Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №420/13332/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13332/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому позивач просить:

визнати протиправними дії та бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо формального та неповного розгляду звернення ОСОБА_1 стосовно забезпечення необхідними засобами догляду;

визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо непересилання звернення ОСОБА_1 за належністю до компетентного органу;

зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради повторно розглянути звернення Позивача з урахуванням висновків суду та вимог Закону України “Про звернення громадян”;

зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради надати ОСОБА_1 належну мотивовану письмову відповідь із зазначенням: правового механізму забезпечення осіб засобами догляду при нетриманні; компетентного органу, відповідального за таке забезпечення; правових підстав прийнятого рішення.

В обґрунтування вимог позову зазначається, що позивач є особою з інвалідністю І групи безстроково, страждає на деменцію, потребує постійного стороннього догляду та забезпечення необхідними засобами догляду у зв`язку з наявними медичними показаннями, зокрема нетриманням сечі та/або калу. 22.04.2026 року в інтересах Позивача було подано звернення до управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо забезпечення засобами догляду (підгузками/абсорбуючою білизною). За результатами розгляду звернення Позивачу фактично було відмовлено у забезпеченні необхідними засобами догляду. Натомість Позивачу було запропоновано звертатися щодо отримання матеріальної допомоги, а також усно рекомендовано звернутися до медичного закладу. 04.05.2026 року представником Позивача — адвокатом Пирхавко О.В. — було подано скаргу до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо: неналежного розгляду звернення; відсутності належного письмового мотивованого рішення; неповного розгляду питання забезпечення необхідними засобами догляду; невизначення компетентного органу та правового механізму забезпечення. Листом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради Позивачу фактично було повторно повідомлено, що: підгузки не входять до переліку допоміжних засобів реабілітації; питання не належить до компетенції управління; рекомендовано звернутися до медичного закладу. При цьому: перевірка доводів скарги фактично не проведена; оцінка діям посадових осіб не надана; звернення за належністю не переслано; компетентний орган не визначено; належного мотивованого рішення не прийнято.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року прийнято адміністративний позов до провадження та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що Гр. ОСОБА_1 , особа з інвалідністю І групи, 1935 року народження (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з комп`ютерною базою даних Приморського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області перебуває на обліку та отримує пенсію в разі втрати годувальника у розмірі 9015,11 грн через АТ АБ «Південний». На обліку у Централізованому банку даних з проблем інвалідності щодо забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації не перебуває. 22.04.2026 року гр. ОСОБА_2 звернулась до управління із заявою щодо забезпечення її мами, гр. ОСОБА_1 , 1935 року народження, яка має інвалідність І групи, технічними засобами реабілітації підгузки (абсорбуючою білизною) відповідно до індивідуальної програми реабілітації В ІПР гр. ОСОБА_1 від 04.09.2024 року № 1027 відсутня інформація з приводу рекомендацій щодо необхідності в забезпеченні підгузками (абсорбуючою білизною) гр. ОСОБА_1 . Відповідно до Порядку забезпечення допоміжними (технічними та іншими) засобами реабілітації осіб з інвалідністю дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані допоміжні (технічні та інші) засоби реабілітації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 № 321 (із змінами), особи з інвалідністю забезпечуються засобами реабілітації, які визначені Переліком допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації), якими забезпечуються особи з інвалідністю або за придбання яких виплачується грошова компенсація (далі – ДЗР), за наявності медичних показань. Підгузки (абсорбуюча білизна) до переліку ДЗР не входять , тому питання забезпечення осіб з інвалідністю підгузками не входить до компетенції управління, про що гр. ОСОБА_2 в телефонній бесіді були надані ґрунтовні роз`яснення. відповідно до п. 6 Порядку № 1301, облік осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та визначених категорій осіб, які мають право на безоплатне забезпечення медичними виробами, здійснюють структурні підрозділи з питань охорони здоров`я за місцем надання медичних послуг . Враховуючи вищенаведене, дочці Позивача, ОСОБА_2 в телефонній розмові було рекомендовано звернутися до медичного закладу з питань охорони здоров`я за місцем надання медичних послуг, відповідно до Порядку № 1301.

Щодо твердження Позивача стосовно недотримання вимог Закону України «Про звернення громадян» (далі – Закон) та не пересилання за належністю звернення, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 7 Закону, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Оскільки донька Позивача не повідомила медичний заклад за місцем надання медичних послуг гр. ОСОБА_1 , як це передбачено п. 6 Порядку № 1301, управління не мало можливості переслати звернення за належністю, відповідно до ст. 7 Закону, враховуючи відсутність необхідних даних.

30.04.2026 року гр. ОСОБА_2 особисто під підпис отримала відповідь на звернення від 22.04.2026 року. 05.05.2026 року на електронну пошту Департаменту від адвоката Пирхавко Олександра Вікторовича надійшла скарга в інтересах гр. ОСОБА_1 щодо порушення порядку розгляду звернення та неналежного забезпечення необхідними засобами. 06.05.2026 року адвокату Пирхавко Олександра Вікторовича, також надана відповідь із роз`ясненнями із вищезазначених питань.

Відповідач вважає відповідь управління від 23.04.2026 року № 2032/19-06 на звернення від 22.04.2026 року, надану Позивачу стосовно забезпечення засобами догляду такою, що відповідає вимогам законодавства.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач фактично підтвердив, що підгузки (абсорбуюча білизна) входять до переліку медичних виробів, якими особи з інвалідністю забезпечуються безоплатно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1301. Разом з тим, відповідач намагається уникнути відповідальності, посилаючись на те, що забезпечення такими засобами належить до компетенції органів охорони здоров`я. Однак саме ця обставина підтверджує протиправність дій (бездіяльності) відповідача, оскільки відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян», якщо питання не входить до повноважень органу, який отримав звернення, таке звернення повинно бути не пізніше п`яти днів переслане за належністю відповідному органу чи посадовій особі. Відповідач цього не зробив. Посилання відповідача на нібито відсутність інформації про медичний заклад є безпідставним, оскільки: у зверненні були зазначені персональні дані Позивача, адреса проживання та статус особи з інвалідністю І групи; відповідач як орган соціального захисту населення має можливість витребувати необхідну інформацію або самостійно встановити належний орган для розгляду питання; Закон України «Про звернення громадян» не ставить обов`язок пересилання звернення у залежність від зазначення громадянином конкретного медичного закладу. Таким чином, відповідач, встановивши відсутність власної компетенції, був зобов`язаний переслати звернення до відповідного органу охорони здоров`я, а не обмежуватись усними телефонними роз`ясненнями. Крім того, телефонна розмова не є належною формою розгляду звернення громадянина та не замінює виконання обов`язків, передбачених статтею 7 Закону України «Про звернення громадян». Також відповідач не надав доказів фактичного належного вирішення питання забезпечення Позивача необхідними медичними виробами, що свідчить про формальний підхід до розгляду звернення особи похилого віку з інвалідністю І групи.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено паспортом громадянина України № НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю І групи (А), яка встановлена безстроково.

22.04.2026 року до Управління соціального захисту населення Приморського району м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшла заява від ОСОБА_2 .

В заяві зазначено:

«Я, ОСОБА_2 , є донькою ОСОБА_1 1935 року народження, яка має інвалідність 1 групи (довічно). Проживає разом зі мною.

Прошу забезпечити (або призначити грошову компенсацію за самостійно придбані) технічні засоби реабілітації підгузки (абсорбуючу білизну) відповідно до індивідуальної програми реабілітації (ІПР).

У зв`язку зі станом здоров`я (деменція, втрата здатності до самообслуговування, потреба у постійному догляді) моя мати потребує постійного використання підгузків.

До заяви додаю: копію паспорта заявника, копію ІПН заявника, копію паспорта особи з інвалідністю, копію ІПН особи з інвалідністю, копію довідки про інвалідність, копію пенсійного посвідчення, копію ІПР».

Листом від 23.04.2026 року № 2032/16-06 Управлінням соціального захисту населення Приморського району м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надано відповідь, в якому зазначено:

«… Відповідно до Порядку забезпечення допоміжними (технічними та іншими) засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані допоміжні (технічні та інші) засоби реабілітації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 року № 321 (зі змінами), особи з інвалідністю забезпечуються засобами реабілітації, які визначені Переліком допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації) якими забезпечуються особи з інвалідністю або за придбання яких виплачується грошова компенсація (далі Перелік ДЗР), за наявності медичних показань.

Підгузки (абсорбуюча білизна) до переліку ДЗР не входять, тому питання забезпечення осіб з інвалідністю підгузками (абсорбуючою білизною) не входить до компетенції управління, про що Вас було проінформовано в телефонній бесіді 23.04.2026 року.

Також в телефонній бесіді 23.04.2026 року Вам було запропоновано звернутися із заявою та відповідними документами щодо надання матеріальної допомоги відповідно до Міської цільової програми надання соціальних послуг та інших видів допомоги вразливим верствам населення м. Одеси на лікування гр. ОСОБА_1 , але Ви відмовились.

Вважаючи на вище викладене, рекомендуємо Вам звернутися до медичного закладу з питань охорони здоров`я за місцем надання медичних послуг».

04.05.2026 року від адвоката Пирхавко О.В. в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради подано скаргу, в якій зазначено:

« … Заявник звертався до управління соціального захисту населення Приморського району м. Одеси із заявою щодо забезпечення засобами догляду у зв`язку з наявними медичними показаннями (нетримання сечі/калу).

За результатами розгляду звернення фактично було відмовлено у забезпеченні відповідними засобами, натомість Заявнику запропоновано звернення за отриманням матеріальної допомоги в межах міської програми.

Вважаю такі дії такими, що свідчать про неналежний розгляд звернення та порушення прав Заявника з огляду на наступне:

1. Звернення Заявника стосувалося забезпечення необхідними засобами догляду відповідно до медичних показань, що підтверджуються відповідною медичною документацією.

2. Фактична відмова у забезпеченні та підміна механізму забезпечення пропозицією отримання разової матеріальної допомоги свідчить про нерозгляд звернення по суті.

3. Заявнику не було надано належного письмового вмотивованого рішення із зазначенням конкретних правових підстав відмови у забезпеченні необхідними засобами.

4. Відсутність належного механізму забезпечення або його фактичне не застосування призводить до обмеження доступу особи до необхідних засобів догляду, що є складовою належного рівня соціального захисту.

На підставі викладеного ПРОШУ:

1. Провести перевірку законності дій управління соціального захисту населення Приморського району м. Одеси щодо розгляду звернення Заявника.

2. Зобов`язати відповідний орган здійснити повторний розгляд звернення Заявника по суті з урахуванням медичних показань та вимог чинного законодавства.

3. Надати вичерпну письмову відповідь із зазначенням:

- правового механізму забезпечення осіб у м. Одесі засобами догляду при нетриманні;

- або чітких правових підстав неможливості такого забезпечення;

- відповідального органу за реалізацію відповідного забезпечення.

4. Повідомити про результати розгляду цієї скарги у встановлений законом строк».

У відповідь на скаргу, Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради листом № 1020/02-27/26 від 06.05.2026 надано відповідь та повідомлено наступне:

« … 22.04.2026 року гр. ОСОБА_2 звернулась із заявою до управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі управління) щодо забезпечення підгузками (абсорбуючою білизною), особи з інвалідністю І групи ОСОБА_1 .

Відповідно до Порядку забезпечення допоміжними (технічними та іншими) засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані допоміжні (технічні та інші) засоби реабілітації, № 321 (зі змінами), особи з інвалідністю забезпечуються засобами реабілітації, які визначені Переліком допоміжних засобів реабілітації (технічних та іншими засобів реабілітації) якими забезпечуються особи з інвалідністю або за придбання яких виплачується грошова компенсація (далі – Перелік ДЗР), за наявності медичних показань. В індивідуальній програмі реабілітації інваліда від 04.09.2024 року № 1027 відсутня інформація з приводу рекомендацій щодо необхідності в забезпеченні підгузками (абсорбуючою білизною) гр. ОСОБА_1

Підгузки (абсорбуюча білизна) до переліку ДЗР не входять, тому питання забезпечення осіб з інвалідністю підгузками не входить до компетенції управління, про що гр. ОСОБА_2 в телефонній бесіді були надані ґрунтовні роз`яснення.

Також дочці заявниці, ОСОБА_2 , в телефонній розмові було рекомендовано звернутися до медичного закладу з питань охорони здоров`я за місцем реєстрації, відповідно до Порядку забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших окремих категорій населення медичними виробами та іншими засобами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1301 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 р. № 141).

30.04.2026 року гр. ОСОБА_2 особисто під підпис отримала відповідь на звернення від 22.04.2026 року.

Іншого, на жаль, чинним законодавством не передбачено».

Не погоджуючись з діями та бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про інформацію" передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею третьою Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Положеннями статті 5 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються (частини 3 та 4 ст. 7 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст.15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Частиною 1 статті 16 Закону №393/96-ВР визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

За нормами статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Статтею 20 Закону №393/96-ВР визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Згідно із висновком, сформованим в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін “порушене право”, який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття “охоронюваний законом інтерес”. При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що “поняття “охоронюваний законом інтерес” означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Згідно усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення (подібний за змістом висновок висловлений, зокрема, Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі № 200/9772/18-а).

Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.

З матеріалів справи слідує, що 22.04.2026 року до Управління соціального захисту населення Приморського району м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшла заява від ОСОБА_2 .

В заяві зазначено:

«Я, ОСОБА_2 , є донькою ОСОБА_1 1935 року народження, яка має інвалідність 1 групи (довічно). Проживає разом зі мною.

Прошу забезпечити (або призначити грошову компенсацію за самостійно придбані) технічні засоби реабілітації підгузки (абсорбуючу білизну) відповідно до індивідуальної програми реабілітації (ІПР).

У зв`язку зі станом здоров`я (деменція, втрата здатності до самообслуговування, потреба у постійному догляді) моя мати потребує постійного використання підгузків.

До заяви додаю: копію паспорта заявника, копію ІПН заявника, копію паспорта особи з інвалідністю, копію ІПН особи з інвалідністю, копію довідки про інвалідність, копію пенсійного посвідчення, копію ІПР».

Листом від 23.04.2026 року № 2032/16-06 Управлінням соціального захисту населення Приморського району м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надано відповідь на заяву ОСОБА_2 .

При цьому, до суду звернувся позивач - ОСОБА_1 .

В позовній заяві представник позивача зазначає про те, що відповідачем було допущено формальний та неповний розгляд звернення Позивача. Відповідач не забезпечив належного розгляду звернення; не визначив компетентний орган; не переслав звернення за належністю; обмежився формальними посиланнями на відсутність компетенції; фактично ухилився від вирішення питання по суті. Такі дії та бездіяльність порушують право Позивача на належний соціальний захист, гарантований ст. 46 Конституції України.

Однак, заявником згідно заяви від 22.04.2026 року була ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування ….. посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 5 Закону №393/96-ВР визначено, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства.

Суд зауважує, що заявником ОСОБА_2 до заяви від 22.04.2026 не надавались будь-які документи, які б підтверджували те, що така заява подана від імені ОСОБА_1 та те, що ОСОБА_2 була уповноваженою особою, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства.

Відтак, відповіддю на звернення, з якою незгоден позивач, в даному випадку можуть порушуватись права саме заявника ( ОСОБА_2 ), як особи, яка у встановленому порядку зверталась до відповідного суб`єкта із заявою (клопотанням), у зв`язку з чим саме вказана особа, як позивач має бути ініціатором судового провадження.

В той же час, з матеріалів справи слідує, що у відповідь на скаргу від 04.05.2026 року, Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради письмово повідомлено про результати перевірки скарги та суть прийнято рішення.

Крім того, суд зауважує, що статтею третьою Закону № 393/96-ВР визначено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Разом з тим, скарга від 04.05.2026 року адвоката Пирхавко О.В. в інтересах ОСОБА_1 стосувалась розгляду заяви від 22.04.2026, в якій скаржник не був заявником.

При цьому, слід зазначити, що визнавши протиправною бездіяльність відповідача, суд не відновить порушеного, на думку позивача, права на забезпечення засобом реабілітації, оскільки отримання засобів реабілітації (виплати компенсації) не врегульовано ЗУ «Про звернення громадян».

Суд звертає увагу позивача, що п. 12 Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2012 р. № 321 визначено, що для забезпечення засобами реабілітації або виплати компенсації особа або її законний представник подають заяву про забезпечення засобом реабілітації (виплату компенсації) за формою, затвердженою Мінсоцполітики, незалежно від зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування) особи.

Заява про забезпечення засобом реабілітації (виплату компенсації) у паперовій (зокрема сформованій за допомогою засобів Єдиної системи (за технічної можливості) або електронній формі може бути подана: до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її утворення) ради (далі - органи соціального захисту населення); до уповноваженої посадової особи з питань соціального захисту виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (далі - виконавчий орган); до центру надання адміністративних послуг (далі - центр); через електронний кабінет особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншої особи у банку даних (далі - електронний кабінет особи у банку даних); через електронний кабінет особи на Соціальному порталі Мінсоцполітики; через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (за наявності технічної можливості); до територіального відділення Фонду.

Для отримання компенсації за самостійно придбані засоби реабілітації особи, які перебувають на обліку в банку даних, додають до заяви про забезпечення засобом реабілітації (виплату компенсації) копії таких документів (з пред`явленням оригіналів): документа, що посвідчує особу; документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); висновку або іншого документа, визначеного пунктом 5 цього Порядку, що підтверджує потребу в засобах реабілітації (крім випадків, передбачених пунктами 6, 7, 8 та абзацом тринадцятим пункту 28 цього Порядку); розрахункового документа, що підтверджує придбання засобу реабілітації. У разі придбання протезно-ортопедичних виробів, у тому числі ортопедичного взуття, засобів для особистого догляду та захисту, додатково подається видаткова накладна на виріб із зазначенням його функціональних характеристик та переліку комплектуючих такого виробу.

Законний представник особи подає копію документа (з пред`явленням оригіналу), що підтверджує його повноваження.

Відтак, задля вирішення питання про забезпечення засобом реабілітації (виплату компенсації) позивач не позбавлена можливості звернутися до уповноваженого органу, в порядку, визначеному чинним законодавством.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, з огляду на те, що відповідачем не порушено прав саме позивача ОСОБА_1 , а правовідносини щодо розгляду заяви від 22.04.2026 виникли між ОСОБА_2 та Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради (Управлінням соціального захисту населення Приморського району м. Одеси).

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160, адреса: вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65022).

Суддя П.П.Марин

.