Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №560/20159/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/20159/25

РІШЕННЯ

іменем України

29 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 968140153306 від 11.11.2025 щодо відмови у переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок, виданих Старосинявською селищною радою, та трудової книжки ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перехід пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 26.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 10.09.2026 до участі у справі залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Згідно із позовної заяви, позивачка позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити з таких підстав.

Позивачка вважає рішення відповідача протиправним, оскільки, на її думку, пенсійний орган помилково не врахував періоди її служби в органах місцевого самоврядування до стажу, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII.

Позивачка, зокрема, посилається на трудову книжку, відомості пенсійної справи, форму ОК-5 та довідки Старосинявської селищної ради № 16 і № 17 від 15.09.2025, які, на її думку, підтверджують право на перехід на пенсію за віком державного службовця.

Позивачка зазначає, що служба в органах місцевого самоврядування на відповідних посадах підлягає зарахуванню до стажу державної служби, а тому висновок відповідача про наявність у неї лише 12 років 8 місяців 10 днів відповідного стажу є необґрунтованим.

Згідно із відзивом на позов, відповідач проти позову заперечує з огляду на таке.

У відзиві зазначає, що після набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III посади місцевих рад та їх виконавчих комітетів віднесені до категорій посадових осіб місцевого самоврядування, а не до категорій посад державних службовців.

З цих підстав відповідач вважає, що періоди роботи в органах місцевого самоврядування з 04.07.2001 не зараховуються до спеціального стажу для визначення права на пенсію за нормами Закону України «Про державну службу».

Також відповідач зазначив, що згідно з поданими документами стаж державної служби ОСОБА_1 становить 12 років 8 місяців 10 днів, а станом на 01.05.2016 позивачка не обіймала посаду державної служби.

Саме з цих підстав відповідач прийняв рішення про відмову у переході на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу».

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивачка - ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на те, що позивачка вже отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обставини досягнення нею пенсійного віку та наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, у межах цієї справи не є спірними.

Відповідач в оскаржуваному рішенні не заперечує наявності у позивачки цих умов, а підставою відмови визначає саме недостатність стажу державної служби та необіймання посади державної служби станом на 01.05.2016.

03.11.2025 позивачка звернулася із заявою № 1481 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Із розписки-повідомлення до заяви вбачається, що заява та документи прийняті 03.11.2025 і зареєстровані за № 1481.

Серед документів, пов`язаних із розглядом заяви, наявні документи про стаж, трудова книжка, довідки Старосинявської селищної ради № 16 і № 17 від 15.09.2025, а також інші матеріали пенсійної справи.

Заяву позивачки за принципом екстериторіальності розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

За результатами розгляду заяви відповідач прийняв рішення від 11.11.2025 № 968140153306, яким відмовив ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що відповідно до пунктів 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII право на пенсію за статтею 37 Закону № 3723-XII мають особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016, або обіймають посади державної служби та мають не менш як 10 років відповідного стажу.

Водночас, відповідач дійшов висновку, що згідно з поданими документами стаж державної служби ОСОБА_1 становить 12 років 8 місяців 10 днів, а саме з 01.08.1989 по 11.04.2002.

Також відповідач зазначив, що станом на 01.05.2016 позивачка не обіймала посаду державної служби.

Отже, період з 01.08.1989 по 11.04.2002 не є спірним у цій справі, оскільки врахований самим відповідачем.

Спірним є подальший період після уже врахованого відповідачем періоду, тобто період служби позивачки в органах місцевого самоврядування з 12.04.2002 по 30.04.2016 включно, який відповідач не врахував до стажу, що дає право на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Досліджуючи трудову книжку позивачки НОМЕР_1 , суд виходить із фактичного змісту записів, а не лише з формальної назви розділу трудової книжки, у якому вони розміщені.

Зі змісту записів трудової книжки суд встановив, що з 11.04.2002 позивачка продовжувала службу в органах місцевого самоврядування.

Зокрема, трудова книжка містить такі записи: 11.04.2002 ОСОБА_1 обрана секретарем Пилявської сільської ради та її виконавчого комітету, прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування; 18.10.2004 обрана Пилявським сільським головою; 14.04.2006 звільнена з посади Пилявського сільського голови у зв`язку із закінченням строку повноважень; 14.04.2006 обрана секретарем сільської ради та виконкому; 17.11.2010 повторно обрана секретарем сільської ради та виконкому; 20.11.2015 звільнена у зв`язку із закінченням строку повноважень; 09.12.2015 на позивачку покладено обов`язки старости сіл Пилява, Миколаївка, Олексіївка, Вишневе, Олександрівка Старосинявської селищної ради; 29.12.2015 внесено запис, пов`язаний із припиненням Пилявської сільської ради шляхом приєднання до Старосинявської селищної ради.

Суд враховує, що окремі записи трудової книжки, зокрема записи щодо звільнення, реорганізації Пилявської сільської ради та покладення обов`язків старости, розміщені у розділі трудової книжки, який формально має назву «Відомості про нагородження».

Однак за своїм фактичним змістом ці записи не є записами про нагородження.

Вони містять кадрові та організаційні відомості щодо проходження позивачкою служби в органах місцевого самоврядування, припинення Пилявської сільської ради шляхом приєднання до Старосинявської селищної ради та покладення на позивачку обов`язків старости відповідних сіл.

Тому суд оцінює такі записи за їх змістом у сукупності з іншими доказами у справі.

У матеріалах пенсійної справи позивачки міститься форма ОК-5, сформована 03.11.2025, тобто до прийняття оскаржуваного рішення від 11.11.2025.

Форма ОК-5 містить відомості з Реєстру застрахованих осіб щодо ОСОБА_1 , зокрема про страхувальників: Пилявська сільська рада; Старосинявська селищна рада.

Також форма ОК-5 містить відомості про спеціальний стаж позивачки із кодом ЗДС037А1.

Зокрема, у формі ОК-5 наявні відомості про спеціальний стаж позивачки: за періоди роботи у Пилявській сільській раді; за 2015 рік, включно з листопадом і груднем 2015 року; за 2016 рік по Старосинявській селищній раді, зокрема за січень, лютий, березень і квітень 2016 року.

Форма ОК-5 підтверджує наявність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про спеціальний стаж позивачки за відповідні періоди.

У сукупності із записами трудової книжки ці відомості підтверджують проходження позивачкою служби в органах місцевого самоврядування у спірний період.

Суд враховує, що трудова книжка містить запис про звільнення позивачки 20.11.2015 у зв`язку із закінченням строку повноважень, а також запис від 09.12.2015 про покладення на неї обов`язків старости відповідних сіл.

Водночас, форма ОК-5 містить відомості про спеціальний стаж за листопад і грудень 2015 року.

Тому в сукупності записи трудової книжки та відомості ОК-5 підтверджують безперервність юридично значущого періоду спеціального стажу позивачки до 30.04.2016 включно.

Суд також враховує, що форма ОК-5 міститься у матеріалах пенсійної справи та стосується саме тих періодів, які мають значення для вирішення питання про наявність у позивачки необхідного стажу станом на 01.05.2016.

У матеріалах справи наявні довідки Старосинявської селищної ради № 16 та № 17 від 15.09.2025.

Довідка № 16 стосується складових заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, зокрема посадового окладу, надбавки за ранг і надбавки за вислугу років.

Довідка № 17 стосується інших складових заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період роботи у Старосинявській селищній раді.

Ці довідки були подані у зв`язку із заявою позивачки про перехід на пенсію за віком державного службовця.

Водночас, суд зазначає, що у цій справі спір виник насамперед щодо наявності у позивачки права на перехід на пенсію за статтею 37 Закону № 3723-XII, а не щодо правильності вже проведеного обчислення конкретного розміру такої пенсії.

Оскільки рішення про переведення позивачки на пенсію державного службовця відповідачем не приймалося, питання обчислення конкретного розміру пенсії, її подальшого перерахунку та виплати може бути вирішене Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому на обліку знаходиться позивачка, після прийняття рішення відповідачем про переведення позивачки на відповідний вид пенсії у порядку, визначеному пенсійним законодавством.

Отже, суд встановив, що відповідач визнав за позивачкою стаж державної служби за період з 01.08.1989 по 11.04.2002 тривалістю 12 років 8 місяців 10 днів.

Водночас, відповідач не врахував період служби позивачки в органах місцевого самоврядування після вже зарахованого ним періоду, хоча цей період підтверджується трудовою книжкою та відомостями ОК-5, наявними у матеріалах пенсійної справи.

Суд дійшов висновку, що спірним і юридично значущим для вирішення цієї справи є період служби позивачки в органах місцевого самоврядування з 12.04.2002 по 30.04.2016 включно, оскільки саме цей період має значення для визначення наявності у позивачки не менш як 20 років відповідного стажу станом на 01.05.2016.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі – Закон № 889-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII встановлено, що Закон України "Про державну службу", крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Пунктом 10 розділу XI Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 розділу XI Закону № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Так, як встановлено судом, позивачка вже отримує пенсію за віком за Законом №1058-IV, а відповідач у спірному рішенні не заперечував досягнення нею пенсійного віку та наявності страхового стажу.

Тому в межах цієї справи спірним є саме питання наявності у позивачки необхідного стажу на посадах, які зараховуються до стажу державної служби для цілей статті 37 Закону №3723-XII.

З аналізу пунктів 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII та частини першої статті 37 Закону № 3723-XII випливає, що пункт 10 розділу XI Закону № 889-VIII стосується осіб, які станом на 01.05.2016 обіймали посади державної служби та мали не менш як 10 років відповідного стажу.

Натомість пункт 12 розділу XI Закону № 889-VIII є самостійною підставою збереження права на пенсію державного службовця для осіб, які станом на 01.05.2016 мали не менш як 20 років відповідного стажу, незалежно від факту роботи на державній службі станом на цю дату.

Тому сам по собі факт необіймання позивачкою посади державної служби станом на 01.05.2016 не є достатньою підставою для відмови, якщо станом на цю дату вона мала не менш як 20 років стажу на посадах, які зараховуються до стажу державної служби для цілей статті 37 Закону № 3723-XII.

Щодо обчислення стажу до 01.05.2016, то суд зазначає про таке.

Оскільки спірний період служби позивачки в органах місцевого самоврядування охоплює період до набрання чинності Законом № 889-VIII, до його оцінки застосовується пункт 8 розділу XI Закону № 889-VIII.

До 01.05.2016 порядок обчислення стажу державної служби визначався Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 «Про порядок обчислення стажу державної служби» (далі – Порядок № 283, чинний у спірний період).

Пунктом 1 Порядку № 283 передбачалося, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Абзацом тринадцятим пункту 2 Порядку № 283 передбачалося, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Пунктом 4 Порядку № 283 передбачалося, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов`язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.

Отже, суд вказує на те, що для спірного періоду до 30.04.2016 включно основним нормативним актом для визначення того, чи підлягає відповідний період служби в органах місцевого самоврядування зарахуванню до стажу державної служби, є саме Порядок № 283.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III (далі – Закон № 2493-III у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

За статтею 2 Закону № 2493-III, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Статтею 3 Закону № 2493-III передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Стаття 14 Закону № 2493-III визначає, що в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад: перша категорія - посади Київського міського голови, голів обласних рад та Севастопольського міського голови; друга категорія - посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів) голів; заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради; третя категорія - посади перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення, крім міст - обласних центрів), голів районних, районних у містах рад; керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад; четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, посади заступників голів районних рад; п`ята категорія - посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост; шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад; сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.

Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування.

Суд вказує на те, що посади, які обіймала позивачка після 11.04.2002, зокрема, секретар сільської ради та її виконавчого комітету, сільський голова, а також особа, на яку покладено обов`язки старости відповідних сіл, є посадами служби в органах місцевого самоврядування і належать до правового регулювання Закону № 2493-III.

Крім того, пунктом 3 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону України від 05.02.2015 №157-VIII «Про добровільне об`єднання територіальних громад» було передбачено, що у селах, селищах, в яких знаходилися органи місцевого самоврядування територіальних громад, що об`єдналися, обов`язки старости до обрання на перших виборах старости виконує особа, яка здійснювала повноваження сільського, селищного голови відповідної територіальної громади до об`єднання.

Отже, запис трудової книжки від 09.12.2015 про покладення на позивачку обов`язків старости відповідних сіл Старосинявської селищної ради узгоджується з правовим регулюванням добровільного об`єднання територіальних громад та, у сукупності з відомостями ОК-5, підтверджує продовження перебування позивачки на службі в органах місцевого самоврядування після реорганізації Пилявської сільської ради.

Тому такі періоди, за умови їх підтвердження належними доказами, підлягають зарахуванню до стажу державної служби відповідно до пункту 2 Порядку № 283 та пункту 8 розділу XI Закону № 889-VIII.

Окрім того, суд враховує, що трудова книжка не є єдиним можливим доказом стажу.

Як зазначено вище, пунктом 4 Порядку № 283 було передбачено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Крім того, пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби» (далі – Порядок № 229 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), передбачено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, тощо).

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж державної служби обчислюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, а також архівними установами.

Пунктом 6 Порядку № 229 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону.

Отже, відомості ОК-5, які містять дані Реєстру застрахованих осіб, можуть бути використані як доказ стажу разом з іншими доказами, зокрема трудовою книжкою.

Так, у цій справі форма ОК-5 міститься у матеріалах пенсійної справи, сформована до прийняття оскаржуваного рішення та містить відомості про спеціальний стаж позивачки за кодом ЗДС037А1, у тому числі за періоди, які мають значення для вирішення питання про наявність у неї необхідного стажу станом на 01.05.2016.

Відповідач в оскаржуваному рішенні не навів мотивів неврахування цих відомостей, хоча вони стосуються саме обставин, які мали значення для вирішення заяви позивачки.

Також Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо зарахування періодів роботи в органах місцевого самоврядування до стажу, який дає право на пенсію державного службовця.

Зокрема, у постанові від 11.04.2023 у справі № 1.380.2019.003855 Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 8 розділу XI Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

У цій постанові Верховний Суд також виходив із того, що пункт 2 Порядку № 283 передбачав зарахування до стажу державної служби роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону № 2493-III, а також на інших посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Верховний Суд у справі № 1.380.2019.003855 відхилив доводи пенсійного органу про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування міг зараховуватися лише до 04.07.2001, тобто до набрання чинності Законом № 2493-III.

Подібний підхід щодо можливості зарахування служби в органах місцевого самоврядування до стажу, який має значення для пенсійного забезпечення державного службовця, застосовано Верховним Судом у постанові від 09.05.2023 у справі № 560/928/20.

Зазначена практика Верховного Суду є релевантною до цієї справи, оскільки відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що періоди служби позивачки в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001 не можуть зараховуватися до стажу, який дає право на пенсію державного службовця.

Такий підхід суперечить наведеним висновкам Верховного Суду.

Надаючи оцінку доводів відповідача, суд виходить із таких міркувань.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що після 04.07.2001 служба в органах місцевого самоврядування не може зараховуватися до стажу, який дає право на пенсію державного службовця з огляду на таке.

Закон № 2493-III змінив правове регулювання служби в органах місцевого самоврядування та визначив статус посадових осіб місцевого самоврядування.

Однак набрання чинності цим Законом саме по собі не виключило можливості зарахування відповідних періодів до стажу державної служби для цілей статті 37 Закону № 3723-XII.

Навпаки, пункт 2 Порядку № 283 прямо передбачав зарахування до стажу державної служби роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону № 2493-III.

Відповідач також помилково надав визначального значення тому, що станом на 01.05.2016 позивачка не обіймала посаду державної служби.

Ця обставина могла б мати значення для застосування пункту 10 розділу XI Закону № 889-VIII.

Однак у цій справі юридично значущим є пункт 12 розділу XI Закону № 889-VIII, який зберігає право на пенсію за статтею 37 Закону № 3723-XII для осіб, які станом на 01.05.2016 мали не менш як 20 років відповідного стажу, незалежно від факту роботи на державній службі станом на цю дату.

Суд встановив, що відповідач врахував позивачці стаж державної служби за період з 01.08.1989 по 11.04.2002 тривалістю 12 років 8 місяців 10 днів.

Крім того, трудова книжка та форма ОК-5 у сукупності підтверджують періоди служби позивачки в органах місцевого самоврядування з 12.04.2002 по 30.04.2016 включно.

З урахуванням цих періодів станом на 01.05.2016 позивачка мала понад 20 років стажу на посадах, що дають право на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Отже, висновок відповідача про наявність у позивачки лише 12 років 8 місяців 10 днів відповідного стажу є необґрунтованим.

З огляду на викладене вище, рішення відповідача від 11.11.2025 № 968140153306 прийняте без повного врахування документів пенсійної справи, записів трудової книжки та відомостей ОК-5, а також із неправильним застосуванням пункту 12 розділу XI Закону № 889-VIII, пункту 8 розділу XI Закону № 889-VIII, пункту 2 Порядку № 283 та статті 14 Закону № 2493-III.

Тому це рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до змісту пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує такого суб`єкта вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Водночас, якщо суд встановив виконання позивачем усіх умов, визначених законом, і прийняття рішення не передбачає дискреції суб`єкта владних повноважень, належним способом захисту може бути зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити конкретну дію.

У цій справі відповідач уже розглянув заяву позивачки від 03.11.2025 № 1481 та прийняв рішення про відмову.

Суд встановив, що мотиви такої відмови є протиправними, а позивачка станом на 01.05.2016 мала необхідний стаж для переходу на пенсію державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XI Закону № 889-VIII та статті 37 Закону № 3723-XII.

За таких обставин, повторний розгляд заяви не забезпечить ефективного захисту порушеного права, оскільки всі юридично значущі обставини щодо наявності необхідного стажу судом встановлені, а відповідач не має дискреції щодо відмови у переведенні за наявності визначених законом умов.

Отже, належним способом захисту є: визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11.11.2025 № 968140153306; зобов`язання відповідача зарахувати позивачці спірний період служби в органах місцевого самоврядування з 12.04.2002 по 30.04.2016 включно до стажу, який дає право на пенсію за статтею 37 Закону № 3723-XII; зобов`язання відповідача перевести позивачку з 03.11.2025 з пенсії за віком за Законом № 1058-IV на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII та пункту 12 розділу XI Закону № 889-VIII.

Відповідно до змісту частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Саме з 03.11.2025 має бути здійснене переведення позивачки на пенсію за віком державного службовця, оскільки цього дня вона подала заяву № 1481 про перехід на інший вид пенсії.

Щодо позовної вимоги про перерахунок пенсії, то суд вказує на таке.

Позивачка також просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії.

Із цього приводу суд зазначає, що оскаржуване рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за результатами розгляду заяви позивачки про перехід на інший вид пенсії за принципом екстериторіальності.

У межах цієї справи суд перевіряє правомірність відмови у такому переході та встановлює наявність у позивачки права на пенсію за віком державного службовця.

Водночас, обчислення конкретного розміру пенсії, її подальший перерахунок і виплата є наступними діями з пенсійного забезпечення, які мають здійснюватися після прийняття рішення про переведення позивачки на відповідний вид пенсії та в порядку, визначеному пенсійним законодавством.

Такі дії належать до компетенції територіального органу Пенсійного фонду України, у якому позивачка перебуває на пенсійному обліку.

Оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення позивачка не була переведена на пенсію державного службовця, а конкретний розмір такої пенсії не визначався, спір щодо правильності її подальшого перерахунку та виплати ще не виник.

Тому позовна вимога в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії є передчасною та не підлягає задоволенню в цій справі.

Такий висновок не позбавляє позивачку права на подальше обчислення пенсії у встановленому законом порядку після виконання рішення суду в частині переведення її на пенсію за віком державного службовця.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Щодо розподілу судових витрат у цій справі, то суд зазначає про таке.

Позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Крім того, у квитанції зазначено сервісний збір у сумі 21,80 грн, однак цей платіж не є судовим збором і не підлягає стягненню за правилами статті 139 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Так, суд враховує, що основна вимога позивачки щодо протиправності рішення відповідача, зарахування спірного стажу та переведення на пенсію державного службовця задоволена.

Відмова у частині окремого зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії зумовлена передчасністю цієї вимоги та не змінює суті вирішення спору на користь позивачки щодо її права на перехід на пенсію державного службовця.

Тому суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1211, 20 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.11.2025 № 968140153306.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на пенсію відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, період служби в органах місцевого самоврядування з 12.04.2002 по 30.04.2016 включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 з 03.11.2025 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» та пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022 , код ЄДРПОУ - 14099344)

Третя особа:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, 29604 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя Є.В. Печений