Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №531/1595/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 531/1595/25 Номер провадження 22-ц/814/1944/26Головуючий у 1-й інстанції Герцов О.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Мунтяну Ігоря Івановича

на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 30 грудня 2025 року, ухвалене суддею Герцовим О. М., повний текст рішення складено – дата не вказана

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

07.07.2025 ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №256552356 від 21.03.2021 у розмірі 25 767,23 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Позов мотивований тим, що 21.03.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №256552356 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV4T63J. Саме відповідач ініціював укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Отже, у кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: 12 500,00 грн 21.03.2021 на банківську карту №4731-21XX-XXXX-4644 відповідача, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням. 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги №135 від 25.05.2021, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01. Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п.п. 5.3.3 договору факторингу ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги №11 від 31.08.2023 до договору факторингу, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги. 04.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Згідно з п.1.2. договору факторингу перехід від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого позивач стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Відповідно до реєстру боржників №б/н від 04.06.2025 за договором факторингу від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 767,23 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за кредитним договором становить 25 767,23 грн, яка складається з: 11 858,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 13 909,23 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 0,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 30 грудня 2025 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.08.2026) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №256552356 від 21.03.2021 у розмірі 25 767,23 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати у розмірі 9 422,40 грн, з яких: 2 422,40 грн - судовий збір; 7 000,00 грн - витрати на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено на підставі наданих належних доказів обставини, які вказують, що відповідачу були надані кредитні кошти. Внаслідок порушення зобов`язань, згідно умов договору, у нього утворилася заборгованість. За вказаних обставин, суд першої інстанції вважав, що у даному випадку позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язати боржника виконати обов`язок з повернення заборгованості за кредитом. Відповідачем не надано суду належні та допустимі докази, які б ставили під сумнів правильність проведеного розрахунку суми боргу, чи що свідчили б про відсутність боргових зобов`язань перед позивачем. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав доведеним факт невиконання відповідачем свого зобов`язання за кредитним договором №256552356 від 21.03.2021, у зв`язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором є законними та обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Мунтяну І.І., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач стверджує, що договір було укладено в електронному вигляді, тобто це електронний документ та за своєю природою - електронний доказ, проте оригінал цього договору у позивача, як слідує з відповіді на відзив, відсутній, надавати його у суді він не вважає за потрібне й не збирається, висловлюючи думку, якщо відповідачу так потрібен оригінал електронного документу, то хай він його сам шукає та отримує. Позивач, роблячи особливий акцент на тому, що договір було укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто в електронній формі, так й не надав суду ані оригіналу цього електронного доказу, ані його електронної копії. Позивачем подано паперову копію електронного доказу, яку з огляду на те, що оригінал цього електронного доказу позивачем суду не було подано, відповідач ставить під сумнів відповідність поданої позивачем копії (паперової копії) оригіналу, то такий доказ немає братися судом до уваги згідно положень ч. 5 ст. 100 ЦПК України. Згідно сталої судової практики, враховуючи сучасний розвиток цифрових технологій та практику укладення договорів у кіберпросторі, у справах, де фігурують електронні документи - електронні докази, останні мають надавати суду в оригіналі або в електронній копії, а якщо подано паперову копію електронного доказу, то, відповідно, для виключення сумнівів щодо відповідності паперової копії електронному оригіналу - суду надається оригінал електронного доказу. Позивач цього при поданні позовної заяви не зробив. Позивач стверджує, що договір був підписаний відповідачем за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Однак, позивачем не надано доказів підписання договору кваліфікаційним електронним підписом, сертифікату ключа електронного підпису відповідача, підтвердження того, що номер телефону та сім карта відповідача оформлені саме на нього, що свідчить про недоведення позивачем належної ідентифікації відповідача та підписання договору. Кредитний договір №256552356 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем 21.03.2021, натомість, договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28.11.2018, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником, відтак, у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018. Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно відповідача як боржника у зобов`язанні не набуло, таке право не було передане цим Товариством на підставі договору факторингу ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке, в свою чергу, не передало таке право позивачу. Наявну у справі довідку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про підтвердження факту відступлення права вимоги за кредитним договором №256552356 від 21.03.2021 згідно укладеного договору факторингу від 28.11.2018 розцінюємо як неналежний доказ для встановлення такого факту, оскільки доказом відступлення права вимоги до відповідача (боржника) відповідно до умов факторингу може бути лише відповідний реєстр прав вимоги. Таким чином ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило передачу невизначених вимог, оскільки жодної вимоги щодо відповідача на момент укладення договору факторингу не існувало. Отже, кредитним договором №256552356, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, не порушуються права і законні інтереси позивача ТОВ «Юніт Капітал», тому останній не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором. Відповідач ОСОБА_1 у межах договору позики №256552356 від 21.03.2021 здійснив часткові, проте суттєві платежі на суму 17 927 грн, що перевищує розмір отриманого кредиту (12 500 грн) і частину нарахованих відсотків. Дані платежі підтверджуються наданими платіжними документами та матеріалами справи, зокрема додатком №23 до позовної заяви, де вказано здійснений 28.05.2021 платіж. Врахування цих платежів позивачем у розрахунку заборгованості не здійснено, що свідчить про завищення та необґрунтованість позовних вимог. Таким чином, відповідач фактично повністю сплатив тіло кредиту та значну частину нарахованих відсотків, позивач не надав обґрунтованого розрахунку залишку заборгованості з урахуванням вже здійснених платежів, вимоги позивача щодо стягнення суми, що перевищує фактично наявний борг, є завищеними та необґрунтованими, відповідно до принципів цивільного законодавства, суд має враховувати всі фактичні платежі, підтверджені доказами, перш ніж приймати рішення про стягнення заборгованості. Отже, наведені обставини свідчать про те, що рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 30.12.2025 у справі №531/1595/25 ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права і не відповідає фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції також безпідставно погодився з розрахунком заборгованості, не перевіривши правомірність нарахування процентів після спливу строку кредитування, всупереч правовим висновкам Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, а також не врахував здійснені відповідачем платежі на суму 17 927 грн, що перевищують суму отриманого кредиту (12 500 грн), чим допустив завищення заявленої заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 21.03.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії №256552356 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 27-29).

Згідно з п. 4.1 кредитного договору, невід`ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладання договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Відповідно до п. 4.4. кредитного договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис.

Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», визначають порядок і умови надання Товариством грошових коштів у кредит, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення та належного виконання умов електронного договору, а також регулюють відносини, що виникають між сторонами.

Відповідач добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства за посиланням www.moneyveo.ua, обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування та заповнив заявку на отримання грошових коштів в кредит, у якій зазначив свої персональні дані, у тому числі і банківську картку, на яку в подальшому отримав грошові кошти у розмірі 12 500,00 грн, пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити у договірні відносини з Товариством та уклав кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу. Послідовність вказаних етапів підтверджуються довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ систем «Манівео швидка фінансова допомога» .

Кредитний договір №256552356 від 21.03.2021 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV4T63J, який було направлено позичальнику 21.03.2021 на номер мобільного телефону вказаний ним у заявці на отримання грошових коштів та введено останнім у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 21.03.2021.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 12 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредитного продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (п. 1.2 кредитного договору).

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в порядку, передбаченому п.1.4.1, 1.4.2. 1.4.3 договору (п.1.4 договору).

Позичальник зобов`язаний не пізніше останнього дня дисконтного періоду (в термін платежу), з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. цього договору, оплатити всі фактично нараховані на термін платежу проценти за користування кредитом протягом дисконтного періоду (п.1.5 договору).

Також сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: п. 1.7.1 зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; п. 1.7.2 з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним (п.1.7.2 договору).

Пунктом 4.3 договору визначено, що сторони погоджуються, що проценти нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до платіжного доручення №20aa302-1cc0-450c-bcd0-a18c88793ffd від 21.03.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кошти в сумі 12 500,00 грн для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 хх-хххх-4644, вказану ОСОБА_1 у заявці на отримання грошових коштів у кредит (а.с. 9). Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , емітовано платіжну карту № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ) (а.с. 131). З виписки за договором за період 21.03.2021-26.03.2021, наданої АТ КБ «ПриватБанк», встановлено, що на картковий рахунок № НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 , 21.03.2021 відбулося зарахування на суму 12 500,00 грн (а.с. 132).

Відтак, суд першої інстанції вважав, що кредитодавець ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором кредитної лінії №256552356 від 21.03.2021 виконав належним чином, надавши позичальникові ОСОБА_1 кредит в розмірі кредитного ліміту на суму 12 500,00 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідно додоговору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та додаткових угод до вказаного договору №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022 та №32 від 31.12.2023, укладених відповідно між ТОВ«Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача (а.с. 65-77). Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №135 від 25.05.2021 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 28 922,50 грн (а.с. 63-64).

Відповідно до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 та додаткових угод до нього №2 від 03.08.2020, №3 від 30.12.2022, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача (а.с. 56-61).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 767,23 грн (а.с. 54-55).

04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, згідно умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги (а.с. 49-52). Відповідно до витягу з реєстру боржників від 04.06.2025 до договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 767,23 грн (а.с. 47-48).

Розмір заборгованості відповідача підтверджується також наявними у матеріалах справи розрахунками заборгованості, здійсненими ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», ТОВ «Таліон плюс» та випискою з особового рахунка за кредитним договором №256552356 від 21.03.2021 ПІБ: ОСОБА_1 , сформованою ТОВ «Юніт Капітал» (а.с. 36-39).

Суд першої інстанції вважав, що розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за договором №256552356 від 21.03.2021 проведено у відповідності до умов вказаного договору, своїх розрахунків відповідач не надав.

Щодо неправильного розрахунку заборгованості, зазначеної відповідачем, суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до розрахунку ТОВ «Таліон плюс» станом на 25.05.2021 заборгованість відповідача становила 43 694,23 грн. 28.05.2025 відповідачем здійснено погашення кредиту у розмірі 17 927,00 грн, у зв`язку з чим розмір заборговансоті склав 25 767,23 грн (а.с. 37).

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Аналогічні умови передбачені п. 3.10 кредитного договору №256552356 від 21.03.2021.

Таким чином, сплачена ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 17 927,00 грн була в першу чергу зарахована на погашення процентів і лише частково на погашення тіла кредиту.

Отже, розрахунок заборгованості ОСОБА_1 проведено правильно.

Отже, зі змісту кредитного договору вбачається, що у ньому визначені основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання цього договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а саме комбінація цифр і букв, згідно з положеннями Закону України «Про електронну комерцію». Будь-яких доказів на спростування того, що договір був укладений в електронному вигляді, відповідачем не надано.

Щодо доводів відповідача про недійсність укладених договорів факторингу, суд першої інстанції заначив наступне.

В обгрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором №256552356 від 21.03.2021 позивачем надано договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та додаткові угоди нього №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022 та №32 від 31.12.2023, укладених відповідно між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», реєстр прав вимоги №135 від 25.05.2021 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с. 63-77), договір факторингу №05/0820-01 від 05.08.2021 та додаткові угоди до нього №2 від 03.08.2020, №3 від 30.12.2022 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», витяг з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2021 (а.с. 54-61), договір факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал», витяг з реєстру боржників від 04.06.2025 до договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 (а.с. 47-52).

Надані копії договорів та витягів з реєстру боржників місять усі необхідні реквізити, зокрема, підписи та печатки сторін і в поному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитним договором.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що право вимоги перейшло до ТОВ «Юніт Капітал» за договором №256552356 від 21.03.2021, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 , на підставі укладених договорів факторингу.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025, укладеного між адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та позивачем (а.с. 32-33), додаткову угоду №25770561936 до договору про надання правничої допомоги від 05.06.2025 (а.с. 35), акт прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 з переліком наданих послуг та їх вартістю, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреністю від 05.06.2025 (а.с. 33 зворот).

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч.1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. В силу ст. 12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно зі ст. 642 ЦК Українивідповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно дост. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов`язки відповідно до договору.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання - є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або реального повернення йому коштів.

Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК Україниза договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Пунктом 1 ч. 1ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

У статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: а) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; б) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором №256552356 від 21.03.2021 у розмірі 25 767,23 грн.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №256552356 від 21.03.2021 в електронній формі (а.с. 27-29).

Відповідного до п.п. 1.1. п. 1. кредитного договору, Товариство надає клієнту кредит у розмірі 12 500 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані ОСОБА_1 .

Так, згідно матеріалів справи встановлено, що договір №256552356 від 21.03.2021 підписано відповідачем електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора MNV4Т63J з дотриманням ч.ч. 6,8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюються до укладених в письмовій формі.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір №256552356 від 21.03.2021 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді.

Крім цього, з доводів апеляційної скарги вбачається, що відповідачем визнається факт укладення договору, в ній він посилається на те, що позивач не врахував здійснені відповідачем платежі на суму 17 927 грн, що перевищує суму отриманого кредиту (12 500 грн), чим допустив завищення заявленої заборгованості. Визнання відповідачем здійснення платежів у вказаному розмірі підтверджує факт укладання кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 за договором №256552356 від 21.03.2021 підтверджується заявкою на отримання грошових коштів в кредит від 21.03.2021 (а.с. 18), довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 85) та платіжним дорученням №20aa302-1cc0-450c-bcd0-a18c88793ffd від 21.03.2021 (а.с. 9).

Крім того, факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» згідно якої, на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , емітовано платіжну карту № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ) (а.с. 131). З виписки за договором за період 21.03.2021-26.03.2021, наданої АТ КБ «ПриватБанк», встановлено, що на картковий рахунок № НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 , 21.03.2021 відбулося зарахування на суму 12 500,00 грн (а.с. 132).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання кредитного договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а також підтвердження факту перерахування коштів на рахунок відповідача, вказаний ним при укладенні договору, а також для обґрунтування розміру заборгованості за договорами.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Доказів повернення кредитів та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за договором №256552356 від 21.03.2021 не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою, не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором №256552356 від 21.03.2021.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, згідно умов договору №256552356 від 21.03.2021 за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 12 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредитного продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (п. 1.2 кредитного договору). За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в порядку, передбаченому п.1.4.1, 1.4.2. 1.4.3 договору (п.1.4 договору). Позичальник зобов`язаний не пізніше останнього дня дисконтного періоду (в термін платежу), з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. цього договору, оплатити всі фактично нараховані на термін платежу проценти за користування кредитом протягом дисконтного періоду (п.1.5 договору). Також сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: п. 1.7.1 зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; п. 1.7.2 з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним (п.1.7.2 договору).

Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустив неналежне виконання умов договору, допустив прострочення виконання зобов`язань по договору.

Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорював укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.

Доводи апеляційної скарги щодо факту наявності у позивача прав вимоги до відповідача за вказаними кредитним договором, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наявними у матеріалах доказами. У матеріалах справи є належні та допустимі докази на підтвердження переходу прав вимоги від первісних кредиторів до ТОВ «Юніт Капітал», зокрема, копії договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, №05/0820-01 від 05.08.2020, №04/06/25-Ю від 04.06.2025, витяги з реєстрів боржників до вказаних договорів щодо заборгованості ОСОБА_1 , копії платіжних інструкції щодо оплати договорів факторингу (а.с. 40-44, 47-77). Отже, позивач надав докази, які підтверджують факт передачі права вимоги заборгованості ОСОБА_1 до ТОВ «Юніт Капітал». Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, то у даному випадку необхідно виходити із презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у даній справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України)

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 07.01.2026 у справі №727/2790/25, провадження №61-13862св25, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога – це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги.

Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, ндивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором №256552356 від 21.03.2021, а тому з нього на користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 25 767,23 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлений розмір нарахованих процентів (які були відступлені за договорами факторингу) за кредитним договором значно перевищують погоджений між позичальником та кредитодавцями розмір, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Апеляційна скарга не містить доводів в частині стягнення правничої допомоги, тому рішення суду в цій частині не переглядається.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Мунтяну Ігоря Івановича – залишити без задоволення.

Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 30 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов