Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №755/15282/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/15282/26

Провадження №: 2-а/755/800/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р.

Дніпровський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Грищенко С.В.,

перекладача - Кіпоренка К.В.,

учасники справи:

представник позивача - Мельник М.М.,

відповідач - ОСОБА_1 , який приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції,

представник відповідача - адвокат Волошин І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи адміністративну справу за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,

В С Т А Н О В И В:

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Грузії) про продовження строку затримання з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на 6 місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.08.2026 співробітниками ДСР НП України виявлено уродженця Грузії ОСОБА_1 , який перебував на території України з порушенням вимог міграційного законодавства (в ІАС «Аркан» відомості про в`їзд відсутні). Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 13.08.2026 прийнято рішення про примусове видворення відповідача за межі України, а останнього затримано в адміністративному порядку та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (ПТПІ).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18.08.2026 у справі № 755/12957/26 позов задоволено частково: застосовано затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 45 днів.

Після прийняття судового рішення міграційним органом вживалися заходи для ідентифікації особи та її документування (направлено запити до Посольства Грузії в Україні). Проте 18.09.2026 адміністрація Волинського ПТПІ повідомила про відмову ОСОБА_1 заповнювати анкету встановленого зразка для оформлення документа на повернення до країни походження через те, що він вважає себе громадянином України. На час розгляду справи відповідач не ідентифікований компетентними органами у встановленому законом порядку, дійсних документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України, не має.

23 вересня 2026 року матеріали адміністративного позову передано в провадження судду Коваленко І.В. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

23 вересня 2026 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

24.09.2026 (вх.ЕП№10666) на Електронну адресу суду представник відповідача - адвокат Волошин Ігор Володимирович подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування відзиву зазначив, що:

1) ОСОБА_1 має міцні сімейні зв`язки в Україні - його законною дружиною є громадянка України, а також він виховує двох неповнолітніх дітей, які є громадянами України, що робить його примусове видворення непропорційним втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод);

2) матеріали справи та попередні рішення суб`єктів владних повноважень свідчать про те, що особа фактично ідентифікована як колишній громадянин Грузії, стосовно якого раніше вирішувалося питання громадянства, а тому утримання його у ПТПІ є безпідставним;

3) позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності вичерпних підстав, передбачених частиною тринадцятою статті 289 КАС України, оскільки, на думку захисту, відмова від заповнення анкети пов`язана з обґрунтованим захистом свого правового статусу в Україні та не може трактуватися виключно як «відсутність співпраці».

24.09.2026 (вх.№ЕП-10667) представник відповідача - адвокат Волощин І.В. одночасно з відзивом подав клопотання про забезпечення особистої участі відповідача, який утримується у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, у судовому засіданні та просив зобов`язати адміністрацію Волинського ПТПІ та уповноважені органи Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області забезпечити доставку ОСОБА_1 до приміщення Дніпровського районного суду міста Києва для безпосередньої участі у наступному судовому засіданні.

У судовому засіданні 24.09.2026 року протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Волошина І.В. про забезпечення доставлення ОСОБА_1 до приміщення Дніпровського районного суду міста Києва для безпосередньої участі в розгляді справи.

Суд виходив з того, що відповідно до положень статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (зокрема, з приміщення пункту тимчасового перебування іноземців), за наявності технічної можливості, є ефективним способом забезпечення її процесуальних прав Законодавство України КАСУ. Такий порядок усуває необхідність надмірного фізичного переміщення осіб, які утримуються в спеціалізованих установах міграційного контролю. Конвоювання відповідача із с. Журавичі Волинської області до Дніпровського районного суду міста Києва пов`язане зі значними організаційними труднощами, суттєвими витратами ресурсів спеціальних підрозділів і ризиками безпеки, тоді як його безпосередня реалізація права на участь у засіданні та надання пояснень повністю забезпечена дистанційним шляхом. Фізичне доставлення відповідача з іншого регіону призвело б до безпідставного затягування розгляду цієї категорії справ, що суперечить основним завданням адміністративного судочинства щодо швидкого, справедливого та неупередженого вирішення спору в розумні строки.

Представник позивача Мельник М.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) та його представник - адвокат Волошин І.В. позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд доходить такого висновку.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 13.08.2026 року співробітниками ДСР НП України виявлено уродженця Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», проживаючи на території України без документів, що надають право на законне перебування. Достовірно встановити дату та обставини прибуття відповідача в Україну не вдалося, оскільки відомості щодо перетину ним державного кордону в офіційних базах даних відсутні.

Раніше ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 22 липня 2008 року, який у подальшому визнано недійсним та анульовано на підставі висновку за результатами службової перевірки ГУ ДМС України в Донецькій області від 19 жовтня 2021 року № 267/21. Крім того, 28 липня 2015 року відповідачу було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, яку скасовано 08 липня 2016 року.

Указом Президента України від 5 жовтня 2021 року № 497/2021 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 5 жовтня 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних economic та інших обмежувальних заходів (санкцій)», до додатку (зі змінами від 21 травня 2021 року №203) якого під № 550 внесено відповідача як особу без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13 серпня 2026 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове видворення ОСОБА_1 за межі території України, а також притягнуто його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП.

Судом з`ясовано, що відповідач до компетентних органів із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, ніколи не звертався, у відповідних процедурах не перебуває, а будь-яких інших дій для легалізації свого статусу в Україні з 2014 року не вчиняв, натомість постійно оскаржував дії міграційного органу в судовому порядку. Таким чином, обставини, які б унеможливлювали примусове видворення відповідно до ч. 8 ст. 26 та ч. 8 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відсутні.

13 серпня 2026 року о 17 год. 10 хв. ОСОБА_1 було затримано в адміністративному порядку строком на 72 години на підставі частини величезної статті 263 КУпАП та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (ПТПІ), що підтверджується протоколом про адміністративне затримання № МКМ 000568.

За відомостями інформаційно-аналітичної системи «Аркан», дані про в`їзд відповідача на територію України відсутні. Водночас, згідно з інформаційною довідкою Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 14.08.2026, особа без громадянства ОСОБА_1 є суб`єктом підвищеного злочинного впливу у статусі так званого «злодія в законі». Відповідно до інформації Національного бюро Інтерполу в Турецькій Республіці від 04.02.2026, за результатами криміналістичного аналізу відбитків пальців ОСОБА_1 встановлено їх повну відповідність даним особи, яка перебуває на обліках правоохоронних органів Туреччини як власник паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначений громадянин востаннє в`їхав до Турецької Республіки 15.06.2022 за паспортом серії НОМЕР_2 . Крім того, візуальним порівняльним оглядом фотозображень виявлено стійкі співпадаючі ознаки зовнішності, що свідчать про тотожність осіб. Наведені відомості під час судового розгляду стороною захисту спростовані не були.

14 серпня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом про затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 серпня 2026 року у справі № 755/12957/26 вказаний позов задоволено частково: ОСОБА_1 затримано строком на 45 днів, відлік яких судом ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання особи, тобто з 13 серпня 2026 року, у зв`язку з чим цей строк закінчується 26 вересня 2026 року.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень Законодавство України КАСУ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії), але не більш як на вісімнадцять місяців Законодавство України.

Згідно з ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у ПТПІ становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Частиною 13 статті 289 КАС України визначено вичерпний перелік умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або забезпечити його примусове видворення, а саме:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Щодо доводів представника відповідача про наявність сімейних зв`язків та непропорційність видворення суд зазначає, що предмет розгляду у цій адміністративній справі не охоплює законність самого рішення про примусове видворення, оскільки вона перевіряється в межах іншого, самостійного позовного провадження. Предметом цього позову є виключно наявність чи відсутність підстав для продовження строку затримання особи в умовах ПТПІ відповідно до ст. 289 КАС України через об`єктивну неможливість завершення її ідентифікації.

Судом встановлено, що під час перебування у Волинському ПТПІ відповідач відмовився від заповнення анкети встановленого зразка, необхідної для оформлення документа, що посвідчує особу та підтверджує право на повернення до країни походження. Свою відмову він мотивував тим, що не визнає необхідності видворення та вважає, що має право перебувати в Україні.

Факт відмови ОСОБА_3 від заповнення анкети встановленого зразка та надання необхідних відомостей для оформлення документів на повернення підтверджується матеріалами справи, зокрема довідкою адміністрації Волинського ПТПІ.

Суд критично оцінює доводи захисту про те, що така відмова є «захистом правового статусу», оскільки чинне законодавство покладає на іноземця обов`язок сприяти компетентним органам у процедурі власної ідентифікації. Така поведінка у розумінні п. 1 ч. 13 ст. 289 КАС України свідчить про відсутність належної співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації.

Водночас на час розгляду справи не отримано відповідей від компетентних органів Республіки Грузія на запити міграційного органу щодо підтвердження громадянської належності та оформлення посвідчення на повернення. Це підтверджує наявність другої передбаченої законом підстави - неодержання необхідної інформації чи документів з країни походження (п. 2 ч. 13 ст. 289 КАС України).

Таким чином, судом беззаперечно встановлено наявність обох визначених законом умов для продовження строку затримання.

Окрім того, судом враховано преюдиційні обставини, встановлені у попередніх судових справах (зокрема, № 826/13624/16 та № 640/19672/21), якими остаточно підтверджено, що у відповідача відсутні дійсні законні документи громадянина України (паспорт серії НОМЕР_1 визнано недійсним та анульованим через незаконність оформлення) чи будь-які інші документи, що дають право на виїзд з України. Також враховано матеріали правоохоронних органів щодо його належності до категорії осіб, які становлять загрозу громадському порядку.

З огляду на те, що обставини, які зумовили затримання іноземця, не втратили актуальності, а завершити процедуру ідентифікації та забезпечити виконання рішення про примусове видворення у межах раніше встановленого судом первинного строку не виявилося можливим через об`єктивні чинники та поведінку самого відповідача, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

Вирішуючи питання про конкретний строк, на який необхідно продовжити затримання відповідача, суд виходить з принципів розумності та пропорційності, враховуючи баланс між інтересами держави щодо міграційного контролю та правом особи на свободу.

Суд зважає на те, що процедура міжнародної ідентифікації іноземців, яка включає направлення запитів до дипломатичних представництв іноземних держав, отримання офіційних відповідей та оформлення посвідчень на повернення, є об`єктивно тривалим процесом. Її тривалість залежить не лише від дій міграційної служби України, а й від внутрішнього регламенту та швидкості роботи консульських установ іноземної держави.

Попередньо встановлений строк затримання виявився недостатнім для досягнення легітимної мети через об`єктивну відсутність відповідей від компетентних органів Республіки Грузія, а також через пряму відмову самого відповідача від співпраці, що виразилася в незаповненні необхідних анкет.

З огляду на складність процедури встановлення особи за відсутності дійсних національних документів, необхідність завершення консульських перевірок, а також зважаючи на те, що визначений ч. 11 ст. 289 КАС України граничний строк утримання (до 18 місяців) дозволяє вживати такі заходи, суд вважає обґрунтованим, пропорційним та необхідним продовжити строк затримання відповідача на шість місяців.

На переконання суду, такий строк є мінімально достатнім для подолання об`єктивних перешкод у процедурі документування, реально забезпечить можливість виконання рішення про примусове видворення та не становитиме надмірного тягаря для особи з урахуванням її власної процесуальної поведінки.

При визначенні конкретних часових меж затримання суд враховує, що попередній строк тримання ОСОБА_1 у Волинському ПТПІ було встановлено рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 серпня 2026 року у справі № 755/12957/26. З метою забезпечення безперервності процесу ідентифікації та недопущення безпідставного звільнення особи, яка підлягає видворенню, початок перебігу продовженого шестимісячного строку слід обчислювати з 27 вересня 2026 року, а кінцевою датою затримання визначити 26 березня 2027 року включно.

Здійснюючи розрахунок загального часу перебування відповідача у спеціалізованій установі міграційного контролю, суд констатує, що з урахуванням цього продовження сукупний строк утримання особи не перевищить граничний вісімнадцятимісячний строк, імперативно визначений частиною 11 статті 289 КАС України.

За таких обставин, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для повного задоволення позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 241-246, 250, 272, 287, 289 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - задовольнити.

Продовжити строк затримання особи без громадянства ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, встановлений рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 серпня 2026 року у справі № 755/12957/26, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 6 (шість) місяців.

Визначити початок перебігу продовженого строку затримання з 27 вересня 2026 року та встановити кінцеву дату затримання - 26 березня 2027 року включно.

Роз`яснити позивачу, що у відповідності до положень ч.11 ст.289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

На час апеляційного оскарження іноземці або особи без громадянства, у яких відсутні документи, що дають право на виїзд з України, продовжують утримуватися у спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях органів (підрозділів) охорони державного кордону чи Служби безпеки України або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Рішення може бути оскаржено з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст.288, 289, п.15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 25 вересня 2026 року.

Суддя І.В. Коваленко