 61-9341св21).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як було встановлено, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 19 листопада 2022 року, встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років.

Відповідно до заповіту складеного ОСОБА_3 , посвідченого Румянцевою Л.І. завідувачкою Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 22 квітня 1997 року за реєстром №1-745 остання заповіла позивачці все майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно заповіту посвідченого Гайворонською Т.О., державним нотаріусом Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори 29 жовтня 2020 року за реєстром №3-885 ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 земельну ділянку для ведення садівництва, що розташована на території садівничого товариства «Родничок».

Відповідно до відповіді Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори № 482/01-16 від 23 липня 2025 року спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не відкривалася, та згідно перевірки у Спадковому реєстрі спадкова справа – відсутня.

Встановлено, що заява про прийняття спадщини позивачем взагалі не подавалась, натомість було подано заяву про надання додаткового строку на прийняття спадщини.

В ході розгляду справи встановлено, що у ОСОБА_3 є дві доньки: одна з них мама позивача, яка зі слів позивача на протязі останніх 10 років проживає в США, друга донька - проживає в Норвегії.

Позивачу та його представнику в судовому засіданні було роз`яснено право на заміну відповідача на належних, тобто на спадкоємців першої черги, а саме на дочок спадкодавця.

Позивач та її представник даним правом не скористались, вважали, що належним відповідачем є Дніпровська міська рада.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач посилався на необізнаність про наявність заповіту, складеного померлою на її ім`я, зазначаючи, що лише в березні 2025 року мама позивача знайшла заповіти, після чого позивач звернулася з відповідною позовною заявою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом. В такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Як було встановлено, що заява про прийняття спадщини позивачем взагалі не подавалась.

Таким чином, не вчинення позивачем (яка крім того є спадкоємцем 4 черги за законом) юридично значущих дій, пов`язаних з набуттям спадкових прав протягом тривалого строку, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини.

А тому, колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно поклав на позивача обов`язок передбачати існування заповіту та вчиняти активні дії щодо прийняття спадщини, не усвідомлюючи наявності у себе відповідного спадкового права.

Із урахуванням викладеного, правильно встановивши обставини справи, надавши належну оцінку поданим доказам, з урахуванням відсутності поважних об`єктивних причин пропуску передбаченого законом строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, судом правильно застосовано норми статей 1270, 1272 ЦК України.

Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не була обізнаною про існування заповіту на її користь, відхиляються колегією суддів, як безпідставні, оскільки поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував той факт, що позивач перебувала за кордоном, не приймаються колегією суддів, оскільки перебування позивача за кордоном не позбавляє його можливості подати заяву про прийняття спадщини. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року по справі № 709/79/19.

Колегія суддів зауважує, що головною ознакою поважності причин пропуску строку є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У справі, що переглядається суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення позивача із заявою про прийняття спадщини. Оскаржене судове рішення відповідає зазначеній вище сталій практиці Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 28.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв