Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №214/2242/24 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2242/24

2/214/1853/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Малаховської І.Б.,

за участю секретаря судового засідання – Постригай А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення №11 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту проживання з моменту народження та станом на 24 серпня 1991 року на території України,

Установив:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить встановити факт його постійного проживання з моменту народження ІНФОРМАЦІЯ_1 та станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України у м. Горлівка Донецької області.

В обґрунтування позову зазначив, що він, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Горлівка Донецької області, що підтверджено свідоцтвом про народження. Вказує, що його батьками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були українцями та за життя мали громадянство України. На час його народження батьки перебували у шлюбі. З кола рідних він має старшу сестру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка також народилася у м. Горлівка Донецької області, є українкою та має громадянство України. 10 липня 1981 року сестра уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_6 . Шлюб був зареєстрований відділом РАЦС адміністрації округу міста Камишин Волгоградської області, рф.

Вказує, що з моменту народження та до 16 жовтня 2010 року він мешкав на території м. Горлівка Донецької області, де мав зареєстроване місце проживання за різними адресами з 1988 року до 11 серпня 1995 року, у тому числі: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 .

Протягом періоду життя на території м. Горлівка він здобув базову та середньо-технічну освіту, офіційно працював. Зазначає, що 01 вересня 1987 року він вступив до професійно-технічного училища №25 м. Горлівки Донецької області, яке закінчив 30 червня 1990 року та здобув професію слюсаря по ремонту автомобілів.

З 19 липня 1990 року був офіційно працевлаштований на роботу автослюсаря ІІІ розряду Горлівської дільниці по ремонту, утриманню автодоріг та споруд на них, звільнений 23 листопада 1990 року на підставі п.3 ст.36 КЗпП України у зв`язку з призовом до лав Радянської армії СРСР, що підтверджено відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , виданій на його ім`я.

Зазначає, що наприкінці 1990 року він був призваний до Збройних Сил Радянської Армії, де проходив службу з листопада 1990 року і в різних військових частинах на території колишнього СРСР. Після розпаду СРСР у 1991 році був направлений для проходження служби у 17-у окрему танкову Криворізьку бригаду, звідки і був демобілізований у грудні 1992 року.

Вказує, що після демобілізації повернувся наприкінці 1992 року до м. Горлівка Донецької області, де знову був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , звідти був знятий з реєстраційного обліку на час несення служби в армії.

Після повернення з армії, 28 грудня 1992 року знову працевлаштувався на Горлівську дільницю по ремонту, утриманню автодоріг та споруд на них на посаду автослюсаря ІІІ розрядку, звільнений з посади за власним бажанням 19 січня1993 року, що підтверджено записами у трудовій книжці.

На ґрунті ускладнень стану здоров`я батька ОСОБА_2 , який тяжко хворів, почав вживати алкогольні напої. ІНФОРМАЦІЯ_4 батько помер, що підтверджено його свідоцтвом про смерть. Будучи у розпачі після смерті батька почав пити ще більше, ніде не працював та вів неблагонадійний спосіб життя.

06 липня 1995 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Третьої горлівської державної нотаріальної контори Забарою Т.О., зареєстрованого у реєстрі за №24204, набув у приватну власність житлове приміщення - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в якій проживав після придбання квартири. Право приватної власності за позивачем було зареєстроване у Горлівському бюро технічної інвентаризації.

У жовтні 2010 року вирішив лікуватися від алкогольної залежності та з 17 жовтня 2010 року по 06 червня 2014 року перебував на Христянському хуторі Цівки П`ятихатського району Дніпропетровської області з метою позбавлення алкогольної залежності, що підтверджено відповідною довідкою від 05 листопада 2018 року.

У червні 2014 року приїхав до міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та продовжив відвідувати Християнську церкву «Нове життя» та у цей час з 23 червня 2014 до 17 листопада 2014 року, з 28 грудня 2014 року до 19 лютого 2015 року та з 24 березня 2015 до 16 серпня 2015 року перебував у комунальній установі «Будинок нічного перебування» КМР по вул. Сєченова, 50-а у м. Кривому Розі Дніпропетровської області.

Зважаючи на похилий вік матері ОСОБА_3 , погіршення стану її здоров`я у серпні 2015 року вирішив поїхати до матері у м. Слов`янськ Донецької області, де до травня 2016 року мешкав із матір`ю та здійснював догляд за нею. У червні 2016 року повернувся до м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де почав мешкати без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , де мешкає зараз та продовжував відвідувати Християнську церкву «Нове життя». У місті Розі також мешкає сестра ОСОБА_7 , яка має зареєстроване місце перебування як внутрішньо переміщена особа з м. Макіївка Донецької області.

Маючи намір отримати статус внутрішньо переміщеної особи, офіційно працевлаштуватись, з 2017 року почав займатись вирішенням питання отримання паспорта громадянина України. Вказує, що раніше у нього був паспорт колишнього СРСР серії НОМЕР_2 , який він втратив та з приводу поновлення не звертався.

Позивач зазначає, що 14 лютого 2024 року він отримав повторне свідоцтво про народження, де у графі : «по батькові» було вірно зазначено : « ОСОБА_8 ».

Протягом 2021 року неодноразово звертався до Саксаганського районного відділу у місті Кривому Розі Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області з приводу документування паспортом громадянина України та підтвердження громадянства України, однак кожного разу отримував відмови з рекомендацією звернутися до суду задля підтвердження юридичного факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року.

Враховуючи вищенаведені обставини, обсяг наданих доказів, доведеність факту його народження, його сестри на території України, наявність у батьків, сестри громадянства України, доведеність постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, вважає, що він має достатньо правових підстав для встановлення цього факту у судовому порядку.

У письмових поясненнях по справі, поданих представником відповідача - 1: Відділу №11 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області Полищук М.В. просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на те, що вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Вказує, що для того, щоб встановити факт постійного проживання особи на території України (станом на 24 серпня 1991 року, 13 листопада 1991 року) у судовому порядку, заявник у своїй заяві повинен заявляти вимоги, які відповідають статтям Закону України «Про громадянство України» та Указу Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. Встановлення факту постійного проживання на території України до моменту проголошення незалежності України є підставою для оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року. Вказує, що у 2016 році відбулася реформа системи реєстрації в України, ДМС сьогодні не володіє актуальною інформацією про зареєстрованих осіб. Законодавством на сьогодні не визначено орган, який зберігає дані про зареєстрованих (прописаних) на 1991 рік осіб та відповідає за їх збереження. Наявні архівні документи не передавалися на постійне зберігання до державних архівів України або територіальних органів ДМС. Наголошує на тому, що позивачем не надано доказів його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Ухвалою суду від 12 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.39).

Позивач та його представник ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилися, заяв клопотань про відкладення судового розгляду суду не подавали.

Представниквідповідача - 1: Відділу №11 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області Полищук М.В. в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з викладених у письмових поясненнях підстав, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, розглянувши подані стороною позивача документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступник підстав.

Судом встановлені наступні обставини справи.

Так, з наданого позивачем повторного свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 , виданого Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 – місце народження Україна Донецька область, місто Горлівка, про що 08 лютого 1972 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Горлівського міського управління юстиції у Донецькій області зроблено актовий запис №246. В графі батько зазначено: ОСОБА_2 , в графі мати вказана: ОСОБА_3 (а.с.7).

Дипломом серії НОМЕР_4 встановлено, що ОСОБА_1 01 вересня 1987 року вступив в професійно – технічне училище №25 м. Горлівки Донецької області і 30 червня 1990 року закінчив повний курс названого училища з одержанням середньої освіти за професією слюсар по ремонту автомобілів, що зокрема підтверджено і трудовою книжкою серії НОМЕР_1 на прізвище ОСОБА_1 (а.с.13, 14).

З зазначено трудової книжки слідує, що з 19.07.1990 ОСОБА_1 прийнятий автослюсарем 3-го розряду на Горлівську дільницю по ремонту та утриманню автодоріг і споруд на них (Наказ №111 від 19.07.1990 (запис №1).

Із запису під №2 слідує, що ОСОБА_1 23.11.1990 звільнений за ст.36 п.3 КЗпП УССР у зв`язку з призовом до Радянської Армії (наказ 22 від 26.11.1990).

Окрім того із запису під №3 трудової книжки встановлено, що 28.12.1992 ОСОБА_1 прийнятий автослюсарем 3-го розряду на Головну дільницю дільницю по ремонту та утриманню автодоріг і споруд на них (наказ 18 від 28.12.1992) та 19.01.1993 був звільнений за ст.38 КЗПП України за власним бажанням (наказ 4 від 20.01.1993) (а.с.14-15).

Відповідно до Договору купівлі-продажу, посвідченого 25 липня 1995 року державним нотаріусом Третьої горлівської державної нотаріальної контори Забарою Т.О., позивач ОСОБА_1 купив у ОСОБА_10 однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 (а.с.17-18).

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько позивача – ОСОБА_2 у м. Горлівка, Центрально-Міський район, Донецька область (а.с.19).

Лікарським свідоцтвом про смерть №1180 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла у місті Слов`янськ Донецької області мати позивача – ОСОБА_3 (а.с.22-23).

ГУДМС в Дніпропетровській області (Відділ №11 у місті Кривому Розі) для з`ясування обставин справи направив до Галузевого Державного архіву Міністерства Оборони України запит, в якому зазначив про те, що у позові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 вказує на те, що з 1990 року по 1992 рік він проходив строкову військову службу у Збройних Силах Радянської Армії, а станом на 24.08.1991 та 13.10.1991 рік в 17-тій окремій танковій Криворізькій бригаді, в/ч НОМЕР_6 , НОМЕР_7 – механізованого полку та просив вказати всю наявну інформацію про проходження строкової військової служби в Збройних Силах Радянської Армії відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця м.Горлівка, Донецької області (а.с.64).

З Архівної довідки Галузевого Державного архіву Міністерства Оборони України, виданої ОСОБА_1 слідує, що в перевірених наказах командира військової частини НОМЕР_6 , АДРЕСА_5 по стройовій частині за липень-листопад 1991 року, в книгах алфавітного обліку військовослужбовців строкової служби вищезазначеної частини за період травець-1981 – червень 1995 року ОСОБА_1 не значиться (а.с.65).

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом про громадянство є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону про громадянство громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом про громадянство проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, – з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону про громадянство).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом про громадянство (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 3 Закону про громадянство і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Статтею 8 Закону про громадянство встановлюються підстави набуття громадянства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону про громадянство особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року для подальшого встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню відповідно до статті 3 Закону про громадянство.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001 (далі – Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника – громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону про громадянство, що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто в таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону про громадянство і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Такі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі №517/445/19 (провадження №61-11240св22), від 26 листопада 2024 року у справі №676/6/24 (провадження №61-9828св24).

Судом встановлено, що жодних належних, достатніх та достовірних доказів проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року позивач не надав.

Із наданих позивачем доказів встановлено, що він дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України у місті Горлівка Донецької області. В подальшому з 01 вересня 1987 року по 30 червня 1990 року навчавсяв професійно – технічному училищі №25 м. Горлівки Донецької області та отримав професією слюсаря по ремонту автомобілів третього розряду. Після отримання освіти з 19.07.1990 ОСОБА_1 прийнятий автослюсарем 3-го розряду на Горлівську дільницю по ремонту та утриманню автодоріг і споруд на них та 23.11.1990 був звільнений за ст.36 п.3 КЗпП УССР у зв`язку з призовом до Радянської Армії. Після демобілізації 28.12.1992 ОСОБА_1 прийнятий автослюсарем 3-го розряду на Головну дільницю по ремонту та утриманню автодоріг і споруд на них, де працював по 19.01.1993 та був звільнений за ст.38 КЗПП України за власним бажанням.

Таким чином на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та набрання чинності Законом про громадянство (13 листопада 1991 року) відповідно наданих доказів встановлено, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі у лавах радянської армії, проте позивачем не доведено, що військову службу у зазначений час він проходив на території України або колишньої УРСР.

Твердження позивача про те, що станом на 24.08.1991 та 13.10.1991 рік він проходив строкову військову службу у Збройних Силах Радянської в 17-тій окремій танковій Криворізькій бригаді, в/ч НОМЕР_6 , НОМЕР_7 – механізованого полку спростовуються Архівною довідкою Галузевого Державного архіву Міністерства Оборони України, виданої ОСОБА_1 , якою встановлено, що в перевірених наказах командира військової частини НОМЕР_6 , АДРЕСА_5 по стройовій частині за липень-листопад 1991 року, в книгах алфавітного обліку військовослужбовців строкової служби вищезазначеної частини за період травень -1981 - червень 1995 року ОСОБА_1 не значиться (а.с.65).

Інші надані позивачем докази стосуються періоду з 1992 року, які правового значення для вирішення спору у цій справі не мають.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, ЦПК України, суд,

Вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділення №11 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту проживання з моменту народження та станом на 24 серпня 1991 року на території України відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення виготовлено 29 вересня 2026 року.

Суддя І.Б. Малаховська