Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №571/239/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 571/239/26

Провадження № 22-ц/4815/1137/26

Головуючий у Рокитнівському районному суді

Рівненської області: суддя Качмар М.Я.

Рішення суду першої інстанції ухвалено:

12 березня 2026 року в селищі Рокитне

Сарненського району Рівненської області

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" та представника ОСОБА_1 – адвоката Джуса Дениса Васильовича на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 березня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" (далі – ТОВ "Алекскредит") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 47 845 гривень заборгованості за договором про надання кредиту №4331113 від 25 грудня 2020 року.

Мотивуючи свої вимоги, ТОВ "Алекскредит" зазначало про те, що відповідно до умов укладеної між сторонами угоди відповідач отримав в кредит 7 000 гривень, базовий період складав 14 днів і упродовж цього строку нараховувалися відсотки за ставкою 1,45% за кожен день користування кредитом, а спеціальний період складав 180 днів і процентна ставка у його межах становила 3% за кожен день користування кредитом.

Цей договір укладено в електронному вигляді, що відповідає вимогам Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про електронну комерцію" та ст.ст. ст.207, 208, 639 1047, 1055 ЦК України. Кредитор виконав свої зобов`язання, проте позичальник порушив умови договору і внаслідок цього утворилася заборгованість, яка станом на 30 липня 2025 року складалася з: 7 000 гривень за тілом кредиту і 40 845 гривень процентів за користування кредитом.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 березня 2026 року позов ТОВ "Алекскредит" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Алекскредит" заборгованість за договором №4331113 від 20 грудня 2020 року в розмірі 21 000 гривень та судові витрати в сумі 1168,57 гривень.

Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Ухвалюючи судове рішення, суд вважав, що з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, а також на положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", засади справедливості, добросовісності і розумності є наявними підстави для зменшення заборгованості за відсотками за користування кредитом до подвійного розміру заборгованості за кредитом.

На рішення суду ТОВ "Алекскредит" подано апеляційну скаргу, де вказувалося про його незаконність і необґрунтованість, які полягали у невідповідності викладених у ньому висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про помилкове зменшення судом розміру відсотків до 14 000 гривень, зважаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо зменшення неустойки та відсотків річних за ст. 625 ЦК України. На переконання заявника, ця практика є незастосовною, оскільки позичальнику не нараховувалися пеня чи штраф у порядку ст. 549 ЦК України або відсотки за прострочення виконання зобов`язань за ст. 625 ЦК України, а заявлена сума є саме процентами за користування кредитом за ст. 1048 ЦК України.

Крім того, звертає увагу на те, що відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання, а згідно зі ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Оскільки договір не оспорено та не визнано недійсним у судовому порядку, тому його умови підлягають виконанню у повному обсязі.

Так, відповідач підписав електронний договір одноразовим ідентифікатором після отримання паспорта споживчого кредиту та оферти. Підписуючи договір, він підтвердив, що всі умови йому зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Позивач подав детальний щоденний розрахунок боргу, а ОСОБА_1 не надав власного розрахунку, хоча процесуальний обов`язок спростувати розмір заборгованості покладається саме на нього.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги щодо нарахованих відсотків за користуванням кредитом саме в сумі 40 845 гривень.

У поданому відзиві представник відповідача просив залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача як безпідставну і необґрунтовану.

Представником ОСОБА_1 – адвокатом Джусом Д.В. подано апеляційну скаргу, де посилався на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, що полягало в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги стверджувалося про непропорційність та надмірність стягнення судом відсотків у розмірі, який удвічі перевищує суму виданого кредиту. Звертає увагу на те, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є умови договору про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації, а саме понад 50% вартості продукції/послуги у разі невиконання зобов`язань.

Отже, граничний розмір відсотків за користування кредитом, який підлягав стягненню, становить 50% від отриманого кредиту — 3 500 гривень. Натомість визначена судом сума є непропорційно значною компенсацією, адже становить понад 50% від суми кредиту і це суперечить принципам розумності, добросовісності та справедливості, а тому створює істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на шкоду споживачеві.

При цьому при вирішенні спірних правовідносин підлягає застосуванню практика Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постановах від 18 березня 2020 року у справі 902/417/18, а також Верховного Суду у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 та від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23), які підтверджують право суду зменшувати розмір нарахованих відсотків та неустойки, якщо вони перетворюються на каральну функцію та непомірний тягар для боржника.

З викладених міркувань просить судове рішення змінити в частині стягнутих з ОСОБА_1 нарахованих процентів за користування кредитом в сумі 14 000 гривень та прийняти у цій частині нове, яким стягнути з його довірителя нараховані проценти за користування кредитом в сумі 3 500 гривень.

У поданому відзиві ТОВ "Алекскредит", вважаючи апеляційну скаргу представника відповідача такою, що не підлягає до задоволення, просить задовольнити апеляційну скаргу позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що 25 грудня 2020 року між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №4331113.

За умовами пунктів 1.3, 3.1, 1.5, 1.6, 1.7.2 договору ТОВ "Алекскредит" надало відповідачу у власність грошові кошти (позику) в сумі 7000 гривень, перерахувавши кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 , котрий надано позичальником.

Сторони погодили, що строк дії договору встановлюється з дати укладення договору 25 грудня 2020 року до кінцевої дати виконання договору 07 липня 2021 року (включно).

Позичальник сплачує кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, неустойку (пеню, штраф), яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує позичальник.

Розрахунок зобов`язань позичальника із зазначенням строків виконання, умов кредитування, а також дати початку періоду, дати платежу (дати закінчення періоду), загальної суми платежу, основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, розміру процентної ставки, орієнтовної реальної річної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, орієнтовної загальної вартості кредиту зазначаються у графіку платежів, який є додатком № 1 до договору. Графік платежів у договорі визначає окремі розрахунки зобов`язань за лояльними (покращеними) умовами кредитування та за загальними умовами кредитування.

Ставки нарахування процентів за користування кредитом за загальними умовами кредитування (п. 2.15. правил) при укладенні договору є такими:

- в базовий період протягом 14 календарних днів з 25 грудня 2020 року до 08 січня 2021 року (включно) у розмірі 1,45 % за один день користування кредитом (акційна процентна ставка (п. 2.1. Правил));

- в спеціальний період (п. 2.41. Правил) протягом 180 календарних днів з 09 січня 2021 року до 07 липня 2021 року (включно) у розмірі 3% за один день користування кредитом (спеціальна процентна ставка (п. 2.35. Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування складає 8 426,40 гривень.

За інформацією ТОВ ФК "Елаєнс" від 02 листопада 2024 року позивачем було перераховано 7000 гривень на картку відповідача.

Як видно з листа АТ КБ "Приватбанк" від 26 лютого 2026 року, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано банківську картку. З виписки по особовому рахунку встановлено, що 25 грудня 2020 року на картку позичальника було зараховано переказ на 7000 гривень

Сума заборгованості відповідача за договором про надання кредиту № 4331113 від 25 грудня 2020 року становить 47845 гривень з яких: 7000 гривень як сума кредиту та 40 845 гривень нарахованих процентів за користування кредитом.

Переглядаючи справу в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України застосовує висновки Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, які викладені в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, де зазначено таке.

"Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

У статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

У статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яка має назву "Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів")

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

У справі, яка була об`єктом перегляду Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, апеляційний суд при задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом міркував так, що проценти нараховані протягом орієнтовного строку повернення кредиту, що становить 15 календарних днів з моменту отримання кредиту, та відповідно до пункту 1.4.2. договору у разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 15 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом, граничний строк якого згідно пункту 1.9. договору становить 1 рік; строк, протягом якого відповідач міг правомірно користуватися кредитними коштами - строк кредитування, встановлено тривалістю в 1 рік (пункт 1.9 Договору) і протягом цього строку позивач має право на одержання процентів за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором. Оскільки у зазначений у договорі строк кредитування одержані за кредитним договором кошти відповідачем повернуті не були, відмова суду у стягненні заявлених позивачем процентів за кредитом є необґрунтованою.

Натомість суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не звернув уваги на таке: нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Крім цього, суд касаційної інстанції зазначив й про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції застосував пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", що не підлягав застосуванню, оскільки оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом".

На переконання колегії суддів, обставини цієї справи та справи, що переглядалася Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є подібними, оскільки між кредитодавцем і позичальником укладено подібні за змістом кредитні договори, а саме з такими ж механізмами нарахування відсотків - тобто поділом на базовий та спеціальний/штрафний періоди із суперечливим визначенням загальної вартості кредиту.

Отже, доводи апеляційної скарги ТОВ "Алекскредит" щодо необхідності стягнення відсотків у сумі 40 845 гривень не підлягають задоволенню, позаяк умови договору містять двозначні положення щодо розміру процентів та загальної вартості кредиту. За такої обставини суд не може тлумачити договір на користь кредитора, який його склав.

Тому суд апеляційної інстанції виходить з того, що строк користування кредитом тривалістю 14 календарних днів та відповідний графік платежів є основоположними умовами кредитного договору, які безпосередньо визначають період існування кредитних правовідносин.

Посилання ТОВ "Алекскредит" на окремі положення договору не можуть тлумачитися відокремлено від зазначених умов та призводити до фактичної зміни погодженого сторонами строку кредитування.

Саме такий строк кредитування є визначальним критерієм для встановлення меж реалізації прав кредитодавця та обсягу обов`язків позичальника, у зв`язку з чим інші положення договору підлягають застосуванню лише у системному взаємозв`язку з ним, а не всупереч йому.

Тобто обґрунтованим та справедливим є підхід, за яким відсотки повинні нараховуватися за однією ставкою, яка не суперечить законодавству та в межах одного строку. Такий спосіб розрахунку забезпечує передбачуваність зобов`язання для споживача, унеможливлює приховане збільшення фінансового навантаження та відповідає принципам добросовісності, прозорості та справедливості у сфері споживчого кредитування.

Разом з тим є необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника відповідача про необхідність застосування пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", адже суд не наділений повноваженнями самостійно застосовувати цей механізм без подання споживачем окремого позову (чи зустрічного позову) про визнання відповідної умови договору недійсною.

Зважаючи на те, що за об`єктивним розрахунком договору розмір процентів становить 1 421 гривню (7000*1,45%*14), а представник ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі визнав вимоги в частині стягнення 3 500 гривень, тому з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.ст. 13, 367 ЦПК України) за результатами апеляційного перегляду справи до стягнення підлягає саме визнана ним сума відсотків — 3 500 гривень.

Решта аргументів авторів апеляційних скарги колегією суддів відхиляються у зв`язку зі встановленими обставинами справи та застосованими нормами матеріального права.

Підставою для прийняття постанови про часткове задоволення позову та стягнення з позичальника на користь кредитора 8 421 гривень відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" та представника ОСОБА_1 – адвоката Джуса Дениса Васильовича задовольнити частково.

Скасувати рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 березня 2026 року.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" заборгованість за договором про надання кредиту №4331113 від 25 грудня 2020 року у розмірі 8 421 (вісім тисяч чотириста двадцять одна) гривня 00 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит"; місцезнаходження: проспект Леоніда Каденюка, 23, м. Київ, 02094; код ЄДРПОУ: 41346335.

Відповідач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

С.С. Шимків