Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №340/3158/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3158/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач через свого представника звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” п.2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” п.2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач проходить військову службу у військовій частини НОМЕР_1 . Позивач у квітні 2026 року подав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту “г” п.2 ч.4 ст.26 “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю І групи. Позивачу надійшла відповідь від 10.04.2026 року, відповідно до якої позивачу повідомлено про відсутність підстав для звільнення у зв`язку із тим, що з Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №2 від 16.01.2026 року, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено наявність іншої особи, що може здійснювати догляд за ОСОБА_2 – ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , онук), але вважає, що при цьому відповідач знехтував доданими до рапорту на звільнення наступних документів: довідки з АТ “Полтаваобленерго” від 12.01.2026 №08-65/3 де вказано, що ОСОБА_3 з 17.06.2024 р. по теперішній час працює в АТ “Полтаваобленерго” та відповідно до Акту від 11.01.2026 року мешкає у АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_3 , мешкає за іншою адресою ніж позивач та ОСОБА_2 , й працевлаштований в АТ “Полтаваобленерго”, що виключає у нього фактичну можливість здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 . Окрім того, у відношенні до ОСОБА_3 був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №995390 від 09.03.2026 року за вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173 КУпАП з підстав висловлювань ним у відношенні до ОСОБА_2 образливих висловлювань та погроз фізичної розправи, чим завдавав шкоди психічному здоров`ю потерпілому - ОСОБА_2 . А тому стверджує, що саме позивач є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи. Вважає дії військової частини НОМЕР_1 незаконними і такими, що порушують його право на звільнення з військової служби.

Ухвалою судді від 19.05.2026 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.40).

Представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував (а.с.43-45). В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” п.2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” у зв`язку з необхідністю постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю І групи ОСОБА_2 . З Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №2 від 16.01.2026 року, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається наявність родича другого ступеня споріднення ОСОБА_3 , 09.07.2001 року (онук). Разом з тим, ані до рапорту, ані до позовної заяви позивачем не надано документів, визначених в Інструкції №170, що підтверджують неспроможність ОСОБА_3 здійснювати догляд за своїм дідусем, а саме: документів, що підтверджує його інвалідність, перебування його потребу у постійному догляді тощо. Відтак, військова частина НОМЕР_1 діяла в межах повноважень та відмовила у задоволені рапорту про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення, про що було повідомлено позивача. Окрім того, зазначає, що відповідач критично оцінює аргументацію позивача, що у відношенні до онука - ОСОБА_3 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №995390 від 09.03.2026 року за вчинення ним правопорушення передбачене ч.1 ст.173 КУпАП з підстав висловлювань у відношенні до ОСОБА_2 образливих висловлювань, погрожував фізичною розправою чим завдавав шкоди психічному здоров`ю потерпілому що є тими обставинами, які свідчить про реальну неможливість здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 . Відповідно до статті 266 Сімейного кодексу України повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу. Наведені позивачем обставини не нівелюють сімейні зв`язки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та не позбавляють обов`язків внука ( ОСОБА_3 ) здійснювати догляд за своїм дідом ( ОСОБА_2 ). З цих підстав просив суд відмовити у задоволенні позову .

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідачем не надано позивачу рішення командира військової частини НОМЕР_1 з приводу розгляду рапорту позивача від 23.03.2026 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, що був зареєстрованій у військовій частині 07.04.2026 року за вхід.№2665, що є доказом ігнорування відповідачем "Порядку організації роботи рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531, де зазначено що відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Вказує, що позивачем до рапорту від 23.03.2026 року були надані документи що свідчать про те, що ОСОБА_3 працевлаштований на підприємстві що відноситься до підприємств критичної інфраструктури, має власну сім`ю та як погоджується відповідач з наданого позивачем протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №995390 від 09.03.2026 року той притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.173 КУпАП з підстав висловлювань у відношенні до ОСОБА_2 образливих висловлювань, погрожувань здійснити фізичну розправу чим завдавав шкоди психічному здоров`ю ОСОБА_2 що і створює обставинами, що свідчить про реальну неможливість здійснення постійного догляду ОСОБА_3 що є онуком за дідом – ОСОБА_2 . По-друге, внаслідок хибного тлумачення відповідачем припису ч.1 ст.266 Сімейного Кодексу України, позивач звертає увагу суду на відсутність у ОСОБА_3 обов`язку утримувати діда – ОСОБА_2 , оскільки саме позивач є працездатним сином та має можливості надавати належне утримання своєму батькові який є інвалідом (а.с.50-51).

Представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив (а.с.58-59), в якій він вказує, що позивач стверджує, що відповідачем не надано “рішення командира” за результатами розгляду рапорту військовослужбовця від 23.03.2026 року (вх. № 2665 від 07.04.2026 року), а надані лише листи. Цей довід позивача вважає необґрунтованим, оскільки пункт 1 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, не встановлює обов`язкової форми документа, яким оформлюється рішення за результатами розгляду рапорту, а вимагає лише його вмотивованості. Листи Військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2026 № 857/ВихЗВГ/123 та від 22.04.2026 № 857/ВихЗВГ/164 містять посилання на конкретні правові підстави та викладають мотиви, з яких підстави для задоволення рапорту відсутні, а отже за змістом є вмотивованою відповіддю (рішенням) по суті порушеного питання, а не формальною відпискою. Щодо посилання позивача на лист за вих. № 857/85/ВихЗПІ від 02.02.2026 року, відповідач звертає увагу суду, що зазначений документ є попередньою кореспонденцією, складеною до реєстрації самого рапорту від 23.03.2026 року (вх. №2665 від 07.04.2026 року), і стосується більш ранньої стадії розгляду звернень позивача; зазначена обставина підлягає з`ясуванню судом на підставі оригіналів реєстраційних документів відповідача, наявність же кількох послідовних звернень і відповідей на них сама по собі не свідчить про бездіяльність відповідача та не спростовує вмотивованості остаточної відповіді за результатами розгляду саме рапорту від 23.03.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження від 23.04.1986 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 (а.с.23).

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи, підгрупи Б, про що свідчить Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №55/25/2998/Р від 11.12.2025. (а.с.29-31).

Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2026 адвокат в інтересах позивача звернувся із заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просив зареєструвати рапорт солдата ОСОБА_1 у діловодстві в/ч НОМЕР_1 та повідомити про його результати розгляду (а.с.10). До заяви додано, зокрема, рапорт від 23.03.2026 в якому ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Даний рапорт обґрунтовано тим, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за батьком, який є інвалідом першої групи та потребує постійного догляду (а.с.11).

До рапорту позивач додав наступні документи: копію військового квитку серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 , нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади №2025/014851798 від 09.10.2025 р. на ім`я ОСОБА_1 , нотаріально засвідчену копію паспорта серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_2 , нотаріально засвідчену копію картки фізичної особи-платника податків на ім`я ОСОБА_2 , витяг з реєстру територіальної громади № 2025/014427487 від 02.10.2025 р. на ім`я ОСОБА_2 , нотаріально засвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_2 , засвідчений витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11.12.2025р. №55/25/2998/В на ім`я ОСОБА_2 , засвідчену копію рішення лікарняно-консультативної комісії від 10.10.2025р. №5/3176 на ім`я ОСОБА_2 , засвідчений висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 10.10.2025р. № 5/3176 на ім`я ОСОБА_2 , копію довідки про склад сім`ї від 09.10.2025р. №02.11-11/378 на ім`я ОСОБА_2 , нотаріально засвідченої копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 на ім`я ОСОБА_5 , довідка АТ “Полтаваобленерго” з місця роботи ОСОБА_3 від 12.01.2026р. №08-65/3, оригінал акту від 11.01.2026 р. про місце фактичного мешкання ОСОБА_3 , оригінал Акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 15.10.2025 р. згідно до якого ОСОБА_5 здійснює догляд за ОСОБА_4 (а.с.12).

Вказана заява отримана відповідачем 02.04.2026, про що свідчить трекінг поштового відправлення Укрпошти (а.с.13).

Листом від 10.04.2026 №857/Вих3ВГ/123 відповідач у відповідь на заяву повідомив, що ОСОБА_1 вже звертався до командування в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком – особою з інвалідністю І групи. Рапорт військовослужбовця розглянутий по суті та надана відповідь про відсутність підстав для звільнення у зв`язку з тим, що з Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №2 від 16.01.2026 р. встановлено наявність іншої особи, що може здійснювати догляд за ОСОБА_2 – ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , онук).

Окрім того, до вказаного листа додано лист на ім`я ОСОБА_1 №857/Вих3ВГ/123 від 10.04.2026 про результати розгляду рапорту, в якому зазначено, що з Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №2 від 16.01.2026, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено наявність іншої особи, що може здійснювати догляд за ОСОБА_2 – ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , онук). Таким чином, за результатами аналізу наданих документів, не виявлено підстав для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби (а.с.16зв, 17-18).

10 квітня 2026 адвокатом в інтересах позивача направлено адвокатський запит з проханням надати письмову інформацію: чи зареєстровано у службі діловодства військової частини НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_1 на звільнення (вказати дату та реєстраційний номер) і яке рішення прийнято по суті рапорту рядового ОСОБА_1 (а.с.13зв.-15).

У відповідь на вказаний запит, відповідач листом від 22.04.2026 р. №857/Вих3ВГ/164 повідомив, що рапорт ОСОБА_1 від 23.03.2026 надійшов на адресу військової частини НОМЕР_1 як додаток до заяви від 27.03.2026. Зазначена заява разом із додатками зареєстрована за вихідним №2665 від 07.04.2026. Заяву щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 розглянуто, про що надано відповідь за вихідним №857/Вих3ВГ/123 від 10.04.2026, в тому числі в частині щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 (а.с.16).

Позивач вважає відмову протиправною, оскільки він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за батьком, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі за текстом - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).

Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України “Про оборону України” №1933-XII від 06.12.1991 особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 “Про часткову мобілізацію” в Україні розпочав діяти особливий період.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 року №2102-ІХ.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду даної справи.

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби визначні у ст.26 Закону № 2232.

Згідно п.п.“г” п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії особливого періоду через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (абзац шостий Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 (далі за текстом - Постанова № 413).

Зі змісту норми п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232 висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином “відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи” означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності” інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

Судом встановлено, що, відмовляючи у задоволенні рапорту, відповідач послався на те, що відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №2 від 16.01.2026, встановлено наявність інших членів сім`ї другого ступеня споріднення, щодо яких не надано підтверджуючих документів про потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Так, за змістом акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №2 від 16.01.2026 комісією встановлено, що, крім позивача, у ОСОБА_2 наявний інший член сім`ї другого ступеня споріднення - його повнолітній онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 Верховний Суд зазначив, що під поняттям “відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення” слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальної можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.

Стосовно ОСОБА_3 суд зазначає, що він є онуком ОСОБА_2 та, відповідно, членом його сім`ї другого ступеня споріднення.

При цьому, у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 Верховний Суд зазначив, що сама по собі юридична наявність онуки як особи другого ступеня споріднення не є достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця.

Відповідно до довідки Акціонерного товариства “Полтаваобленерго” від 12.01.2026 №08-65/3 встановлено, що ОСОБА_3 з 17.06.2024 по теперішній час працює в АТ “Полтаваобленерго” на посаді “Е/монтер з елксплуатації р/мереж 4 групи. Лубенська об`єднана філія” (а.с.27).

Відповідно до акту від 11.01.2026 про фактичне місце проживання, встановлено, що ОСОБА_3 проживає за адресою АДРЕСА_1 але не зареєстрований (а.с.27зв.).

Окрім того, до матеріалів справи представником позивача долучено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №995390 від 09.03.2026 складений на ОСОБА_3 за вчинення ним правопорушення передбаченого ч.1 ст.173 КУпАП у відношенні ОСОБА_2 (а.с.35).

Отже, на час розгляду рапорту позивача ОСОБА_3 працював в АТ “Полтаваобленерго”, що відноситься до підприємств критичної інфраструктури та фактично проживав у м. Лубни Полтавської області, тоді як ОСОБА_2 проживає у с. Олександрівка, Лубенський р-н, Полтавської області. Наведені обставини мають істотне значення для оцінки реальної можливості ОСОБА_3 здійснювати постійний сторонній догляд за дідусем.

Водночас відповідач у листі від 10.04.2026 не надав оцінки зазначеним обставинам та не встановив фактичної можливості ОСОБА_3 здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , обмежившись посиланням на наявність іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення.

З огляду на наведене сама по собі юридична наявність у ОСОБА_2 повнолітнього онука, без встановлення його реальної можливості здійснювати постійний догляд за ним, не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність у позивача права на звільнення з військової служби за відповідною сімейною обставиною.

Натомість у разі доведення реальної відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, така обставина може підтверджуватися сукупністю інших доказів, зокрема актом перевірки сімейного стану, відомостями з реєстрів, документами про проходження військової служби, навчання, місце проживання тощо.

Саме такий підхід відповідає практиці Верховного Суду, наприклад, у постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 та від 29.04.2026 у справі №520/14746/25.

Отже, встановлені судом фактичні обставини справи у своїй сукупності та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про необґрунтованість відмови позивачу у звільненні з військової служби, яка оформлена листом військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2026 №857/Вих3ВГ/123, а тому суд визнає ці дії відповідача такими, що не відповідають критеріям правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі “Кудла проти Польщі”, заява №30210/96, п.158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.

Отже, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача, відносно встановлених у справі обставин, буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи та не спростовують висновок суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду справи відповідач Військова частина НОМЕР_1 не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, однак виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу пункту 12 частини статті 5 Закону України “Про судовий збір”, підстави для стягнення у цій справі судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст.139, 243-246, 255, 292-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з підстав, передбачених підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з урахуванням висновків суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА