Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №320/46130/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Київ справа №320/46130/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУНП у Київській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП у Київській області генерала поліції третього рангу Андрія Щадило №237 о/с від 04.10.2024 в частині переміщення особисто позивача по службі на підставі абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: «звільнення з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 роти №3 батальйону №1 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький)».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він проходить службу в органах патрульної поліції з 2008 року; у період з 06.03.2022 по 17.07.2024 службові обов`язки не виконував, оскільки був незаконно звільнений зі служби в поліції. Позивач пояснив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 у справі №320/3312/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 скасовано наказ про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції. Фактично рішення суду було виконане лише 17.07.2024 шляхом допуску позивача до служби. Позивач зазначив, що 05.10.2024 йому був вручений витяг з наказу від 04.10.2024 №237 о/с про його переміщення на іншу посаду. Позивач стверджує, що не надавав згоду на переміщення в інший підрозділ на посаду з іншими обов`язками, умовами служби, вимогами, функціями.

На думку позивача, оскаржуваний наказ про його переміщення є протиправним, оскільки його мати є особою з інвалідністю 2 групи, яка потребує постійного догляду і саме позивач здійснює такий догляд за відсутності інших працездатних членів сім`ї. Крім того, позивач зазначив, що він як військовозобов`язаний, не підлягає призову на військову службу без його згоди та має право на відстрочку на період здійснення постійного догляду за матір`ю.

На думку позивача, оскаржуваний наказ є необґрунтованим з огляду на те, що він не містить інформації щодо більшої ефективності позивача на новій посаді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що спірним наказом позивача призначено на посаду інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький).

Відповідач пояснив, що призначення позивача на нову посаду було зумовлене необхідністю забезпечити ефективне та безперервне надання поліцейських послуг під час дії воєнного стану, ефективного виконання завдань, покладених на ППОП «КОРД» (стрілецький). При цьому, наголошено, що позивач є поліцейським, проходить службу в поліції, тобто, є особою, наділеної в силу приписів Закону України «Про Національну поліцію» певним колом обов`язків.

Відповідач зазначив, що положеннями Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що переміщення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення, а спеціальним законодавством не передбачено наявність згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби у будь-яку місцевість.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем не надано інформації щодо того, чи перебуває у компетенції підписанта спірного наказу вчинення такої дії (переміщення позивача) як і відсутня інформація щодо погодження його безпосереднім керівником такого переміщення.

Позивач зазначив, що відповідачем не надано відомостей щодо статусу нового підрозділу, до якого його переведено, порядок його формування, вимоги щодо стану здоров`я, освіти і фахової підготовки особового складу, відомості щодо рівнозначності посад, яку позивач обіймав та на яку його переведено.

Позивач стверджує, що жодними доказами не підтверджено рівень ефективності його використання на посаді інспектора патрульної служби після 17.07.2024 і в чому конкретно полягатиме більша ефективність його персонального використання в інтересах служби на посаді інспектора взводу ППОП КОРД.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повторно зазначив, що працівники поліції мають спеціальний статус і приймаючи присягу працівника поліції, погоджуються на підвищені вимоги, які пред`являються до працівників поліції при проходженні служби і яких вони повинні дотримуватися. Відповідач наголосив, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення від виконання обов`язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу прямого керівника.

Щодо рівнозначності посада, відповідач пояснив, що для таких посад як «інспектор» передбачено однакове граничне звання - старший лейтенант поліції.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

З послужного списку позивача вбачається, що ОСОБА_1 з 20.12.2008 проходив службу в УМВС України в Житомирській області; з 07.11.2015 - в ГУНП в Житомирській області; з 08.06.2018 - в ГУНП в Київській області Наказом ГУНП від 09.03.2022 №45 о/с звільнений зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до ДС НПУ ч.1 ст. 77. Наказом ГУНП від 05.07.2024 №163 о/с поновлений на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Бучанського РУП на підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 у справі №320/5312/22.

Наказом ГУНП в Київській області від 04.10.2024 №237 о/с на підставі абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 призначено інспектором взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький), звільнивши з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Бучанського районного управління поліції. Підставою вказано доповідну записку від 30.09.2024, подання від 30.09.2024.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який ґрунтується на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону, що унеможливлює або істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі по тексту - Закон №580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №580-VIII (тут і ділі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (стаття 2 Закону № 580-VIII).

Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Частинами третьою та четвертою статті 59 Закону № 580-VIII визначено, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

За приписами статті 60 Закону № 580-VIII відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Згідно із положеннями пункту 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади:

для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;

за ініціативою поліцейського;

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;

у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);

за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії;

з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;

у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону.

Частиною другою статті 65 Закону № 580-VIII визначено, що посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліцій нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Відповідно до частин сьомої - одинадцятої статті 65 Закону № 580-VIII переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.

Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

У разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження.

Не допускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом шести місяців з дня притягнення до адміністративної відповідальності, а також поліцейських, які мають діюче дисциплінарне стягнення.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що переміщення поліцейського на рівнозначну посаду з ініціативи керівника не потребує згоди поліцейського, однак таке переміщення не може здійснюватися довільно. Воно має бути зумовлене інтересами служби, мати легітимну мету та ґрунтуватися на об`єктивних обставинах, які обумовлюють необхідність зміни посади конкретного поліцейського.

Суд звертає увагу, що пункт 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на рівнозначні посади в інтересах служби, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість.

Отже, спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагало згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість.

У цьому контексті варто зауважити, що Законом України від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 2123-IX), який набрав чинності з 01.05.2022, було внесено зміни, зокрема до частину восьму статті 65 Закону №580-VIII та доповнено її абзацом другим про те, що поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Крім того, Законом від 15.03.2022 № 2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Водночас частиною першою статті 32 КЗпП України установлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Усталеною є практика Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Однак відсутність у Законі № 580-VIII норми про обов`язковість згоди поліцейського на переміщення в іншу місцевість на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, вказує не про неврегульованість цих правовідносин нормами спеціального законодавства, а про їхнє вирішення у спосіб, відмінний від правового регулювання трудових відносин відповідно до норм трудового законодавства.

Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01.05.2022, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №580/2706/23.

Крім того слід зазначити, що згідно статті 3 Закону № 2136-ІХ у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов (частини перша і друга вказаної статті).

Однак, переміщення поліцейського з ініціативи начальника, особливо коли це переміщення передбачає зміну місця несення служби, повинно мати легітимну мету та бути пов`язаним з певними об`єктивними чинниками - інтересами служби. У будь-якому разі поліцейські повинні мати засоби правового захисту від переміщень, що не відповідає меті цього інституту.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.01.2025 у справі №520/16482/23, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України, згода поліцейського на переміщення на іншу посаду, не є обов`язковою за умови, якщо це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Таким чином, твердження позивача що відсутність попередньої згоди на його переміщення є підставою для скасування спірного наказу, не можна вважати обґрунтованим.

Суд вважає за доцільне зауважити, що переміщення позивача слугувало не тільки цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом № 580-VIII, а й мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним таким, що не відповідає інтересам служби.

При цьому суд враховує, що наведені Верховним Судом у постановах від 31.01.2025 у справах №580/2706/23 та №520/16482/23 правові висновки не означають необмеженості дискреційних повноважень керівника поліції щодо переміщення поліцейського. Навпаки, необхідною умовою правомірності такого переміщення є його обумовленість інтересами служби, наявність легітимної мети та відповідних об`єктивних обставин, які зумовлюють необхідність кадрового рішення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ГУНП в Київській області від 04.10.204 №237 о/с на підставі абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 призначено інспектором взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький), звільнивши з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Бучанського районного управління поліції. Підставою вказано доповідну записку від 30.09.2024, подання від 30.09.2024.

Відповідно до доповідної записки заступника начальника ГУНП в Київській області від 30.09.2024 начальникові ГУНП в Київській області проінформовано, що наказом Національної поліції України від 07.06.2024 №614 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» в Головному управлінні Національної поліції в Київській області проводиться реорганізація. На підставі цього було створено ППОП «КОРД» (стрілецький) із штатною чисельністю 1006 працівників. Враховуючи викладене, з метою забезпечення ефективного виконання завдань, покладених на ППОП «КОРД» (стрілецький) ГУНП в Київській області, керуючись абзацом 1 пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» керівництво ГУ порушує клопотання щодо призначення, зокрема, позивача інспектором взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький), звільнивши з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Бучанського районного управління поліції.

У поданні від 30.09.2024 порушено клопотання про призначення на посаду інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 ППОП «КОРД» (стрілецький) ГУНП в Київській області капітана поліції ОСОБА_1 , який має вищу освіту, в ЗСУ з 24.04.2007 по 18.04.2008, в ОВС з 20.12.2008 по 06.11.2015, в Національній поліції України з 07.11.2015 по теперішній час, на посаді з 01.02.2021, з метою здійснення заходів із оборони України, виконання завдань територіальної оборони, забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, виконання завдань із відсічі збройної агресії проти України у зоні ведення бойових дій та на підставі доповідної записки заступника Головного управління.

Тобто, зі змісту доповідної записки від 30.09.2024 та подання від 30.09.2024 вбачається, що необхідність комплектування зазначеного підрозділу була пов`язана із забезпеченням виконання покладених на нього завдань, зокрема в умовах дії воєнного стану, здійснення заходів з оборони України, територіальної оборони, забезпечення правового режиму воєнного стану та відсічі збройної агресії проти України.

Отже, у даному випадку посилання відповідача на інтереси служби не має виключно декларативного характеру, а підтверджується конкретними організаційними та службовими обставинами, пов`язаними зі створенням нового структурного підрозділу поліції та необхідністю його кадрового забезпечення.

При цьому щодо самого позивача у поданні від 30.09.2024 наведено відомості про його освіту, попередній досвід військової служби, тривалий стаж служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції України, а також досвід роботи на відповідній посаді. Таким чином, рішення про переміщення позивача не було прийнято без урахування його професійного досвіду та тривалості служби.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що оскаржуваний наказ не містить детального обґрунтування того, чому саме його переміщення забезпечить «більшу ефективність» служби, оскільки Законом №580-VIII не встановлено обов`язку керівника поліції у кожному наказі про переміщення поліцейського на рівнозначну посаду наводити розгорнутий аналіз порівняльної ефективності виконання ним службових обов`язків на попередній та новій посадах, а також не передбачає проведення конкурсного чи іншого порівняльного відбору поліцейських для такого переміщення.

Натомість із положень пункту 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII вбачається, що визначення потреби у кадровому забезпеченні відповідного органу чи підрозділу поліції та прийняття управлінського рішення щодо використання конкретного поліцейського для забезпечення виконання покладених на поліцію завдань належить до повноважень керівництва відповідного органу поліції.

В свою чергу, суд не наділений повноваженнями підміняти керівника поліції у здійсненні таких управлінських функцій та визначати, на якій саме посаді конкретний поліцейський буде кориснішим для органу поліції, якщо відповідне кадрове рішення прийнято компетентним суб`єктом, у передбаченій законом формі, на підставі належних документів та зумовлене інтересами служби.

Не свідчить про протиправність оскаржуваного наказу і посилання позивача на те, що після поновлення на службі він фактично приступив до виконання службових обов`язків лише 17.07.2024, а тому, на його думку, у відповідача не було підстав для його переміщення через незначний період після поновлення, оскільки поновлення поліцейського на службі за рішенням суду не позбавляє керівника органу поліції повноважень щодо визначення подальшого проходження цим поліцейським служби та його переміщення на іншу рівнозначну посаду за наявності передбачених законом підстав. Рішення про поновлення позивача на службі не встановлювало заборони на його подальше переміщення та не визначало обов`язку відповідача зберігати за ним конкретну посаду після поновлення.

Посилання позивача на те, що він не надавав згоди на переміщення, також не спростовує правомірності оскаржуваного наказу, оскільки, як вже зазначалося судом, положення статті 65 Закону №580-VIII не ставлять можливість переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в інтересах служби у залежність від надання ним такої згоди.

Доводи позивача про відмінність службових обов`язків, функцій та умов проходження служби на новій посаді також не є самостійною підставою для визнання наказу протиправним, оскільки Закон №580-VIII передбачає можливість переміщення поліцейського на рівнозначну посаду саме для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. При цьому рівнозначність посад законодавець визначає не за тотожністю посадових обов`язків, місцем несення служби чи повною ідентичністю функцій, а за передбаченим штатом спеціальним званням.

Відповідно до частини другої статті 80 Закону №580-VIII граничні спеціальні звання молодшого, середнього складу поліції за штатними посадами встановлюються керівником поліції.

Згідно з Переліком посад поліцейських і відповідних їм граничних спеціальних звань, затвердженим наказом Національної поліції України від 04.12.2015 №142, для посад інспектора у територіальних підрозділах поліції, а також для посад інспектора у стройових підрозділах поліції передбачено граничне спеціальне звання старший лейтенант поліції. При цьому розділом V зазначеного Переліку окремо визначено, що у стройових підрозділах поліції посада інспектора відповідає граничному спеціальному званню старший лейтенант поліції.

Отже, з урахуванням визначеного законом критерію рівнозначності посад, передбаченого частиною другою статті 65 Закону №580-VIII, посада інспектора сектору реагування патрульної поліції та посада інспектора взводу ППОП «КОРД» (стрілецький) є рівнозначними за критерієм граничного спеціального звання.

З послужного списку позивача та оскаржуваного наказу вбачається, що як до переміщення, так і після позивач обіймав посаду інспектора.

Відтак саме по собі те, що посада в ППОП «КОРД» (стрілецький) передбачає виконання інших за характером службових завдань, ніж посада інспектора сектору реагування патрульної поліції, не свідчить про її невідповідність критерію рівнозначності, встановленому частиною другою статті 65 Закону №580-VIII.

Щодо доводів позивача про відсутність доказів повноважень начальника ГУНП у Київській області на прийняття оскаржуваного наказу суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 59 Закону №580-VIII накази по особовому складу видаються керівниками органів поліції відповідно до повноважень, визначених законом, іншими нормативно-правовими актами та номенклатурою посад.

Оскаржуваний наказ виданий начальником ГУНП у Київській області та стосується переміщення поліцейського в межах відповідного органу поліції. Позивачем не наведено конкретної норми законодавства, яка б виключала повноваження начальника ГУНП у Київській області щодо прийняття такого кадрового рішення.

Крім того, суд враховує, що частиною шостою статті 57 Закону №580-VIII на період дії воєнного стану прямо передбачено здійснення відповідними керівниками рішень щодо переміщення поліцейських з урахуванням інтересів служби.

Таким чином, законодавець безпосередньо пов`язує здійснення кадрових переміщень поліцейських в умовах воєнного стану з необхідністю забезпечення інтересів служби, що узгоджується з підставою переміщення, визначеною пунктом 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII, та фактичними обставинами, встановленими у цій справі.

Також необґрунтованим є посилання позивача на відсутність погодження його безпосереднього керівника, оскільки Закон №580-VIII передбачає можливість ініціювання переміщення прямими керівниками, однак не встановлює загального правила, відповідно до якого переміщення поліцейського на рівнозначну посаду можливе виключно за умови обов`язкового погодження такого переміщення його безпосереднім керівником.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими розроблено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затверджений наказом МВС України від 23.11.2016 №1235 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 за №1668/29798 (далі по тексту - Порядок №1235).

Відповідно до пунктів 1, 2 та 9 розділу ІІ Порядку №1235 видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейсь

У разі видання наказу про призначення працівника на посаду у наказі керівника органу поліції відповідно до вмотивованого подання установлюються посадовий оклад, додаткові види грошового забезпечення та стаж служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейським надбавки за вислугу років.

Тобто, Порядок №1235 прямо встановлює, що накази по особовому складу видаються керівниками відповідно до повноважень, а підставою для їх підготовки є документи з питань проходження служби, подані поліцейським, його керівником або кадровим працівником., а тому саме подання заступника начальника ГУНП та доповідна записка є документами, на підставі яких підготовлено оскаржуваний наказ».

Доводи позивача щодо відсутності у матеріалах справи відомостей про порядок формування ППОП «КОРД» (стрілецький), вимоги до стану здоров`я, освіти та фахової підготовки особового складу цього підрозділу відхиляються судом як такі, що не обґрунтовані нормативно. Крім того, позивач, оскаржуючи наказ, не зазначає про невідповідність його займаній посаді за станом здоров`я, рівнем освіти чи професійною підготовкою.

Також судом не приймаються до уваги посилання позивача на необхідність постійного догляду за матір`ю, яка має інвалідність II групи, а також на наявність у нього права на відстрочку від призову на військову службу як такі, що можуть мати юридичне значення у правовідносинах щодо мобілізації та виконання військового обов`язку, однак не встановлюють заборони для проходження особою служби в Національній поліції України або її переміщення на іншу рівнозначну посаду в межах проходження такої служби. Позивачем не наведено нормативного обґрунтування, яке б пов`язувало наявність у поліцейського обов`язку з догляду за членом сім`ї або права на відстрочку від призову з неможливістю його переміщення на рівнозначну посаду.

При цьому суд звертає увагу, що предметом спору є правомірність кадрового рішення щодо проходження позивачем служби в Національній поліції України, а не питання наявності чи відсутності підстав для його мобілізації. Тому посилання на право на відстрочку від призову не стосується безпосередньо предмета цього спору та не спростовує наявності у відповідача повноважень щодо переміщення позивача відповідно до статті 65 Закону №580-VIII.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що переміщення позивача здійснено на рівнозначну посаду, а підставою для прийняття відповідного кадрового рішення були конкретні службові та організаційні обставини, пов`язані зі створенням ППОП «КОРД» (стрілецький) та його кадровим комплектуванням, а також необхідністю забезпечення виконання покладених на цей підрозділ завдань в умовах воєнного стану. При цьому у поданні від 30.09.2024 наведено відомості щодо професійної підготовки та службового досвіду позивача, що свідчить про врахування його службових характеристик при вирішенні питання про його призначення на відповідну посаду. Доказів того, що переміщення позивача було зумовлене обставинами, не пов`язаними з інтересами служби, або мало характер прихованого дисциплінарного стягнення, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ у спірній частині прийнято відповідачем на підставі та в межах повноважень, у спосіб, передбачений законодавством, за наявності визначених законом підстав для переміщення поліцейського на рівнозначну посаду.

Відтак підстави для визнання протиправним та скасування наказу начальника ГУНП у Київській області від 04.10.2024 №237 о/с у спірній частині відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.