Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №638/7596/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/7596/26

Провадження № 2/638/7270/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Мяснянкіної Г.П.,

учасники справи:

позивач - Служба у справах дітей Ізюмської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради,

прокурор Ізюмської окружної прокуратури Харківської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Служби у справах дітей Ізюмської міської ради до ОСОБА_1 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, третя особа - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, прокурор Ізюмської окружної прокуратури Харківської області,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року Служба у справах дітей Ізюмської міської ради звернулася до суду з позовом, в якому просила суд:

- відібрати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на один рік без позбавлення її батьківських прав;

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , аліменти на користь виховного закладу, прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів/піклувальників, родини, до якої буде влаштована дитина, на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходів) але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця до його повернення до матері.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не працює, неодноразово перебувала під соціальним супроводом Ізюмського міського центру соціальних служб. Центром постійно проводилась робота з матір`ю щодо підвищення її батьківського потенціалу, належного ставлення до виконання батьківських обов`язків. Надавались соціально-педагогічні послуги направлені на виявлення та задоволення потреб дітей, консультації щодо збереження, підтримки та охорони здоров`я.

ОСОБА_1 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП. Малолітній ОСОБА_2 неодноразово перебував на профілактичному обліку служби у справах дітей Ізюмської міської ради з приводу неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків. Останній раз був взятий на облік 20.11.2025 року. Хлопець неодноразово тікав з дому, самостійно не повертався, жебракував вулицями, пояснюючи це неадекватною поведінкою матері, її агресією. За повідомленням Ізюмського РУП ГУНП дитину взято на профілактичний облік Ізюмського РУП ГУНП за скоєння двох та більше самовільних залишень дому. Місце проживання родини - приватний будинок з частковими комунальними зручностями, кухня, коридор, санвузол, 2 кімнати. Будинок не завжди утримується в чистоті. При здійсненні обстежень спостерігалися немитий посуд, бруд, залишки їжі, сперте повітря, захаращене коробками подвір`я. ОСОБА_1 не завжди впускала до будинку членів комісії для перевірки умов проживання дитини.

30 березня 2026 року ОСОБА_1 в черговий раз звернулась на лінію 102, що в неї пропала дитина ОСОБА_2 , який вже тиждень не був вдома. Представниками ювенальної превенції Ізюмського РУП та служби у справах дітей Ізюмської міської ради було з`ясовано місце перебування дитини, але ОСОБА_3 категорично відмовлявся від повернення додому, де його чекала мати. Хлопець мав неохайний вигляд. Він повідомив, що мати веде себе неадекватно та агресивно, а вдома йому бути лячно та психологічно важко. Хлопця було доставлено за місцем проживання. З машини він не вийшов. Його мати ОСОБА_1 , перебуваючи на вулиці, вела себе агресивно та неадекватно, всім присутнім погрожувала розправою, вчиняла психологічний тиск на сина, залякувала його. При собі мати мала наплічник, в якому була сокира. За її поясненнями, сокира їй потрібна для захисту від всіх. ОСОБА_1 поводила себе неадекватно. Не змогла надати пояснення, що трапилось, чому дитини не було тиждень вдома. На контакт не йшла. До будинку не впустила. Обстежити умови проживання не було можливим. Хлопець тимчасово залишився в родині знайомих. У зв`язку з тим, що перебування ОСОБА_2 в родині несе загрозу його життю та здоров`ю, а, саме, заподіяння шкоди нормальному фізичному, психологічному розвитку, дитина потребує допомоги, Ізюмською міською військовою адміністрацією прийнято рішення від 02.04.2026 р. № 0579-ВС «Про негайне відібрання дитини», дитину направлено на медичне обстеження та лікування до КНП Балаклійської міської ради «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» з подальшим влаштуванням до сімейних форм виховання.

Ухвалою суду від 20 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 25 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року залучено прокурора Ізюмської окружної прокуратури Харківської області до участі у розгляді справи.

В судовому засіданні прокурор Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Козир М.В. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Позивач, відповідач та третя особа в судове засідання не з`явилися, про судове засідання повідомлені належним чином. Позивач та третя особи надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Відповідач причини неявки не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталася.

З урахуванням викладеного, керуючись ч. 3 ст. 131, ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, на підставі ухвали від 28 вересня 2026 року суд провів заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про народження № 201 від 03.07.2012, що підтверджується Свідоцтвом про народження, виданим повторно Ізюмським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції 08 квітня 2026 року на бланку серії НОМЕР_1 .

Відповідно до Витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00057625892 від 08.04.2026 відомості про батька ОСОБА_2 , а саме « ОСОБА_5 » записані відповідно до ст. 135 Сімейного кодексу України.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2023 року у справі № 638/15191/23 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП за те, що вона 23.09.2023 за адресою: АДРЕСА_2 , не виконала свої батьківські обов`язки щодо виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 2012 року народження, який з 01.09.2023 незалучений до учбового процесу.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2024 року у справі № 638/20093/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 184 КУпАП за те, що 08.10.2024 о 14 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , вона повторно протягом року не виконала свої батьківські обов`язки щодо догляду за своїм неповнолітнім сином ОСОБА_2 , 2012 року народження, котрий 08.10.2024 о 14 год. 00 хв. пішов з дому та самостійно та не повернувся, та ходив жебракував вулицями м. Ізюм до 12.10.2024.

Постановою Шевченківського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2025 року у справі № 638/21197/25 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 184 КУпАП за те, що 05.10.2025 близько 17-38 год., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вона повторно протягом року не виконала батьківських обов`язків щодо догляду за своїм неповнолітнім сином ОСОБА_2 , 2012 р. н., а саме те, що її син з 01.10.2025 був відсутній вдома, та ОСОБА_1 лише 05.10.2025 звернулася до поліції.

Згідно з Висновком оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1 від 18.11.2025, складеним Ізюмським міським центром соціальних служб, потреби малолітнього сина - ОСОБА_2 задоволені частково; мати здатна частково задовольнити потреби сина через низький рівень батьківського потенціалу. Родина ОСОБА_1 перебуває у складних життєвих умовах, взято до Центру під соціальний супровід, де буде отримувати соціальні послуги відповідно до потреб згідно вимог Державного стандарту надання соціальних послуг.

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 25 листопада 2025 року житло за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 , 2012 року народження, розміщене на 1 поверсі 1 поверхового будинку, складається з 2 кімнат, є приватним будинком з пічним опаленням з частковими комунальними зручностями; умови проживання частково задовільні, в кухні брудно, брудний посуд, в кімнатах прибрано, речі складені. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: у дитини є окрема кімната, меблі для відпочинку та навчання, дитина забезпечена їжею та одягом за сезоном.

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 11 лютого 2026 року житло за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 , 2012 року народження, розміщене на 1 поверсі 1 поверхового будинку, складається з 2 кімнат, є приватним будинком з пічним опаленням з частковими комунальними зручностями; умови проживання частково задовільні, в кухні брудно, брудний посуд, в кімнатах прибрано, речі складені; на подвір`ї розкидані ящики, коробки, які принесені з магазинів та смітників. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: є окреме місце для занять, є меблі для відпочинку; дитина забезпечена одягом за сезоном, є телефон для навчання.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Харкова від 01 червня 2026 року у справі № 638/7770/26, отриманої судом за власною ініціативою на підставі ч. 2 ст. 13, ч. 1 ст. 84 ЦПК України для захисту прав неповнолітньої особи шляхом повного доступу до ЄДРСР, ОСОБА_1 30.03.2026 о 09 год. 30 хв., знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , вчинила домашнє насильство стосовно свого неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , 2012 р.н., а саме вчинила скандал, висловлювала в його адресу образи, чинила психологічний тиск, чим вчинила психологічне насильство. Цією ж постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

30 березня 2026 року комісією у складі начальника Служби у справах дітей Ізюмської міської ради Мартинової Т.К. та ст. інспектора ювенальної поліції проведено оцінку рівня безпеки дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за результатами якої складено Акт, відповідно до якого дитина не бажає повертатися додому, оскільки мати поводить себе неадекватно, про небезпеку дитина не повідомила, але не бажає іти додому; мати не може надати пояснення, заперечує, агресивно налаштована; дитина відмовилася від спілкування з матір`ю; дитина протягом тижня була відсутня вдома, тиждень не змінював одяг, мати не цікавилася де перебуває дитина, звернулася на гарячу лінію «102» і повідомила, що дитини тиждень немає вдома; дитина повідомила, що періодично у матері виникають психічні розлади, вона поводиться агресивно та розповідає нісенітниці, мати пояснень не надали, спеціаліст при спілкуванні з матір`ю виявив, що вона поводилася агресивно, погрожувала, розповідає нісенітниці. Комісії не надали доступ для перевірки домоволодіння. Дитину залишено в сім`ї знайомих.

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 30 березня 2026 року перевірити умови проживання дитини за адресою місця проживання: АДРЕСА_2 , немає можливості, оскільки ОСОБА_1 чинить перешкоди, поводить себе неадекватно, висловлюється нецензурно, погрожує представникам поліції та служби. Умови для виховання та розвитку дитини не перевірено; через відчинені ворота спостерігалося подвір`я, захаращене коробками та іншими речами.

За інформацією Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області від 02.04.2026 малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взято на профілактичний облік за скоєння двох та більше самовільних залишень дому.

Розпорядженням начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 02.04.2026 року № 0579-ВС «Про негайне відібрання дитини» малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно відібрано у матері гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; доручено направити малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закладу охорони здоров`я на обстеження та можливе лікування в умовах стаціонару; звернутися до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовною заявою про відібрання малолітньої дитини гини від матері строком на один рік без позбавлення батьківських прав.

Згідно з Актом обстеження умов проживання від 03 квітня 2026 року у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_1 , для виховання та розвитку дитини створені такі умови: є окрема кімната, стіл для навчання, є ліжко, постільної білизни немає, немає ковдри і подушки. Стосунки в сім`ї напружені, за розпорядженням начальника Ізюмської МВА ОСОБА_2. відібрано.

Відповідно до Повідомлення про сім`ю/особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах, від 06.04.2026 № 01-14/113, складеного Ізюмським міським центром соціальних служб, 31.03.2026 року від Служби у справах дітей ІMР надійшло повідомлення про родину гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має малолітню дитину - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та потрапила в складні життєві обставини з причини: ухилення матір`ю від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина та наявністю в неї девіантної поведінки. Раніше сім`я вищезазначеної громадянки перебувала під соціальним супроводом в Центрі. 03.04 2026 року фахівцем ІМЦСС спільно з представником ССД IMP було відвідано родину ОСОБА_6 та встановлено, що в приміщенні присутні антисанітарні умови проживання: брудно, холодно, які є неналежними для проживання малолітньої дитини. На зауваження та рекомендації фахівців ОСОБА_1 не реагувала, виявляла агресію та не виявляла бажання йти на контакт. Від взяття на облік для подальшого отримання соціальних послуг в межах компетенції ІМЦСС, згідно вимог чинного законодавства, відмовилася.

Розпорядженням Шевченківської селищної адміністрації Куп`янського району Харківської області від 15 квітня 2026 року № 172 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , влаштовано на тимчасове виховання та спільне проживання з 16 квітня 2026 року до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_8 на час існування загрози виникнення або виникнення надзвичайної ситуації, під час дії на території України або в окремих її місцевостях надзвичайного або воєнного стану.

Відповідно до Висновку щодо відібрання малолітньої дитини від матері строком на один рік без позбавлення батьківських прав від 19.05.2026 № 1496-ВС питання про доцільність відібрання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 строком на один рік без позбавлення батьківських прав розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради 13.05.2026 року у складі: голова комісії В. МАЦОКІН, заступник голови комісії Т. МАРТИНОВА, секретар комісії Ю. ШАРОВА, члени комісії: О. ГАВРИЛОВА, Б. КОЛОВОРОТНИЙ, М. ЯКОВЕНКО, Л. СУМЕЦЬ, С. ЩИКОВСЬКА, Н. КИСЕЛЬОВА, Ю. АЛІФІРОВ , О. НАГОРНА на засідання комісії гр. ОСОБА_1 не з`явилася. З огляду на встановлені обставини, в інтересах дитини, комісія вважає за доцільне відібрати малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 строком на один рік без позбавлення батьківських прав, що дасть можливість забезпечити безпеку дитині.

Відповідно до вимог ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

За змістом частини першої статті 170 Сімейного кодексу України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до роз`яснень пунктів 16 і 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу. Суд має право вирішити питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав та передати органу опіки та піклування (якщо цього потребують інтереси дитини), без визначення при цьому конкретного закладу.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Враховуючи наведене, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Позбавлення батьківських прав завжди є результатом протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дитини не пов`язується з протиправною поведінкою: загроза життю та здоров`ю дитини може бути результатом психічної хвороби, відкритої форми туберкульозу чи інших небезпечних хвороб, скрутних житлових умов тощо.

Відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання дитини суд оцінить як небезпечні для неї. Оцінювання умов проживання дитини є виключно компетенцією суду.

Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з ними. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або начальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку.

Відтак, основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Таким чином, суд констатує безумовне право батьків на виховання дітей, однак, вважає, що у даному випадку неможливо надати перевагу саме цьому праву, оскільки воно суперечить інтересам дітей, які мають першочергове значення при вирішенні справи.

Аналізуючи наведені положення законодавства та судової практики в контексті обставини цієї справи, суд зазначає, що ОСОБА_1 систематично протягом тривалого не виконувала свої батьківські обов`язки щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя та забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, внаслідок чого була тричі притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП. Поважності причин невиконання своїх батьківських обов`язків відповідач суду не повідомила, що свідчить про відсутність таких причин, відтак наявні підстави стверджувати про свідоме ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , що свідчить про наявність обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Крім того, встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів обставини щодо подій 30 березня 2026 року, зокрема повідомлена неповнолітнім ОСОБА_2 компетентним органам інформація в сукупності з агресивною поведінкою ОСОБА_1 , зафіксованою в низці письмових доказів, які не викликають сумнів у їх достовірності, дають підстави стверджувати, що залишення ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 є небезпечним для його життя, здоров`я і морального виховання, тобто є тим іншим випадком, який передбачений ч. 1 ст. 170 СК України.

На переконання суду, у даному випадку відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та сприятиме реалізації права неповнолітнього ОСОБА_2 на рівень життя, достатній для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність ухвалення рішення про відібрання неповнолітнього ОСОБА_2 від ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав на підставі ч. 1 ст. 170 СК України, а саме у зв`язку з наявністю обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, а також інших обставин, за яких залишення дитини у матері є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини.

Суд зазначає, що відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав - це санкція за невиконання батьківських обов`язків. Проте ця санкція є більш м`якою, порівняно з іншими, зокрема із позбавленням батьківських прав. Відібрання дитини не є крайнім і незворотним заходом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 170 СК України, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

Отже, ОСОБА_1 у разі зміни свого відношення до виконання нею батьківських обов`язків має право на звернення до суду із позовом про повернення їй дитини.

Суд наголошує, що відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав не позбавляє дитину права на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала (ч. 1 ст. 248 СК України).

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; порядок і строк виконання рішення.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 265 ЦПК України висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Вказані вимоги до резолютивної частини рішення кореспондують закріпленому у ст. 129-1 Конституції України принципу обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили.

Згідно із статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Складовою справедливого судового розгляду, згідно даної Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, є своєчасне та повне виконання судових рішень, з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

Правовідносини щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили, регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі, серед іншого, зазначаються:

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків).

Отже, вимоги до резолютивної частини рішення, закріплені у ст. 265 ЦПК України, тісно взаємопов`язані з вимогами до виконавчого документа, які закріплені у ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», з метою забезпечення реального, а не декларативного, виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки протилежний підхід нівелює закріплену ст. 129-1 Конституції України засаду обов`язковості судових рішень.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що при зверненні до суду з цим позовом позивач у позовній заяві просив суд стягнути аліменти на утримання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 на користь виховного закладу, прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів/піклувальників, родини, до якої буде влаштована дитина.

Таким чином, задоволення позову у запропонований позивачем спосіб захисту, а саме шляхом стягнення аліментів на користь невизначеного кола осіб призведе, по-перше, до ухвалення умовного рішення, оскільки його виконання пов`язується з настанням певних обставин - влаштування дитини до виховного закладу, прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів/піклувальників чи родини; по-друге, не зможе забезпечити реальне виконання рішення, яке набрало законної сили, оскільки у такому разі суд не матиме об`єктивної можливості видати виконавчий лист на виконання рішення з дотриманням вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зазначення відомостей про стягувача.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє Службі у справах дітей Ізюмської міської ради у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів та одночасно роз`яснює, що відмова у задоволенні цих позовних вимог не перешкоджає повторному зверненню до суду з аналогічним позовом у разі визначення конкретного стягувача, на користь якого необхідно стягнути аліменти.

На підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України суд стягує з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 77-81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 267-268, 273, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги Служби у справах дітей Ізюмської міської ради до ОСОБА_1 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, третя особа - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, прокурор Ізюмської окружної прокуратури Харківської області - задовольнити частково.

Відібрати малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без позбавлення її батьківських прав.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь держави судовий збір у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складено 28 вересня 2026 року.

Суддя І.П. Латка