Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №522/22709/25-Е — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 522/22709/25-Е

Номер провадження 2/504/2041/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

судді Литвинюк А.В.,

за участю секретаря судового засідання Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», від імені та в інтересах якого діє представник Романенко Михайло Едуардович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Представник позивача звернувся до Приморського районного суду міста Одеси із вказаним позовом до відповідача, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором № 102850210 від 07.06.2021 року у розмірі 32 375,00 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача вказав, що 07.06.2021 року за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі - ТОВ «Мілоан»), ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту № 102850210.

Відтак, за твердженнями представника позивача, ОСОБА_1 уклала Договір про споживчий кредит № 102850210 від 07.06.2021 року з ТОВ «Мілоан» та отримала кредитні кошти на свій картковий рахунок у сумі 7 000,00 грн.

У позовній заяві також зазначено, що 13.10.2021 року, згідно умов Договору відступлення права вимоги № 10Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором № 102850210 від 07.06.2021 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (надалі - ТОВ «Діджи Фінанс»). Відтак, позивач ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Втім, як вказує представник позивача, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит № 102850210 від 07.06.2021 року не виконала ані перед первісним кредитором, ані перед позивачем. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент звернення до суду з позовом становить 32 375,00 грн, з яких:

- заборгованість за тілом кредиту - 7 000,00 грн;

- заборгованість за відсотками - 24 675,00 грн;

- заборгованість за комісійними винагородами - 700,00 грн;

- заборгованість за пенею - 0 грн.

Невиконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань стало підставою для звернення ТОВ «Діджи Фінанс» до суду з цим позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 року, справу розподілено судді Приморського районного суду міста Одеси Ковтун Ю. І.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 17.10.2025 року справу направлено за підсудністю до Доброславського районного суду Одеської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 року, справу розподілено судді Доброславського районного суду Одеської області Литвинюк А. В.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 21.11.2025 року справу прийнято до провадження судді Литвинюк А. В., розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, через надмірне навантаження судді призначено судове засідання на 18.02.2026 року о 08:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2).

15.01.2026 року до суду у підсистемі «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача, в якому останній виклав свої заперечення проти позову щодо відсутності електронного підпису відповідача на кредитному договорі, відсутності доказів перерахування кредитних коштів, нарахування відсотків понад строку кредитування, стягнення судових витрат на користь відповідача.

У відзиві на позовну заяву сторона відповідача просить суд поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву, долучити відзив до матеріалів справи, відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог, стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

21.01.2026 року від представника позивача до суду у підсистемі «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якому викладено заперечення проти доводів, наведених у відзиві, щодо недоведеності укладення (підписання) кредитного договору, розрахунку нарахованої заборгованості відповідача за кредитним договором, відсутності належних доказів перерахування відповідачу кредитних коштів, витрат на правничу допомогу відповідача.

Також, у відповіді на відзив представник позивача просить суд поновити позивачу процесуальний строк для надання до суду доданих до відповіді на відзив доказів, а також поновити позивачу процесуальний строк для подання клопотання про витребування доказів та витребувати у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, Україна, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1д, код ЄДРПОУ: 14360570):

- інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 ;

- виписку про рух грошових коштів по картковому рахунку № НОМЕР_2 за період з 07.06.2021-12.06.2021 з відображенням часу зарахування коштів;

- інформацію щодо номеру телефону, на який відправлялася інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 07.06.2021-12.06.2021;

- ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_2 , у тому числі, прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 18.02.2026 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , в поновленні процесуального строку для надання до суду доданих до відповіді на відзив доказів, а саме Правил надання фінансових кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (в редакції 13.07.2021 року); відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», від імені та в інтересах якого діє представник Романенко Михайло Едуардович, в поновленні процесуального строку для подання клопотання про витребування доказів; залишено без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», від імені та в інтересах якого діє представник Романенко Михайло Едуардович, про поновлення строку на долучення доказів, поновлення строку та витребування доказів у справі в частині витребування доказів у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»; судове засідання у справі відкладено до 19.05.2026 року о 10:30 годині.

20.02.2026 року до суду у підсистемі «Електронний суд» від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких остання виклала свої доводи стосовно відсутності у відповідача наміру укладати кредитний договір, відсутності погодження відповідачем жодних істотних умов та його необізнаність з обставинами існування кредитного договору. У зазначених додаткових поясненнях представник відповідача вказала, що відповідачка стала жертвою шахрайських дій невідомих осіб, які використали її персональні дані для отримання коштів за кредитними договорами, на підтвердження чого надає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.09.2022 року та копію листа ТОВ «Мілоан».

