Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №380/15083/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 рокусправа № 380/15083/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України (далі - позивач 1, ГУ НГУ) та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач 2, військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить суд стягнути із відповідача на користь військової частини НОМЕР_1 кошти у розмірі 96571,95 грн (дев`яносто шість тисяч п`ятсот сімдесят одна гривня дев`яносто п`ять копійок) шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог прокурор покликається на те, що під час виконання повноважень, визначених ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру», Львівською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони вивчено стан додержання службовими особами військової частини НОМЕР_1 вимог законодавства щодо використання та збереження бюджетних коштів. За наслідками такого вивчення встановлено, що відповідач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2023 №1280 його притягнуто до матеріальної відповідальності в розмірі 135700 грн за втрату військового майна - цифрового прицілу, а службовим розслідуванням, яке передувало виданню цього наказу, встановлено вину відповідача у втраті майна. Прокурор зазначає, що в ході службового розслідування відповідач звернувся з рапортом про добровільне відшкодування завданих ним збитків, у зв`язку з чим у період з вересня 2023 року по червень 2024 року фінансовим відділенням військової частини НОМЕР_1 здійснювалося щомісячне стягнення 20 відсотків грошового забезпечення. Після звільнення відповідача з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_2 стягнення припинено, а залишок невідшкодованих коштів становить 96571,95 грн. Прокурор вважає, що внаслідок втрати відповідачем військового майна та його подальшого звільнення з військової служби держава в особі ГУ НГУ та військової частини НОМЕР_1 зазнала прямих матеріальних втрат бюджетних коштів, чим порушено інтереси держави. Правовою підставою позову прокурор визначає ч.1, 4 ст. 3 та п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», а також ст.15, 16, 1166 Цивільного кодексу України. Підстави представництва інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що ГУ НГУ та військова частина НОМЕР_1 є органами, уповноваженими здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах, однак самостійно позовів до відповідача не заявляли. Листами від 18.02.2025 №30.54/02-993вих-25 та №30.54/02-994вих-25 прокуратура повідомила позивача 1 і позивача 2 про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, проте відповідей не отримала, а компетентні органи протягом наданого їм розумного строку до суду не звернулися. Наявність невідшкодованої суми шкоди прокурор розцінює як порушення економічних і оборонних інтересів держави.

Ухвалою судді від 29.07.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 12.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних документів процесуального характеру від нього на адресу суду не надходило. Про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали рекомендованим листом з відміткою про вручення, який вручено 29.08.2025.

Частиною 5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які покликається прокурор як на підставу своїх вимог, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 02.03.2022 №55 підтверджено, що ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022, присвоєно в порядку переатестації військове звання «штаб-сержант» та призначено на посаду сержанта з матеріального забезпечення стрілецької роти (охорони об`єктів №28, № НОМЕР_3 , №64/3) НОМЕР_4 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення) АДРЕСА_1 з 02.03.2022.

Відповідно до розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.02.2023 №50/2/1/3-533дск-Е особовий склад військової частини НОМЕР_1 був відряджений та в період з 20.02.2023 виконував бойові завдання в оперативно-тактичному угрупованні « ІНФОРМАЦІЯ_2 » оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Актом №25 від 22.02.2023 прийому-передачі матеріальних засобів номенклатури служби озброєння, що рахуються за начальником пункту бойового постачання батальйонної групи НОМЕР_5 бригади ЗОТО ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », відповідач прийняв ряд матеріальних цінностей, серед яких тепловізійний монокуляр ZEISS DTI 3/35 у кількості 1 шт. Факт прийняття майна засвідчено особистим підписом відповідача у графі «Прийняв». Наявність цього ж приладу за комендантським взводом зафіксовано актом прийому-передачі матеріально-технічних засобів служби озброєння від 24.11.2022.

Рапортом від 16.08.2023, зареєстрованим за вхідним №9583, тимчасово виконуючий обов`язки начальника служби озброєння майор ОСОБА_2 доповів командиру військової частини НОМЕР_1 , що після повернення з району виконання завдань відповідач не здав на склад озброєння цифровий приціл ZEISS DTI 3/35 у кількості 1 шт.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2023 №1146 «Про призначення службового розслідування по факту не здачі майна на склад озброєння штаб-сержантом ОСОБА_1 » призначено службове розслідування, проведення якого доручено начальнику служби організації закупівель родів військ та служб, із поданням висновку та матеріалів до 28.09.2023.

У поясненнях від 19.09.2023 відповідач зазначив, що йому невідомо, яким чином зник закріплений за ним цифровий приціл ZEISS DTI 3/35; прилад він зберігав у кімнаті, де проживав з іншими військовослужбовцями, на підвіконні; ключі від підвального приміщення, де зберігалися боєприпаси, у нього були, однак зберігати там прилад він не міг через сирість та наявність гризунів; на зберігання чи під охорону іншим військовослужбовцям прилад не передавав.

Поясненнями солдата ОСОБА_3 від 29.08.2023, старшого солдата ОСОБА_4 від 29.08.2023, старшого солдата ОСОБА_5 від 28.08.2023, старшого солдата ОСОБА_6 від 24.08.2023 та солдата ОСОБА_7 від 24.08.2023 підтверджено, що зазначені військовослужбовці, які проживали разом з відповідачем, не отримували від нього жодних матеріальних цінностей, у тому числі для зберігання чи під охорону, а в день його вибуття перебували на виїзді та виконували бойові завдання.

Рапортом від 19.09.2023, зареєстрованим за вхідним №9620, відповідач просив дозволу на добровільне відшкодування завданої ним шкоди по втраті закріпленого за ним майна - тепловізора монокуляра ZEISS DTI 3/35 (цифрового прицілу ZEISS DTI 3/35), шляхом стягнення сум завданої шкоди щомісячно в розмірі 20 відсотків із його грошового забезпечення.

Відомістю щодо визначення залишкової вартості військового майна ВМТЗ 3 батальйонної групи станом на 26.09.2023, затвердженою тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 , визначено вартісні показники втраченого майна: цифровий приціл ZEISS DTI 3/35, б/н 2022, одиниця виміру - шт., кількість - 1, ціна придбання та дата взяття на облік - 135700,00 грн, коефіцієнт індексації - 1, первісна вартість - 135700,00 грн, значення коефіцієнта, який використовується під час визначення сукупного коефіцієнта зносу, - Ксез=1-1/40, сукупний коефіцієнт зносу - 0,97, залишкова вартість - 131629,00 грн.

Висновком службового розслідування за фактом не здачі цифрового прицілу на склад озброєння, затвердженим тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 26.09.2023, встановлено, що причинами, які передували втраті майна, було неналежне виконання відповідачем обов`язків військової служби та службових обов`язків; відповідач за встановленим порядком прилад на відповідальне зберігання нікому не передав, умов для його зберігання не забезпечив і внаслідок порушення правил зберігання створив передумови для втрати приладу. Висновком запропоновано притягнути відповідача до матеріальної відповідальності за заподіяну ним шкоду, а саме втрату цифрового прицілу ZEISS DTI 3/35 вартістю 135700,00 грн, та видати відповідний наказ із подальшим щомісячним утриманням коштів у сумі 20 відсотків з його грошового забезпечення. З висновком службового розслідування відповідач ознайомлений під підпис.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2023 №1280 «Про підсумки службового розслідування по факту не здачі майна на склад озброєння штаб-сержантом ОСОБА_1 » службове розслідування визнано завершеним; у зв`язку з порушенням вимог ст.9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та з урахуванням того, що вказані обставини передбачають матеріальну відповідальність згідно з ч.1, 2 ст.3 Закону України від 03.10.2019 №160-IX, відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності за заподіяну ним шкоду, а саме втрату цифрового прицілу ZEISS DTI 3/35 вартістю 135700,00 грн; начальнику фінансового відділення приписано здійснювати встановленим порядком помісячне відрахування коштів із грошового забезпечення відповідача в розмірі 20 відсотків, а суму нанесених збитків обліковувати на позабалансовому рахунку військової частини.

Витягом з книги грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 підтверджено, що на підставі наказу №1280 за відповідачем обліковано суму, що підлягає стягненню, у розмірі 135700,00 грн, після чого проведено такі утримання: 13.10.2023 - 4538,43 грн, 11.11.2023 - 4559,42 грн, 09.12.2023 - 4559,42 грн, 20.12.2023 - 2291,60 грн, 14.01.2024 - 1503,95 грн, 10.02.2024 - 4559,42 грн, 14.03.2024 - 4559,42 грн, 22.03.2024 - 1437,61 грн, 16.05.2024 - 5559,39 грн, 15.06.2024 - 5559,39 грн. Залишок до стягнення після останнього утримання становить 96571,95 грн. Суд зауважує, що загальна сума фактично утриманих коштів становить 39128,05 грн, тоді як у позовній заяві та у листах прокуратури зазначено 40928,05 грн. Наведена розбіжність є наслідком описки і на розмір облікованого залишку не впливає, оскільки різниця між обліковою сумою 135700,00 грн та сумою утримань 39128,05 грн становить саме 96571,95 грн.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 14.10.2024 №311 відповідача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби відповідно до підп. «в» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.405 Кримінального кодексу України.

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2024 №50/02/13-534 підтверджено, що станом на 20.11.2024 залишок заборгованості відповідача перед військовою частиною НОМЕР_1 за втрату майна згідно з наказом №1280 від 28.09.2023 становить 96571,95 грн.

Листами від 18.02.2025 №30.54/02-993вих-25 та №30.54/02-994вих-25 Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони повідомила ГУ НГУ та військову частину НОМЕР_1 про виявлені порушення та про намір застосувати представницькі повноваження шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь військової частини НОМЕР_1 коштів у сумі 96571,95 грн. Доказів надання позивачами відповідей на ці листи або самостійного звернення позивачів до суду матеріали справи не містять.

Вважаючи, що завдана відповідачем шкода залишилася невідшкодованою, а компетентні органи заходів до її стягнення не вжили, прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є наявність підстав для стягнення з відповідача як особи, звільненої з військової служби, невідшкодованої частини шкоди, завданої втратою військового майна, та розмір такої шкоди.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми законодавства та робить висновки по суті спору.

Стосовно предметної юрисдикції суд звертає увагу на таке.

Згідно з п.2 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 ст.4 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що спір про відшкодування шкоди, завданої державі військовослужбовцем у зв`язку з втратою військового майна під час проходження військової служби, є спором з приводу проходження публічної служби та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у тому числі тоді, коли позов пред`явлено після звільнення особи з військової служби.

Такий підхід до правозастосування застосовано Верховним Судом у постанові від 03.06.2026 у справі №291/41/22, у якій Суд зазначив, що відповідач, перебуваючи на посаді, яка належить до публічної служби, як матеріально відповідальна особа завдав шкоди державі в період здійснення ним повноважень, безпосередньо пов`язаних із виконанням завдань і функцій військовослужбовця, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, є адміністративно-правовими, і судовий контроль у таких спорах має здійснюватися адміністративними судами. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21.03.2024 у справі №580/1611/23 та від 05.12.2024 у справі №400/5284/22.

За змістом ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що ця справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає таке.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3, 4 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 3 ст.23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) унормовано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За приписами ч.4 ст.23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно зі ст.24 Закону №1697-VII право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 сформувала висновок про те, що звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону №1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Наведений висновок конкретизовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, у якій зазначено, що за наявності органу, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону №1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва; якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора причини незвернення з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно зі ст.1 Закону України від 13.03.2014 №876-VII «Про Національну гвардію України» (далі - Закон №876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України. За змістом ст.5 цього Закону до складу Національної гвардії України входять головний орган військового управління, оперативно-територіальні об`єднання, з`єднання, військові частини та інші установи, а згідно з ч.11 ст.5 Закону №876-VII головний орган військового управління Національної гвардії України, органи військового управління оперативно-територіальних об`єднань, з`єднання, військові частини та інші установи Національної гвардії України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Пунктом 1 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28.03.2014 №346/2014, визначено, що головним органом військового управління Національної гвардії України є Головне управління Національної гвардії України, яке відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління військовим майном, у тому числі закріплює його за військовими частинами (п. 20 п. положення).

Судом установлено, що втрачене майно було закріплене за військовою частиною НОМЕР_1 , яка є бюджетною установою та розпорядником бюджетних коштів, а шкоду завдано саме цій військовій частині. ГУ НГУ, у свою чергу, здійснює управління військовим майном Національної гвардії України. За таких умов обидва органи є такими, що уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у розумінні ч.4 ст.53 КАС України.

Матеріалами справи підтверджено, що прокурор листами від 18.02.2025 повідомив обидва компетентні органи про виявлене порушення та про намір здійснити представництво інтересів держави, проте жоден із них ні відповіді не надав, ні самостійно до суду не звернувся, хоча з дня звільнення відповідача з військової служби до дня подання позову минуло понад дев`ять місяців. Така поведінка позивачів свідчить про нездійснення ними захисту інтересів держави, що в розумінні ч.3 ст.23 Закону №1697-VII є підставою для представництва.

Повноваження керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Дубаса В.В. на подання позовної заяви підтверджено наказом Генерального прокурора від 19.08.2024 №191к та відповідають вимогам ст.24 Закону №1697-VII.

З огляду на викладене суд визнає підтвердженими підстави для представництва прокурором інтересів держави в цій справі.

Перевіряючи додержання строку звернення до суду, суд керується таким.

Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Абзацом 2 ч.2 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

У постанові від 20.10.2025 у справі № 320/39008/23 Верховний Суд виснував, що початок перебігу строку для звернення прокурора до суду слід пов`язувати з моментом, коли він об`єктивно отримав достатні матеріали, що підтверджують ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 18.09.2026 року у справі № 420/14551/23 Верховний Суд наголосив на тому, що фактична обізнаність прокурора про наявність підстав для звернення до адміністративного суду виникає лише тоді, коли внаслідок реалізації своїх повноважень, визначених законом, він отримує достатню сукупність даних, які дозволяють ідентифікувати порушення публічного інтересу і підтвердити його документально.

Судом установлено, що відповідач виключений зі списків особового складу 14.10.2024, довідку про залишок заборгованості складено 21.11.2024, а листи про намір здійснити представництво прокурор надіслав компетентним органам 18.02.2025. Право прокурора на пред`явлення позову виникло після спливу розумного строку, наданого позивачам для самостійного звернення до суду, тобто не раніше другого кварталу 2025 року. Позовну заяву подано 23.07.2025, тобто в межах строку, визначеного абз.2 ч.2 ст.122 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX). Дія цього Закону згідно зі ст.2 поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби.

Пунктами 4, 5 ч.1 ст.1 Закону №160-IX визначено, що матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Пряма дійсна шкода - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону №160-IX термін «військове майно» вживається у значенні, наведеному в Законі України від 21.09.1999 №1075-XIV «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (далі - Закон №1075-XIV). Відповідно до ст.1 Закону №1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, до якого належать, зокрема, бойова та інша техніка, озброєння, прилади, інше майно.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону №160-IX установлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених ст.9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою, вина особи в завданні шкоди.

Частиною 4 ст.3 Закону №160-IX регламентовано, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Статтею 4 Закону №160-IX визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно з п.1 ч.1 ст.6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Частинами 1, 2 ст.7 Закону №160-IX унормовано, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності; у разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Частинами 1, 2, 6, 7 ст.8 Закону №160-IX передбачено, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів; у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд; до акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню; наказ доводиться до винної особи під підпис.

Абзацом 1 ч.1 ст.10 Закону №160-IX визначено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Згідно з ч.2 ст.10 Закону №160-IX особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, про що видається відповідний наказ.

Частиною 1 ст.12 Закону №160-IX установлено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Частинами 1, 4, 5 ст.13 Закону №160-IX передбачено, що стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення; сума стягнень завданої шкоди може бути зменшена судом залежно від обставин, за яких завдано шкоди, ступеня вини та матеріального стану винної особи (крім випадків завдання шкоди умисними злочинними чи вчиненими з особистих корисливих мотивів діяннями); суми, стягнені відповідно до цього Закону, спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої військовій частині, установі, організації, закладу, з урахуванням фактичних витрат на відновлення або придбання військового та іншого майна.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону №160-IX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Закон №160-IX є спеціальним нормативно-правовим актом, який вичерпно визначає підстави, умови, розмір і порядок відшкодування шкоди, завданої державі військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Наявність шкоди підтверджена сукупністю доказів: актом №25 від 22.02.2023, яким засвідчено отримання відповідачем під звіт тепловізійного монокуляра ZEISS DTI 3/35, рапортом від 16.08.2023 про нездачу цього приладу на склад озброєння, висновком службового розслідування та відомістю щодо визначення залишкової вартості військового майна станом на 26.09.2023. Факт нестачі військового майна, переданого відповідачу під звіт, є підставою для повної матеріальної відповідальності у розумінні п.1 ч.1 ст.6 Закону №160-IX.

Протиправність поведінки відповідача полягає в неналежному виконанні ним обов`язків військової служби та службових обов`язків щодо збереження ввіреного майна. Як встановлено службовим розслідуванням і не спростовано відповідачем, він зберігав прилад у житловій кімнаті на підвіконні, за встановленим порядком на відповідальне зберігання нікому його не передавав і належних умов зберігання не забезпечив.

Причинний зв`язок між поведінкою відповідача і завданою шкодою вбачається з того, що саме порушення правил зберігання ввіреного майна створило передумови для його втрати. Жодних обставин, які б свідчили про втрату приладу з причин, що не залежали від відповідача, зокрема внаслідок дій противника, матеріали службового розслідування не містять, і на такі обставини відповідач не покликався.

Вина відповідача підтверджується як його власними поясненнями від 19.09.2023, так і рапортом від 19.09.2023, у якому він просив дозволу на добровільне відшкодування завданої ним шкоди по втраті закріпленого за ним майна. Подання такого рапорту за змістом ч.2 ст.10 Закону №160-IX є визнанням відповідачем факту завдання шкоди та її розміру на час видання наказу.

Обставин, що виключають матеріальну відповідальність і визначені ст.9 Закону №160-IX, судом не встановлено. Строк притягнення до матеріальної відповідальності, визначений ст.4 Закону №160-IX, додержано: шкоду виявлено 16.08.2023, а наказ про притягнення до матеріальної відповідальності видано 28.09.2023. Додержано також порядок, передбачений ч.2, 7 ст.8 Закону №160-IX: розслідування призначено наказом від 28.08.2023 №1146, висновок затверджено 26.09.2023, а наказ про притягнення до матеріальної відповідальності видано 28.09.2023, тобто в межах п`ятнадцятиденного строку з дня закінчення розслідування.

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2023 №1280 у порядку, передбаченому ч.1 ст.14 Закону №160-IX, відповідач не оскаржував, нечинним або протиправним його не визнано, а тому цей наказ є чинним актом індивідуальної дії та підставою для відшкодування шкоди в розумінні абз.1 ч.1 ст.10 Закону №160-IX.

Оскільки відповідача звільнено з військової служби 14.10.2024 до повного відшкодування шкоди, подальше стягнення з його грошового забезпечення стало неможливим, а відшкодування завданої шкоди в силу ч.1 ст.12 Закону №160-IX здійснюється в судовому порядку. Доказів добровільного відшкодування відповідачем невідшкодованої частини шкоди після звільнення матеріали справи не містять. Така бездіяльність відповідача за наявності поданого ним раніше рапорту про добровільне відшкодування свідчить про фактичну відмову від подальшого добровільного відшкодування, що й становить передбачену ч.1 ст.12 Закону №160-IX умову для стягнення шкоди в судовому порядку.

Стосовно розміру шкоди, яка підлягає стягненню, суд зазначає таке.

Прокурор визначив ціну позову як різницю між сумою 135700,00 грн, зазначеною в наказі від 28.09.2023 №1280, та сумою коштів, утриманих із грошового забезпечення відповідача. Сума 135700,00 грн відповідає первісній вартості втраченого приладу.

Водночас ч.2 ст.7 Закону №160-IX прямо передбачає, що обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами. Ця норма є імперативною і не допускає визначення розміру шкоди за первісною вартістю майна без урахування його зносу.

Документом, який у розумінні ч.6 ст.8 Закону №160-IX є довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди, у цій справі є відомість щодо визначення залишкової вартості військового майна ВМТЗ НОМЕР_6 батальйонної групи станом на 26.09.2023. Цією відомістю, складеною комісією військової частини НОМЕР_1 та затвердженою тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини, визначено сукупний коефіцієнт зносу втраченого приладу 0,97 та його залишкову вартість 131629,00 грн.

Отже, обліковий документ військової частини НОМЕР_1 , складений на виконання вимог ч.6 ст.8 Закону №160-IX і покладений в основу висновку службового розслідування, фіксує розмір прямої дійсної шкоди з урахуванням ступеня зносу в сумі 131629,00 грн. Визначення ж у висновку службового розслідування та в наказі від 28.09.2023 №1280 суми шкоди в розмірі 135700,00 грн, тобто за первісною вартістю, не відповідає вимогам ч.2 ст.7 Закону №160-IX.

Суд наголошує, що предметом цього спору є стягнення коштів, а не перевірка правомірності наказу від 28.09.2023 №1280. Проте за правилами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а тому саме прокурор зобов`язаний довести розмір шкоди, яку він просить стягнути. Розмір шкоди, що перевищує підтверджену наявними у справі доказами залишкову вартість втраченого майна, належними та достатніми доказами не підтверджений. Інших доказів вартісної оцінки шкоди матеріали справи не містять.

За таких умов сумою прямої дійсної шкоди, доведеною у цій справі, суд визнає 131629,00 грн.

Розмір фактично утриманих із грошового забезпечення відповідача коштів підтверджено витягом з книги грошових стягнень і нарахувань військової частини НОМЕР_1 та становить 39128,05 грн. Відповідно невідшкодована частина доведеної шкоди становить 92500,95 грн (131629,00 грн - 39128,05 грн).

За правилами ч.5 ст.13 Закону №160-IX суми, стягнені відповідно до цього Закону, спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої військовій частині. Оскільки втрачене майно було закріплене за військовою частиною НОМЕР_1 і шкоду завдано саме їй, кошти підлягають стягненню на користь військової частини НОМЕР_1 , як і заявлено прокурором.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних у справі доказів суд виснує, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 92500,95 грн, а у стягненні 4071,00 грн, що становить різницю між заявленою ціною позову та доведеним розміром невідшкодованої шкоди, слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів прокурора, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

В силу приписів ч.2 ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.2, 6, 9, 19, 53, 72-77, 90, 132, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити частково.

2. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 92500 (дев`яносто дві тисячі п`ятсот) гривень 95 копійок шкоди, завданої втратою військового майна.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Заявник - Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: вул. Клепарівська, буд.20, м. Львів, 79007; ЄДРПОУ 38326057).

Позивач 1 - Головне управління Національної гвардії України (місцезнаходження: вул. Святослава Хороброго, буд.9-А, м.Київ, 03151; ЄДРПОУ 08803498).

Позивач 2 - військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Відповідач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_8 ).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна