Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №380/2742/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 рокусправа № 380/2742/26 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Чернівецькій області), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 19.09.2025 №134950019086 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 12.09.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії. За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Чернівецькій області розглянуло заяву та прийняло рішення від 19.09.2025 №134950019086 про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови слугувало відсутність необхідного страхового стажу. Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 23.02.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 04.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

20.03.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Стверджує, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії 19.09.2025 ГУ ПФУ в Чернівецькій області прийнято рішення за № 134950019086 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку у відсутністю необхідного страхового стажу. Вказує, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1981, оскільки прізвище ОСОБА_2 (рос. мова) не відповідає паспортним даним ОСОБА_2 (рос. мова). З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .

Згідно з копією трудової книжки від 31.07.1981 серії НОМЕР_3 позивачка має такий трудовий стаж:

- 01.09.1979 до 20.07.1981 – навчання в ПТУ 27 м. Львова;

- 21.07.1981 – прийнята поваром четвертого розряду харчового об`єднання ОРС товариства «Екібастуз Енергобуд»;

- 04.12.1983 – звільнена за ст. 32 КЗпП Каз ССР за власним бажанням;

- 27.02.1985 – прийнята по строковому трудовому договору у відділ технічного контролю учнем контролера Яворівського виробничого об`єднання «Сірка»;

- 20.06.1985 – присвоєна кваліфікація контролера другого розряду;

- 01.11.1987 – у зв`язку з удосконаленням організації виробництва і структури підприємства переміщена контролером першого розряду відділу технічного контролю;

- 20.02.1988 – звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору;

- 22.04.1991 – прийнята на роботу транспортувальницею третього розряду Кооперативу «Кераміка»;

- 28.09.1991 – звільнена з роботи згідно ст. 38 КЗпП УРСР (за власним бажанням);

- 17.05.1995 – прийнята на роботу транспортувальницею третього розряду Кооперативу «Кераміка»;

- 15.01.1999 – звільнена з роботи згідно ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням;

- 01.04.1999 – розпочата виплата допомоги по безробіттю Яворівським центром зайнятості;

- 26.03.2000 – припинена виплата допомоги по безробіттю відповідно до пп. «з» п. 1 ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення»;

- 01.10.2004 прийнята на роботу на посаду різноробочої у ПОП «Галичина»;

- 30.10.2004 – звільнена з роботи за угодою сторін ст. 36 п. 1 КЗпП;

- 18.12.2020 – прийнята на роботу працівником з комплексного обслуговування і ремонту будинку ОСББ «Львівське 7-Я»;

- 31.03.2023 – звільнена з роботи за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

У трудовій книжці міститься запис про зміну прізвища на « ОСОБА_2 » на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 . Запис засвідчений підписом і печаткою.

Відповідно до архівної довідки від 30.09.2025 №6584, виданої Виконавчим комітетом Яворівської міської ради Львівської області, згідно з наказами директора з особового складу ОСОБА_1 була прийнята на посаду транспортувальниці 3 т.р. з відрядною оплатою праці з 22.04.1991 (рішення №2 від 22.04.1991) і звільнена згідно ст. 38 КЗпП УРСР (по власному бажанню) від 28.09.1991 (наказ №12 від 28.09.1991); ОСОБА_1 була прийнята на роботу, на період декретної відпустки ОСОБА_3 , транспортувальницею кооперативу по третьому розряду з відрядною оплатою праці з 17.09.1995 (наказ №10 від 10.05.1995) та працювала по січень 1999 року (згідно книги нарахування заробітної плати).

Згідно історичної довідки кооперативу «Кераміка» повідомлено, що Яворівська міжколгоспна будівельна організація була утворена в другому кварталі 1957 року рішенням зборів пайовиків (протокол №1 від 12.04.1957); рішенням ОСОБА_4 з квітня 1970 року на базі Рогізненського та Коханівського цегельних заводів утворено Яворівське заводоуправління будівельних матеріалів (наказ по Облагробуду №89 від 28.03.1970); рішенням Львівської обласної ради народних депутатів №513р від 30.11.1990 і рішенням Яворівської районної ради №386 від 25.12.1990 ліквідовано Яворівське заводуправління будівельних матеріалів і на базі Рогізненського цегельного заводу створено кооператив «Кераміка».

За змістом довідки від 28.10.2025 №1367.02-1104/25, виданої Яворівською філією Львівського обласного центру зайнятості, повідомлено, що з 01.04.1999 позивачка одержувала допомогу по безробіттю згідно з п. «б» ч. 1 ст. 29 та п. 3 ст. 28 ЗУпЗН/наказ №1083 від 01.03.1999 / по 26.03.2000 /наказ №1815 від 27.03.2000 / згідно з пп. «з» ч. 1 ст. 30 ЗУпЗН. Крім того зазначено, що Яворівський районний центр зайнятості реорганізовано в Яворівську районну філію Львівського обласного центру зайнятості 29.09.2017 відповідно до наказу Львівського обласного центру зайнятості від 14.09.2017 №182. З 16.12.2022 утворено Яворівську філію Львівського обласного центру зайнятості відповідно до наказу Міністерства економіки України від 02.11.2022 за №4325 та наказу Львівського обласного центру зайнятості від 16.12.2022 за №1941.

Відповідно до довідки від 13.10.2025 №81, виданої Державним підприємством «Новояворівське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка»», ОСОБА_1 дійсно працювала на Яворівському виробничому об`єднанні «Сірка»:

- 27.02.1985 – прийнята по строковому трудовому договору у відділ технічного контролю учнем контролера (наказ №144 від 26.02.1985);

- 20.06.1985 – присвоєна кваліфікація контролера другого розряду (наказ №1720 від 20.06.1985);

- 01.11.1987 – у зв`язку з удосконаленням організації виробництва і структури підприємства переміщена контролером першого розряду відділу технічного контролю (наказ-пост. №1466/347 від 29.09.1987);

- 20.02.1988 – звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору (наказ №69 від 19.02.1988).

На підставі наказу по Міністерству промисловості України від 16.07.1993 №146 Яворівське виробниче об`єднання «Сірка» перейменоване в Яворівське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка». На підставі наказу Міністерства промислової політики України від 27.06.2006 №230 Яворівське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» припинено шляхом його реорганізації – поділу в Державне підприємство «Новояворівське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка».

12.09.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення визначено ГУ ПФУ в Чернівецькій області.

За результатом розгляду заяви відповідач прийняв рішення №134950019086 від 19.09.2025 про відмову у призначенні пенсії.

За змістом рішення «Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 12.09.2025.

Вік заявниці 63 роки.

Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.

Необхідний страховий стаж згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить від 22 до 32 років.

Страховий стаж особи становить: 13 років 11 місяців 12 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_5 від 31.07.1981, оскільки прізвище ОСОБА_2 (рос. мова) не відповідає паспортним даним ОСОБА_2 (рос. мова).

Заявник не працює.

До страхового стажу не буде враховано періоди роботи в Республіці Казахстан, оскільки згідно пункту 2 ст. 24.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди.

Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 «Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу», затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 № 562, у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Одночасно повідомляємо, що припинена Угода про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року в м. Москві. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні така двостороння угода в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Казахстан відсутня.

Прийнято рішення в призначенні пенсії за віком відмовити, оскільки відсутній необхідний страховий стаж роботи».

Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка пред`явила цей позов до суду.

Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв`язку із прийняттям рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюється Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.

Цією нормою регламентовано, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Приписами ст. 1 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За правилами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За змістом ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Як вбачається з оскаржуваного акту індивідуальної дії, позивачці до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_5 від 31.07.1981, оскільки прізвище ОСОБА_2 (рос. мова) не відповідає паспортним даним ОСОБА_2 (рос. мова).

Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - порядок №637).

Відповідно до п.1 порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.

Довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, приймаються для підтвердження трудового стажу лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Станом на час заповнення трудової книжки від 31.07.1981 серії НОМЕР_1 вперше загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженою постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 (далі - інструкція № 162).

Згідно з п.п. 1.1. інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльності робітників та службовців.

Пунктом 2.1 інструкції №162 визначено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них проводиться мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, біля яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.

Відповідно до п. 2.2 інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.

Згідно п. 2.3 інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються охайно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) у трудову книжку (вкладиш) про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу та звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки (вкладиша) під розписку в особистій картці (типова міжвідомча форма NТ-2, затверджена ЦСУ СРСР), в якій має бути повторено точний запис із трудової книжки (вкладиша) (п.2.4. інструкції №162).

У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу (п.2.5. інструкції №162).

Відповідно до п. 2.10 інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані (п. 2.12 інструкції №162).

Суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 1708.1993 за № 110, затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - інструкція №58), з прийняттям якої інструкція №162 не застосовується.

Відповідно до п. 1.2 інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. Отже законодавством продовжено використання бланку попереднього зразка.

Заразом суд звертає увагу, що в інструкції №58 закріплені аналогічні вимоги, що були викладені в інструкції №162.

Аналіз наведених норм права дає змогу виснувати, що саме на роботодавця покладено обов`язок заповнення трудової книжки робітника, а тому позивачка не може нести відповідальність за неналежне невиконання роботодавцем покладених на нього обов`язків.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що прізвище ОСОБА_2 (рос. мова) не відповідає паспортним даним ОСОБА_2 (рос. мова), оскільки формальні неточності, в тому числі неточності перекладу, у документах за загальним правилом не можуть слугувати підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, які містяться в реєстрах та документах, на заповнення яких особа жодним чином не впливає. Різне написання прізвища позивачки виникли не з її вини, а у зв`язку з неправильним перекладом документів, складених російською мовою.

Крім того суд зауважує, що трудова книжка містить всю необхідну інформацію про роботу позивачки, а саме про дати прийняття на роботу та звільнення з неї, назви посад, тобто про періоди зайнятості позивачки на відповідних роботах, а також про підстави внесення відповідних записів.

Достовірність внесеної інформації підтверджена підписами уповноважених осіб роботодавців, які скріплені печатками підприємств, тому у суду відсутні будь-які підстави для сумніву в достовірності внесених до трудової книжки даних.

Недотримання роботодавцем порядку ведення трудової книжки не може ставитися в провину власнику трудової книжки та позбавляти її права на соціальний захист. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці, не залежали від волевиявлення позивачки.

Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 сформовано правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд також враховує, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

З урахуванням викладеного суд виснує, що відмова відповідача у зарахуванні до страхованого стажу позивачки періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_5 від 31.07.1981 з підстав невідповідності прізвища паспортним даним є неправомірною.

Суд також акцентує на тому, що трудова діяльність позивачки за періоди з 27.02.1985 до 20.02.1988, з 22.04.1991 до 28.09.1991, з 17.05.1995 до 15.01.1999 додатково підтверджена доданими до позовної заяви документами (довідка Державного підприємства «Новояворівське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка»» від 13.10.2025 №81, архівна довідка Виконавчого комітету Яворівської міської ради Львівської області від 30.09.2025 №6584, довідка Яворівської філії Львівського обласного центру зайнятості від 28.10.2025 №1367.02-1104/25), відомості у яких (дати, номери наказів) співпадають з інформацією, зазначеною у трудовій книжці.

В оскаржуваному рішенні відповідач також зазначає про незарахування до страхового стажу періодів роботи в Республіці Казахстан.

У контексті наведеного суд керується таким.

Частиною 4 ст. 1 Закону №1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода), зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Казахстан.

Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Положеннями ст. 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Частиною 2 ст. 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України про те, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано в Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило факт припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України з 19.06.2023.

Незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22, від 30.10.2025 у справі №300/6020/23.

З огляду на вищезазначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд доходить висновку про те, що денонсація Угоди означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в ході її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Відтак відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивачки період роботи у Республіці Казахстан.

Стосовно покликань відповідача на Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - порядок №562), суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, періоди трудової діяльності особи в будь-якій республіці колишнього Союзу РСР (крім Української РСР) зараховуються до страхового стажу на умовах міжнародного договору.

У разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах. (п.3 порядку №562).

Приписами п. 4 порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.

Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Відповідач міг скористатись зазначеним механізмом та повідомити позивачку про недостатність документів, необхідних для прийняття рішення по суті заяви.

Отже, обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992, покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які звертаються із заявами про призначення пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пп. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Оцінюючи оскаржуване рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії, суд дійшов висновку, що воно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проєктом нормативно-правового акту.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Отже, призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу трудової діяльності позивачки, не надав оцінки записам трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1981, не вирішив питання щодо наявності підстав для зарахування чи відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивачки згідно з записами трудової книжки, відтак визначення того, який саме стаж роботи позивачки в період з 01.09.1979 до 31.03.2023 підлягає зарахуванню до її страхового стажу, належить до дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду.

Оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії, вимога в частині зобов`язання відповідача призначити пенсію задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що у спірному випадку належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 12.09.2025 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні суду.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався таким.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України регламентовано, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1331,20 грн.

З урахуванням задоволення позову частково, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії №134950019086 від 19.09.2025.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 12.09.2025 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: пл. Центральна, буд. 3, м. Чернівці, 58002; ЄДРПОУ 40329345).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна