Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №161/25440/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/25440/25 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.

Провадження № 22-ц/802/969/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 28 червня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір в електронній формі про надання кредиту № 3540013331-382741, відповідно до умов якого кредитодавець надав, а позичальник отримав кредит у розмірі 4700 грн, строком на 20 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 1,85 % на день.

Також позивач вказував, що відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на запропоновані товариством умови кредитного договору, підписавши цей договір через електронне повідомлення-одноразовий ідентифікатор та отримавши кредитні кошти на наданий ним же рахунок. Однак відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку із чим виникла заборгованість станом на 15 жовтня 2021 року на загальну суму 15 745 грн, що складається: з тіла кредиту – 4700 грн, процентів – 11 045 грн.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3540013331-382741 від 28 червня 2021 року в сумі 15 745 грн та відшкодувати йому понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп. та на правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 4786 грн 95 коп. та понесені судові витрати: зі сплати судового збору – 736 грн 45 коп., за правничу допомогу 3000 грн.

Вважаючи рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог незаконним, позивач ТОВ «Кошельок» подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував зміст пункту 3.6. кредитного договору, а саме щодо підстав пролонгації дії договору на новий термін, що в розумінні ст. 212 ЦК України має наслідком подовження строку користування кредитом.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подавав.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач висловив волевиявлення на продовження строку кредитування. Сама лише несплата чергового платежу за кредитним договором не свідчить про те, що відповідач висловив своє бажання продовжити договірні відносини з кредитором на новий строк, тому нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування є безпідставним.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що 28 червня 2021 року між позивачем ТОВ «Кошельок» та відповідачем ОСОБА_1 , з використанням Інформаційно-телекомунікаційної системи, був укладений договір про споживчий кредит № 3540013331-382741, який підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 4700 грн, строком на 20 днів, з денною процентною ставкою протягом пільгового періоду 1,85 %.

Також встановлено, що у день укладення кредитного договору кредитодавець ТОВ «Кошельок» перерахував на рахунок позичальника ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4700 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку відповідача за період 27 по 29 червня 2021 року.

З приєднаного до матеріалів справи розрахунку за вказаним вище кредитним договором вбачається, що станом на 15 жовтня 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 15 745 грн і складається із заборгованості: по тілу кредиту — 4700 грн, прострочених відсотках — 11 045 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема: відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

Умовами договору в розділі 2 «Строки в договорі» (п.2.1.) було обумовлено надання кредиту строком на 20 днів, а також, що встановлений в п.2.1. Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п.2.2.).

Позивач, нараховуючи заборгованість по процентах після закінчення строку дії договору (20 днів), виходив з іншого строку кредитування (п.3.7 договору) та процентної ставки (п.3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування.

Із встановлених та досліджених умов кредитного договору вбачається, що розділ 3 Договору «Плата за користування» одночасно містить посилання на ст.212 ЦК України, яка регулює умовні правочини, у даному випадку - правочин під відкладальною умовою, порушення кредитного зобов`язання як підставу для збільшення процентів (відкладальна умова) та сплату підвищених процентів як наслідок порушення кредитного зобов`язання саме за користування кредитом.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини».

У силу ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, сума кредиту та процентів належить до основного зобов`язання у кредитних відносинах.

Встановлюючи у п.3.8. Договору підвищений процент саме за користування кредитом після порушення кредитного зобов`язання, сторонами було встановлено підвищене основне зобов`язання зі сплати договірних процентів у силу ст.212 ЦК України, про яку прямо зазначається у п.3.6. Договору.

Пов`язуючи одночасно підвищений процент за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично підвищений договірний процент як частину основного зобов`язання за користування кредитними коштами поза строком кредитування.

За наведених обставин, позивач не вправі був нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом на протязі 90 днів у розмірі 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним після закінчення лояльного періоду.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Отже, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381–384, 389–391 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді