Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №420/19168/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19168/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 19.06.2026 р. № 155250042098;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, з 12.06.2026 р. із зарахуванням до загального стажу роботи періоду роботи з 01.11.2014 р. по 11.02.2019 р. в Комунальному підприємстві адміністрації м. Донецьк "Донелектроавтотранс" згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 ;

- звернути рішення до негайного виконання в межах одного місяця.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.06.2026 р. звернулася через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського електротранспорту. Проте рішенням відповідача від 19.06.2026 р. № 155250042098 їй відмовлено у призначенні пенсії з тих підстав, що вона не досягла віку 55 років. Страховий стаж визначено у розмірі 24 роки 09 місяців 20 днів, пільговий стаж - 10 років 04 місяці 15 днів. Крім того, згідно з розрахунком страхового стажу не зараховано період роботи з 01.11.2014 р. по 11.02.2019 р. в Комунальному підприємстві адміністрації м. Донецьк "Донелектроавтотранс". Щодо віку виходу на пенсію позивач посилається на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) визнано неконституційними, зокрема, ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII у редакції Закону України від 02.03.2015 р. № 213-VIII. З огляду на це, на думку позивача, підлягає застосуванню п."з" ст.13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII, відповідно до якого жінки-водії міського пасажирського транспорту мають право на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 50 років і за наявності стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Позивач також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у рішенні по зразковій справі № 360/3611/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у цій справі, та вважає, що п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV, яким встановлено вік 55 років, у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню. Вказує, що віку 50 років досягла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому відповідно до ст.45 Закону № 1058-IV має право на пенсію з 12.06.2026 р. Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.11.2014 р. по 11.02.2019 р. вказує на те, що згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 безперервно працювала з 27.08.1996 р. по 11.02.2019 р. в Донецькому трамвайно-тролейбусному управлінні, яке неодноразово перейменовувалося. Посилаючись на ст.56, 62 Закону № 1788-XII, ст.48 Кодексу законів про працю України та правові позиції Верховного Суду, зазначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, працівник не відповідає за правильність її заповнення, а необхідність додаткового підтвердження стажу виникає лише за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній. Наголошує, що оскаржуване рішення не містить доказів звернення відповідача до відповідних підприємств, установ та організацій із запитами, хоча відповідно до ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV орган Пенсійного фонду має право вимагати документи та перевіряти достовірність поданих відомостей. Вважає, що відповідач без пояснення причин не зарахував спірний період до страхового стажу через відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб, оскільки підприємство знаходиться в м.Донецьку, який є тимчасово окупованою територією. З наведених підстав вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 26.06.2026 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.

У встановлений строк позивач усунув недоліки позовної заяви і ухвалою від 02.07.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

21.07.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що за результатами розгляду рішенням від 19.06.2026 р. № 155250042098 відмовлено у призначенні пенсії згідно зі ст.114 Закону № 1058-IV у зв`язку з ненастанням пенсійного віку 55 років та відсутністю необхідного страхового стажу. Вік позивача становить 50 років 00 місяців 01 день, страховий стаж - 24 роки 09 місяців 20 днів, пільговий стаж - 10 років 04 місяці 15 днів; за доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди роботи. Пільговий стаж зараховано на підставі спеціального стажу згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та довідки № 24 від 28.04.2026 р. Відповідач посилається на п.18, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, та зазначає, що оскільки позивачем не надано довідку за формою додатка № 5 до цього Порядку, періоди роботи за 1999 р., 2002 р., 2005 р., 2010 р. зараховано до пільгового стажу з урахуванням відомостей про спеціальний стаж, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Зауважує, що Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 не відновлює дію Закону № 1788-XII і не змінює правове регулювання спірних правовідносин, так як стосувалося змін, внесених до цього Закону Законом № 213-VIII. Закон України від 03.10.2017 р. № 2148-VIII, яким Закон № 1058-IV доповнено ст.114, на предмет конституційності не перевірявся, а положення ст.114 та п.2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV є чинними й підлягають застосуванню. Рішення Конституційного Суду України стосується осіб, які мали право на пенсію за Законом № 1788-XII та зверталися за її призначенням до 11.10.2017 р.; станом на цю дату позивач досягла 41 року, а на час звернення 12.06.2026 р. - 50 років, тобто не досягла віку 55 років, встановленого п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV.

21.07.2026 р. представник позивача подав відповідь на відзив, в якій просить відхилити доводи відзиву. Зазначає, що згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у справі № 360/3611/20 зміни до Закону № 1058-IV (доповнення ст. 114) внесено Законом № 2148-VIII до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, тому відсутні підстави вважати таке регулювання повторним запровадженням норм, визнаних неконституційними, однак у цій справі підлягають застосуванню норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливі для особи. Наголошує, що позивач працює водієм міського електротранспорту з 13.01.1997 р., що підтверджується записами трудової книжки.

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.06.2026 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міськелектротранспорту відповідно до від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Також подано заяву про виплату пенсії або грошової допомоги на поточний рахунок, який відкрито в АБ "УКРГАЗБАНК" від 11.06.2026 р. та реквізити для зарахування коштів на поточний рахунок в гривні.

За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення № 155250042098 від 19.06.2026 р. про відмову у призначенні пенсії відповідно статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з не настанням пенсійного віку та з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні, зокрема, зазначено: вік заявника 50 років 00 місяців 01 день, а також що згідно з п.2 ч.8 ст.114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Відповідно до наданих документів страховий стаж становить 24 роки 09 місяців 20 днів. Пільговий стаж становить 10 років 04 місяці 15 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Пільговий стаж зараховано на підставі спеціального стажу згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та підтверджуючої довідки № 24 від 28.04.2026 р.

Також у рішенні вказано, що оскільки заявником не надано довідку, яка підтверджує пільговий характер роботи за формою додатка № 5 до Порядку № 637, періоди роботи за 1999, 2002, 2005, 2010 роки зараховано до пільгового стажу з урахуванням відомостей по спеціальному стаж, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім того, у рішенні відповідач послався на п.2 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 р. № 1207-VII, за яким будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, створеними, обраними чи призначеними на тимчасово окупованій території у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків, та зазначив: "Таким чином, підстави для обчислення стажу, в тому числі згідно п.2 ч.8 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на підставі довідки № 03/248 від 30.10.2024 року, відсутні".

Згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 10.10.2000 р.:

- запис № 1 від 27.08.1996 р. - прийнята учнем школи водіїв трамвая в трамвайне депо №4;

- запис № 2 від 13.01.1997 р. - переведена водієм трамвая;

- запис № 5 від 15.11.2008 р. - присвоєно другий клас водія трамвая;

- запис № 6 від 03.03.2010 р. - переведена водієм 2- го класу трамвайного депо №4;

- запис № 7 від 01.10.2014 р. - назву професії перейменовано на водія трамвая по виконанню маневрових робіт на лінії;

- запис № 9 від 01.05.2017 р. - присвоєно перший клас водія трамвая;

- запис № 10 від 11.02.2019 р. - звільнена за власним бажанням;

- запис № 11 від 23.02.2019 р. - прийнята водієм трамвая;

- запис № 12 від 12.09.2019 р. - кваліфікація водія трамвая 2-й клас;

- запис № 13 від 13.02.2020 р. - переведена тимчасово на посаду мийника-прибиральника рухомого складу депо № 1;

- запис № 14 від 14.03.2020 р. - переведена на основне місце роботи водієм трамвая 2-го класу;

- запис № 15 від 04.08.2022 р. - присвоєно кваліфікацію водія трамвая 1-го класу;

- запис № 16 від 28.07.2023 р. - переведена в експлуатаційне трамвайне депо № 2 водієм трамвая 1-го класу;

- запис № 17 від 09.06.2024 р. - переведена в експлуатаційне трамвайне депо № 1 водієм трамвая 1-го класу.

Відповідно до:

- довідки Муніципального унітарного підприємства адміністрації міста Донецька "Донелектроавтотранс" від 30.10.2024 р. № 03/248, видану ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що вона працювала в Державному комунальному підприємстві "Донецьке трамвайно-тролейбусне управління" з 27.08.1996 р. (наказ про прийняття від 23.08.1996 р. № 3461-л) по 11.02.2019 р. (наказ про звільнення від 11.02.2019 р. № 87-л). Водієм трамвая (міського пасажирського) з повним робочим днем працювала у періоди: з 13.01.1997 р. по 11.10.2009 р.; з 04.11.2009 р. по 30.11.2009 р.; з 01.01.2010 р. по 22.01.2010 р.; з 23.02.2010 р. по 02.03.2010 р. У довідці також зазначено про надання з 01.12.2000 р. по 15.10.2003 р. частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наказ від 15.11.2000 р. № 2450-л), яка з 19.09.2002 р. перервана у зв`язку з поверненням до роботи водієм трамвая (наказ від 17.09.2002 р. № 1950-л), про періоди відпусток без збереження заробітної плати та відсутність прогулів. Довідкою підтверджено право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах за п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також наведено відомості про перейменування підприємства: в Комунальне підприємство "Донелектроавтотранс" (рішення Донецької міської ради від 06.06.2003 р. № 6/12), в Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради "Донелектроавтотранс" (рішення від 27.09.2004 р. № 13/43), в Комунальне підприємство адміністрації міста Донецька "Донелектроавтотранс" (розпорядження глави адміністрації м. Донецька Донецької Народної Республіки від 27.03.2015 р. № 121) та в Муніципальне унітарне підприємство адміністрації міста Донецька "Донелектроавтотранс" (розпорядження від 04.04.2022 р. № 646). Довідка видана на підставі особових карток форми Т-2 та наказів, що зберігаються в архіві підприємства.

- довідки Комунального підприємства "Одесміськелектротранс" від 28.04.2026 р. № 24 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день у комунальному підприємстві "Одесміськелектротранс" та виконувала послуги з перевезення пасажирів за професією водія міського пасажирського трамвая, що передбачено ст. 114 ч. 2 п. 8 Закону № 1058-IV (код КП8323, підстава КП003-2010), у періоди: з 03.03.2019 р. по 12.02.2020 р., з 14.03.2020 р. по 28.02.2022 р., з 05.05.2022 р. по теперішній час - 6 років 10 місяців.

Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 р. "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України № 1058-IV від 09.07.2003 р. "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 р. № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 р., збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема жінкам з 50 років до 55 років.

9 липня 2003 р. ухвалено Закон № 1058-ІV, який доповнено, зокрема п.8 ч.2 ст.114 такого змісту: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 р. у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 р. №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення №1-р/2020).

Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.

Натомість, відповідач зазначає необхідний пенсійний вік - 55 років.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 р. Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 р. № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 р. у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення №4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Отже, стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 р. №213-VIII, втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Виходячи з наведеного, з дня ухвалення Конституційним Судом України вищезгаданого Рішення, застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 р. № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 р. на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Необхідно зауважити, що Верховний Суд розглядав зразкову справу за релевантних обставин та надав оцінку аналогічним спірним правовідносинам.

Так, 21.04.2021 р. Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20, у якому сформував такий правовий висновок:

"до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ №1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії".

Велика Палата Верховного Суду переглядаючи рішення у зразковій справі № 360/3611/20, 03.11.2021 р. ухвалила постанову, у якій, зокрема дійшла висновку, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р., та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 19 лютого 2020 р. у справі № 520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону № 1058-ІV, серед іншого, пенсія призначається з дня звернення за пенсією; пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За таких підстав, суд доходить висновку, що позивачка відповідає віковому критерію, тобто досягла 50 років, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Вирішуючи питання щодо правомірності/неправомірності не зарахування періодів роботи до загального стажу позивача, спірних періодів водія міського пасажирського транспорту, а саме в період з 01.11.2014 р. по 11.02.2019 р., суд зазначає наступне.

Згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 10.10.2000 р.:

- запис № 1 від 27.08.1996 р. - прийнята учнем школи водіїв трамвая в трамвайне депо №4;

- запис № 2 від 13.01.1997 р. - переведена водієм трамвая;

- запис № 5 від 15.11.2008 р. - присвоєно другий клас водія трамвая;

- запис № 6 від 03.03.2010 р. - переведена водієм 2- го класу трамвайного депо №4;

- запис № 7 від 01.10.2014 р. - назву професії перейменовано на водія трамвая по виконанню маневрових робіт на лінії;

- запис № 9 від 01.05.2017 р. - присвоєно перший клас водія трамвая;

- запис № 10 від 11.02.2019 р. - звільнена за власним бажанням;

- запис № 11 від 23.02.2019 р. - прийнята водієм трамвая;

- запис № 12 від 12.09.2019 р. - кваліфікація водія трамвая 2-й клас;

- запис № 13 від 13.02.2020 р. - переведена тимчасово на посаду мийника-прибиральника рухомого складу депо № 1;

- запис № 14 від 14.03.2020 р. - переведена на основне місце роботи водієм трамвая 2-го класу;

- запис № 15 від 04.08.2022 р. - присвоєно кваліфікацію водія трамвая 1-го класу;

- запис № 16 від 28.07.2023 р. - переведена в експлуатаційне трамвайне депо № 2 водієм трамвая 1-го класу;

- запис № 17 від 09.06.2024 р. - переведена в експлуатаційне трамвайне депо № 1 водієм трамвая 1-го класу.

Крім того, відповідно до довідки Муніципального унітарного підприємства адміністрації міста Донецька "Донелектроавтотранс" від 30.10.2024 р. № 03/248, видану ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що вона працювала в Державному комунальному підприємстві "Донецьке трамвайно-тролейбусне управління" з 27.08.1996 р. (наказ про прийняття від 23.08.1996 р. № 3461-л) по 11.02.2019 р. (наказ про звільнення від 11.02.2019 р. № 87-л). Водієм трамвая (міського пасажирського) з повним робочим днем працювала у періоди: з 13.01.1997 р. по 11.10.2009 р.; з 04.11.2009 р. по 30.11.2009 р.; з 01.01.2010 р. по 22.01.2010 р.; з 23.02.2010 р. по 02.03.2010 р. У довідці також зазначено про надання з 01.12.2000 р. по 15.10.2003 р. частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наказ від 15.11.2000 р. № 2450-л), яка з 19.09.2002 р. перервана у зв`язку з поверненням до роботи водієм трамвая (наказ від 17.09.2002 р. № 1950-л), про періоди відпусток без збереження заробітної плати та відсутність прогулів. Довідкою підтверджено право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах за п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також наведено відомості про перейменування підприємства: в Комунальне підприємство "Донелектроавтотранс" (рішення Донецької міської ради від 06.06.2003 р. № 6/12), в Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради "Донелектроавтотранс" (рішення від 27.09.2004 р. № 13/43), в Комунальне підприємство адміністрації міста Донецька "Донелектроавтотранс" (розпорядження глави адміністрації м. Донецька Донецької Народної Республіки від 27.03.2015 р. № 121) та в Муніципальне унітарне підприємство адміністрації міста Донецька "Донелектроавтотранс" (розпорядження від 04.04.2022 р. № 646). Довідка видана на підставі особових карток форми Т-2 та наказів, що зберігаються в архіві підприємства.

Та відповідно до довідки Комунального підприємства "Одесміськелектротранс" від 28.04.2026 р. № 24 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день у комунальному підприємстві "Одесміськелектротранс" та виконувала послуги з перевезення пасажирів за професією водія міського пасажирського трамвая, що передбачено ст.114 ч.2 п.8 Закону № 1058-IV (код КП8323, підстава КП003-2010), у періоди: з 03.03.2019 р. по 12.02.2020 р., з 14.03.2020 р. по 28.02.2022 р., з 05.05.2022 р. по теперішній час - 6 років 10 місяців.

Згідно Форми РС-право станом на 12.06.2026 року до страхового стажу позивача зараховано наступні періоди: 27.08.1996 - 13.01.1997, 14.07.1997 - 31.12.1998, 01.01.1999 - 31.07.2000, 01.08.2000 - 30.09.2002, 01.10.2002 - 31.12.2002, 01.01.2003 - 31.12.2003, 01.01.2004 - 31.12.2004, 01.01.2005 - 31.12.2005, 01.01.2006 - 31.12.2009, 01.01.2010 - 30.11.2010, 01.12.2010 - 31.10.2014, 23.02.2019 - 02.03.2019, 03.03.2019 - 13.05.2019, 14.05.2019 - 18.05.2019, 19.05.2019 - 06.09.2019, 07.09.2019 - 09.09.2019, 10.09.2019 - 12.02.2020, 13.02.2020 - 13.03.2020, 14.03.2020 - 28.02.2022, 01.03.2022 - 04.05.2022, 05.05.2022 - 31.07.2022, 01.08.2022 - 28.04.2026, 29.04.2026 - 30.04.2026.

Як зазначає позивач, період його роботи з 01.11.2014 р. по 11.02.2019 р. не зараховано відповідачем до загального стажу роботи позивача.

Суд зазначає, що за приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Суд вказує, що відповідне положення міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 р. у справі №588/647/17.

Отже, періоди роботи з 01.11.2014 р. по 11.02.2019 р. підтверджуються наявними у матеріалах справи документами та підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивачки.

Щодо твердження відповідача стосовно того, що довідка, надана позивачем, є недійсною на території України і не створює правових наслідків, суд зазначає наступне.

За унормуванням частин другої, третьої статті 9 Закону України від 15.04.2014 р. № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII) будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому Законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 р. № 1207-VII та постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіями.

На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Як визначеною статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 9 Закону № 1207- VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі ООН) у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває.

І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.10.2015 р. у справі № 816/4505/14, постанові Верховного Суду № 302/757/17-а від 17.07.2019 р. та у постанові Верховного Суду від 22.10.2018 р. у справі № 235/2357/17 висновки якої відповідно є обов`язковими для суду першої інстанції, в якій Верховний Суд в подібній ситуації, зокрема, зазначає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, справі № 200/4869/20-а.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин можливо застосувати загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

Неможливість проведення перевірки таких документів (довідок) та первинних документів, на підставі яких вони видані, не може бути підставою для порушення пенсійних прав осіб.

Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду, суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повинно взяти до уваги інформацію, зазначену у документах, аби у повному обсязі захистити права позивачки, яка звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком.

Отже, період з зазначені в довідці від 30.10.2024 р. №03/248 підлягає зарахуванню до страхового стажу згідно п.2 ч.8 ст.114 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, пенсійним органом при відмові у призначенні пенсії не зазначено, які саме періоди роботи позивача не враховані до страхового та пільгового стажу, не наведено належного обґрунтування причин їх не зарахування та не надано оцінки наданим позивачкою документам, які підтверджують характер та періоди її роботи. При цьому, як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, за доданими документами до страхового стажу позивачки зараховано всі періоди роботи, що не узгоджується з доводами відповідача про відсутність необхідного страхового стажу та фактично свідчить про недостатню визначеність підстав відмови у призначенні пенсії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.06.2026 р. № 155250042098 про відмову в призначенні пенсії є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити та здійснити виплату пенсії за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, враховуючи, що позивачем виконано всі умови, визначені законом для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а підставою для відмови стало недосягнення 55 річного віку та відсутність необхідного страхового стажу.

З урахуванням наведеного, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.06.2026 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, та зарахувати до загального стажу роботи періоду роботи з 01.11.2014 р. по 11.02.2019 р. в Комунальному підприємстві адміністрації м. Донецьк "Донелектроавтотранс" згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним визначенням способу захисту порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) про відмову у призначенні пенсії від 19.06.2026 р. № 15525004209.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) від 12.06.2026 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, та зарахувати до загального стажу роботи періоду роботи з 01.11.2014 р. по 11.02.2019 р. в Комунальному підприємстві адміністрації м.Донецьк "Донелектроавтотранс" згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко