Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 28 вересня 2026 р.
Справа: №460/15267/26
Суддя: Т.О. Комшелюк
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
29 вересня 2026 року м. Рівне№460/15267/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, за період з 01 квітня 2022 року по 31 січня 2023 року включно, у розмірі 300 000 гривень; 2) зобов`язати НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, за період з 01 квітня 2022 року по 31 січня 2023 року включно, у розмірі 300 000 гривень. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що проходила військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України. Наказом від 28.05.2022 № 159-ОС проходження нею військової служби призупинено з 25.03.2022 у зв`язку з внесенням до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України. Постановою слідчого від 17.07.2025 кримінальне провадження стосовно позивачки закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Наказом начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону від 03.08.2025 № 846-ОС їй продовжено військову службу та дію контракту, поновлено відповідні види забезпечення, виплати, пільги й соціальні гарантії. Позивачка зазначає, що відповідач здійснив виплату недоотриманого грошового забезпечення за період призупинення військової служби, однак не нарахував і не виплатив додаткову винагороду, передбачену постановою № 168. На переконання позивачки, така винагорода належить до складу грошового забезпечення, а тому підлягає виплаті відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 48-7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позову. Стверджує, що протягом спірного періоду позивачка фактично не проходила військову службу, не виконувала службових обов`язків та не залучалася до відповідних завдань. На думку відповідача, продовження військової служби після закриття кримінального провадження саме по собі не створює права на додаткову винагороду за період її призупинення, оскільки така виплата має спеціальну правову природу та здійснюється за наявності визначених законодавством умов.
У додаткових поясненнях позивачка наголосила, що заявляє вимогу саме про базову винагороду в розмірі 30 000 грн, а не про збільшену винагороду в розмірі 100 000 грн. Тому, на її переконання, відповідач безпідставно посилається на відсутність бойових наказів, бойових донесень та документального підтвердження безпосередньої участі в бойових діях. Також зазначила, що виплата їй недоотриманого грошового забезпечення свідчить про фактичне застосування відповідачем положень статті 24 Закону № 2232-XII. Відтак виключення зі складу виплат додаткової винагороди позивачка вважає необґрунтованим.
У запереченнях відповідач наполягав на відмінності правової природи звичайного місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди, установленої постановою № 168, зазначивши, що сама обставина виплати недоотриманого грошового забезпечення не підтверджує виникнення права на всі можливі додаткові виплати.
Ухвалою суду від 17.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.05.2022 № 159-ОС проходження позивачем військової служби призупинено з 25.03.2022.
Підставою для прийняття наказу стало внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України.
Постановою старшого слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 17.07.2025 кримінальне провадження стосовно позивачки закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Наказом начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону від 03.08.2025 № 846-ОС позивачці продовжено військову службу та дію контракту, поновлено види забезпечення, виплати, пільги й соціальні гарантії, а період призупинення служби зараховано до відповідної вислуги років.
Згідно з особовими картками грошового забезпечення та архівними відомостями в січні 2026 року позивачці здійснено виплату недоотриманого грошового забезпечення. Із наданої архівної відомості за 2026 рік убачається, що 13.01.2026 їй перераховано 950002,02 грн.
Водночас із наданих документів убачається, що додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, за період з квітня 2022 року по січень 2023 року не нараховувалася та не виплачувалася.
Наказом від 04.07.2026 позивачку звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу.
У серпні 2026 року представник позивачки отримав від військової частини документи щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення.
Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин щодо соціального захисту військовослужбовців здійснюється Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою зазначеної статті передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування військових формувань кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер і умови служби та стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається уповноваженими керівниками відповідних державних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено структуру та основні умови грошового забезпечення військовослужбовців.
Зокрема, пунктом 2 цієї постанови передбачено, що грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже законодавець розмежовує складові грошового забезпечення залежно від їхньої правової природи, систематичності та умов призначення.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан.
На виконання зазначеного Указу та Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168).
Пунктом 1 постанови № 168 у первинній редакції встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема Державної прикордонної служби України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно, а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, розмір цієї винагороди збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, яка набрала чинності 19.07.2022 та застосовується з 24.02.2022, внесено зміни до пункту 1 постанови № 168. Зокрема, формулювання щодо базової додаткової винагороди змінено на виплату до 30 000грн пропорційно в розрахунку на місяць.
Крім того, постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, яким передбачено визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди керівниками відповідних міністерств і державних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146, яка набрала чинності 18.10.2022 та застосовується з 01.09.2022, внесено зміни до пункту 1 постанови № 168 щодо окремих категорій отримувачів додаткової винагороди. Водночас зазначені зміни не виключили військовослужбовців Державної прикордонної служби України з кола осіб, яким передбачено виплату базової додаткової винагороди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43, яка набрала чинності 21.01.2023, внесено подальші зміни до постанови № 168.
Зокрема, пункт 2-1 викладено в редакції, відповідно до якої керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, а також розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30 000 грн.
Таким чином, протягом усього заявленого позивачкою періоду, з 01.04.2022 по 31.01.2023 включно, постанова № 168 передбачала можливість виплати базової додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.
Суд також враховує, що нормативне регулювання розмежовувало базову додаткову винагороду та збільшену винагороду в розмірі до 100 000 грн, право на отримання якої пов`язувалося з безпосередньою участю військовослужбовця в бойових діях або здійсненні відповідних заходів.
Оскільки позивачка заявила вимогу виключно про виплату базової додаткової винагороди, обставини її безпосередньої участі в бойових діях не є визначальними для вирішення цього спору.
Вирішуючи питання про правову природу додаткової винагороди, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23.
У зазначеній справі Верховний Суд, проаналізувавши положення частини другої статті 9 Закону № 2011-XII, постанов Кабінету Міністрів України № 704 та № 168, дійшов висновку, що додаткова винагорода, встановлена постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Такий висновок обґрунтовано тим, що зазначена винагорода має тимчасовий характер, оскільки запроваджена на період дії воєнного стану, а її розмір не є сталим і залежить від визначених законодавством умов.
У постанові від 17.08.2026 у справі № 240/1604/24 Верховний Суд підтвердив наведений підхід з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24.
Верховний Суд зазначив, що додаткова винагорода за постановою № 168 належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та не має постійного характеру.
Водночас суд звертає увагу, що наведені правові висновки сформульовано під час вирішення спорів про включення додаткової винагороди до розрахунку інших виплат або пенсії.
Натомість предметом розгляду в цій справі є безпосередньо право позивачки на отримання додаткової винагороди за період необґрунтованого призупинення військової служби.
Тому зазначені правові висновки підлягають урахуванню в частині визначення правової природи додаткової винагороди, однак самі собою не вирішують питання щодо наявності або відсутності права позивачки на її отримання за встановлених у цій справі обставин.
При цьому віднесення додаткової винагороди до одноразових додаткових видів грошового забезпечення не свідчить про її виключення зі складу грошового забезпечення військовослужбовця.
Частина друга статті 9 Закону № 2011-XII прямо передбачає, що до складу грошового забезпечення належать як щомісячні, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином одноразовий характер додаткової винагороди не може бути самостійною підставою для відмови в застосуванні до спірних правовідносин гарантій, установлених статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Крім того, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21.09.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, відповідно до якого зміна формулювання щодо розміру додаткової винагороди постановою № 793 сама собою не свідчить про зменшення її розміру. Встановлення пропорційності передбачає виплату 30 000 грн за умови відпрацювання повного місяця.
Водночас у зазначеній справі не вирішувалося питання виплати додаткової винагороди за час необґрунтованого призупинення військової служби. Тому цей висновок враховується судом щодо загального розуміння нормативного регулювання розміру базової винагороди, але не підміняє застосування спеціальних гарантій, передбачених статтею 24 Закону № 2232-XII.
Щодо правових наслідків закриття кримінального провадження та поновлення військової служби.
Правове регулювання проходження військової служби, її призупинення та продовження здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються із займаних посад та вважаються такими, що не виконують обов`язків військової служби.
Виплата грошового та здійснення інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Разом з тим, зазначена норма встановлює спеціальні правові наслідки ухвалення виправдувального вироку або закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
У таких випадках військова служба та дія контракту продовжуються, строк призупинення військової служби зараховується до відповідної вислуги років, поновлюються належні військовослужбовцю пільги та соціальні гарантії.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове забезпечення та здійснюються інші передбачені законодавством види забезпечення.
Аналогічні положення містить пункт 48-7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що законодавець установив спеціальний механізм відновлення майнових і соціальних прав військовослужбовців, військову службу яких було призупинено, а згодом кримінальне провадження стосовно них закрито з визначених законом реабілітуючих підстав.
При цьому право на виплату недоотриманого грошового забезпечення безпосередньо пов`язується законом із настанням відповідної юридичної обставини.
Із матеріалів справи вбачається, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.05.2022 № 159-ОС військову службу позивачки призупинено з 25.03.2022 у зв`язку з внесенням до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України.
Постановою старшого слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 17.07.2025 кримінальне провадження стосовно позивачки закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Зазначена підстава закриття кримінального провадження є реабілітуючою та відповідає умовам застосування спеціальної гарантії, передбаченої частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII.
Наказом начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.08.2025 № 846-ОС позивачці продовжено військову службу та дію контракту, поновлено всі види забезпечення, виплати, пільги й соціальні гарантії.
Крім того, відповідач здійснив виплату недоотриманого грошового забезпечення за період призупинення військової служби в сумі 950 002,02 грн.
Наведені обставини свідчать, що відповідач фактично застосував до позивачки передбачені частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII правові наслідки закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави.
Водночас додаткову винагороду за постановою № 168 за період з 01.04.2022 по 31.01.2023 відповідач позивачці не нарахував та не виплатив.
Суд враховує, що предметом спору є не правомірність призупинення військової служби позивачки, а обсяг її майнових прав, які підлягають відновленню після закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави.
З матеріалів справи вбачається, що до призупинення військової служби позивачці нараховувалася додаткова винагорода, передбачена постановою № 168.
Зокрема, архівна відомість за 2022 рік містить відомості про нарахування зазначеної винагороди за березень 2022 року.
Отже, на момент призупинення військової служби позивачка належала до категорії військовослужбовців, на яких поширювалася дія постанови № 168, та отримувала передбачену нею додаткову винагороду.
Водночас протягом спірного періоду з квітня 2022 року по січень 2023 року така винагорода позивачці не нараховувалася та не виплачувалася.
Суд не приймає доводи відповідача про те, що сам собою факт невиконання позивачкою обов`язків військової служби протягом зазначеного періоду виключає її право на отримання спірної винагороди.
Дійсно, частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII передбачено призупинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, військову службу яких призупинено.
Однак ця сама норма встановлює спеціальний правовий механізм відновлення відповідних виплат у разі закриття кримінального провадження з визначених законом реабілітуючих підстав.
За своїм змістом зазначена гарантія спрямована на відновлення майнового становища військовослужбовця, який не отримував належного йому грошового забезпечення внаслідок призупинення військової служби, підстави для якого згодом відпали. Тому обставина невиконання позивачкою службових обов`язків протягом спірного періоду не може оцінюватися відокремлено від установленого законом обов`язку відновити її право на недоотримане грошове забезпечення.
Інше тлумачення фактично позбавляло б практичного змісту гарантію, передбачену частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII, оскільки її застосування завжди пов`язане з періодом, протягом якого військовослужбовець не виконував службових обов`язків унаслідок призупинення військової служби.
При цьому суд ураховує, що законодавець, передбачивши виплату недоотриманого грошового забезпечення за весь період необґрунтованого призупинення служби, не обмежив відповідну гарантію виключно посадовим окладом, окладом за військовим званням та щомісячними додатковими видами грошового забезпечення.
Суд нагадує, що з огляду на положення частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення належать також одноразові додаткові види грошового забезпечення, до яких Верховний Суд відносить додаткову винагороду, встановлену постановою № 168.
За таких обставин сам собою одноразовий характер зазначеної винагороди не може бути правовою підставою для її виключення зі складу недоотриманого грошового забезпечення, яке підлягає виплаті відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII.
Водночас суд враховує, що додаткова винагорода за постановою № 168 має спеціальний характер та виплачується на умовах, визначених відповідним нормативним регулюванням.
Тому застосування передбаченої законом гарантії відновлення недоотриманого грошового забезпечення не означає автоматичного виникнення права на будь-які спеціальні виплати незалежно від установлених для них умов.
У цьому випадку визначальне значення має те, що позивачка заявила вимогу саме про базову додаткову винагороду, передбачену постановою № 168, а не про збільшену винагороду, право на яку пов`язується з безпосередньою участю в бойових діях або виконанні відповідних завдань.
Судом встановлено, що позивачка належала до кола осіб, яким передбачено виплату базової додаткової винагороди, та до призупинення військової служби фактично отримувала її.
Відповідач не заперечує факту належності позивачки до відповідної категорії військовослужбовців, а обґрунтовує невиплату спірної винагороди насамперед фактичним невиконанням нею обов`язків військової служби внаслідок її призупинення.
Однак після закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави, зазначена обставина підлягає оцінці з урахуванням спеціальних гарантій частини другої статті 24 Закону № 2232-XII.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідач здійснив виплату позивачці недоотриманого грошового забезпечення за період призупинення служби, фактично визнавши настання передбачених законом правових наслідків закриття кримінального провадження.
В свою чергу, відповідач не навів достатнього правового обґрунтування, яке б пояснювало виключення зі складу виплат саме базової додаткової винагороди за постановою № 168 за обставин застосування до позивачки гарантій частини другої статті 24 Закону № 2232-XII.
Посилання на тимчасовий характер винагороди та відсутність фактичного виконання службових обов`язків не спростовують необхідності застосування спеціальної законодавчої гарантії відновлення недоотриманого грошового забезпечення.
У цій справі відповідач не довів наявності достатніх правових підстав для не нарахування та невиплати позивачці базової додаткової винагороди за весь заявлений період з урахуванням установлених судом обставин закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави та продовження військової служби.
Отже невиплата позивачці додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, за період з 01.04.2022 по 31.01.2023 не узгоджується з гарантіями, встановленими частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З огляду на зазначене, положення постанови № 168 щодо умов виплати додаткової винагороди підлягають застосуванню в системному зв`язку зі спеціальними гарантіями, установленими частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII. Зокрема, положення підзаконного нормативно-правового акта щодо умов нарахування та виплати додаткової винагороди не можуть тлумачитися як такі, що звужують установлене законом право військовослужбовця на отримання недоотриманого грошового забезпечення за час необґрунтованого призупинення військової служби.
При цьому суд не ставить під сумнів правомірність установлення Кабінетом Міністрів України спеціальних умов виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, а виходить із необхідності застосування цих умов у системному зв`язку з положеннями закону, який визначає правові наслідки закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав.
Зокрема, передбачене частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII право на отримання недоотриманого грошового забезпечення за час необґрунтованого призупинення військової служби не може бути обмежене виключно з мотивів фактичного невиконання військовослужбовцем службових обов`язків протягом відповідного періоду.
Саме така обставина є характерною для правовідносин, які законодавець урегулював зазначеною нормою, передбачивши спеціальний механізм відновлення майнових прав військовослужбовця.
У цій справі суд враховує, що до призупинення військової служби позивачка належала до категорії військовослужбовців, яким виплачувалася базова додаткова винагорода за постановою № 168. Після закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави її військову службу продовжено, а право на недоотримане грошове забезпечення поновлено.
За таких обставин суд вважає, що застосування положень постанови № 168 без урахування спеціальних гарантій частини другої статті 24 Закону № 2232-XII призвело б до необґрунтованого обмеження майнових прав позивачки.
Щодо строку звернення до суду.
Відповідно до частин першої та третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спірні правовідносини стосуються виплати належного військовослужбовцю грошового забезпечення, тому при визначенні строку звернення до суду підлягають урахуванню положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
У редакції, чинній до 19.07.2022, частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, до статті 233 КЗпП України внесено зміни, якими встановлено, зокрема, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судом установлено, що позивачку звільнено з військової служби 04.07.2026.
З метою отримання інформації про склад та розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення її представник звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 26.07.2026.
На зазначений запит військова частина надала відповідь від 08.08.2026 із доданими документами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення.
Саме після отримання відповідних документів позивачка отримала можливість встановити склад здійснених нарахувань та відсутність серед них спірної додаткової винагороди за постановою № 168.
Доказів того, що раніше позивачці було вручено письмове повідомлення про всі належні їй при звільненні суми, яке містило б інформацію про склад грошового забезпечення за спірний період, відповідач не надав.
При цьому перерахування позивачці в січні 2026 року недоотриманого грошового забезпечення саме собою не підтверджує її обізнаності про всі складові відповідної виплати.
Позивачка звернулася до суду 11.08.2026, тобто в межах тримісячного строку з дня отримання відомостей про склад і розмір нарахованого їй грошового забезпечення.
Отже, підстав для висновку про пропуск позивачкою строку звернення до суду немає.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод або законних інтересів, зокрема шляхом визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання його вчинити певні дії.
За змістом частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог.
Судом установлено, що позивачка заявила вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, за період з 01.04.2022 по 31.01.2023 включно та зобов`язання здійснити відповідне нарахування і виплату в загальному розмірі 300 000 грн.
З огляду на встановлені обставини та наведене нормативно-правове регулювання суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та покладення на нього обов`язку нарахувати і виплатити позивачці додаткову винагороду за заявлений період.
Водночас визначення конкретного розміру належної до виплати додаткової винагороди потребує врахування нормативного регулювання, чинного протягом кожного відповідного періоду.
При цьому матеріали справи не містять достатніх відомостей для визначення судом конкретної суми додаткової винагороди за кожний місяць спірного періоду.
Саме відповідач як орган, уповноважений здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, володіє необхідними обліковими документами для проведення відповідного розрахунку.
Покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату спірної додаткової винагороди відповідно до постанови № 168 у редакціях, чинних протягом відповідних періодів, забезпечить відновлення порушеного права позивачки без визначення судом наперед конкретного розміру виплати.
При цьому відповідач зобов`язаний врахувати передбачені частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII гарантії виплати недоотриманого грошового забезпечення за час необґрунтованого призупинення військової служби, а також раніше виплачені позивачці суми.
Отже належним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці додаткової винагороди за постановою № 168 за період з 01.04.2022 по 31.01.2023 включно та зобов`язання відповідача здійснити її нарахування і виплату відповідно до нормативного регулювання, чинного протягом кожного відповідного періоду.
Водночас підстав для задоволення позовних вимог в частині визначення конкретної суми додаткової винагороди в розмірі 300 000 грн суд не встановив. З огляду на наведене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподіляються з урахуванням результатів розгляду справи.
Позивачка має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення.
З огляду на предмет цього спору та положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору.
У зв`язку з цим судовий збір розподілу не підлягає.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що представник позивачки заявив про намір подати докази їх понесення протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
За умови дотримання вимог частини сьомої статті 139 КАС України питання розподілу таких витрат може бути вирішене судом після подання відповідних доказів у встановленому процесуальним законом порядку.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 01.04.2022 по 31.01.2023.
Зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 01.04.2022 по 31.01.2023 відповідно до нормативного регулювання, чинного в кожному відповідному періоді, з урахуванням гарантій, установлених частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 29 вересня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Суддя Т.О. Комшелюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua