Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №380/23911/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 рокусправа № 380/23911/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними рішення та зобов`язання вчинити дії, -

встановив :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, що полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, з урахуванням змін, внесених Законом України №3515-IX від 09.12.2023;

-зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у зв`язку із загибеллю його батька - ОСОБА_2 - з урахуванням положень Закону України №3515-ІХ та чинної редакції статті 16-1 Закону України №2011-XII та призначити виплату ОСОБА_1 такої одноразової грошової допомоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він є рідним сином старшого солдата ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби. Позивач у встановленому порядку звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги (далі - ОГД). Рішенням Комісії Міністерства оборони України, оформленим витягом з протоколу від 19.12.2023 №25/д, документи позивача повернуто на доопрацювання у зв`язку з тим, що на дату загибелі батька позивач досяг повноліття та не надав документів про перебування на утриманні загиблого. Позивач вказує, що 29.03.2024 набрав чинності Закон України №3515-IX від 09.12.2023, яким внесено зміни до статті 16-1 Закону України № 2011-XII та включено дітей загиблого військовослужбовця до кола отримувачів ОГД незалежно від їх віку. У вересні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження розгляду його раніше поданої заяви з урахуванням внесених законодавчих змін. У відповідь відповідач повідомив про відсутність підстав для повторного розгляду матеріалів Комісією, посилаючись на те, що додаткові документи не надходили, а Закон №3515-IX не має зворотної сили в часі. Позивач вважає таку бездіяльність Міністерства оборони України протиправною, оскільки адміністративна процедура розгляду його заяви не була завершена по суті, а правовідносини є триваючими, відтак підлягають врегулюванню за нормами закону, чинними на момент ухвалення остаточного рішення.

Ухвалою суду від 15.12.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив повністю. Відповідач зазначає, що право на ОГД виникає безпосередньо в день загибелі військовослужбовця ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та регулюється законодавством, чинним на цей день. На момент загибелі батька позивача повнолітні діти мали право на ОГД лише за умови перебування на утриманні загиблого. Зазначив, що Закон №3515-IX набрав чинності 29.03.2024 і не містить положень про зворотну дію в часі щодо повнолітніх дітей. Крім того, відповідач вказав, що рішення про повернення документів на доопрацювання від 19.12.2023 №25/д завершило розгляд Комісією, а позивач не подавав додаткових документів через ТЦК та СП у порядку, визначеному Наказом МОУ №45. Також відповідач заявив про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, оскільки Закон №3515-IX набрав чинності 29.03.2024, а позов подано лише 05.12.2025.

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій спростував доводи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, наголосивши, що предметом оскарження є протиправна бездіяльність відповідача за результатом звернення позивача у вересні 2025 року про продовження розгляду його заяви, відповідь на яку отримана в жовтні 2025 року, відтак позов подано в межах 6-місячного строку. Також позивач підтвердив позицію щодо проміжного характеру рішення про повернення документів на доопрацювання та обов`язку відповідача застосувати чинну редакцію ст.16-1 Закону №2011-XII при прийнятті остаточного рішення.

Щодо строку звернення, суд зазначає наступне.

Так, статтею 122 КАС України передбачено строк звернення до адміністративного суду.

Відповідно до положень частини першої статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із приписів частини другої статті 122 КАС України зокрема встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У даному випадку спір виник з приводу призначення одноразової грошової допомоги передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану"

З наведеного вбачається, що нормами КАС України для позивача у даних спірних правовідносинах встановлено загальний строк на звернення до суду, тобто шестимісячний строк, який обчислюється з моменту, коди особа дізналася, або повинна була дізнатися про її порушене право.

Рішення від 19.12.2023 Позивачу у встановленому законом порядку (поштовим відправленням із повідомленням про вручення, через Електронний кабінет тощо) не вручалося та не надсилалося. Матеріали справи / справи суб`єкта владних повноважень не містять жодного належного та допустимого доказу (поштової квитанції, рекомендованого повідомлення про вручення, довідки про доставку електронного листа), який би підтверджував факт отримання рішення Позивачем у грудні 2023 року чи пізніше.

Позивач повторно звернувся до Міністерства оборони України у вересні 2025 року.

Листом Головного управління соціальної підтримки Міністерства оборони України від 13.10.2025 №220/13/ВихЗВГ/51891 позивача поінформовано про відсутність підстав для повторного розгляду питання Комісією, оскільки додаткові документи не надходили, а Закон №3515-IX не має зворотної сили в часі до відносин, що виникли у зв`язку із загибеллю військовослужбовця до 29.03.2024.

Позовну заяву було подано позивачем до Львівського окружного адміністративного суду 05.12.2025, відповідно позивачем дотримано строк звернення до суду.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 (народжений ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є рідним сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Старший солдат ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку з військовою агресією рф.

ІНФОРМАЦІЯ_1 старший солдат ОСОБА_2 загинув у н.п. Костянтинівка Краматорського району Донецької області під час виконання обов`язків військової служби (причина смерті: множинні вибухові осколкові поранення тіла), що підтверджується свідоцтвом про смерть, сповіщенням про смерть та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.04.2023 №116.

Відповідно до витягу з протоколу засідання 16 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колищнього військовослужбовця протокол №1899 від 30.08.2023, травма, поранення (20.04.2023) старшого солдата ОСОБА_2 (множинні вибухові осколкові поранення тіла. Ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та осколків), які згідно військово-облікових документів, витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.04.2023 №116, сповіщення начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2023 №135 (вих.№690/2294), довідки про безпосередню участь особи у бойових діях в/ч НОМЕР_1 від 06.05.2023 №2328, лікарського свідоцтва про смерть №519/2023 від 21.04.2023, виданого Львівським обласним бюро судово-медичної експертизи та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 21.04.2023, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, послужили причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 - травма, поранення і причина смерті, так пов`язані із захистом Батьківщини.

У червні 2023 року позивач через ІНФОРМАЦІЯ_5 звернувся із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у зв`язку із загибеллю батька.

Матеріали справи були передані на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Згідно з Витягом з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України від 19.12.2023 №25/д, документи ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання. Підставою для повернення зазначено те, що заявник є повнолітнім і за поданими документами неможливо встановити факт перебування повнолітнього сина на утриманні загиблого на дату його загибелі.

09 грудня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України №3515-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги", який набрав чинності 29 березня 2024 року. Вказаним Законом внесено зміни до статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII, згідно з якими до членів сімей загиблих (померлих) осіб, які мають право на отримання ОГД, віднесено "дітей, у тому числі усиновлених", без будь-яких обмежень щодо їх віку чи перебування на утриманні.

У вересні 2025 року (в межах трирічного строку з дня виникнення права на допомогу, передбаченого п. Постанови КМУ №168 та ч. 8 ст. 16-3 Закону №2011-XII) позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про поновлення/продовження розгляду його раніше поданої заяви та прийняття рішення по суті з урахуванням усунення законодавцем недоліку щодо вікового критерію згідно із Законом України №3515-IX.

Листом Головного управління соціальної підтримки Міністерства оборони України від 13.10.2025 №220/13/ВихЗВГ/51891 позивача поінформовано про відсутність підстав для повторного розгляду питання Комісією, оскільки додаткові документи не надходили, а Закон №3515-IX не має зворотної сили в часі до відносин, що виникли у зв`язку із загибеллю військовослужбовця до 29.03.2024.

Позивач не погодився із таким рішенням, звернувся до суду захистом своїх прав.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №2232-ХІІ, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Відповідно до статті 41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до пункту 1, підпункту 1 пунктів 2, 3 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Статтею 16-1 Закону України №2011-XII встановлено перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Водночас зміст цього переліку не є сталим і зазнавав змін у різні періоди часу, у зв`язку з чим коло осіб, які мають право на таку виплату, змінювалося.

Так, стаття 16-1 Закону України №2011-XII (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачала, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги" №3515-IX від 09 грудня 2023 року (далі - Закон №3515-IX) було оновлено редакцію вказаної статті і викладено її у наступній редакції:

"1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Наведене свідчить про те, що законодавче регулювання спірних правовідносин зазнало змін, у тому числі в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги. У зв`язку з цим для правильного вирішення спору необхідним є визначення, яка саме редакція зазначеної норми підлягає застосуванню у цьому випадку, що, у свою чергу, зумовлює необхідність з`ясування моменту виникнення права на відповідну виплату.

Згідно із частиною десятою статті 16-3 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Пунктом 2 постанови КМУ №168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону №2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Абзацами 2 - 4 пункту 2 постанови КМУ №168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

На виконання вимог Закону №2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Суд також враховує підходи, викладені у пункті 1.4. розділу I наказу Міністерства оборони України №45 від 25.01.2023 "Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану" (далі - Порядок № 45) відповідно до якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови КМУ №168, що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що передбачено як положеннями Закону №2011-XII, так і підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою КМУ №168 та порядками №975 та №45, що випливає із системного зв`язку статей 16, 16-1, 16-3 Закону №2011-XII та конкретизовано пунктом 2 постанови КМУ №168 і пунктом 3 Порядку №975.

При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, уповноважених на його реалізацію. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Отже, саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII. Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

З огляду на це подальші зміни законодавства, зокрема розширення переліку осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії у часі та не можуть впливати на визначення суб`єктного складу осіб, які набули право на отримання одноразової грошової допомоги, якщо таке право виникло до набрання чинності відповідними змінами. Звернення особи із відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

Такий підхід узгоджується зі статтею 58 Конституції України та усталеною практикою Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012), відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; до події, факту або правовідносин застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Оскільки Закон №3515-IX не містить положень про його зворотну дію, він не може змінювати коло осіб, які мали право на одноразову грошову допомогу станом на дату смерті військовослужбовця.

У цьому контексті судом враховується, що Закон №3515-IX, яким до статті 16-1 Закону №2011-XII включено, дітей, у тому числі усиновлених, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, а також дітей, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав, не містить положень, які б надавали цій зміні зворотну дію у часі або поширювали її на правовідносини, у яких день виникнення права на одноразову грошову допомогу настав до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішення питання щодо належності особи до кола отримувачів повинно здійснюватися виключно виходячи з правового регулювання, чинного на момент виникнення права, тобто на дату смерті військовослужбовця.

Інше тлумачення призвело б до порушення справедливого балансу між правами осіб, які вже набули право на отримання допомоги станом на дату смерті військовослужбовця, та публічним інтересом у забезпеченні стабільності правового регулювання. Включення до кола отримувачів нових осіб після виникнення права неминуче зумовлює зменшення часток тих осіб, які на цей момент уже були визначені законом як отримувачі, що фактично звужує обсяг їхніх майнових прав. При цьому такий підхід є несумісним із принципом рівності перед законом, оскільки ставить осіб, які набули право раніше, у гірше становище порівняно з тими, хто такого права на момент його виникнення не мав, а також суперечить вимогам правової визначеності як складової верховенства права.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зроблено в постановах Верховного суду від 12.05.2026 у справі №280/1098/25, від 02.06.2026 №560/9476/25, від 12.08.2026 у справі №420/18282/25.

Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є те, чи належить позивач до кола осіб, які відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Як було вище зазначено, статтею 16-1 Закону України №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на дату смерті військовослужбовця) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Законодавець у редакції норми, чинній на момент смерті військовослужбовця, встановив вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання спірної виплати, чітко визначивши конкретні категорії отримувачів, а саме: батьків, одного з подружжя, неповнолітніх дітей та утриманців.

У спірному випадку комісія Міністерства оборони України встановила, що позивач не належить до неповнолітніх дітей військовослужбовця ОСОБА_2 . Крім того, комісія вказала, що за наданими комісії документами неможливо встановити, чи є повнолітній син померлого військовослужбовця непрацездатним (особою з інвалідністю) і чи перебував на його утриманні.

Згідно з Витягом з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України від 19.12.2023 №25/д, документи ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання. Підставою для повернення зазначено те, що позивач не належить до неповнолітніх дітей військовослужбовця ОСОБА_2 . Крім того, комісія вказала, що за наданими комісії документами неможливо встановити, чи є повнолітній син померлого військовослужбовця непрацездатним (особою з інвалідністю) і чи перебував на його утриманні.

У вересні 2025 року позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про поновлення/продовження розгляду його раніше поданої заяви та прийняття рішення по суті з урахуванням усунення законодавцем недоліку щодо вікового критерію згідно із Законом України №3515-IX.

Листом Головного управління соціальної підтримки Міністерства оборони України від 13.10.2025 №220/13/ВихЗВГ/51891 позивача поінформовано про відсутність підстав для повторного розгляду питання Комісією, оскільки додаткові документи не надходили. У разі надходження, документи будуть подані на розгляд Комісії в порядку черговості. Крім того, зазначено, що Закон №3515-IX не має зворотної сили в часі до відносин, що виникли у зв`язку із загибеллю військовослужбовця до 29.03.2024.

Позивачем не наведено аргументів та не подано доказів на спростовування таких висновків комісії Міністерства оборони України.

Позиція позивача ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та призводять до безпідставного розширення визначеного статтею 16-1 Закону №2011-XII переліку таких осіб станом на день смерті військовослужбовця ОСОБА_2 .

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувана у справі бездіяльність відповідача є правомірною, оскільки подана позивачем заява про поновлення/продовження розгляду його раніше поданої заяви та прийняття рішення по суті з урахуванням усунення законодавцем недоліку щодо вікового критерію згідно із Законом України №3515-IX не містила документів та не підтверджувала його належності до жодної з категорій отримувачів, прямо визначених статтею 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця.

Таким чином, підстави для визнання протиправної бездіяльності Міністерства оборони України, що полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, з урахуванням змін, внесених Законом України №3515-IX від 09.12.2023 відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна