Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №420/17518/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №420/17518/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського інституту Національної гвардії України до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь Київського інституту Національної гвардії України суму заборгованості з відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з його утриманням у Київському інституті Національної гвардії України, у розмірі 786762,52 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач з 10.08.2023 проходив військову службу (навчання) на посаді курсанта Київського інституту Національної гвардії України (далі – Інститут) на підставі контракту від 10.08.2023. За умовами контракту відповідач зобов`язався відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в Інституті, у разі дострокового розірвання контракту через недисциплінованість. Відповідач самовільно залишив місце дислокації Інституту, щодо нього внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України. Відповідач не з`явився на складання заліків та екзаменів шостого семестру 2025-2026 навчального року. За рішенням вченої ради Інституту наказом начальника Інституту контракт з відповідачем достроково припинено (розірвано) з 22.05.2026 через особисту недисциплінованість та невиконання індивідуального навчального плану. Згідно зі зведеним розрахунком фактичних видатків державного бюджету, сума витрат за період з 10.08.2023 по 22.05.2026 становить 786762,52 грн. Позивач також зазначив, що вжити заходів досудового врегулювання спору не вдалося через відсутність інформації про місцезнаходження відповідача, а місце його реєстрації знаходиться на тимчасово окупованій території. На думку позивача, досудове врегулювання спору у цій категорії справ не є обов`язковим, з посиланням на постанову Верховного Суду у справі №520/6589/19. Просить позов задовольнити.

Позов подано до Одеського окружного адміністративного суду 09.06.2026. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 матеріали справи передано на розгляд Львівського окружного адміністративного суду, до якого справа надійшла 07.07.2026.

Ухвалою судді від 13.07.2026 прийнято справу до провадження та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Конверт з копією ухвали про відкриття провадження у справі, надісланий відповідачу, повернувся на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29.08.2022 у справі №522/3598/16-а, до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. При цьому суд враховує, що згідно з ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Наказом начальника Інституту від 10.08.2023 №191 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 зараховано до списків перемінного складу та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта для здобуття ступеня вищої освіти бакалавра за спеціальністю 251 «Державна безпека». Відповідно до матеріалів службового розслідування, до вступу в Інститут відповідач проходив військову (строкову) службу з 08.12.2021, а з 12.06.2023 – військову службу за контрактом.

10.08.2023 між Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Інституту та відповідачем укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами Київського інституту Національної гвардії України. Згідно з п.1 контракту курсант добровільно бере на себе зобов`язання, зокрема, «відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням в Інституті, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».».

Наказом начальника Інституту від 29.09.2025 №210 (по стройовій частині) визначено, що курсанта ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив місце служби без поважних причин 27.09.2025, та зняти з усіх видів забезпечення з 28.09.2025.

11.10.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №62025100130006168 за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України.

Наказом начальника Інституту від 03.11.2025 №664 затверджено результати службового розслідування, згідно з якими факт самовільного залишення місця несення служби відповідачем є підтвердженим. У цьому наказі дату самовільного залишення зазначено як 29.09.2025.

Згідно із заліково-екзаменаційними відомостями за шостий семестр 2025-2026 навчального року відповідач не з`явився на підсумковий контроль з навчальних дисциплін у період з 04.04.2026 по 19.05.2026.

Рішенням вченої ради Інституту від 30.04.2026 (протокол №15) визнано недоцільним подальше навчання відповідача та рекомендовано начальнику Інституту відрахувати його та припинити (розірвати) з ним контракт у зв`язку з невиконанням індивідуального навчального плану та особистою недисциплінованістю. Вказане рішення введено в дію наказом начальника Інституту від 01.05.2026 №301.

Наказом начальника Інституту від 22.05.2026 №22 о/с з відповідачем достроково припинено (розірвано) контракт про навчання курсантів, його відраховано з навчання у зв`язку з невиконанням індивідуального навчального плану та особистою недисциплінованістю з 22.05.2026.

Наказом начальника Інституту від 25.05.2026 №114 (по стройовій частині) відповідача виключено зі списків перемінного складу курсантів з 22.05.2026 та зараховано в розпорядження начальника Інституту для вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби. Цим же наказом визначено провести утримання фактичних витрат у розмірі 786762,52 грн. Строку для добровільного відшкодування витрат зазначений наказ не містить.

Згідно зі зведеним розрахунком фактичних видатків державного бюджету за період навчання з 10.08.2023 по 22.05.2026 сума, що підлягає відшкодуванню, становить 786762,52 грн, з яких: грошове забезпечення – 631961,96 грн, предмети, матеріали, обладнання та інвентар – 33367,81 грн, медикаменти та перев`язувальні матеріали – 0,00 грн, продукти харчування – 97321,00 грн, оплата теплопостачання – 7357,78 грн, оплата водопостачання та водовідведення – 2390,33 грн, оплата електроенергії – 13253,91 грн, оплата інших енергоносіїв – 1109,73 грн. Графи «З розрахунком ознайомлений та згоден» у зведеному розрахунку та в окремих розрахунках за видами забезпечення містять лише надруковане прізвище відповідача без його особистого підпису.

Згідно з інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; вказана територія є тимчасово окупованою. Згідно з інформацією з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери відповідач є внутрішньо переміщеною особою, документований довідкою від 21.08.2022 №1315-7501228000, адреса: АДРЕСА_2 . У позовній заяві позивачем зазначено номер телефону відповідача.

Доказів того, що після розірвання контракту позивач повідомляв відповідача про розмір витрат, пропонував йому добровільно їх відшкодувати та визначав строк для такого відшкодування, а також доказів відмови відповідача від добровільного відшкодування матеріали справи не містять.

Змістом спірних правовідносин є наявність у позивача права на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.10 ст.25 Закону №2232-XII, курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту 1, підпунктів «д», «е», «ж», «з» пункту 2 та підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 №964 затверджено Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 №167; далі Порядок №964).

Згідно з п.3 Порядку №964, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних із: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг. Порядок розрахунку витрат встановлюється Міноборони та центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані заклади фахової передвищої військової освіти, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти.

Відповідно до п.6 Порядку №964, у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що обов`язок курсанта відшкодувати витрати виникає у разі дострокового розірвання контракту з підстав, визначених ч.10 ст.25 Закону №2232-XII. Водночас стягнення таких витрат у судовому порядку закон пов`язує з окремою обставиною – відмовою курсанта від добровільного відшкодування.

Верховний Суд у постанові від 06.04.2023 у справі №400/4280/20 зазначив: «Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що за наведеного правового регулювання (частина десята статті 25 Закону № 2232-XII та пункт 7 Порядку № 964) право на звернення до суду у позивача у цій справі може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.»

У цій же постанові Верховний Суд виклав такий висновок: «Відтак, ураховуючи наведене вище нормативне регулювання та праворозуміння, правильне вирішення спору у справах з подібними правовідносинами залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку №964 та Порядку №419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати. Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.»

Крім того, Верховний Суд зазначив: «Отож, із цільового тлумачення наведених правових норм слідує, що у вимірі спірних правовідносин ІНФОРМАЦІЯ_1» був зобов`язаний після отримання рапорту відповідача про припинення навчання здійснити розрахунок витрат, пов`язаних з його утриманням у цьому ВНЗ, відобразити узагальнену суму відшкодування у відповідному наказі про звільнення курсанта, а також надати йому час на добровільне відшкодування таких витрат. І лише, у разі відмови відповідача здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» строку добровільного відшкодування, останній міг звернутися до суду.»

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладено у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №340/685/19, від 10.10.2019 у справі №140/721/19, від 28.05.2021 у справі №320/7233/19 та від 30.09.2025 у справі №520/27185/21, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при вирішенні цієї справи.

Суд звертає увагу на те, що зазначені висновки Верховний Суд сформулював щодо п.7 Порядку №964 у попередній редакції, згідно з яким у разі відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснювалося у судовому порядку. Чинний п.6 Порядку №964 так само пов`язує судовий порядок відшкодування з відмовою курсанта відшкодувати витрати добровільно, а ч.10 ст.25 Закону №2232-XII у чинній редакції містить аналогічне положення. Отже, нормативне регулювання у цій частині не змінилося, а наведені висновки Верховного Суду є релевантними для спірних правовідносин.

Як встановлено судом, контракт з відповідачем достроково припинено з 22.05.2026 у зв`язку з невиконанням індивідуального навчального плану та особистою недисциплінованістю, тобто з підстави, передбаченої ч.10 ст.25 Закону №2232-XII. Відтак, у відповідача виник обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Інституті.

Разом з тим, позивач звернувся до суду 09.06.2026, тобто через 18 днів після розірвання контракту, не повідомивши відповідача про розмір витрат, не запропонувавши йому добровільно їх відшкодувати та не визначивши строку для такого відшкодування. Наказ від 25.05.2026 №114, яким узагальнено суму витрат, строку для добровільного відшкодування не містить. Доказів доведення цього наказу чи зведеного розрахунку до відома відповідача матеріали справи не містять, а графи зведеного розрахунку та окремих розрахунків, призначені для підпису відповідача про ознайомлення, його підписів не містять. Таким чином, відмови відповідача від добровільного відшкодування витрат не було, а право на звернення до суду у позивача не виникло.

Стосовно доводів позивача про те, що вжити заходів досудового врегулювання спору не вдалося через відсутність інформації про місцезнаходження відповідача, суд зазначає наступне.

Ні ч.10 ст.25 Закону №2232-XII, ні Порядок №964 не звільняють заклад освіти від обов`язку запропонувати курсанту добровільне відшкодування у разі, якщо його місцезнаходження невідоме. Крім того, позивач не надав доказів жодної спроби повідомити відповідача про розмір витрат після розірвання контракту. Разом з тим, номер телефону відповідача позивач сам зазначив у позовній заяві, матеріали службового розслідування містять відомості про місце проживання відповідача у м.Києві, а за даними Єдиної інформаційної системи соціальної сфери відповідач як внутрішньо переміщена особа має адресу у м.Золочеві Львівської області. Відтак, твердження позивача про неможливість повідомити відповідача доказами не підтверджені.

Щодо посилання позивача на те, що досудове врегулювання спору у цій категорії справ не є обов`язковим, суд зазначає, що у цьому випадку йдеться не про досудове врегулювання спору у розумінні ст.17 та п.4 ч.4 ст.169 КАС України. Як зазначає сам позивач, у справі №520/6589/19 висновок зроблено щодо підстав для повернення позовної заяви. Натомість ч.10 ст.25 Закону №2232-XII та п.6 Порядку №964 встановлюють спеціальну умову виникнення у закладу освіти права вимагати стягнення витрат у судовому порядку – відмову курсанта від добровільного відшкодування. Без дотримання цієї умови у позивача відсутнє право, яке підлягало б захисту в судовому порядку.

Необґрунтованими є посилання позивача на те, що підписанням контракту відповідач засвідчив обізнаність з обов`язком відшкодувати витрати. Зобов`язання, прийняте в контракті, підтверджує лише наявність обов`язку відшкодувати витрати у разі дострокового розірвання контракту, але не замінює пропонування курсанту добровільно відшкодувати конкретну суму витрат у визначений строк та не свідчить про відмову від такого відшкодування.

Доводи позивача про те, що невідшкодування витрат порушує економічні та оборонні інтереси держави, не спростовують висновку про передчасність звернення до суду, оскільки порядок стягнення таких витрат визначено законом.

Оскільки право на звернення до суду у позивача не виникло, суд не надає оцінки правильності розрахунку витрат у розмірі 786762,52 грн по суті.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних у контексті вищенаведених норм та висновків Верховного Суду, суд приходить висновку, що позовні вимоги Київського інституту Національної гвардії України до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, у сумі 786762,52 грн є передчасними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.