Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №380/4804/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 рокусправа № 380/4804/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) звернулася з позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), в якій просить:

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 15723,33 грн (п`ятнадцять тисяч сімсот двадцять три грн 33 коп) під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача вказано, що внаслідок самовільного залишення відповідачем Військової частини НОМЕР_1 здійснено перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , внаслідок чого утворилася переплата, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Ухвалою суду від 06.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

08.04.2026 суд звернувся із запитом про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 в порядку ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання.

30.04.2026 за вх.№36387 на адресу суду відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління ДМС України у Львівській області надано інформацію, згідно з якою ОСОБА_1 зареєстрованим чи знятим з реєстрації не значиться.

08.04.2026 суд звернувся із запитом про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 в порядку ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України до Державної міграційної служби України.

22 травня 2026 року вх.№8004ел на адресу суду Держаною міграційною службою України надано інформацію, згідно з якою місце проживання ОСОБА_1 не встановлено.

На виконання вимог частини сьомої статті 171 КАС України повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі здійснено у відповідності до частини першої статті 130 КАС України через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду від відповідача не надходило.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 156 від 29.05.2025 ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час загальної мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами), зараховано з 29.05.2025 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 294 від 07.10.2025, солдата ОСОБА_1 вважати такими, що вибув 08.10.2025 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місто Львів), з метою удосконалення об`єктів навчально-матеріальної бази, терміном з « 08» жовтня по « 06» листопада 2025 року, зняти з продовольчого забезпечення та видати продовольчий атестат, солдату ОСОБА_1 , курсанту 2 навчального механізованого батальйону.

31.10.2025 засобами СЕДО з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за №10289 до Військової частини НОМЕР_4 , якій підпорядковується Військова частина НОМЕР_1 , надійшла довідка-доповідь про самовільне залишення місця служби 30.10.2025 солдатом ОСОБА_1 .

За час відсутності поза межами Військової частини НОМЕР_1 рядовий ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення за період з 01 жовтня 2025 року по 31 жовтня 2025 року в сумі 20718,33 грн. Так, як грошове забезпечення в листопаді за жовтень було виплачене 07.11.2025, а сповіщення з наказом від НАСВ ім. Петра Сагайдачного надійшло 20.11.2025, виникла переплата грошового забезпечення в сумі 15723,33 грн.

На підставі вказаного рапорту командиром Військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2025 виданий наказ № 6648-АД «Про призначення службового розслідування за фактом передплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 .

11.02.2026 командиром Військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ №410-ОД «Про результати службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 ». Вказаним наказом вирішено те що, солдату ОСОБА_1 за жовтень 2025 виплачено грошове забезпечення в сумі 20718,33 грн, з яких переплата становить 15723,59 грн, помічнику командира Військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальнику юридичної групи, у відповідності до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX, вжити заходи по відшкодуванню в судовому порядку переплати в сумі 15723,59 грн, виплаченої солдату ОСОБА_1 .

Згідно з Довідки про виплачене грошове забезпечення вих. №1963/1 від 23.01.2026 курсанту Військової частини НОМЕР_1 рядовому ОСОБА_1 за період 01.10.2025-31.10.2025 було виплачено грошове забезпечення в сумі 20718,33 гривень. Переплата становить: 15723,59 гривень.

З метою стягнення безпідставно виплачених коштів з відповідача,позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Приписами частини першої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Згідно із статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260).

Відповідно до пункту 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

За змістом частин першої - третьої статті 3 вказаного Закону підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Закону особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.

Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти є грошовим забезпечення відповідача у розмірі 15723,33 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що 30.10.2025 відповідач залишив місце служби, тобто самовільно залишив військову частину, а тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.

Отже, дії відповідача призвели до отримання без належних правових підстав коштів у вигляді грошового забезпечення в розмірі 15723,33 грн, а отже за змістом зобов`язань, що виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна, і виник обов`язок відповідача повернути безпідставно одержане майно.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18.

Відповідач на час завдання позивачу шкоди проходив публічну службу та мав статус військовослужбовця. Позов пред`явлено військовою частиною до фізичної особи про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби, а саме внаслідок ухилення останнього від проходження військової служби.

Викладене свідчить про те, що між сторонами по справі виник спір з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивач не надав доказів понесення таких судових витрат, суд не має підстав вирішувати питання про їх розподіл.

Керуючись 14, 72-77, 139, 242-246, 255,293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), на користь Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 15723 (п`ятнадцять тисяч сімсот двадцять три) грн 33 коп під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна