Вирок від 27 вересня 2026 р. у справі №643/21/22 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/21/22 Номер провадження 11-кп/814/597/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем – ОСОБА_5 ,

за участі прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

захисника – адвоката ОСОБА_8 ,

потерпілого – ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12021221170003038 за апеляційними скаргами прокурора Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах – адвоката ОСОБА_8 на вирок Шевченківського (Октябрського) районного суду м. Полтави від 29.08.2024,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, із середньою освітою, розлученого, маючого на утриманні малолітню дитину, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз 04.10.2016 вироком Комінтернівського районного суду м. Харків за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі, звільненого 28.01.2019 умовно-достроково на невідбутий строк 7 місяців 10 днів,

визнано винуватим та засуджено:

-за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі;

-за ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки позбавлення волі;

-за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі;

-за ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, призначено остаточне покарання в виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 13.11.2021.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу, речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

Епізод № 1

01.03.2021, близько 15 год. 20 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи на ринку «Новосалтівський», по проспекту Тракторобудівників, буд. 104, м. Харкова, умисно, з корисливим мотивом, повторно, шляхом вільного доступу, таємно викрав велосипед «Ardis elite 28», чим завдав потерпілому ОСОБА_10 майнову шкоду на суму 4 350 грн.

Епізод №2

26.04.2021, близько 15 год., ОСОБА_7 , перебуваючи біля будинку 64 по проспекту Ювілейному м. Харкова, умисно, повторно, з корисливим мотивом, шляхом зловживання довірою, під приводом здійснення телефонного дзвінка, заволодів мобільним телефоном «Xiaomi Redmi 7» 3/32 GB, (EMEI1: НОМЕР_1 , EMEI2: НОМЕР_2 ), в якому знаходилась сім-карта оператора «Водафон» № НОМЕР_3 , та який належав ОСОБА_11 , чим завдав потерпілому майнову шкоду на суму 3 297 грн.

Епізод 3

30.05.2021, близько 22 год. 30 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу будинку №124 по проспекту Тракторобудівників м. Харкова, у стані алкогольного сп`яніння, умисно наніс раніше незнайомому ОСОБА_12 один удар кулаком правої руки в область лівої щелепи, чим спричинив потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів передньої та задньої стінок верхньощелепної пазухи.

Епізод 4

13.11.2021, близько 18 год. 25 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на території ринку «Новосалтівський», по проспекту Ювілейному, 64 м. Харкова, на ґрунті раптово виниклої неприязні, діючи з непрямим умислом, наніс ОСОБА_9 один удар ножем у верхню частину тулубу, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді колото-різаного поранення грудної клітини ліворуч по передній поверхні у верхній її частині.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (за епізодом 4) а також в частині призначеного покарання, у зв`язку з його невідповідністю ступеню тяжкості та особі засудженого, внаслідок м`якості.

Повторно дослідити докази та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим та призначити покарання:

-за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 - у виді 9 років позбавлення волі;

-за ч. 1 ст. 122 КК України - у виді 2 роки позбавлення волі;

-за ч. 2 ст. 185 КК України - у виді 2 роки 6 місяців позбавлення волі;

-за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, призначити остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі.

Виключити з переліку обставин, що пом`якшують покарання, активне сприяння розкриттю злочинів.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що місцевий суд прийшов до хибної думки про відсутність у ОСОБА_7 умислу на вбивство.

Так показання ОСОБА_7 були не послідовні та такі, що суперечать висновку експерта. Крім того, він їх постійно змінював в ході судового розгляду.

Потерпілий також змінив свої показання, які відрізняються від тих, що були надані під час досудового розслідування. Також слід звернути увагу на показання потерпілого щодо наявності дружніх стосунків з ОСОБА_7 , що може стати підставою для надання ним недостовірних показань на користь обвинуваченого, а також той факт, що ОСОБА_9 також перебуває під вартою, тобто позитивно відноситься до протиправних діянь.

Крім того, показання потерплого суперечать висновку експерта, відповідно до якого таке проникаюче поранення могло утворитися від удару з достатньою силою, що виключає його утворення з необережності та протирічать відеозапису, з якого вбачається, що між записом коли обвинувачений та потерпілий ідуть поряд та моментом, коли потерпілий роздивляється при світлі фар трамвая поранення грудної клітини, минуло всього 9 секунд, що виключає версію про хизування ножем.

Також місцевий суд протиправно не звернув увагу на показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

Крім того, суд не надав оцінки протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого та стенограмам виклику карети швидкої допомоги, з яких вбачається мотив обвинуваченого – внаслідок виникнення конфлікту. При цьому потерпілий зазначив, що конфлікт виник через те, що обвинувачений не відпускав його додому.

Просить звернути увагу, що поранення було спричинене ножем саме у життєво важливий орган потерпілого – грудну клітину в області серця, після чого ОСОБА_7 залишив місце злочину, не надавши потерпілому допомогу, що також вказує на наявність умислу у ОСОБА_7 на вбивство.

Вважає, що місцевий суд при призначенні покарання обвинуваченому не в повній мірі врахував, що ОСОБА_7 , будучи раніше звільненим умовно-достроково, висновків для себе не зробив та вчинив ряд умисних злочинів, у тому числі особливо тяжке проти життя та здоров`я особи, з якою товаришував.

Також звертає увагу, що, враховуючи докази, наявні у справі, можна стверджувати, що обвинувачений, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, схильний до миттєвих агресивних діянь.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК України та призначити покарання у межах санкції статті.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що ОСОБА_7 не мав умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень чи його вбивства.

Ножове поранення ОСОБА_9 обвинувачений наніс після спільного вживання спиртних напоїв, випадково, хизуючись та розмахуючи туристичним ножем. Крові на потерпілому не бачив та зауважив, що ОСОБА_9 вів себе звичайно, сів у трамвай та поїхав. Звертає увагу, що з потерпілим у нього гарні дружні стосунки. Також з відеозапису не вбачається конфлікту між обвинуваченим та потерпілим. Крім того, стороною обвинувачення не встановлено предмет злочину.

Такі показання підтвердив потерпілий у судовому засіданні та звернув увагу, що на досудовому розслідуванні давав інші показання, оскільки нещодавно притягався до кримінальної відповідальності.

За обвинуваченням за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 та ч. 1 ст. 122 КК України ОСОБА_7 свою вину визнає у повному обсязі.

В апеляційній скарзі обвинувачений з урахуванням наданих доповнень просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК України та призначити покарання у межах санкції статті.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що не мав умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень чи його вбивства.

Звертає увагу, що з потерпілим у нього гарні дружні стосунки.

Також звертає увагу, що показання обвинуваченого та потерпілого узгоджуються з відеозаписом з місця події, відповідно до яких між ними не було конфлікту та потерпілий не виявив у себе тілесних ушкоджень, поїхавши додому на трамваї.

Проте суд протиправно взяв до уваги висновки експертів та відкинув зазначені докази.

Просить при призначенні йому покарання врахувати наявність у нього тяжких хронічних захворювань, що підтверджуються наданими обвинуваченим документами.

На апеляційну скаргу прокурора обвинувачений та захисник в його інтересах подали заперечення, у яких просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора.

Інші учасники провадження вирок не оскаржували.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника в підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора, який просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні вимог сторони захисту, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, дослідивши докази ,колегія суддів дійшла такого висновку.

Обвинувачений ОСОБА_7 свою провину за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 122 КК України визнав повністю та підтвердив обставини їх вчинення, що відповідають відомостям обвинувальному акту. Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень ніким із учасників провадження не оспорюється, докази стосовно фактичних обставин кримінального провадження місцевим судом на підставі ч.3 ст.349 КПК України не досліджувались, тому апеляційним судом не переглядається.

Також факт спричинення ОСОБА_7 удару ножем потерпілому ОСОБА_9 у час і місці, вказаних у вироку, ніким із учасників провадження не оспорюється.

Доводи прокурора щодо безпідставної перекваліфікації дій обвинуваченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України є слушними, з огляду на таке.

Обвинувачений ОСОБА_7 під час допиту у суді апеляційної інстанції зазначив, що не мав умислу на спричинення потерпілому смерті, а тілесні ушкодження завдав з необережності. Пояснив суду, що, розмахував перед собою туристичним ножем, випадково зачепив ОСОБА_9 , який ішов позаду, правіше нього. На ньому поранень та крові не побачив, останній не подав вигляду, що щось сталось, сів у трамвай, що підійшов, та поїхав. Вказав, що його кров на одязі могла залишитись, бо раніше текла з носа через захворювання, оскільки сварок та бійок з потерпілим у нього не було.

При цьому, у ході слідчого експерименту підозрюваний ОСОБА_7 09.12.2021 року стверджував, що ненавмисно наніс тілесні ушкодження потерпілому штопором. (Т. 6 а.с. 17-27).

Проте доводи сторони захисту про відсутність умислу обвинуваченого на заподіяння смерті потерпілому спростовуються таким.

Потерпілий ОСОБА_9 в ході допиту під час апеляційного розгляду повідомив, що з ОСОБА_7 , після спільного розпиття спиртних напоїв, йшли до зупинки громадського транспорту. У цей час ОСОБА_7 вийняв ножа та розмахував ним перед собою, випадково штрикнув його ножем у верхню частину грудної клітини, після чого потерпілий сів у трамвай, де йому стало зле. Повідомив, що не має до обвинуваченого жодних претензій.

Разом з тим, під час проведення слідчого експерименту 10.12.2021 потерпілий ОСОБА_9 показав, як обвинувачений ОСОБА_7 , йдучи попереду нього, дістав ножа та наніс йому ножове поранення в груди, та стверджував, що це ножове поранення обвинувачений спричинив йому внаслідок конфлікту.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №09-1906/21 від 13.12.2021 проникаюче колото-різане поранення грудної клітини ліворуч у верхній частині ОСОБА_9 відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, сформувалась внаслідок травматичного впливу із достатньою силою гострим предметом із колюче-ріжучими властивостями поверхні, що травмувала. Таким предметом міг бути ніж із шириною клинка не більше 4 см. на рівні його занурення. Це ушкодження не могло сформуватися внаслідок дії «штопору». Показання ОСОБА_9 дані під час слідчого експерименту не суперечать судово-медичним даним щодо ймовірного механізму формування травми та взаєморозташування учасників події, вцілому. Показання ОСОБА_7 в частині механізму формування травми у ОСОБА_9 , зокрема застосування «штопора», не відповідають судово-медичним даним (Т. 6 а.с. 44-48).

Згідно з висновком медико-криміналістичної експертизи №17-315-МК/21 від 23.12.2021 на лівій полі куртки ОСОБА_9 виявлено одне колото-різане пошкодження через усі шари куртки, яке проникає через усі шари куртки та співпадає за локалізацією з пораненням та тілі потерпілого ОСОБА_9 . Вказане пошкодження одягу та поранення тіла можуть утворювати єдиний колото-різаний канал та могли утворитись від дії плаского, гострокінцевого, однобічно-гострого клинка колюче-ріжучого знаряддя, який мав обушок з «П»-подібним поперечним перерізом. Поранення не могло бути отримано від «штопора». На правому рукаві у верхньому відділі по зовнішній поверхні є лоскутний розрив тканини, який був утворений від зачіпляння якогось гострокінцевого предмету та перерозтягу тканини (Т. 6 а.с. 50-55),

З протоколу огляду аудіозапису виклику поліції вбачається, що ОСОБА_9 повідомив лікарю бригади швидкої медичної допомоги, що тілесне ушкодження йому спричинив знайомий через сварку. (Т. 6, а.с. 1-2)

Відповідно до протоколу огляду відеозапису від 10.12.2021 та відеозапису з камер відеоспостереження, на ринку «Новосалтівський» м. Харкова, поблизу зупинки трамваю, приблизно із 17.58 години по 18.26 годину 13.11.2021 року зафіксовано рух поряд двох чоловіків, за статурою та одягом, схожих на обвинуваченого ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_9 , які у суді підтвердили, що на відео зображені саме вони. При цьому обвинувачений наздоганяє потерпілого, намагається зупинити його, тримаючи за ліву руку та не дає змоги йти, обіймаючи його. О 18:25:58 чоловіки направляються на територію ринка «Новосалтівський», а о 18:26:09 потерпілий направляється до трамваю, що стоїть на зупинці, зігнувшись та тримаючи руки під курткою (Т. 5 а.с. 192-202, 211-219, Т.6, а.с. 56-64),

Згідно з проведеними у справі судово-імунологічними та цитологічними експертизами №14/678-С/21 від 22.11.2021, №15-12/976-С/21 від 24.11.2021, на куртці ОСОБА_7 (на задній поверхні правого рукава та серединній вставці капюшона) та на місці події знайдені сліди крові людини, походження якої від потерпілого ОСОБА_9 не виключається. (Т. 5, а.с. 227-228, 238-240).

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №648 від 13.12.2021 року, ОСОБА_7 на теперішній час страждає на хронічні психічні захворювання у формі дисоціального розладу особистості, синдрому залежності внаслідок вживання опіоїдів. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_7 перебував у стані вищевказаних хронічних психічних захворювань, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Примусових заходів медичного характеру не потребує (Т. 6, а.с. 65-7).

Щодо наявності умислу на вбивство у діях обвинуваченого колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №428/11944/19, умисел має дві характерні ознаки інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків, вольова наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.

Так, обвинувачений ОСОБА_7 своїми показаннями в суді підтвердив час і місце вчинення злочину, знаряддя злочину – ніж, локалізацію спричинених тілесних ушкоджень, а саме область грудної клітини потерпілого зліва, а також і свою подальшу поведінку, а саме залишення потерпілого на місці злочину та невжиття дій для допомоги потерпілому.

Враховуючи показання обвинуваченого щодо розташування потерпілого позаду нього в момент спричинення удару ножем, що суперечить відеозапису, з якого вбачається, що ОСОБА_7 рухався позаду ОСОБА_9 , що також підтвердив потерпілий в ході проведення слідчого експерименту за його участі, та висновок експерта №09-1906/21 від 13.12.2021, у якому зазначено, що колото-різане поранення грудної клітини ліворуч у верхній частині потерпілого сформувалась внаслідок травматичного впливу ножем та яке не могло сформуватися внаслідок дії «штопору», як зазначив обвинувачений під час досудового розслідування, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений під час досудового розслідування та судового розгляду намагався спотворити події, що вказує на бажання ОСОБА_7 уникнути відповідальності за вчинене протиправне діяння, шляхом повідомлення неправдивих відомостей щодо події злочину.

Також місцевий суд не надав належної оцінки даним, наявним у протоколі слідчого експерименту за участі потерпілого та стенограмам виклику поліції, з яких вбачається мотив обвинуваченого, а саме спричинення тілесних ушкоджень внаслідок виникнення конфлікту. При цьому потерпілий зазначив, що конфлікт виник через те, що обвинувачений не відпускав його додому.

Крім того, показання обвинуваченого та потерпілого у суді щодо необережного спричинення тілесного ушкодження суперечать висновку експерта, відповідно до якого таке проникаюче поранення могло утворитися від удару з достатньою силою, що виключає його утворення з необережності. Також ці показання протирічать відеозапису, з якого вбачається, що між записом, коли обвинувачений та потерпілий ідуть один за одним, причому обвинувачений – позаду, та моментом коли потерпілий роздивляється при світлі фар трамвая поранення грудної клітини, минуло всього кілька секунд, що виключає версію про хизування ножем та випадковим спричиненням тілесного ушкодження потерпілому, у зв`язку з обмеженим проміжком часу.

Твердження потерпілого про те, що під час досудового розслідування він надавав показання під тиском працівників поліції колегія суддів оцінює критично та вважає їх такими, що надані з метою допомогти ОСОБА_7 , з яким потерпілий має дружні стосунки, уникнути кримінальної відповідальності. Будь-яких даних, що могли б свідчити про тиск, потерпілий не наводить. При цьому саме показання потерпілого під час досудового розслідування узгоджуються з аудіозаписами виклику швидкої медичної допомоги, поліції, відеозаписом з місця події та підтверджуються висновком судово-медичної експертизи.

Тому, аналізуючи досліджені у судовому засіданні докази колегія суддів встановила, що обвинувачений ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_9 удар ножем з шириною клинка не більше 4 см., із достатньою силою, який завчасно взяв із собою, у життєво-важливий орган потерпілого - грудну клітину ліворуч поруч із серцем. При цьому про силу удару також свідчить проникнення знаряддя злочину в тіло потерпілого через усі шари светра та куртку, які були на ньому одягнуті.

Враховуючи викладене вище колегія суддів дійшла висновку, що своїми діями ОСОБА_7 спричинив проникаюче ножове поранення у життєво важливий орган, після чого пішов з місця події, при цьому не вчинив жодних дій, щоб надати допомогу постраждалому. Все це свідчить, що ОСОБА_7 діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого та вчинив для цього всі необхідні дії, які у момент їх вчинення були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від його волі.

Тобто обвинувачений усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті потерпілому, та бажав їх настання.

В той же час доводи прокурора про безпідставне незазначення у вироку показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та необхідність їх допиту у апеляційному суді є необґрунтованими, оскільки ці свідки не були безпосередніми очевидцями події, а тому не можуть повідомити дані, які б свідчили про наявність чи відсутність умислу у обвинуваченого на вбивство.

Оцінивши зазначені вище докази, досліджені під час судового розгляду, які є належними, допустимими, достовірними, а в сукупності та взаємозв`язку достатніми для ухвалення обвинувального вироку, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_7 винуватий у закінченому замаху на умисне протиправне заподіянні смерті іншій людині, і його дії належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

З огляду на наведене, колегія суддів встановила, що ОСОБА_7 вчинив злочин за таких обставин.

13.11.2021, близько 18 год. 25 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на території ринку «Новосалтівський», по проспекту Ювілейному, 64 у м. Харкові, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, маючи умисел на спричинення смерті потерпілого, наніс ОСОБА_9 один удар ножем у верхню частину тулубу, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини ліворуч по передній поверхні у верхній її частині.

Своїми діями ОСОБА_7 спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, чим виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілий викликав карету швидкої допомоги та йому було надано необхідну медичну допомогу.

Отже, висновок місцевого суду про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України є неправильним.

Відповідно, відсутні підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого на ст.128 КК України, а тому апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності збільшення обсягу обвинувачення та у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Враховуючи, відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень; особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, задовільно характеризується, розлучений, має на утриманні малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не працює, має тяжкі захворювання; позицію потерпілого ОСОБА_9 , який не має до обвинуваченого претензій та не просив призначити йому суворе покарання; відсутність тяжких наслідків злочину, обставину, що пом`якшує покарання, - наявність у обвинуваченого тяжкого невиліковного захворювання, та обставини, що його обтяжують, - рецидив злочинів по відношенню до судимостей, які не утворюють повторності і вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

В той же час місцевий суд безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує покарання, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, оскільки обвинувачений постійно змінював свої показання щодо події замаху на вбивство, не визнав вину та його показання суперечать встановленим судом обставинам.

Враховуючи викладене, для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів суд вважає за необхідне і достатнє призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, та покарання у виді позбавлення та обмеження волі в межах санкцій інших інкримінованих статей із застосуванням положень ст. 70 КК України.

Всупереч апеляційним доводам прокурора підстав для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання за ч. 2 ст. 185 та ч. 2 ст. 190 КК України, колегія суддів не вбачає.

Таке покарання відповідатиме вимогам ст. 65 КК України, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових злочинів.

Отже, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині засудження ОСОБА_7 за ч.1 ст.121 КК України в зв`язку з необхідністю збільшення обсягу обвинувачення та необхідністю застосування більш суворого покарання з ухваленням в цій частині нового вироку, а тому апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника – адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського (Октябрського) районного суду м. Полтави від 29.08.2024, щодо ОСОБА_7 скасувати в частині засудження за ч. 1 ст. 121 КК України.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді семи років позбавлення волі.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.1 ст.122, ч.2 ст.185 та ч.2 ст.190 КК України до покарання, призначеного місцевим судом:

- за ч. 1 ст. 122 КК України на два роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 190 КК України на два роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, визначити остаточне покарання у виді семи років позбавлення волі.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - з моменту отримання його копії.

СУДДІ:

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4