Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №320/38610/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року справа №320/38610/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладену у листі від 12.03.2025 №1000-0504-8/33344, щодо нескладання та ненадання до органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів у сумі 10561,00 грн, сплачених як збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів у сумі 10561,00 грн, сплачених як збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.11.2022 позивач придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 41,9 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу №1617.

Позивач зазначає, що придбання вказаної квартири було його першим придбанням житла, у зв`язку з чим відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» він не є платником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Разом з тим 23.11.2022 позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 10561,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк» №6.

На підтвердження факту придбання житла вперше позивач посилається, зокрема, на довідку АТ «Ощадбанк» від 30.01.2025 №3217 та довідку від 31.01.2025 №100.40/0758/11-04, відповідно до яких позивач не використовував житлові чеки для приватизації житла та не значиться у списках осіб, які використали право на приватизацію житла.

Крім того, позивачем надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.01.2025 №410401100, відповідно до якої право власності на зазначену квартиру зареєстровано за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2022.

21.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 10561,00 грн та формування відповідного подання до органу Державної казначейської служби України.

Листом від 12.03.2025 №1000-0504-8/33344 відповідач відмовив позивачу у поверненні сплаченого збору, пославшись на положення пункту 15-3 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740, а також зазначивши, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не має доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не має можливості перевірити відповідні відомості.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки ним надано документи, які підтверджують факт першого придбання житла, а тому він не є платником відповідного збору, а сплачені ним кошти підлягають поверненню як помилково зараховані до державного бюджету.

27.08.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, є платниками відповідного збору, за винятком, зокрема, громадян, які придбавають житло вперше.

При цьому відповідач посилається на положення пунктів 15-1, 15-3 Порядку №1740 та зазначає, що нотаріус має право посвідчити договір купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору за наявності документів, які підтверджують звільнення від його сплати.

Також відповідач посилається на Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, та зазначає, що повернення таких коштів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння відповідних надходжень бюджету.

Разом з тим відповідач вказує, що Пенсійний фонд України та його територіальні органи не володіють інформацією щодо прав власності на нерухоме майно та не наділені повноваженнями щодо визначення пільг особам, які придбавають житло вперше.

На думку відповідача, позивач не надав усіх необхідних документів, які підтверджують факт придбання житла вперше, зокрема документів щодо перебування у черзі на одержання житла та довідок про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств та земельного фонду з усіх місць проживання після 1992 року.

Відповідач також зазначає, що надана позивачем інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджує лише факт реєстрації права власності на конкретний об`єкт нерухомого майна та, на думку відповідача, не підтверджує відсутність у позивача іншого нерухомого майна.

Крім того, відповідач зазначає про відсутність у нього прав доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та неможливість перевірки достовірності довідок, виданих іншими установами та організаціями.

Також у відзиві відповідач посилається на частину четверту статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що прийняття рішення на користь позивача можливе лише за умови виконання всіх передбачених законом умов.

Відповідач просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Крім того зазначає, що копію позовної заяви та доданих до неї документів Управління не отримувало, а відтак з підставами для звернення з позовом та їх матеріально-правовим обґрунтуванням не знайомий, у зв`язку з чим виклав свої заперечення проти позову за формальних підстав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.11.2022 між позивачем та продавцем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 41,9 кв. м.

Договір посвідчено нотаріально та зареєстровано у встановленому законом порядку.

23.11.2022 позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 10561,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк» №6 від 23.11.2022.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.01.2025 №410401100 право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2022.

30.01.2025 АТ «Ощадбанк» видано довідку №3217, а 31.01.2025 -довідку №100.40/0758/11-04, які містять відомості щодо невикористання позивачем житлових чеків для приватизації житла та відсутності його у відповідних списках осіб, які скористалися правом на приватизацію житла.

21.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про повернення суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 10561,00 грн.

Листом від 12.03.2025 №1000-0504-8/33344 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило у задоволенні звернення позивача.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740, а також Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 26.06.1997 №400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Отже, наведена норма встановлює загальне правило щодо сплати фізичними особами збору у разі придбання нерухомого майна та одночасно прямо встановлює виняток для громадян, які придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-1 Порядку №1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком осіб, визначених законодавством як такі, що звільняються від сплати збору.

Пунктом 15-2 Порядку №1740 визначено порядок підтвердження придбання житла громадянином вперше.

Таким чином, законодавство не пов`язує право особи на звільнення від сплати збору виключно з фактом подання певного документа нотаріусу під час укладення договору. Визначальним є встановлення факту, що особа придбаває житло вперше.

Документи, передбачені пунктом 15-2 Порядку №1740, є засобами підтвердження відповідної обставини та підлягають оцінці у сукупності.

Судом встановлено, що позивачем придбано саме житло -квартиру АДРЕСА_2 .

При цьому позивачем надано докази, які підтверджують відсутність використання ним житлових чеків для приватизації житла, а також інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо набуття права власності на придбану квартиру.

Суд враховує, що надані позивачем документи мають оцінюватися не ізольовано, а у взаємному зв`язку.

Сам по собі витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дійсно підтверджує реєстрацію права власності на конкретний об`єкт нерухомого майна. Водночас у цій справі він не є єдиним доказом, на який посилається позивач.

Разом із зазначеною інформаційною довідкою позивач надав документи АТ «Ощадбанк», які підтверджують невикористання ним житлових чеків для приватизації житла, а також договір купівлі-продажу квартири та документ про сплату збору.

У сукупності наведені докази підтверджують обставини, на які посилається позивач, та не спростовані відповідачем належними і допустимими доказами.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не надав доказів придбання житла вперше.

Так, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності у разі оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності.

Відтак, після того як позивач надав суду документи на підтвердження обставин, які обґрунтовують його вимоги, відповідач не може обмежитися лише твердженням про їх недостатність, а повинен довести обставини, які спростовують право позивача на звільнення від сплати збору.

Проте відповідачем не надано суду жодного доказу того, що ОСОБА_1 до придбання квартири 23.11.2022 вже набував право власності на житло.

Не надано відповідачем і доказів того, що позивач раніше придбавав житло або використовував житлові чеки для приватизації житла.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність доказів першого придбання житла спростовуються наявними у справі доказами та не підтверджені належними доказами з боку самого відповідача.

Суд також не погоджується з доводом відповідача про те, що надана позивачем інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є недостатньою для підтвердження права на звільнення від сплати збору.

Як уже зазначалося, інформаційна довідка з Реєстру є лише одним із доказів, наданих позивачем.

Відповідно до пункту 15-2 Порядку №1740 факт придбання житла вперше підтверджується сукупністю передбачених цим пунктом документів та відомостей.

Тому оцінка наданої інформації повинна здійснюватися у сукупності з іншими доказами, а не шляхом її відокремленого аналізу.

Доводи відповідача про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не має доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, також не можуть бути підставою для відмови позивачу у поверненні коштів.

Суд звертає увагу, що позивач самостійно отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та подав її відповідачу разом з іншими документами.

Отже, відповідач не був позбавлений можливості оцінити надані йому документи та встановити, чи підтверджують вони право позивача на звільнення від сплати збору.

При цьому орган державної влади не може покладати на особу негативні наслідки власної відсутності доступу до певної інформаційної системи, якщо особа самостійно надала відповідні документи та відомості.

Суд також бере до уваги, що відповідач у відзиві фактично визнає, що законодавство передбачає звільнення громадян, які придбавають житло вперше, від сплати збору.

Спірним між сторонами є не існування такої пільги, а достатність наданих позивачем доказів для підтвердження факту її застосування.

За таких обставин суд оцінює саме ті документи, які наявні у матеріалах справи, та встановлює, чи спростував відповідач доводи позивача.

Відповідачем таких доказів не надано.

Необґрунтованим є і посилання відповідача на те, що позивач не надав документів щодо перебування у черзі на одержання житла.

Пункт 9 частини першої статті 1 Закону України №400/97-ВР встановлює дві самостійні підстави, за яких громадянин належить до винятків із загального правила щодо сплати збору, а саме коли він перебуває у черзі на одержання житла або придбаває житло вперше.

Позивач у цій справі обґрунтовує своє право саме фактом першого придбання житла.

Тому відсутність доказів перебування позивача у черзі на одержання житла сама по собі не спростовує його права на звільнення від сплати збору за іншою самостійною підставою -придбання житла вперше.

Суд також відхиляє посилання відповідача на необхідність надання довідок про невикористання житлових чеків з усіх місць проживання після 1992 року як на безумовну підставу для відмови у задоволенні позову.

Надані позивачем документи щодо невикористання житлових чеків підлягають оцінці разом з іншими доказами, а не можуть бути відхилені лише з формальних підстав без встановлення, які саме обставини вони підтверджують та чи спростовані вони іншими доказами.

Відповідачем не наведено конкретних обставин, які б свідчили про те, що позивач скористався житловими чеками для приватизації житла, а також не надано доказів набуття ним житла до 23.11.2022.

Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За правилами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Водночас частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено спеціальне правило для спорів щодо рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень -обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, у цій справі відповідач повинен був довести не лише те, що позивач не надав певного документа, а й те, що з урахуванням усіх наданих документів у позивача відсутні передбачені законом підстави для звільнення від сплати збору.

Таких обставин судом не встановлено.

Відповідачем також зазначено, що вирішення питання про суми надмірно сплаченого збору нібито не належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Суд вважає такий довід необґрунтованим.

Позовні вимоги у цій справі не спрямовані на безпосереднє стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області суми 10561,00 грн.

Позивач просить визнати протиправною відмову відповідача у формуванні та поданні документа, необхідного для повернення відповідних коштів органом Казначейства, та зобов`язати відповідача вчинити саме такі дії.

Згідно зі статтею 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, визначений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, сам відповідач у відзиві фактично підтверджує, що необхідною умовою повернення коштів є відповідне подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету.

За таких обставин твердження відповідача про відсутність компетенції щодо вчинення відповідних дій суперечить його ж посиланню на механізм повернення коштів, передбачений Порядком №787.

При цьому суд не вирішує питання про безпосереднє перерахування органом Пенсійного фонду України на користь позивача коштів у сумі 10561,00 грн.

Суд лише зобов`язує відповідача вчинити передбачену законом попередню дію -сформувати та подати до відповідного органу Казначейства подання про повернення коштів, після чого питання їх фактичного повернення вирішується органом Казначейства у встановленому законодавством порядку.

Отже, посилання відповідача на відсутність компетенції у вирішенні питання про повернення коштів не спростовує заявлених позовних вимог.

Суд також відхиляє посилання відповідача на пункт 15-3 Порядку №1740 як на підставу для відмови у поверненні вже сплаченого збору.

Положення пункту 15-3 Порядку №1740 регулюють порядок нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна та можливість їх посвідчення без документального підтвердження сплати збору за наявності документів, які підтверджують звільнення від його сплати.

Водночас спір у цій справі виник уже після укладення договору та сплати позивачем збору.

Тому після встановлення того, що особа відповідно до закону не належала до платників збору, правовідносини щодо повернення вже сплачених коштів регулюються нормами бюджетного законодавства та Порядком №787.

Таким чином, факт сплати позивачем збору під час укладення договору не позбавляє його права на повернення відповідних коштів, якщо буде встановлено, що відповідно до закону він не був платником такого збору.

Судом встановлено, що позивач придбав житло вперше, а отже не належав до кола платників збору, визначених пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України №400/97-ВР.

Відповідно сплачена ним сума збору у розмірі 10561,00 грн є коштами, які були помилково зараховані до державного бюджету, та підлягає поверненню у встановленому законом порядку.

Суд також звертає увагу, що Порядок №787 визначає саме процедурний механізм повернення коштів та не встановлює самостійної матеріально-правової підстави для набуття особою статусу платника збору.

Питання щодо того, чи повинен був позивач сплачувати збір, визначається насамперед положеннями Закону України №400/97-ВР.

Як уже встановлено судом, пункт 9 частини першої статті 1 цього Закону прямо виключає громадян, які придбавають житло вперше, із кола платників збору.

Отже, встановлення факту першого придбання житла є визначальним для вирішення спору.

Судом такий факт встановлено на підставі сукупності наявних у справі доказів.

Щодо посилання відповідача на частину четверту статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає, що наведена норма регулює спосіб захисту порушеного права у випадку, коли суб`єкту владних повноважень необхідно прийняти рішення на користь позивача.

У цій справі суд не підміняє відповідача та не здійснює функції органу Казначейства.

Зобов`язання відповідача сформувати та подати подання про повернення коштів є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки всі необхідні юридично значимі обставини для вчинення відповідної дії встановлені судом.

При цьому фактичне повернення коштів здійснюватиметься органом Казначейства в установленому бюджетним законодавством порядку.

Таким чином, зобов`язання відповідача сформувати та подати відповідне подання не означає покладення на нього обов`язку безпосередньо виплатити позивачу 10561,00 грн.

Суд також враховує, що суб`єкт владних повноважень не може посилатися на власні організаційні або інформаційні труднощі як на підставу для невчинення дій, передбачених законодавством, якщо такі дії необхідні для реалізації права особи.

Відмова відповідача фактично призвела до того, що позивач, який відповідно до закону не був платником збору, позбавлений можливості реалізувати передбачений законодавством механізм повернення помилково сплачених коштів.

За таких обставин така відмова не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України та критеріям правомірності, визначеним Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідачем зазначених критеріїв під час розгляду звернення позивача не дотримано.

Зокрема, відповідач не надав належної оцінки наданим позивачем документам, не встановив обставин, які б свідчили про придбання позивачем житла не вперше, та не довів правомірності відмови у вчиненні дій, необхідних для повернення коштів.

Суд звертає увагу також на те, що саме відповідач у листі від 12.03.2025 №1000-0504-8/33344 послався на неможливість перевірити відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак відсутність у відповідача відповідного доступу не є доказом того, що позивач раніше мав у власності інше житло.

Із зазначеної обставини не може бути зроблений висновок про відсутність у позивача права на звільнення від сплати збору.

Відповідач повинен був або встановити обставини, які спростовують наведені позивачем дані, або, за відсутності таких обставин, здійснити передбачені Порядком №787 дії щодо повернення помилково зарахованих коштів.

Натомість відповідач фактично переклав на позивача негативні наслідки відсутності у самого відповідача необхідного інформаційного ресурсу.

Таке застосування законодавства не відповідає принципу належного урядування.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону України №400/97-ВР та Порядку №1740 у спорах щодо повернення збору, сплаченого особами, які придбали житло вперше.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №819/1249/17, від 20.02.2018 у справі №819/1730/17, від 14.02.2018 у справі №826/23087/15, від 31.01.2018 у справі №819/1667/17, від 30.01.2018 у справі №819/1498/17 та від 14.11.2019 у справі №819/442/17 сформовано правові підходи щодо застосування положень законодавства про звільнення громадян від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у разі придбання житла вперше та повернення помилково сплачених коштів.

Суд виходить із того, що законодавча пільга щодо звільнення від сплати збору не може бути поставлена у залежність виключно від того, чи була вона реалізована безпосередньо під час нотаріального посвідчення договору.

Якщо особа помилково сплатила збір, хоча відповідно до закону не була його платником, така особа має право вимагати повернення сплачених коштів у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, доводи відповідача не спростовують обґрунтованості позовних вимог.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів факт першого придбання житла та відсутність у нього обов`язку щодо сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідачем, у свою чергу, не доведено правомірності відмови у формуванні та поданні до органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу суми збору у розмірі 10561,00 грн.

Отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладена у листі від 12.03.2025 №1000-0504-8/33344, щодо нескладання та ненадання до органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів у сумі 10561,00 грн є протиправною.

З метою ефективного відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів у сумі 10561,00 грн, сплачених як збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору в розмірі 1211,20 грн.

З огляду на задоволення позовних вимог понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладену у листі від 12.03.2025 №1000-0504-8/33344, щодо нескладання та ненадання до органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів у сумі 10561 (десять тисяч п`ятсот шістдесят одна) грн, сплачених як збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів у сумі 10561 (десять тисяч п`ятсот шістдесят одна) грн, сплачених як збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.