18.05.2026 року від представника позивача до суду у підсистемі «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких викладено доводи на противагу наведеного у додаткових поясненнях представника відповідача стосовно вчинення шахрайських дій відносно відповідача.

Судове засідання у справі, призначене на 19.05.2026 року о 10:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 14.09.2026 року о 12:45 годині.

У судове засідання у справі, призначене на 14.09.2026 року о 12:45 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), учасники справи не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), що підтверджується матеріалами судової справи.

Разом з тим, представник позивача у позовній заяві заявив вимогу про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача причини своєї неявки суду не повідомив.

Суд вважає можливим здійснити розгляд справи, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором ТОВ «Діджи Фінанс» мотивувало свої вимоги неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за укладеним кредитним договором № 102850210 від 07.06.2021 року.

В матеріалах справи міститься паперова копія електронного Договору про споживчий кредит № 102850210 (індивідуальна частина) від 07.06.2021 року (надалі - Кредитний договір № 102850210 від 07.06.2021 року) між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

За змістом п. 1.1. Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року, Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Згідно п. 1.2. Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року, сума (загальний розмір) кредиту становить 7000.00 грн. у валюті: Українські гривні.

Відповідно до п. 1.3., 1.4. Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року, Кредит надається строком на 30 днів з 07.06.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування

кредитом (дата платежу): 07.07.2021.

Підпунктом 1.5.1. п. 1.5. Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року визначено, що Комісія за надання кредиту: 700.00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

За змістом пп. 1.5.2. п. 1.5. Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року, Проценти за користування кредитом: 3675.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.75 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Положеннями п. 6.1., 6.2. Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року передбачено, що цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в Особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене Позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру Позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для Позичальника визначено у Правилах). Після укладення цей Кредитний договір надається Позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті Позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено Позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими Позичальником Товариству.

Згідно п. 7.1. Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року, цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатками №1 та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п. 1.4 Договору. Якщо зі спливом 3-го дня з моменту укладення цього Договору кредитні кошти не будуть відправлені Товариством та/або не будуть отримані Позичальником у відповідності з визначеним способом надання кредиту, дія цього Договору може бути припинена достроково з відповідним відображенням в Особистому кабінеті.

Відповідно до п. 9.1. Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року, цей Кредитний договір (індивідуальна частина) є самостійним кредитним договором (правочином), що містить усі істотні умови, укладений у порядку, спосіб та формі, що відповідає вимогам законодавства. Визнання недійсним, неукладеним, нікчемним будь-якого додатку, документу, що є частиною цього Договору (у т.ч. Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством) або окремих умов цього Кредитного договору (індивідуальної частини) не має наслідком недійсність, нікчемність або неукладеність цього Кредитного договору (індивідуальної частини) в цілому і сторони підтверджують, що уклали б цей Кредитний договір (індивідуальну частину) і без включення до нього умов, що визнані недійсними, нікчемними, неукладеними.

Разом з паперовою копією електронного Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року суду було надано також паперові копії електронного Додатку № 1 та Додатку № 2 до зазначеного договору, які є Графіком платежів та Паспортом споживчого кредиту відповідно, та паперову копію електронної Анкети-заяви на кредит № 102850210 від 07.06.2021 року.

За ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1-3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їх власноручних підписів.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 638 ЦК України визначає, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Стаття 1055 ЦК України встановлює, що кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання письмової форми тягне його нікчемність.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

За ч. 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувана електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Абзацем 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

У Положенні про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, Фінансовий кредит), затвердженому Постановою НБУ від 03.11.2021 року № 113 передбачено, що договір, що укладається у вигляді електронного документа, підписується сторонами в порядку, визначеному законодавством України. Примірник такого договору споживача повинен містити кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу та/або кваліфіковану електронну печатку кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, накладену уповноваженим працівником кредитодавця.

Кожен примірник договору, що укладається у вигляді електронного документа, повинен містити:

1) електронні підписи сторін договору з урахуванням вимог законодавства України;

2) дату та час його укладення;

3) адресу вебсайту кредитодавця в шаблоні [URL доменне ім`я вебсайту] або назву мобільного застосунку мовою, якою такий застосунок представлений в онлайн-магазинах застосунків App Store, Google Play та інших, з використанням якого укладено договір;

4) відомості про: технологію (порядок) його укладення; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу;

5) узгоджений сторонами спосіб надсилання (повторного надсилання) підписаного договору споживачу;

6) умови виготовлення та отримання засвідчених копій договору на папері з електронного документа.

Примірник договору, а також додатки до нього (за наявності), укладені у вигляді електронного документа, надсилаються споживачу одразу після його підписання, але до початку надання йому фінансової послуги.

Електронна версія договору повинна бути в форматі, який відображається на екранах різних технічних засобів телекомунікацій зі збереженням цілісності (зміст тексту договору не втрачено і не змінено з моменту його укладення) та читабельності.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду - із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

Стаття 13 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачає, що суб`єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у Формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.

При зберіганні електронних документів обов`язкове додержання таких вимог:

1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;

2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;

3) у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.

Також, положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції».

Так, згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Таким чином, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19.

Отже, за змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», у разі використання одноразового ідентифікатора як підпису під час укладення договору в електронній формі позивач мав довести в суді, що такий підпис належить відповідачу (був погоджено отриманий ним) до моменту підписання кредитного договору.

Таким чином, з урахуванням наведених положень, Кредитний договір № 102850210 від 07.06.2021 року є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, вони повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведеними до їх відома, у зв`язку з чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він був ознайомлений.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, у тому числі кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов, оформлених однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти чи SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) договір між позичальником та кредитором у електронній формі укласти неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.

Відповідно до принципу змагальності, саме позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.

Так, відповідно до ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суд зауважує, що ключове значення у цій справі має доведення факту автентичності дій сторони, тобто того, що саме ця особа здійснила вхід у систему, отримала код підтвердження, ввела його та прийняла умови договору. Для підтвердження цього факту можуть використовуватися такі докази:

1. Журнали подій системи (лог-файли);

2. Записи серверів про час і IP-адресу входу;

3. Відомості про надсилання SMS-коду на конкретний номер телефону;

4. Банківські або фінансові транзакції, які підтверджують отримання або використання коштів, оплату товару чи послуг.

Сторони узгоджують порядок використання одноразового ідентифікатора (коду) через письмовий договір або електронний правочин, у якому фіксуються технічні засоби ідентифікації (наприклад, SMS-код, email-код, BankID). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає обов`язок попередньої згоди особи на використання такого коду в якості аналога власноручного підпису.

Дослідивши наявні в матеріалах справи паперові копії електронного Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року, Додатку № 1 та Додатку № 2 до зазначеного договору, які є Графіком платежів та Паспортом споживчого кредиту відповідно, та паперову копію електронної Анкети-заяви на кредит № 102850210 від 07.06.2021 року, суд доходить висновку, що ТОВ «Діджи Фінанс» не було надано суду доказів накладення на договір та додатки до нього кваліфікованого електронного підпису (КЕП) уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу та/або кваліфіковану електронну печатку кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, накладену уповноваженим працівником кредитодавця.

Крім того, ТОВ «Діджи Фінанс» не надало до суду належних та допустимих доказів на підтвердження порядку створення та накладання електронного підпису ОСОБА_1 (одноразового ідентифікатора) на кредитний договір та додатки до нього.

Відповідних електронних доказів, які могли б підтвердити «цифровий слід» або метадані - інформацію про відправку коду, його введення та підписання відповідачем у якості його особистого підпису матеріали справи також не містять.

Таким чином, у справі не доведено накладення на кредитний договір і додатки до нього кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника кредитодавця, а також одноразового ідентифікатора відповідача та надіслання відповідного одноразового ідентифікатора на його мобільний телефон. У матеріалах справи відсутні будь-які документи чи технічні дані, які б підтверджували факт направлення таких кодів на номер телефону відповідача та його подальше використання для накладення електронного підпису.

Сам факт використання одноразового ідентифікатора за відсутності доказів про його отримання, узгодження чи належність певній особі, не створює презумпції укладеності договору у електронній формі.

За таких обставин, наявні у справі матеріали не дають підстав вважати належно підтвердженим факт укладення Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року в електронній формі саме відповідачем.

В матеріалах справи також відсутні цифрові докази або їх паперові копії, що підтверджують укладення Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року в електронній формі саме відповідачем через інформаційну систему ТОВ «Мілоан».

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На підтвердження укладення кредитного договору позивач надав до суду паперові копії електронних доказів.

Разом із тим, зазначені документи не підтверджують факту надсилання позичальнику оферти про укладення кредитного договору та її акцепту, а також не містять доказів того, що сторони обмінялися відповідними електронними документами і що такі документи були підписані у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до змісту Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронні документи, які використовуються під час укладення договору, мають містити обов`язкові реквізити, зокрема електронний підпис, який до його накладення має бути ідентифікований з особою, що його використовує, як це передбачено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кожен електронний документ у своєму складі містить метадані - структуровані дані, що є характеристиками описуваних сутностей електронних документів для цілей їх ідентифікації, пошуку, оцінки та управління ними, які утворюються протягом життєвого циклу відповідних електронних документів. Їх можна вважати унікальними даними, що ідентифікують цифровий документ як такий, що був створений у реальному житті відповідно до певних часових і просторових параметрів.

Метадані включають контекст, зміст, автора, дату створення, формат і технічні характеристики цифрового файлу, цифрового (електронного) документа чи іншого об`єкта у цифровій (електронній) формі. За цими властивостями можна здійснювати пошук таких документів і проводити їх верифікацію.

Існують такі визначення метаданих, що є застосовними у цій справі.

Метадані - довідкова структурована інформація, що описує, роз`яснює, дає змогу ідентифікувати, спрощує використання та управління набором даних (постанова Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних»).

Метадані - дані про інформаційні об`єкти та їх окремі структури, що є складовими формату даних електронного документообігу, а також процеси, які відбуваються над цими інформаційними об`єктами (наказ Державного агентства з питань електронного урядування України від 07.09.2018 року № 60 «Вимоги до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20.11.2018 року за № 1309/32761).

В свою чергу, відсутність Кредитного договору № 102850210 від 07.06.2021 року у форматі електронних документів з відповідними метаданими (або їх паперових копій) не дає підстав вважати встановленим, що відповідач схвалив вказані правочини відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про електронну комерцію», якими врегульовано порядок укладення договорів в електронній формі.

Також, на підтвердження наявності у ОСОБА_1 заборгованості, представником ТОВ «Діджи Фінанс» було додано до позовної заяви складену ТОВ «Мілоан» відомість про щоденні нарахування та погашення та платіжне доручення 28477537 від 07.06.2021 року.

Втім, суд зауважує, що зазначені докази не є первинними банківськими документами, а є внутрішніми документами ТОВ «Мілоан».

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 161/16891-15 (провадження № 61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, Банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 04.07.2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 року у справі № 209/3046/20, від 01.06.2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 04.09.2024 року у справі № 426/4264/19.

З огляду на наведені положення, суд доходить висновку, що надані позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення та платіжне доручення 28477537 від 07.06.2021 року, складені ТОВ «Мілоан», не є належними і достатніми доказами на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу кредитних коштів ОСОБА_1 та наявності в неї заборгованості за кредитним договором, оскільки зазначена у відповідних документах інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку, а самі документи не є первинними бухгалтерськими документами, які фіксують здійснення платежу та є необхідними для підтвердження таких юридичних фактів.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим, доводи позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Відтак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перерахування кредитних коштів на поточний рахунок відповідача за Кредитним договором № 102850210 від 07.06.2021 року.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі № 334/3056/15, провадження № 61-8803св22).

Таким чином, виконання ТОВ «Мілоан» своїх обов`язків з перерахування на поточний рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів за Кредитним договором № 102850210 від 07.06.2021 року позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» не доведено.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд вважає, що позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» не доведено наявність у ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 102850210 від 07.06.2021 року.

Оскільки заявлена позивачем сума заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором № 102850210 від 07.06.2021 року не підлягає стягненню з огляду на її недоведеність, не підлягає також стягненню загальна сума заборгованості за відсотками та комісійними винагородами, нарахованими на відповідну заборгованість.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.10.2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» (за умовами договору - Фактор) та ТОВ «Мілоан» (за умовами договору - Клієнт) було укладено Договір факторингу № 10Т (надалі - Договір факторингу № 10Т від 13.10.2021 року), за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

За змістом п. 4.1., 4.2. Договору факторингу № 10Т від 13.10.2021 року, Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання цього Договору. Всі суми, що наводяться в Реєстрі прав вимог, зазначаються в Національній валюті України - гривні, станом на дату підписання Сторонами такого Реєстру прав вимог.

Положеннями п. 8.1., 8.2. Договору факторингу № 10Т від 13.10.2021 року, цей Договір набирає чинності та всі права і обов`язки Сторін за цим Договором набирають повної юридичної сили дати його підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення печатками (за наявності її у Сторони)

Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується 31.03.2022 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Як вбачається з Витягу з Додатку до Договору факторингу № 10Т від 13.10.2021 року, ТОВ «Мілоан» відступило, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №102850210 від 07.06.2021 року.

Надані суду копії Договору факторингу № 10Т від 13.10.2021 року з додатками та Витягу з Додатку до Договору факторингу № 10Т від 13.10.2021 року містять печатки та підписи уповноважених осіб ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс».

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до статей 512, 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент їх переходу.

Право вимоги, яке є предметом договору факторингу (відступлення), має похідний характер і може перейти лише за умови існування такого права у первісного кредитора на момент його відступлення. Новий кредитор не може набути більше прав, ніж мав первісний кредитор.

Зазначене відповідає усталеним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.06.2020 року у справі № 910/1755/19, згідно з якими відступлення права вимоги не створює нового зобов`язання, а є заміною кредитора в уже існуючому зобов`язанні, у разі недоведеності існування первісного зобов`язання вимоги нового кредитора задоволенню не підлягають.

У даному випадку встановлено відсутність належних і допустимих доказів укладення Кредитного договору №102850210 від 07.06.2021 року та фактичного надання відповідачу кредитних коштів. За таких обставин ТОВ «Діджи Фінанс» не довело наявності у нього дійсного та існуючого права вимоги до відповідача.

За відсутності доведеного зобов`язання за кредитним договором відсутній і сам предмет відступлення, а тому, суд доходить висновку що перехід права вимоги до ТОВ «Діджи Фінанс» фактично не відбувся. Недоведеність укладення та виконання Кредитного договору №102850210 від 07.06.2021 року виключає можливість визнання за ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги до відповідача.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором №102850210 від 07.06.2021 року у розмірі 32 375,00 грн не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Судові витрати, в силу приписів ст. 133 ЦПК України, складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати позивача в частині сплати судового збору не підлягають стягненню з відповідача.

Разом з тим, представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з наданих стороною відповідача доказів, представництво інтересів ОСОБА_1 у цій справі забезпечувалося адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною на підставі Договору про надання правничої допомоги від 27.12.2025 року.

13.01.2026 року Адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною та ОСОБА_1 на виконання Договору про надання правничої допомоги від 27.12.2025 року було укладено Акт здачі-прийняття наданих послуг.

Як вбачається зі змісту Акту здачі-прийняття наданих послуг від 13.01.2026 року, Адвокат надав, а Замовник одержав правову (правничу) допомогу, передбачену ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час вирішення судового спору, що виник з цивільних правовідносин між ТОВ «Діджи Фінанс» до Мединської Анастасії Михайлівни по цивільній справі № 522/22709/25-Е у наступному обсязі:

- Ознайомлення з матеріалами справи - 1,5 години - 2000 грн;

- Написання відзиву на позовну заяву - 2 години - 4000 грн;

- Участь у судовому засіданні - 1 год - 2000 грн.

Загальна вартість послуг, що підлягає сплаті Замовником на користь Адвоката за цим Актом становить 8000,00 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що розмір стягнення у сумі 8 000 грн за ознайомлення з матеріалами справи, написання відзиву на позовну заяву та участь у судовому засіданні не є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом правничих послуг та ціною позову.

Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується із позицією Верховного Суду у справі № 127/9918/14-ц.

З огляду на надані представником відповідача докази понесених судових витрат, суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі не впливають на вищезазначений висновок суду щодо відсутності правових підстав для задоволення заявленого позову про стягнення заборгованості за кредитними договорами в повному обсязі.

Керуючись ст. 3, 207, 512, 514, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 639, 1046, 1054, 1055, 1077 Цивільного кодексу України, ст. 12, 76, 77, 81, 89, 100 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», від імені та в інтересах якого діє представник Романенко Михайло Едуардович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Литвинюк А. В.