Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №380/1537/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 рокусправа № 380/1537/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.11.2025 № 134950027344, щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періоду трудової діяльності з 11.08.1989р. по 03.06.1991р. із застосуванням кратності (додатково по одному року за кожний повний рік роботи по Списку №1) згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1980, періодів трудової діяльності з 22.02.2011 по 18.01.2012, з 06.04.2012 по 21.02.2013, з 06.03.2013 по 03.02.2014, з 17.02.2014 по 15.01.2015, з 16.03.2015 по 14.12.2017, з 28.04.2018 по 21.12.2018, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 та трудової книжки серії НОМЕР_2 від 17.02.2014, починаючи з 14.11.2025.

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог вказав, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058. Повідомив, що за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийняло рішення від 21.11.2025 №134950027344 про відмову в призначені пенсії за віком, оскільки відповідно до наданих до заяви документів та даних, які містяться в реєстрі застрахованих осіб, страховий стаж Позивача складає 20 років 06 місяців, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. Зазначив, що вказаним рішенням повідомлено про не зарахування періодів роботи з 11.08.1989р. по 03.06.1991р. в кратності згідно довідки від 23.09.2025 р. № 22, оскільки невірно зазначений розділ та підрозділ згідно Постанови РМ СРСР від 22.08.1956 №1173, та періоди роботи з 22.02.2011р. по 18.01.2012р., з 06.04.2012р. по 21.02.2013р. з 06.03.2013р. по 03.02.2014р. з 17.02.2014р. по 15.01.2015р. з 16.03.2015р. по 14.12.2017р. з 28.04.2018р. по 21.12.2018р. в Росії, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 р. Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 02.02.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 16.02.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. Вказав, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою встановленого зразка від 14.11.2025 про призначення пенсії за віком та пакетом документів. На підставі вказаної постанови, за принципом екстериторіальності, документи ОСОБА_1 розглядалися, і відповідно, рішення про відмову в призначенні пенсії від 21.11.2025 №134950027344 приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. Відповідач звернув увагу суду, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, не розглядало ані вищезазначену заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, ані документів доданих до цієї заяви, відповідно й не приймало жодних рішень щодо цього питання, а тому не може виступати відповідачем у даній справі, так як не вчиняло жодних протиправних дій та не порушувало жодних прав позивача. Тому, відповідач-1 не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 та вважає, що такі вимоги пред`явлені до неналежного відповідача. Просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2 на адресу суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами). Зазначив, що питання врахування періодів роботи в російської федерації після 01 січня 1992 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією. Вказав, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався. 02 грудня 2022 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29 листопада 2022 року №1328, відповідно до якої Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року № 2783-IX, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Відповідач-2 зазначив, що статтею 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів встановлено, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов`язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення. Стаття 25 Закону України “Про міжнародні договори України” № 1906 від 29.06.2004 року, містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов`язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору. У період зупинення дії міжнародного договору Україна утримується від дій, які могли б перешкодити поновленню дії договору. Отже, при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.11.2025 № 134950027344 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.

Відповідач-2 в оскаржуваному рішенні зазначив, що до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди з11.08.1989 по 03.06.1991 в кратності згідно довідки від 23.09.2025 № 22, оскільки невірно зазначений розділ та підрозділ згідно Постанови РМ СРСР від 22.08.1956 № 173, та періоди роботи з 22.02.2011 по 18.01.2012, з 06.04.2012 по 21.02.2013, з 06.03.2013 по 03.02.2014, з 17.02.2014 по 15.01.2015, з 16.03.2015 по 14.12.2017, з 28.04.2018 по 21.12.2018 в Росії, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991.

Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується таким.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній для призначення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України. Аналогічні приписи закріплені у статті 48 Кодексу законів про працю України.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-XII Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, записи у якій є належним та допустимим доказом наявності у особи відповідного стажу.

Судом встановлено, що спірні періоди роботи позивача підтверджуються трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 та вкладишем до неї серії НОМЕР_2 , копії яких долучено до матеріалів справи. (а.с. 18-24)

Суд зазначає, що записи про спірний період заповнені відповідно до встановлених вимог, є послідовними, засвідчені печатками і не містять виправлень чи неточностей. Достовірність цих записів пенсійним органом не спростована.

Щодо спірних періодів роботи з 11.08.1989 по 03.06.1991 суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Статтею 13 Закону № 1788-ХІІ визначено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Означені положення Закону № 1788-ХІІ кореспондують з положеннями статті 114 Закону № 1058.

Положеннями пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Як слідує зі спірного рішення, підставою для не зарахування спірних періодів до стажу позивача слугувало невірно зазначений розділ та підрозділ згідно Постанови РМ СРСР від 22.08.1956 № 1173.

Суд звертає увагу, що позивач не є суб`єктом формування або коригування змісту довідки, виданої роботодавцем (архівною установою), а тому не може нести негативні правові наслідки можливих неточностей або помилок, допущених при її оформленні.

Суд погоджується з доводами представника позивача про те, що відповідно до частини третьої статті 44 та статті 64 Закону № 1058-IV, саме органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями витребувати додаткові документи, уточнювати відомості, перевіряти обґрунтованість та достовірність виданих довідок, у тому числі шляхом звернення до підприємств, установ, організацій або архівних органів. Однак, відповідач-2 не скористався наданими законом повноваженнями, не вчинив жодних дій, спрямованих на уточнення або перевірку зазначених у довідці відомостей.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 11.08.1989 по 03.06.1991 підлягають зарахуванню в кратності.

Щодо спірних періодів роботи позивача на території російської федерації, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору.

Аналогічно частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, застосовуються норми міжнародного договору.

Одним з міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992), учасниками якої були, зокрема, Україна та російська федерація.

Статтею 1 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Згідно зі статтею 5 Угоди вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди. Відповідно до статті 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання; для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Положення зазначеної Угоди узгоджуються з нормами Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 та Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, якими передбачено, що трудовий стаж, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях Сторін, взаємно визнається Сторонами, а обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбулась трудова діяльність.

Дію Угоди від 13.03.1992 припинено для України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення».

Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, припинення російською федерацією участі в Угоді від 13.03.1992, так само, як і прийняття постанови Кабінету Міністрів України про вихід з цієї Угоди, не є підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи, набутих ним до ухвалення відповідних рішень, оскільки пенсійні права позивача виникли в період чинності Угоди.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з частиною другою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинними, у пенсійного органу не було правових підстав не зараховувати стаж роботи позивача, набутий на території російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.

Викладене узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 17.06.2020 у справі № 646/1911/17 та від 06.07.2020 у справі № 345/9/17, відповідно до якої положення відповідних міжнародних договорів поширюються на питання, пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу, і такий стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески могли сплачуватись у росії.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).

Заяву про перерахунок пенсії позивач подав до ГУ ПФУ у Львівській області.

Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що останнім розглянув заяву позивача про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 14.11.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу періоду трудової діяльності з 11.08.1989 по 03.06.1991 із застосуванням кратності (додатково по одному року за кожний повний рік роботи по Списку № 1) згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1980, та періодів трудової діяльності з 22.02.2011 по 18.01.2012, з 06.04.2012 по 21.02.2013, з 06.03.2013 по 03.02.2014, з 17.02.2014 по 15.01.2015, з 16.03.2015 по 14.12.2017, з 28.04.2018 по 21.12.2018, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 та вкладиша в трудову книжку серії НОМЕР_2 від 17.02.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно приписів ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки дії зобов`язального характеру покладено на відповідача-2, то за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 532,48 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 256, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.11.2025 № 134950027344, щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу період трудової діяльності з 11.08.1989 по 03.06.1991 із застосуванням кратності (додатково по одному року за кожний повний рік роботи по Списку № 1) згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1980, та періодів трудової діяльності з 22.02.2011 по 18.01.2012, з 06.04.2012 по 21.02.2013, з 06.03.2013 по 03.02.2014, з 17.02.2014 по 15.01.2015, з 16.03.2015 по 14.12.2017, з 28.04.2018 по 21.12.2018, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 та вкладиша в трудову книжку серії НОМЕР_2 від 17.02.2014.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000 м. Полтава вул. Гоголя 34; код ЄДРПОУ 13967927)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур